Коли свистить флажолет,
коли вітер зачісує трави,
я стараюсь зловити момент,
але він увесь час десь зникає.

Цей свідомости крик двосекундний,
був сфундований дуже давно.
Ми його ще у школі зубрили,
наче битву під Ватерлоў.

Бо у кожній людині він є -
він ночами вам спать не дає,
А у деяких є та мовчить.

Тож збудіть та зловіть
Цього сучого сина, хай він падає на
коліна пред вами!
Я стараюсь зловити момент,
зараз шабля моя засіяє!

Вийдем на бій і покажем, хто кого зловить, ледащо!

Кімната невелика вся пуста,
У ній я бачу лиш твої уста.
Чи ж бачиш у мені поета?
У тобі світ свій бачу я, - дала отвіт вона, - в мені горить твоя свіча,
твій запах смутку і печаль - моя енергія, на жаль …

вона невпевнено стоїть,
кусає губи, вся тремтить,
відводить очі, що блистять
містичним сяйвом зоряних приправ.
і диким водоспадом, їй волосся на плечі спадало, ховаючи вушка, немов одіяло.
Багряна спідниця,
Під нею колготи,
За свою красу вона могла вимагати всі льготи.
Її хмара думок, вкритих насипом білих квіток, - чистіша за правду,
що брудну, її в воду вкидають,
щоби та працювала гарантом.

Я беру її руку в свою,
і від холоду мерзну, неначе вогню.
Її доторки свіжі, її пальці миліші
за всю землю й природу … горю …

Не торкайся мене! лиш як попіл мине,
то поглянь, подивися - я не той,
Ти другому явися! Не брудни своє серце,
не царапай об мої ножі -
мої рани ще свіжі, не заляпай же кров'ю свої, непорочно пристойні,
непристойно цнотливі, вогні.

Я бездонна туга,
я моя преспектива,
я - розв'язанням є власних контроверсійних задач,
Я - проблема, власна проблема своя …

Моменти закуті у каплі летять назад до небес,
Їх кайдани гудуть громом, розриваючи навпіл ГАЕС.
І споглядають це очі тисяч людей:
Закоханих в себе, покинутих
напризволяще, сутулих - дітей;
… Прогриміли литаври: дав вступ диригент, загули контрабаси, залунали тромбони, заскрипіли альти -
позіхають передні ряди …
… І проходить Ісус повз людей, та не слідують ті, не чекають пророцтв, бо не мають надій.
Не потрібно їм чуд, не потрібно повчень,
і не слухають притч, Бог ж недавно помер …
оце вчора лишень …

Для кого ж стараєшся ти, дирегенте?
Для кого стараєтесь ви, скрипалі?
Чи потрібні кому, ваша музика й ви, коли зал уже бачить солодкії сни?

Для кого проповідуєш ти, Сине Божий, коли нема
душі
у тілах, бо тіла в них - пусті?

Не женіть же тоді тих овець й баранів! ...
Та женіть хоть куди!
Але вони то ідуть без мети!
Не потрібні їм ваші пожертви,
Не потрібні їм Фра́нки й Мойсеї,
Не потрібен Кобзар і П'єро,

Ви ведіть, але йти залишилось ще довго …