... ви ведіть, але йти залишилось ще довго ...

Кімната невелика вся пуста,
У ній я бачу лиш твої уста.
Чи ж бачиш у мені поета?
У тобі світ свій бачу я, - дала отвіт вона, - в мені горить твоя свіча,
твій запах смутку і печаль - моя енергія, на жаль …

вона невпевнено стоїть,
кусає губи, вся тремтить,
відводить очі, що блистять
містичним сяйвом зоряних приправ.
і диким водоспадом, їй волосся на плечі спадало, ховаючи вушка, немов одіяло.
Багряна спідниця,
Під нею колготи,
За свою красу вона могла вимагати всі льготи.
Її хмара думок, вкритих насипом білих квіток, - чистіша за правду,
що брудну, її в воду вкидають,
щоби та працювала гарантом.

Я беру її руку в свою,
і від холоду мерзну, неначе вогню.
Її доторки свіжі, її пальці миліші
за всю землю й природу … горю …

Не торкайся мене! лиш як попіл мине,
то поглянь, подивися - я не той,
Ти другому явися! Не брудни своє серце,
не царапай об мої ножі -
мої рани ще свіжі, не заляпай же кров'ю свої, непорочно пристойні,
непристойно цнотливі, вогні.

Я бездонна туга,
я моя преспектива,
я - розв'язанням є власних контроверсійних задач,
Я - проблема, власна проблема своя …

Могло би здатись, що вірш про дівчину і кохання, але Опа!😏 Вірш про дорослішання, де молоді ми в ролі дівчини залапуємось нашими ж, вже дорослими думками; останні рядки тому доказ; Приємного прочитання)