Якби ви вчились, так як треба,
То й мудрість би була своя.
А то залізете на небо:
"І ми не ми, і я не я ..."

Тарас Шевченко

Моменти закуті у каплі летять назад до небес,
Їх кайдани гудуть громом, розриваючи навпіл ГАЕС.
І споглядають це очі тисяч людей:
Закоханих в себе, покинутих
напризволяще, сутулих - дітей;
… Прогриміли литаври: дав вступ диригент, загули контрабаси, залунали тромбони, заскрипіли альти -
позіхають передні ряди …
… І проходить Ісус повз людей, та не слідують ті, не чекають пророцтв, бо не мають надій.
Не потрібно їм чуд, не потрібно повчень,
і не слухають притч, Бог ж недавно помер …
оце вчора лишень …

Для кого ж стараєшся ти, дирегенте?
Для кого стараєтесь ви, скрипалі?
Чи потрібні кому, ваша музика й ви, коли зал уже бачить солодкії сни?

Для кого проповідуєш ти, Сине Божий, коли нема
душі
у тілах, бо тіла в них - пусті?

Не женіть же тоді тих овець й баранів! ...
Та женіть хоть куди!
Але вони то ідуть без мети!
Не потрібні їм ваші пожертви,
Не потрібні їм Фра́нки й Мойсеї,
Не потрібен Кобзар і П'єро,

Ви ведіть, але йти залишилось ще довго …

Якщо коротко:
Шевченко у посланії критикує нац. еліту, що та гнобить свої співвітчизників селян(дуже коротко і стисло😅), у вірші ж критикується сам народ, щось подібне до Фра́нкового "Мойсея", з акцентом на те, що без взаємодії всіх класів - діла не буде ... (якось так, можна і інакше трактувати🤷🏻‍♀️)