* * *

Сховали хмари друзів!
Гусаку
На самоті віднині вікувати.

(1672)



* * *

Засохла гілка -
Крука притулок.
Осінній вечір.

(1680)



* * *

Нічної хвилі хлюпіт об весло.
Нутро холоне,
Сльози набігають.

(1681)



* * *

Бананові деревця мотлошить
Осінній вітер.
Дощ в цебрі хлюпоче.

(1681)



* * *

Притулком тимчасовим називав
Життя на цій землі
Великий Cori*.

(1682)

* Cori (1421 - 1502) - відомий японський поет.
Басьо має на увазі його вірш:
Життя на цьому світі -
Все одно
Що від дощу осіннього притулок.



* * *

Невже заснула,
Душу солов'ю довіривши свою,
Верба плакуча?

(1683)



* * *

До друга завітав -
Його нема.
І навіть слива - за чужим парканом!

(1684)



* * *

Обабіч шляху
Цвіт гірських троянд -
Коню піджива.

(1684)



* * *

Над морем сутінки.
І тільки голос качки
Як тьмяний проблиск.

(1684)



* * *

Сто краєвидів за коротку мить
У запалі
Намалювали хмари.

(1684)



* * *

Туман і мряка
Застять Фудзіяму*,
А все одно - не відвести очей!

(1684)



* * *

Роса спадає.
Як би я хотів
Відмити нею світ цей шолудивий!

(1684)



* * *

Камелією? Сливою?
Цікаво, чим у минулому
Був цей старий держак?

(1684)



* * *

Ще не помер!
Закінчується осінь,
Закінчується й подорож моя.

(1684)



* * *

Ночую просто неба.
Виє пес.
Теж допекла, мабýть, осіння мряка!

(1684)



* * *

Морозна ніч!
В опудала позичу,
Аби заснути, дране кімоно.

(1684-94)



* * *

Вода замерзла,
Розколовши глечик.
І тріск раптовий розбудив мене.

(1684-88)



* * *

Прийшла весна,
І безіменні гори
Серпанок ледь помітний оповив.

(1685)



* * *

Засохли квіти.
Мов печаль свою,
Трава пожовкла сім'я розсипає.

(1685)



* * *

Ховається за хмари часом місяць,
щоб відпочили очі
у людей.

(1685)



* * *

Сховавшись,
ущухає врешті-решт
Студений вітер в заростях бамбука.

(1685)



* * *

Старий ставок.
Пірнуло жабеня -
Вода сплеснула.

(1686)

Хокку
Із книги: Від Бокаччо до Аполлінера/Переклади/ К.:Дніпро,1990


* * *

На голій гілці
самотній ворон тихо старіє.
Осінній вечір.




* * *

Як шумить-гуде банан,
як у кадуб капа дощ,—
чую цілу ніч.




* * *

Холод, ніч, нудьга...
Чути плюскоти весла
десь од берега.




Вдача

Оттакий я єсть:
глянь на росяні дзвонки —
то й сніданок весь.




* * *

Пущу коня вбрід —
полегесеньку впишусь
в літній краєвид.




* * *

На старім ставку
жаба в воду плюснула —
чули ви таку?




* * *

Гедзь на будяку:
ти стривай, не клюй його,
горобейчику!




* * *

Степу рівнява —
ніде оку зачепитись.
Жайворон співа.




* * *

Я заріс, як щіть.
А худий який, блідий!
Весняні дощі...




* * *

Видиться мені:
плаче з місяцем стара
в гірській глушині.




* * *

Вже й по маю — ах!
Птахи плачуть, а у риб
сльози на очах.




* * *

Трава-мурава...
Узялася сном-марою
слава бойова.




* * *

Тиша, мир і лад.
Десь там тоне межи скель
цвіркотня цикад.




* * *

Осінь із дощем...
Навіть мавпа лісова
вкрилась би плащем.




Старий відлюдник

Зсохнеться ось-ось,
як узимку на шнурку
димлений лосось.




* * *

Окуні морські
зуби щирять із полиць:
в лавці холодно...




* * *

Крук — немилий птах,
але як милує зір
в ранішніх снігах!




* * *

Рушу, й раптом — хить!
Ухоплюсь за колосок...
це розлуки мить.




* * *

Чистий водоспад...
3 ярих сосен глиця в воду
падає улад.




* * *

Побравши ціпки,
зійшлись діди сивочолі
усі на гробки.




* * *

Хризантеми пах...
У кумирнях з прадавен
темні лики Будд.




* * *

Довгий, довгий шлях —
і ніхто не йде навстріч,
лиш осіння ніч...




* * *

Чом так постáрів
я цеї осені?
Птиці, хмари.




* * *

Осінь-праосінь...
Як там живе сусіда?
Не знаю зовсім.




* * *

В мандрах я знеміг.
Полем паленим шуга
сон мій — чи юга?




* * *

Десять літ тут жив.
Едо! Я іду. Прощай!
Ти — мій рідний край.




* * *

Мавпа зойкне — співчуття...
А як плаче в непогідь
кинуте дитя?




ПАСМО ВОЛОССЯ ОД НЕБІЖЧИЦІ-МАМИ

Цілував би — жаль:
од моїх пекучих сліз
іней піде в тань...




* * *

Рік кінчивсь, а мандри ні:
далі в стоптаних сандалях,
в зношенім брилі...




* * *

Жаль на серце впав:
при дорозі рожі цвіт
кінь мій общипав...




* * *

Я, метеличок,
собі крильця обірву:
на, цвіти, мачок!




* * *

Мандрівник — і все:
це тепер моє ім'я.
Йде осінній дощ.




* * *

Берег високий.
Потішив мені душу
самотній сокіл.




* * *

Із далеких літ
скільки всього нагадав
цей вишневий цвіт!




* * *

Тяжка година!
До нічлігу ледь добрів —
цвіте гордина!




* * *

Квіття горове
шелевіє-шелестить...
Водоспад реве.




* * *

Зозулі рóзспів
в передсвітанні тоне.
Далекий острів.




* * *

Чужина чужа —
знов мандрую у світи...
Мжить осіння мжа.




* * *

В мандрах десь і вмру...
Вітер в душу наганя
холод і журу.




* * *

Кулюсь на коні:
тінь моя коцюрбиться
мовчки по землі.




* * *

Журавель знеміг,
на холодне поле впав...
Мандрівця нічліг.




* * *

Сакура стара —
невже справді зацвіла?
Спогад, ніби дим...




* * *

Ніч шляхи мела:
скільки снігу там зосталось
після помела!




* * *

Виходжу з Кінчý,
мов із мушлі той м'якун.
Осінь наскінчу.




* * *

Он рибалка-птах:
любо глянуть, як пірна,
але й сумно — ах!



Чистота

Білий лотос-цвіт:
не цурається багна,
із якого зріс.




* * *

Червень на порі.
Хмари-тучі залягли
на Бурли-горі.




* * *

Стань, мандрівцю, глянь:
попід тином оно-но
сірики цвітуть!




* * *

Чи весна прийшла,
чи старий минувся рік?
Святоблива ніч.