Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.09.08
21:50
Усе, що ухопиш
Усе, що узрієш
Усе, що скуштуєш
Що відчуєш
Усе, що полюбиш
Усе, що зненавидиш
Усе, що зневажиш
Що збереш
Усе, що узрієш
Усе, що скуштуєш
Що відчуєш
Усе, що полюбиш
Усе, що зненавидиш
Усе, що зневажиш
Що збереш
2026.09.08
20:53
сни все не йдуть
бажається
віри / майни / верлібрів
необовязково зіркових
необовязково печаль або
зрада це
просто буває часом
у всьому завше
бажається
віри / майни / верлібрів
необовязково зіркових
необовязково печаль або
зрада це
просто буває часом
у всьому завше
2026.09.08
20:44
Незвичний біль душевної знесили
Живе, як нерозпізнаний мікроб.
А вижити – слабкі мої посили,
Як і десятки порухів і спроб.
Вже й серце призвичаїлось страждати,
Не кожний сон – як тимчасова смерть.
Для справжньої не вийшов час розплати
Живе, як нерозпізнаний мікроб.
А вижити – слабкі мої посили,
Як і десятки порухів і спроб.
Вже й серце призвичаїлось страждати,
Не кожний сон – як тимчасова смерть.
Для справжньої не вийшов час розплати
2026.09.08
19:47
А пам’ять, як стара в селі криниця,
Що жде щодня тебе чи інших мовчки.
В її глибіні часу таємниця,
У темних водах щастя й смутку роки.
Хоч спрага є, - минуле п’єм поволі.
Згадаймо всіх, що жили з чистим серцем,
Хто слід залишив свій колись у долі,
Що жде щодня тебе чи інших мовчки.
В її глибіні часу таємниця,
У темних водах щастя й смутку роки.
Хоч спрага є, - минуле п’єм поволі.
Згадаймо всіх, що жили з чистим серцем,
Хто слід залишив свій колись у долі,
2026.09.08
18:17
Київ поринув у дронову січ :
Спалах за спалахом - підлість.
Жах у очах, втома блідих облич -
Лине безрадісна дійсність.
Зранку ракета летить навмання,
Димом затягнуте небо.
Мама з дитиною йде в укриття,
Спалах за спалахом - підлість.
Жах у очах, втома блідих облич -
Лине безрадісна дійсність.
Зранку ракета летить навмання,
Димом затягнуте небо.
Мама з дитиною йде в укриття,
2026.09.08
17:31
Підібралася тишком осінь,
на порозі у літа стоїть.
Стука в двері, впустити просить.
Розгубилося літо на мить.
«Утікати, — майнула думка, —
крізь вікно і — немов не було».
Наполегливо осінь стука,
на порозі у літа стоїть.
Стука в двері, впустити просить.
Розгубилося літо на мить.
«Утікати, — майнула думка, —
крізь вікно і — немов не було».
Наполегливо осінь стука,
2026.09.08
13:39
Лишився Лишега у синім вогні,
Такий незбагненний, далекий і мудрий.
Тамує марноту і суєтний гнів,
Пізнавши глибини у стиснутих муках.
Лишився на дні споконвічних легед,
У давньому світі Китаю і Гангу.
Повітря епохи торкнулось легень,
Такий незбагненний, далекий і мудрий.
Тамує марноту і суєтний гнів,
Пізнавши глибини у стиснутих муках.
Лишився на дні споконвічних легед,
У давньому світі Китаю і Гангу.
Повітря епохи торкнулось легень,
2026.09.08
12:32
Чи є вона, та чакра повноти?
В асфальтових ланах — дзвінкі сталеві ікри
Яскравих в часі, збурених мостів,
Отих, якими ми тікати звикли
Від емпірею власного вогню
До дивних див пітьми закляття кави.
Стій-стій! — не лізь у звичне, у YouTube,
В асфальтових ланах — дзвінкі сталеві ікри
Яскравих в часі, збурених мостів,
Отих, якими ми тікати звикли
Від емпірею власного вогню
До дивних див пітьми закляття кави.
Стій-стій! — не лізь у звичне, у YouTube,
2026.09.08
07:37
Знов закурений димами
Стогне Київ мій, -
Хлипи й зойкання місцями
В темряві густій.
Знову ворог підло вдарив
У слов'янства суть, -
Всюдисущий запах гару
Не дає дихнуть.
Стогне Київ мій, -
Хлипи й зойкання місцями
В темряві густій.
Знову ворог підло вдарив
У слов'янства суть, -
Всюдисущий запах гару
Не дає дихнуть.
2026.09.08
01:13
Індик - це своєрідна птиця.
Він дуже любе веселиться.
Індик не схожий на ворону
У нього зовсім інші забобони.
Співає гарно, але не дуже,
Суттєво гірше, ніж Каркуша.
І хоча в ворони тільки крик,
Він дуже любе веселиться.
Індик не схожий на ворону
У нього зовсім інші забобони.
Співає гарно, але не дуже,
Суттєво гірше, ніж Каркуша.
І хоча в ворони тільки крик,
2026.09.07
21:14
Немає віроломнішої віри
як віра малоросів і орди.
Не хижі звірі,
а царі-кумири
юрби – причина чорної біди.
***
Неписані закони для совдепії
як віра малоросів і орди.
Не хижі звірі,
а царі-кумири
юрби – причина чорної біди.
***
Неписані закони для совдепії
2026.09.07
20:44
Чому із звідусюд далеких
Ми добиваємось в забуті Богом села
І припадаємо грудьми до споришу,
До груші тулимось щокою?
Невже, коли літам ощадливий наводиш лік,
Так болісно бракує частки,
Що зветься отроцтвом?
Невже і справді життєве коло
Ми добиваємось в забуті Богом села
І припадаємо грудьми до споришу,
До груші тулимось щокою?
Невже, коли літам ощадливий наводиш лік,
Так болісно бракує частки,
Що зветься отроцтвом?
Невже і справді життєве коло
2026.09.07
20:15
ось і надвечіря
дощик покропив
вицвіле ганчіря
звисле з проводів
піднебесні риби
сунуть далі геть
комунальник
сивий
дощик покропив
вицвіле ганчіря
звисле з проводів
піднебесні риби
сунуть далі геть
комунальник
сивий
2026.09.07
18:24
Святе догорає обійстя,
а ти загубилась в тумані.
Не бійся, рідненька, не бійся,
від зостраху серце зів'яне.
Я знаю, що важко втрачати
набуті скарби мозолями —
дитячу колиску, санчата,
а ти загубилась в тумані.
Не бійся, рідненька, не бійся,
від зостраху серце зів'яне.
Я знаю, що важко втрачати
набуті скарби мозолями —
дитячу колиску, санчата,
2026.09.07
17:23
Вересня кроки спекотні, як влітку,
Сонце палає до втоми щодня.
Бабине літо накинуло сітку,
Те павутиння йому, мов броня.
Ягідки чорні смачної ожини
В лісі осіннім, мов очі блищать.
Терен з колючками попід стежину,
Сонце палає до втоми щодня.
Бабине літо накинуло сітку,
Те павутиння йому, мов броня.
Ягідки чорні смачної ожини
В лісі осіннім, мов очі блищать.
Терен з колючками попід стежину,
2026.09.07
16:46
Хильнув — і позбувся болю.
А може, позбувся себе?
І хтось замість тебе долю
скеровує вже: цоб-цабе.
На інше чекати годі.
«В обійми бери, сатано!»
Що зараз буде, що потім
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...А може, позбувся себе?
І хтось замість тебе долю
скеровує вже: цоб-цабе.
На інше чекати годі.
«В обійми бери, сатано!»
Що зараз буде, що потім
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.09.08
2026.08.07
2026.08.01
2026.07.22
2026.07.18
2026.07.12
2026.07.12
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
поезія Хайку Японська /
Вірші
/
Мацуо Басьо (1644 — 1694)
Мацуо Басьо Перекладач: Микола Лукаш
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Мацуо Басьо Перекладач: Микола Лукаш
Хокку
Із книги: Від Бокаччо до Аполлінера/Переклади/ К.:Дніпро,1990
* * *
На голій гілці
самотній ворон тихо старіє.
Осінній вечір.
* * *
Як шумить-гуде банан,
як у кадуб капа дощ,—
чую цілу ніч.
* * *
Холод, ніч, нудьга...
Чути плюскоти весла
десь од берега.
Вдача
Оттакий я єсть:
глянь на росяні дзвонки —
то й сніданок весь.
* * *
Пущу коня вбрід —
полегесеньку впишусь
в літній краєвид.
* * *
На старім ставку
жаба в воду плюснула —
чули ви таку?
* * *
Гедзь на будяку:
ти стривай, не клюй його,
горобейчику!
* * *
Степу рівнява —
ніде оку зачепитись.
Жайворон співа.
* * *
Я заріс, як щіть.
А худий який, блідий!
Весняні дощі...
* * *
Видиться мені:
плаче з місяцем стара
в гірській глушині.
* * *
Вже й по маю — ах!
Птахи плачуть, а у риб
сльози на очах.
* * *
Трава-мурава...
Узялася сном-марою
слава бойова.
* * *
Тиша, мир і лад.
Десь там тоне межи скель
цвіркотня цикад.
* * *
Осінь із дощем...
Навіть мавпа лісова
вкрилась би плащем.
Старий відлюдник
Зсохнеться ось-ось,
як узимку на шнурку
димлений лосось.
* * *
Окуні морські
зуби щирять із полиць:
в лавці холодно...
* * *
Крук — немилий птах,
але як милує зір
в ранішніх снігах!
* * *
Рушу, й раптом — хить!
Ухоплюсь за колосок...
це розлуки мить.
* * *
Чистий водоспад...
3 ярих сосен глиця в воду
падає улад.
* * *
Побравши ціпки,
зійшлись діди сивочолі
усі на гробки.
* * *
Хризантеми пах...
У кумирнях з прадавен
темні лики Будд.
* * *
Довгий, довгий шлях —
і ніхто не йде навстріч,
лиш осіння ніч...
* * *
Чом так постáрів
я цеї осені?
Птиці, хмари.
* * *
Осінь-праосінь...
Як там живе сусіда?
Не знаю зовсім.
* * *
В мандрах я знеміг.
Полем паленим шуга
сон мій — чи юга?
* * *
Десять літ тут жив.
Едо! Я іду. Прощай!
Ти — мій рідний край.
* * *
Мавпа зойкне — співчуття...
А як плаче в непогідь
кинуте дитя?
ПАСМО ВОЛОССЯ ОД НЕБІЖЧИЦІ-МАМИ
Цілував би — жаль:
од моїх пекучих сліз
іней піде в тань...
* * *
Рік кінчивсь, а мандри ні:
далі в стоптаних сандалях,
в зношенім брилі...
* * *
Жаль на серце впав:
при дорозі рожі цвіт
кінь мій общипав...
* * *
Я, метеличок,
собі крильця обірву:
на, цвіти, мачок!
* * *
Мандрівник — і все:
це тепер моє ім'я.
Йде осінній дощ.
* * *
Берег високий.
Потішив мені душу
самотній сокіл.
* * *
Із далеких літ
скільки всього нагадав
цей вишневий цвіт!
* * *
Тяжка година!
До нічлігу ледь добрів —
цвіте гордина!
* * *
Квіття горове
шелевіє-шелестить...
Водоспад реве.
* * *
Зозулі рóзспів
в передсвітанні тоне.
Далекий острів.
* * *
Чужина чужа —
знов мандрую у світи...
Мжить осіння мжа.
* * *
В мандрах десь і вмру...
Вітер в душу наганя
холод і журу.
* * *
Кулюсь на коні:
тінь моя коцюрбиться
мовчки по землі.
* * *
Журавель знеміг,
на холодне поле впав...
Мандрівця нічліг.
* * *
Сакура стара —
невже справді зацвіла?
Спогад, ніби дим...
* * *
Ніч шляхи мела:
скільки снігу там зосталось
після помела!
* * *
Виходжу з Кінчý,
мов із мушлі той м'якун.
Осінь наскінчу.
* * *
Он рибалка-птах:
любо глянуть, як пірна,
але й сумно — ах!
Чистота
Білий лотос-цвіт:
не цурається багна,
із якого зріс.
* * *
Червень на порі.
Хмари-тучі залягли
на Бурли-горі.
* * *
Стань, мандрівцю, глянь:
попід тином оно-но
сірики цвітуть!
* * *
Чи весна прийшла,
чи старий минувся рік?
Святоблива ніч.
Із книги: Від Бокаччо до Аполлінера/Переклади/ К.:Дніпро,1990
* * *
На голій гілці
самотній ворон тихо старіє.
Осінній вечір.
* * *
Як шумить-гуде банан,
як у кадуб капа дощ,—
чую цілу ніч.
* * *
Холод, ніч, нудьга...
Чути плюскоти весла
десь од берега.
Вдача
Оттакий я єсть:
глянь на росяні дзвонки —
то й сніданок весь.
* * *
Пущу коня вбрід —
полегесеньку впишусь
в літній краєвид.
* * *
На старім ставку
жаба в воду плюснула —
чули ви таку?
* * *
Гедзь на будяку:
ти стривай, не клюй його,
горобейчику!
* * *
Степу рівнява —
ніде оку зачепитись.
Жайворон співа.
* * *
Я заріс, як щіть.
А худий який, блідий!
Весняні дощі...
* * *
Видиться мені:
плаче з місяцем стара
в гірській глушині.
* * *
Вже й по маю — ах!
Птахи плачуть, а у риб
сльози на очах.
* * *
Трава-мурава...
Узялася сном-марою
слава бойова.
* * *
Тиша, мир і лад.
Десь там тоне межи скель
цвіркотня цикад.
* * *
Осінь із дощем...
Навіть мавпа лісова
вкрилась би плащем.
Старий відлюдник
Зсохнеться ось-ось,
як узимку на шнурку
димлений лосось.
* * *
Окуні морські
зуби щирять із полиць:
в лавці холодно...
* * *
Крук — немилий птах,
але як милує зір
в ранішніх снігах!
* * *
Рушу, й раптом — хить!
Ухоплюсь за колосок...
це розлуки мить.
* * *
Чистий водоспад...
3 ярих сосен глиця в воду
падає улад.
* * *
Побравши ціпки,
зійшлись діди сивочолі
усі на гробки.
* * *
Хризантеми пах...
У кумирнях з прадавен
темні лики Будд.
* * *
Довгий, довгий шлях —
і ніхто не йде навстріч,
лиш осіння ніч...
* * *
Чом так постáрів
я цеї осені?
Птиці, хмари.
* * *
Осінь-праосінь...
Як там живе сусіда?
Не знаю зовсім.
* * *
В мандрах я знеміг.
Полем паленим шуга
сон мій — чи юга?
* * *
Десять літ тут жив.
Едо! Я іду. Прощай!
Ти — мій рідний край.
* * *
Мавпа зойкне — співчуття...
А як плаче в непогідь
кинуте дитя?
ПАСМО ВОЛОССЯ ОД НЕБІЖЧИЦІ-МАМИ
Цілував би — жаль:
од моїх пекучих сліз
іней піде в тань...
* * *
Рік кінчивсь, а мандри ні:
далі в стоптаних сандалях,
в зношенім брилі...
* * *
Жаль на серце впав:
при дорозі рожі цвіт
кінь мій общипав...
* * *
Я, метеличок,
собі крильця обірву:
на, цвіти, мачок!
* * *
Мандрівник — і все:
це тепер моє ім'я.
Йде осінній дощ.
* * *
Берег високий.
Потішив мені душу
самотній сокіл.
* * *
Із далеких літ
скільки всього нагадав
цей вишневий цвіт!
* * *
Тяжка година!
До нічлігу ледь добрів —
цвіте гордина!
* * *
Квіття горове
шелевіє-шелестить...
Водоспад реве.
* * *
Зозулі рóзспів
в передсвітанні тоне.
Далекий острів.
* * *
Чужина чужа —
знов мандрую у світи...
Мжить осіння мжа.
* * *
В мандрах десь і вмру...
Вітер в душу наганя
холод і журу.
* * *
Кулюсь на коні:
тінь моя коцюрбиться
мовчки по землі.
* * *
Журавель знеміг,
на холодне поле впав...
Мандрівця нічліг.
* * *
Сакура стара —
невже справді зацвіла?
Спогад, ніби дим...
* * *
Ніч шляхи мела:
скільки снігу там зосталось
після помела!
* * *
Виходжу з Кінчý,
мов із мушлі той м'якун.
Осінь наскінчу.
* * *
Он рибалка-птах:
любо глянуть, як пірна,
але й сумно — ах!
Чистота
Білий лотос-цвіт:
не цурається багна,
із якого зріс.
* * *
Червень на порі.
Хмари-тучі залягли
на Бурли-горі.
* * *
Стань, мандрівцю, глянь:
попід тином оно-но
сірики цвітуть!
* * *
Чи весна прийшла,
чи старий минувся рік?
Святоблива ніч.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
