Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.09.01
21:07
— Літо, літечко барвисте,
ти куди втікаєш з міста?
А мені, виходить, час
повертатися у клас?
Знов за партою сидіти
і все вчити, вчити, вчити?
Зачекай іще хоч трішки.
Не втомились мої ніжки
ти куди втікаєш з міста?
А мені, виходить, час
повертатися у клас?
Знов за партою сидіти
і все вчити, вчити, вчити?
Зачекай іще хоч трішки.
Не втомились мої ніжки
2026.09.01
20:27
щось було у цім
нічого у цім не лишилось
невідомо чиє глузування
постскриптуму замість
ми заходимо в осінь
так ніби нам доручили
не то щоби сильно хотілося
але звичайно як скажеш
нічого у цім не лишилось
невідомо чиє глузування
постскриптуму замість
ми заходимо в осінь
так ніби нам доручили
не то щоби сильно хотілося
але звичайно як скажеш
2026.09.01
17:45
Відгоріло в стерні —
Відцвіли землероби,
Жебраки уночі
Вже шукають ропух.
Мемуаровий* біль,
Наче кінь клишоногий,
У канаві йдучи,
Знов прискорює рух…
Відцвіли землероби,
Жебраки уночі
Вже шукають ропух.
Мемуаровий* біль,
Наче кінь клишоногий,
У канаві йдучи,
Знов прискорює рух…
2026.09.01
10:10
САЛОМЕЯ: ТАНЕЦЬ СЕМИ ПОКРИВАЛ"
(Драматичний ескіз у ритмізованій прозі на три з’яви,
в містичному стилі біблійної «Пісні Пісень»)
ДІЙОВІ ОСОБИ:
Ірод Антипа – тетрарх Галілеї, цар, чиє серце повне безумства та гріховної пристрасті.
Саломея – юн
(Драматичний ескіз у ритмізованій прозі на три з’яви,
в містичному стилі біблійної «Пісні Пісень»)
ДІЙОВІ ОСОБИ:
Ірод Антипа – тетрарх Галілеї, цар, чиє серце повне безумства та гріховної пристрасті.
Саломея – юн
2026.09.01
07:40
Самотність крижана вчувається сильніше,
Коли на заході згасає тихо день, -
Коли мене уже не радують ні вірші,
Ні звуки в клітці соловейкових пісень.
Знедавна самоту ніяк не втихомирю,
Хоча тепер собі це ставлю за мету,
Бо не скоривсь біді та не утр
Коли на заході згасає тихо день, -
Коли мене уже не радують ні вірші,
Ні звуки в клітці соловейкових пісень.
Знедавна самоту ніяк не втихомирю,
Хоча тепер собі це ставлю за мету,
Бо не скоривсь біді та не утр
2026.08.31
21:18
сонцезаходом палає
сатурнічний небозвід
падає в ще справну память
літа перезрілий плід
різноквіття на осоннях
липоцвіт джмелиний літ
поле рапсове і сонях
хмароплин і живопліт
сатурнічний небозвід
падає в ще справну память
літа перезрілий плід
різноквіття на осоннях
липоцвіт джмелиний літ
поле рапсове і сонях
хмароплин і живопліт
2026.08.31
20:40
Давно живу, та не збагну і досі
в природі перетворень весняних.
Дедалі краще розумію осінь.
А паростки? Що знаю я про них...?
Із нежиття вони в життя приходять,
крізь мокрі випинаються сніги,
а ми, панове, в гумових чоботях,
в природі перетворень весняних.
Дедалі краще розумію осінь.
А паростки? Що знаю я про них...?
Із нежиття вони в життя приходять,
крізь мокрі випинаються сніги,
а ми, панове, в гумових чоботях,
2026.08.31
14:55
Рай балачок бринить у грушах,
Рай чумаковий — без плачу.
У кошиках ховають душі
Себе від довгого дощу.
А ми пливем до монплезірів,
Торуєм шлях між сарани,
Легкі зазвичай, як порфіри,
Як кучми, сховані в чалми.
Рай чумаковий — без плачу.
У кошиках ховають душі
Себе від довгого дощу.
А ми пливем до монплезірів,
Торуєм шлях між сарани,
Легкі зазвичай, як порфіри,
Як кучми, сховані в чалми.
2026.08.31
12:25
Ніякі греблі пристрасть не зупинять.
Вона в ріці приречено кипить.
Вона - це зліплена із плоті пишність,
Господніх замислів пророча мить.
Ця пристрасть затопляє все навколо,
Нічим не спинена, палка, нага.
Прадавнє вогнище утворить коло.
Вона в ріці приречено кипить.
Вона - це зліплена із плоті пишність,
Господніх замислів пророча мить.
Ця пристрасть затопляє все навколо,
Нічим не спинена, палка, нага.
Прадавнє вогнище утворить коло.
2026.08.31
06:25
ЦИКЛ ІІІ. ЮДЕЯ
ПІСНЯ ДВОХ МУДРОСТЕЙ: золото Саби і кедри Сіону
(драматичний «ескіз» у ритмізованій прозі, у трьох явах)
ДІЙОВІ ОСОБИ:
СОЛОМОН — цар Ізраїлю, обранець Ягве, чиє серце — наче глибоке море істини.
ЦАРИЦЯ САВСЬКА (МАКЕДА) — володар
ПІСНЯ ДВОХ МУДРОСТЕЙ: золото Саби і кедри Сіону
(драматичний «ескіз» у ритмізованій прозі, у трьох явах)
ДІЙОВІ ОСОБИ:
СОЛОМОН — цар Ізраїлю, обранець Ягве, чиє серце — наче глибоке море істини.
ЦАРИЦЯ САВСЬКА (МАКЕДА) — володар
2026.08.31
06:15
Відкладаю сон на потім,
Щоб себе уберегти,
Бо ракети на підльоті,
Бо не сплять мої кати.
Балістична чи крилата
Вже за мить уразить ціль, -
Підлітає їх багато,
Хаотично, звідусіль.
Щоб себе уберегти,
Бо ракети на підльоті,
Бо не сплять мої кати.
Балістична чи крилата
Вже за мить уразить ціль, -
Підлітає їх багато,
Хаотично, звідусіль.
2026.08.30
22:33
Ще сипле трохи сонця рань в шовки барвисті,
Тепло і радість ми шукаєм в межилисті.
Блукає небо втомлене із птахом низько,
І холоди плетуть путі, бо ж осінь близько.
Приручать нас, як дич, дощі - вітри холодні.
І всі будем, як в татарви, у них в полон
Тепло і радість ми шукаєм в межилисті.
Блукає небо втомлене із птахом низько,
І холоди плетуть путі, бо ж осінь близько.
Приручать нас, як дич, дощі - вітри холодні.
І всі будем, як в татарви, у них в полон
2026.08.30
21:36
Як московські комуняки народ свій любили,
Задля «щастя» народного скільки люду вбили,
Хотілось би пригадати. Прикладів чимало.
Про «Антоновщину», звісно всі уже чували.
Хотілось би більш детально на тім зупинитись,
Як більшовики й селяни не змогли уж
Задля «щастя» народного скільки люду вбили,
Хотілось би пригадати. Прикладів чимало.
Про «Антоновщину», звісно всі уже чували.
Хотілось би більш детально на тім зупинитись,
Як більшовики й селяни не змогли уж
2026.08.30
21:25
Чобітки червоні
Зоставила для осені зозуля.
Із сливою так марить поріднитись терен.
Шипшина не колоти хоче,
А просто притулитись до руки.
Уже завересніло.
Раз по раз ще вертає літо,
Начебто сказать забуло:
Зоставила для осені зозуля.
Із сливою так марить поріднитись терен.
Шипшина не колоти хоче,
А просто притулитись до руки.
Уже завересніло.
Раз по раз ще вертає літо,
Начебто сказать забуло:
2026.08.30
21:06
Це слово про Техаське радіо й такий біґ-біт
Линучі від Віржинських трясин
Неквапливо, із помірною пильністю
Слабша доля дається важко
Дехто каже: це небесна довершеність
Хтось інший: підступні вестернові мрії
Я люблю тих, що я зібрав разом на цей то
Линучі від Віржинських трясин
Неквапливо, із помірною пильністю
Слабша доля дається важко
Дехто каже: це небесна довершеність
Хтось інший: підступні вестернові мрії
Я люблю тих, що я зібрав разом на цей то
2026.08.30
19:47
якось незрозуміло вийшло
ти не успів ні там ні сям
проспівуючи харе крішна
чи уклоняючись мерцям
тебе лякають методично
щоб далі ти лякався сам
провідуючи світлий храм
або харизматично так
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...ти не успів ні там ні сям
проспівуючи харе крішна
чи уклоняючись мерцям
тебе лякають методично
щоб далі ти лякався сам
провідуючи світлий храм
або харизматично так
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.08.07
2026.08.01
2026.07.22
2026.07.18
2026.07.12
2026.07.12
2026.07.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
поезія Хайку Японська /
Вірші
/
Мацуо Басьо (1644 — 1694)
Мацуо Басьо Перекладач: Микола Лукаш
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Мацуо Басьо Перекладач: Микола Лукаш
Хокку
Із книги: Від Бокаччо до Аполлінера/Переклади/ К.:Дніпро,1990
* * *
На голій гілці
самотній ворон тихо старіє.
Осінній вечір.
* * *
Як шумить-гуде банан,
як у кадуб капа дощ,—
чую цілу ніч.
* * *
Холод, ніч, нудьга...
Чути плюскоти весла
десь од берега.
Вдача
Оттакий я єсть:
глянь на росяні дзвонки —
то й сніданок весь.
* * *
Пущу коня вбрід —
полегесеньку впишусь
в літній краєвид.
* * *
На старім ставку
жаба в воду плюснула —
чули ви таку?
* * *
Гедзь на будяку:
ти стривай, не клюй його,
горобейчику!
* * *
Степу рівнява —
ніде оку зачепитись.
Жайворон співа.
* * *
Я заріс, як щіть.
А худий який, блідий!
Весняні дощі...
* * *
Видиться мені:
плаче з місяцем стара
в гірській глушині.
* * *
Вже й по маю — ах!
Птахи плачуть, а у риб
сльози на очах.
* * *
Трава-мурава...
Узялася сном-марою
слава бойова.
* * *
Тиша, мир і лад.
Десь там тоне межи скель
цвіркотня цикад.
* * *
Осінь із дощем...
Навіть мавпа лісова
вкрилась би плащем.
Старий відлюдник
Зсохнеться ось-ось,
як узимку на шнурку
димлений лосось.
* * *
Окуні морські
зуби щирять із полиць:
в лавці холодно...
* * *
Крук — немилий птах,
але як милує зір
в ранішніх снігах!
* * *
Рушу, й раптом — хить!
Ухоплюсь за колосок...
це розлуки мить.
* * *
Чистий водоспад...
3 ярих сосен глиця в воду
падає улад.
* * *
Побравши ціпки,
зійшлись діди сивочолі
усі на гробки.
* * *
Хризантеми пах...
У кумирнях з прадавен
темні лики Будд.
* * *
Довгий, довгий шлях —
і ніхто не йде навстріч,
лиш осіння ніч...
* * *
Чом так постáрів
я цеї осені?
Птиці, хмари.
* * *
Осінь-праосінь...
Як там живе сусіда?
Не знаю зовсім.
* * *
В мандрах я знеміг.
Полем паленим шуга
сон мій — чи юга?
* * *
Десять літ тут жив.
Едо! Я іду. Прощай!
Ти — мій рідний край.
* * *
Мавпа зойкне — співчуття...
А як плаче в непогідь
кинуте дитя?
ПАСМО ВОЛОССЯ ОД НЕБІЖЧИЦІ-МАМИ
Цілував би — жаль:
од моїх пекучих сліз
іней піде в тань...
* * *
Рік кінчивсь, а мандри ні:
далі в стоптаних сандалях,
в зношенім брилі...
* * *
Жаль на серце впав:
при дорозі рожі цвіт
кінь мій общипав...
* * *
Я, метеличок,
собі крильця обірву:
на, цвіти, мачок!
* * *
Мандрівник — і все:
це тепер моє ім'я.
Йде осінній дощ.
* * *
Берег високий.
Потішив мені душу
самотній сокіл.
* * *
Із далеких літ
скільки всього нагадав
цей вишневий цвіт!
* * *
Тяжка година!
До нічлігу ледь добрів —
цвіте гордина!
* * *
Квіття горове
шелевіє-шелестить...
Водоспад реве.
* * *
Зозулі рóзспів
в передсвітанні тоне.
Далекий острів.
* * *
Чужина чужа —
знов мандрую у світи...
Мжить осіння мжа.
* * *
В мандрах десь і вмру...
Вітер в душу наганя
холод і журу.
* * *
Кулюсь на коні:
тінь моя коцюрбиться
мовчки по землі.
* * *
Журавель знеміг,
на холодне поле впав...
Мандрівця нічліг.
* * *
Сакура стара —
невже справді зацвіла?
Спогад, ніби дим...
* * *
Ніч шляхи мела:
скільки снігу там зосталось
після помела!
* * *
Виходжу з Кінчý,
мов із мушлі той м'якун.
Осінь наскінчу.
* * *
Он рибалка-птах:
любо глянуть, як пірна,
але й сумно — ах!
Чистота
Білий лотос-цвіт:
не цурається багна,
із якого зріс.
* * *
Червень на порі.
Хмари-тучі залягли
на Бурли-горі.
* * *
Стань, мандрівцю, глянь:
попід тином оно-но
сірики цвітуть!
* * *
Чи весна прийшла,
чи старий минувся рік?
Святоблива ніч.
Із книги: Від Бокаччо до Аполлінера/Переклади/ К.:Дніпро,1990
* * *
На голій гілці
самотній ворон тихо старіє.
Осінній вечір.
* * *
Як шумить-гуде банан,
як у кадуб капа дощ,—
чую цілу ніч.
* * *
Холод, ніч, нудьга...
Чути плюскоти весла
десь од берега.
Вдача
Оттакий я єсть:
глянь на росяні дзвонки —
то й сніданок весь.
* * *
Пущу коня вбрід —
полегесеньку впишусь
в літній краєвид.
* * *
На старім ставку
жаба в воду плюснула —
чули ви таку?
* * *
Гедзь на будяку:
ти стривай, не клюй його,
горобейчику!
* * *
Степу рівнява —
ніде оку зачепитись.
Жайворон співа.
* * *
Я заріс, як щіть.
А худий який, блідий!
Весняні дощі...
* * *
Видиться мені:
плаче з місяцем стара
в гірській глушині.
* * *
Вже й по маю — ах!
Птахи плачуть, а у риб
сльози на очах.
* * *
Трава-мурава...
Узялася сном-марою
слава бойова.
* * *
Тиша, мир і лад.
Десь там тоне межи скель
цвіркотня цикад.
* * *
Осінь із дощем...
Навіть мавпа лісова
вкрилась би плащем.
Старий відлюдник
Зсохнеться ось-ось,
як узимку на шнурку
димлений лосось.
* * *
Окуні морські
зуби щирять із полиць:
в лавці холодно...
* * *
Крук — немилий птах,
але як милує зір
в ранішніх снігах!
* * *
Рушу, й раптом — хить!
Ухоплюсь за колосок...
це розлуки мить.
* * *
Чистий водоспад...
3 ярих сосен глиця в воду
падає улад.
* * *
Побравши ціпки,
зійшлись діди сивочолі
усі на гробки.
* * *
Хризантеми пах...
У кумирнях з прадавен
темні лики Будд.
* * *
Довгий, довгий шлях —
і ніхто не йде навстріч,
лиш осіння ніч...
* * *
Чом так постáрів
я цеї осені?
Птиці, хмари.
* * *
Осінь-праосінь...
Як там живе сусіда?
Не знаю зовсім.
* * *
В мандрах я знеміг.
Полем паленим шуга
сон мій — чи юга?
* * *
Десять літ тут жив.
Едо! Я іду. Прощай!
Ти — мій рідний край.
* * *
Мавпа зойкне — співчуття...
А як плаче в непогідь
кинуте дитя?
ПАСМО ВОЛОССЯ ОД НЕБІЖЧИЦІ-МАМИ
Цілував би — жаль:
од моїх пекучих сліз
іней піде в тань...
* * *
Рік кінчивсь, а мандри ні:
далі в стоптаних сандалях,
в зношенім брилі...
* * *
Жаль на серце впав:
при дорозі рожі цвіт
кінь мій общипав...
* * *
Я, метеличок,
собі крильця обірву:
на, цвіти, мачок!
* * *
Мандрівник — і все:
це тепер моє ім'я.
Йде осінній дощ.
* * *
Берег високий.
Потішив мені душу
самотній сокіл.
* * *
Із далеких літ
скільки всього нагадав
цей вишневий цвіт!
* * *
Тяжка година!
До нічлігу ледь добрів —
цвіте гордина!
* * *
Квіття горове
шелевіє-шелестить...
Водоспад реве.
* * *
Зозулі рóзспів
в передсвітанні тоне.
Далекий острів.
* * *
Чужина чужа —
знов мандрую у світи...
Мжить осіння мжа.
* * *
В мандрах десь і вмру...
Вітер в душу наганя
холод і журу.
* * *
Кулюсь на коні:
тінь моя коцюрбиться
мовчки по землі.
* * *
Журавель знеміг,
на холодне поле впав...
Мандрівця нічліг.
* * *
Сакура стара —
невже справді зацвіла?
Спогад, ніби дим...
* * *
Ніч шляхи мела:
скільки снігу там зосталось
після помела!
* * *
Виходжу з Кінчý,
мов із мушлі той м'якун.
Осінь наскінчу.
* * *
Он рибалка-птах:
любо глянуть, як пірна,
але й сумно — ах!
Чистота
Білий лотос-цвіт:
не цурається багна,
із якого зріс.
* * *
Червень на порі.
Хмари-тучі залягли
на Бурли-горі.
* * *
Стань, мандрівцю, глянь:
попід тином оно-но
сірики цвітуть!
* * *
Чи весна прийшла,
чи старий минувся рік?
Святоблива ніч.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
