Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.11.01
22:04
Ми дивимось на світло,
якого немає, -
світло погаслих зірок.
Але так само згасає світло
від людей, воно поглинається
киплячою магмою небуття.
Ми дивимося на світло
домівок, але потрібних людей
якого немає, -
світло погаслих зірок.
Але так само згасає світло
від людей, воно поглинається
киплячою магмою небуття.
Ми дивимося на світло
домівок, але потрібних людей
2025.11.01
20:10
Не напишу про тебе мемуари,
Хоча мотиви вже робили кроки.
Ще від Кармен звучало стільки арій,
І павутинням заплітались роки.
Не напишу про тебе мемуари.
Приходить розуміння надто пізно.
Не збудувати тріумфальну арку.
Хоча мотиви вже робили кроки.
Ще від Кармен звучало стільки арій,
І павутинням заплітались роки.
Не напишу про тебе мемуари.
Приходить розуміння надто пізно.
Не збудувати тріумфальну арку.
2025.11.01
19:34
До подиху останнього збережи для мене, Боже,
незмірну тугу й біль за тих дітей Твоїх,
що й на схилку літ не в змозі позабути,
як їх в палеоліт війна триклята вкинула.
Там кременем-кресалом добувавсь вогонь,
поживою єдиною, а не дієтою, лобода була,
незмірну тугу й біль за тих дітей Твоїх,
що й на схилку літ не в змозі позабути,
як їх в палеоліт війна триклята вкинула.
Там кременем-кресалом добувавсь вогонь,
поживою єдиною, а не дієтою, лобода була,
2025.11.01
13:17
Піврічне немовля з матусею і татком…
Якби ж по своїй волі майнули в небеса…
Якби ж прийдешня ніч цікавилась малятком —
З очей текли б не сльози, а сонячна роса…
Якби ж то сприйняла задіяне свідомість,
Я б малював це світ з пошкоджень і пожеш… і
Ні
Якби ж по своїй волі майнули в небеса…
Якби ж прийдешня ніч цікавилась малятком —
З очей текли б не сльози, а сонячна роса…
Якби ж то сприйняла задіяне свідомість,
Я б малював це світ з пошкоджень і пожеш… і
Ні
2025.11.01
12:28
Братам по крові і братам по духу
Ми білі ворони
у цьому суспільстві,
ми сіль України,
йдемо звідусіль.
Із возом моїм
поєднається віз твій,
Ми білі ворони
у цьому суспільстві,
ми сіль України,
йдемо звідусіль.
Із возом моїм
поєднається віз твій,
2025.10.31
21:49
Стоїш на крутому березі,
дивишся у воду
і опускаєш у неї
пожовкле листя і квіти,
як листи в невідомість.
Чи дістануться вони адресата?
Хто буде цим адресатом?
Бог чи зруйноване обличчя часу?
дивишся у воду
і опускаєш у неї
пожовкле листя і квіти,
як листи в невідомість.
Чи дістануться вони адресата?
Хто буде цим адресатом?
Бог чи зруйноване обличчя часу?
2025.10.31
21:06
Сприймай її надійним обладунком,
Бо й у речей складні бувають ролі –
Стають, зненацька, цінним подарунком.
Тому – моя, як приклад, парасоля.
Мене охороняла від негоди
Багато років, віддано служила,
Долаючи зі мною перешкоди,
Та вже мене частинку ст
Бо й у речей складні бувають ролі –
Стають, зненацька, цінним подарунком.
Тому – моя, як приклад, парасоля.
Мене охороняла від негоди
Багато років, віддано служила,
Долаючи зі мною перешкоди,
Та вже мене частинку ст
2025.10.31
20:53
Я пригадую - розчиняюся у думках...
Неприковані, млосні спомини... вічний блюз...
Ніжні дотики, затамовані на устах...
і не знаю я - чи ще дихаю, бо боюсь:
розгубити тебе намистинами пасії,
перекроїти час - зодягнутися в згаслого дим...
Я сумую і су
Неприковані, млосні спомини... вічний блюз...
Ніжні дотики, затамовані на устах...
і не знаю я - чи ще дихаю, бо боюсь:
розгубити тебе намистинами пасії,
перекроїти час - зодягнутися в згаслого дим...
Я сумую і су
2025.10.31
17:23
Нарешті я ізнову на Природі,
Колише тишу ніжний вітерець.
Вистукує морзянку на колоді
Завзято-щемно дятел-молодець.
Нарешті літо бабине всміхнулось,
І золотом обсипало мене.
І дивовижним шумовинням чулим
Колише тишу ніжний вітерець.
Вистукує морзянку на колоді
Завзято-щемно дятел-молодець.
Нарешті літо бабине всміхнулось,
І золотом обсипало мене.
І дивовижним шумовинням чулим
2025.10.31
14:49
А дивовижа поруч майже
Хтось стелить шлях без перепон
Можливо вже вона підскаже,
Чому тебе так нудить від корон…
2.
Чому тобі до серця ближче
Та значимость, з ім’ям коротким: Вірш
Нема такої сили, щоби знищить
Хтось стелить шлях без перепон
Можливо вже вона підскаже,
Чому тебе так нудить від корон…
2.
Чому тобі до серця ближче
Та значимость, з ім’ям коротким: Вірш
Нема такої сили, щоби знищить
2025.10.31
11:03
Якби мені дано було від Бога
Мать справу з фарбами – не зі словами,
Я б зміг доповнити Чюрльоніса й Ван Гога
У царині, що зветься Деревами.
Я б показав на полотні німому,
Як поспліталися вони в екстазі,
Як посхилялися на тиху перемову,
Часом вчуваю
Мать справу з фарбами – не зі словами,
Я б зміг доповнити Чюрльоніса й Ван Гога
У царині, що зветься Деревами.
Я б показав на полотні німому,
Як поспліталися вони в екстазі,
Як посхилялися на тиху перемову,
Часом вчуваю
2025.10.30
21:33
Знімаєш чорні окуляри
І дивишся на сонце так,
Немов на лицаря Каяли,
Що подає таємний знак.
Дивитися у вічі правді,
У вічі істині сумній,
Мов пережити час розправи,
І дивишся на сонце так,
Немов на лицаря Каяли,
Що подає таємний знак.
Дивитися у вічі правді,
У вічі істині сумній,
Мов пережити час розправи,
2025.10.30
20:00
А знаєте, - то вже Петро озвавсь, -
Я ж у Котельві був тамтого року,
Як москалі упхались з того боку
І Ромодан нас облягати взявсь.
Про те Мирон словечком лиш згадав,
Мені б хотілось більше розказати,
Як боронились ми від супостата,
Як Ромодан від
Я ж у Котельві був тамтого року,
Як москалі упхались з того боку
І Ромодан нас облягати взявсь.
Про те Мирон словечком лиш згадав,
Мені б хотілось більше розказати,
Як боронились ми від супостата,
Як Ромодан від
2025.10.30
18:21
Землетруси, повені, цунамі,
Ще дощів кислотних дикі танці...
Це земля здригається під нами,
Атмосфера з нею в резонансі.
Смог і смерчі, різні катастрофи –
Вдосталь уже знаків Провидіння.
Руйнуватиме свій Світ допоки
Ще дощів кислотних дикі танці...
Це земля здригається під нами,
Атмосфера з нею в резонансі.
Смог і смерчі, різні катастрофи –
Вдосталь уже знаків Провидіння.
Руйнуватиме свій Світ допоки
2025.10.30
11:18
Люблю, коли біцухами натягую футболку,
Іду, такий, по вулиці — знімаю собі тьолку.
Іду, такий, по вулиці — знімаю собі тьолку.
2025.10.30
10:52
«На вікні свіча миготіла»…
Мати дитинча мовчки їла,
їла-доїдала.
Смачно чи не смачно було,
але всі про те вже забули.
Україна салом заросла!
Пнеться в матки пузо вгору
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Мати дитинча мовчки їла,
їла-доїдала.
Смачно чи не смачно було,
але всі про те вже забули.
Україна салом заросла!
Пнеться в матки пузо вгору
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.10.29
2025.10.27
2025.10.20
2025.10.01
2025.09.04
2025.08.31
2025.08.13
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
поезія Хайку Японська /
Вірші
/
Мацуо Басьо (1644 — 1694)
Мацуо Басьо Перекладач: Микола Лукаш
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Мацуо Басьо Перекладач: Микола Лукаш
Хокку
Із книги: Від Бокаччо до Аполлінера/Переклади/ К.:Дніпро,1990
* * *
На голій гілці
самотній ворон тихо старіє.
Осінній вечір.
* * *
Як шумить-гуде банан,
як у кадуб капа дощ,—
чую цілу ніч.
* * *
Холод, ніч, нудьга...
Чути плюскоти весла
десь од берега.
Вдача
Оттакий я єсть:
глянь на росяні дзвонки —
то й сніданок весь.
* * *
Пущу коня вбрід —
полегесеньку впишусь
в літній краєвид.
* * *
На старім ставку
жаба в воду плюснула —
чули ви таку?
* * *
Гедзь на будяку:
ти стривай, не клюй його,
горобейчику!
* * *
Степу рівнява —
ніде оку зачепитись.
Жайворон співа.
* * *
Я заріс, як щіть.
А худий який, блідий!
Весняні дощі...
* * *
Видиться мені:
плаче з місяцем стара
в гірській глушині.
* * *
Вже й по маю — ах!
Птахи плачуть, а у риб
сльози на очах.
* * *
Трава-мурава...
Узялася сном-марою
слава бойова.
* * *
Тиша, мир і лад.
Десь там тоне межи скель
цвіркотня цикад.
* * *
Осінь із дощем...
Навіть мавпа лісова
вкрилась би плащем.
Старий відлюдник
Зсохнеться ось-ось,
як узимку на шнурку
димлений лосось.
* * *
Окуні морські
зуби щирять із полиць:
в лавці холодно...
* * *
Крук — немилий птах,
але як милує зір
в ранішніх снігах!
* * *
Рушу, й раптом — хить!
Ухоплюсь за колосок...
це розлуки мить.
* * *
Чистий водоспад...
3 ярих сосен глиця в воду
падає улад.
* * *
Побравши ціпки,
зійшлись діди сивочолі
усі на гробки.
* * *
Хризантеми пах...
У кумирнях з прадавен
темні лики Будд.
* * *
Довгий, довгий шлях —
і ніхто не йде навстріч,
лиш осіння ніч...
* * *
Чом так постáрів
я цеї осені?
Птиці, хмари.
* * *
Осінь-праосінь...
Як там живе сусіда?
Не знаю зовсім.
* * *
В мандрах я знеміг.
Полем паленим шуга
сон мій — чи юга?
* * *
Десять літ тут жив.
Едо! Я іду. Прощай!
Ти — мій рідний край.
* * *
Мавпа зойкне — співчуття...
А як плаче в непогідь
кинуте дитя?
ПАСМО ВОЛОССЯ ОД НЕБІЖЧИЦІ-МАМИ
Цілував би — жаль:
од моїх пекучих сліз
іней піде в тань...
* * *
Рік кінчивсь, а мандри ні:
далі в стоптаних сандалях,
в зношенім брилі...
* * *
Жаль на серце впав:
при дорозі рожі цвіт
кінь мій общипав...
* * *
Я, метеличок,
собі крильця обірву:
на, цвіти, мачок!
* * *
Мандрівник — і все:
це тепер моє ім'я.
Йде осінній дощ.
* * *
Берег високий.
Потішив мені душу
самотній сокіл.
* * *
Із далеких літ
скільки всього нагадав
цей вишневий цвіт!
* * *
Тяжка година!
До нічлігу ледь добрів —
цвіте гордина!
* * *
Квіття горове
шелевіє-шелестить...
Водоспад реве.
* * *
Зозулі рóзспів
в передсвітанні тоне.
Далекий острів.
* * *
Чужина чужа —
знов мандрую у світи...
Мжить осіння мжа.
* * *
В мандрах десь і вмру...
Вітер в душу наганя
холод і журу.
* * *
Кулюсь на коні:
тінь моя коцюрбиться
мовчки по землі.
* * *
Журавель знеміг,
на холодне поле впав...
Мандрівця нічліг.
* * *
Сакура стара —
невже справді зацвіла?
Спогад, ніби дим...
* * *
Ніч шляхи мела:
скільки снігу там зосталось
після помела!
* * *
Виходжу з Кінчý,
мов із мушлі той м'якун.
Осінь наскінчу.
* * *
Он рибалка-птах:
любо глянуть, як пірна,
але й сумно — ах!
Чистота
Білий лотос-цвіт:
не цурається багна,
із якого зріс.
* * *
Червень на порі.
Хмари-тучі залягли
на Бурли-горі.
* * *
Стань, мандрівцю, глянь:
попід тином оно-но
сірики цвітуть!
* * *
Чи весна прийшла,
чи старий минувся рік?
Святоблива ніч.
Із книги: Від Бокаччо до Аполлінера/Переклади/ К.:Дніпро,1990
* * *
На голій гілці
самотній ворон тихо старіє.
Осінній вечір.
* * *
Як шумить-гуде банан,
як у кадуб капа дощ,—
чую цілу ніч.
* * *
Холод, ніч, нудьга...
Чути плюскоти весла
десь од берега.
Вдача
Оттакий я єсть:
глянь на росяні дзвонки —
то й сніданок весь.
* * *
Пущу коня вбрід —
полегесеньку впишусь
в літній краєвид.
* * *
На старім ставку
жаба в воду плюснула —
чули ви таку?
* * *
Гедзь на будяку:
ти стривай, не клюй його,
горобейчику!
* * *
Степу рівнява —
ніде оку зачепитись.
Жайворон співа.
* * *
Я заріс, як щіть.
А худий який, блідий!
Весняні дощі...
* * *
Видиться мені:
плаче з місяцем стара
в гірській глушині.
* * *
Вже й по маю — ах!
Птахи плачуть, а у риб
сльози на очах.
* * *
Трава-мурава...
Узялася сном-марою
слава бойова.
* * *
Тиша, мир і лад.
Десь там тоне межи скель
цвіркотня цикад.
* * *
Осінь із дощем...
Навіть мавпа лісова
вкрилась би плащем.
Старий відлюдник
Зсохнеться ось-ось,
як узимку на шнурку
димлений лосось.
* * *
Окуні морські
зуби щирять із полиць:
в лавці холодно...
* * *
Крук — немилий птах,
але як милує зір
в ранішніх снігах!
* * *
Рушу, й раптом — хить!
Ухоплюсь за колосок...
це розлуки мить.
* * *
Чистий водоспад...
3 ярих сосен глиця в воду
падає улад.
* * *
Побравши ціпки,
зійшлись діди сивочолі
усі на гробки.
* * *
Хризантеми пах...
У кумирнях з прадавен
темні лики Будд.
* * *
Довгий, довгий шлях —
і ніхто не йде навстріч,
лиш осіння ніч...
* * *
Чом так постáрів
я цеї осені?
Птиці, хмари.
* * *
Осінь-праосінь...
Як там живе сусіда?
Не знаю зовсім.
* * *
В мандрах я знеміг.
Полем паленим шуга
сон мій — чи юга?
* * *
Десять літ тут жив.
Едо! Я іду. Прощай!
Ти — мій рідний край.
* * *
Мавпа зойкне — співчуття...
А як плаче в непогідь
кинуте дитя?
ПАСМО ВОЛОССЯ ОД НЕБІЖЧИЦІ-МАМИ
Цілував би — жаль:
од моїх пекучих сліз
іней піде в тань...
* * *
Рік кінчивсь, а мандри ні:
далі в стоптаних сандалях,
в зношенім брилі...
* * *
Жаль на серце впав:
при дорозі рожі цвіт
кінь мій общипав...
* * *
Я, метеличок,
собі крильця обірву:
на, цвіти, мачок!
* * *
Мандрівник — і все:
це тепер моє ім'я.
Йде осінній дощ.
* * *
Берег високий.
Потішив мені душу
самотній сокіл.
* * *
Із далеких літ
скільки всього нагадав
цей вишневий цвіт!
* * *
Тяжка година!
До нічлігу ледь добрів —
цвіте гордина!
* * *
Квіття горове
шелевіє-шелестить...
Водоспад реве.
* * *
Зозулі рóзспів
в передсвітанні тоне.
Далекий острів.
* * *
Чужина чужа —
знов мандрую у світи...
Мжить осіння мжа.
* * *
В мандрах десь і вмру...
Вітер в душу наганя
холод і журу.
* * *
Кулюсь на коні:
тінь моя коцюрбиться
мовчки по землі.
* * *
Журавель знеміг,
на холодне поле впав...
Мандрівця нічліг.
* * *
Сакура стара —
невже справді зацвіла?
Спогад, ніби дим...
* * *
Ніч шляхи мела:
скільки снігу там зосталось
після помела!
* * *
Виходжу з Кінчý,
мов із мушлі той м'якун.
Осінь наскінчу.
* * *
Он рибалка-птах:
любо глянуть, як пірна,
але й сумно — ах!
Чистота
Білий лотос-цвіт:
не цурається багна,
із якого зріс.
* * *
Червень на порі.
Хмари-тучі залягли
на Бурли-горі.
* * *
Стань, мандрівцю, глянь:
попід тином оно-но
сірики цвітуть!
* * *
Чи весна прийшла,
чи старий минувся рік?
Святоблива ніч.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
