Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.18
16:24
Я шукаю в бездонному морі
Той важливий непізнаний знак,
Ніби спогади сиві, прозорі,
Що впіймає сумний неборак.
Я шукаю у пеленах ночі
Тіні натяку, впізнаний жест.
Я забуть наполегливо хочу
Те видіння, що прагнуло жертв.
Той важливий непізнаний знак,
Ніби спогади сиві, прозорі,
Що впіймає сумний неборак.
Я шукаю у пеленах ночі
Тіні натяку, впізнаний жест.
Я забуть наполегливо хочу
Те видіння, що прагнуло жертв.
2026.11.18
14:49
Під шерех листя верб мені співало в гливах
Одне, мов з лісу, довге і густе,
А інше — ніби у раптових зливах,
Як згадка про минуле і пусте…
Лунало гучно, як стара бандура,
В потоках звуків між пожовклих крон,
Чи чумака забутого натура
Одне, мов з лісу, довге і густе,
А інше — ніби у раптових зливах,
Як згадка про минуле і пусте…
Лунало гучно, як стара бандура,
В потоках звуків між пожовклих крон,
Чи чумака забутого натура
2026.11.18
07:16
Хоч завтра вітер хмари розведе
І зацвіте колись побите поле -
Від горя не сховатися ніде
І болю не позбутися ніколи.
На серці будуть видимі рубці,
Повік душа чорнітиме від туги, -
Це мрію не утримати в руці,
Коли їй тісно в межах виднокругу.
І зацвіте колись побите поле -
Від горя не сховатися ніде
І болю не позбутися ніколи.
На серці будуть видимі рубці,
Повік душа чорнітиме від туги, -
Це мрію не утримати в руці,
Коли їй тісно в межах виднокругу.
2026.11.18
02:21
Прокинулась в цей час застава –
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.
Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.
Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право
2026.11.17
20:44
Огорни мене скоріш любов'ю,
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.
Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.
Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.
2026.11.17
19:59
розчулення найзначущіші
чому би і не омани
ґатунки найзолотіші
така собі маячня
коли огортає холод
болить порожніючий шлунок
у сутіні цій безпутній
полуді наступного дня
чому би і не омани
ґатунки найзолотіші
така собі маячня
коли огортає холод
болить порожніючий шлунок
у сутіні цій безпутній
полуді наступного дня
2026.11.17
18:58
Я ніколи туди не вернусь,
У простори довіри і болю.
Я могилам святим не вклонюсь,
Не ввійду у величні собори.
Я ніколи уже не піду
Сизим степом у ніжнім смерканні.
Я упав на слизькому льоду
У простори довіри і болю.
Я могилам святим не вклонюсь,
Не ввійду у величні собори.
Я ніколи уже не піду
Сизим степом у ніжнім смерканні.
Я упав на слизькому льоду
2026.11.17
11:10
Свіжа рілля запахтіла корінням і дизелем.
Сита ворона з бенкету злетіла нарешті.
Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
З крони високої дня доливаються рештки.
Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
Полудня в затишку листям сухим зарудіє.
Сита ворона з бенкету злетіла нарешті.
Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
З крони високої дня доливаються рештки.
Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
Полудня в затишку листям сухим зарудіє.
2026.11.17
07:34
«МІКЕЛАНДЖЕЛО: СЕРЦЕ БІЛОГО КАМЕНЮ»
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран
2026.11.17
05:47
Синє небо й жовте поле
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."
2026.11.16
23:58
дідусь був мореходом
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»
2026.11.16
17:21
А влада пшеків дещо пойняла
стосовно українського ґаранта,
бо довела –
від білого орла
не більше толку як від номінанта.
***
А бомонд богемі помагає
стосовно українського ґаранта,
бо довела –
від білого орла
не більше толку як від номінанта.
***
А бомонд богемі помагає
2026.11.16
16:53
Не хочу квітку я зривати,
Бо я порушу у житті
Якусь важливу рівновагу
У космосі й серцебитті.
Краса проб'ється через вінця,
Крізь огорожі і мейнстрим.
Краса проб'ється через віно,
Бо я порушу у житті
Якусь важливу рівновагу
У космосі й серцебитті.
Краса проб'ється через вінця,
Крізь огорожі і мейнстрим.
Краса проб'ється через віно,
2026.11.16
16:00
можливо я повторююсь
та це малосуттєво
повторюється всяко
усілякий
не треба апології
оскільки я не жертва
можливо навпаки
це стилістична якість
та це малосуттєво
повторюється всяко
усілякий
не треба апології
оскільки я не жертва
можливо навпаки
це стилістична якість
2026.11.16
13:43
Водії не люблять пішоходів,
Пішоходи ненавидять водіїв,
Фермери клянуть суху погоду,
А турист кляне сезон дощів.
Всякий віднайде якусь причину
Щоб образити, обматюкать тебе,
Бо всередині у кожної людини,
Пішоходи ненавидять водіїв,
Фермери клянуть суху погоду,
А турист кляне сезон дощів.
Всякий віднайде якусь причину
Щоб образити, обматюкать тебе,
Бо всередині у кожної людини,
2026.11.16
08:34
Вчителі в кабінеті завпеда
Освятили закон Архімеда.
А завгосп не святив.
Отакий колектив
Згуртувався навколо завпеда.
Розповів театральний бариста
Про симфонії Ференца Ліста.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Освятили закон Архімеда.
А завгосп не святив.
Отакий колектив
Згуртувався навколо завпеда.
Розповів театральний бариста
Про симфонії Ференца Ліста.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.11.16
2026.11.12
2026.11.08
2026.10.28
2026.10.27
2026.10.19
2026.10.17
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
поезія Хайку Японська /
Вірші
/
Мацуо Басьо (1644 — 1694)
Мацуо Басьо Перекладач: Микола Лукаш
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Мацуо Басьо Перекладач: Микола Лукаш
Хокку
Із книги: Від Бокаччо до Аполлінера/Переклади/ К.:Дніпро,1990
* * *
На голій гілці
самотній ворон тихо старіє.
Осінній вечір.
* * *
Як шумить-гуде банан,
як у кадуб капа дощ,—
чую цілу ніч.
* * *
Холод, ніч, нудьга...
Чути плюскоти весла
десь од берега.
Вдача
Оттакий я єсть:
глянь на росяні дзвонки —
то й сніданок весь.
* * *
Пущу коня вбрід —
полегесеньку впишусь
в літній краєвид.
* * *
На старім ставку
жаба в воду плюснула —
чули ви таку?
* * *
Гедзь на будяку:
ти стривай, не клюй його,
горобейчику!
* * *
Степу рівнява —
ніде оку зачепитись.
Жайворон співа.
* * *
Я заріс, як щіть.
А худий який, блідий!
Весняні дощі...
* * *
Видиться мені:
плаче з місяцем стара
в гірській глушині.
* * *
Вже й по маю — ах!
Птахи плачуть, а у риб
сльози на очах.
* * *
Трава-мурава...
Узялася сном-марою
слава бойова.
* * *
Тиша, мир і лад.
Десь там тоне межи скель
цвіркотня цикад.
* * *
Осінь із дощем...
Навіть мавпа лісова
вкрилась би плащем.
Старий відлюдник
Зсохнеться ось-ось,
як узимку на шнурку
димлений лосось.
* * *
Окуні морські
зуби щирять із полиць:
в лавці холодно...
* * *
Крук — немилий птах,
але як милує зір
в ранішніх снігах!
* * *
Рушу, й раптом — хить!
Ухоплюсь за колосок...
це розлуки мить.
* * *
Чистий водоспад...
3 ярих сосен глиця в воду
падає улад.
* * *
Побравши ціпки,
зійшлись діди сивочолі
усі на гробки.
* * *
Хризантеми пах...
У кумирнях з прадавен
темні лики Будд.
* * *
Довгий, довгий шлях —
і ніхто не йде навстріч,
лиш осіння ніч...
* * *
Чом так постáрів
я цеї осені?
Птиці, хмари.
* * *
Осінь-праосінь...
Як там живе сусіда?
Не знаю зовсім.
* * *
В мандрах я знеміг.
Полем паленим шуга
сон мій — чи юга?
* * *
Десять літ тут жив.
Едо! Я іду. Прощай!
Ти — мій рідний край.
* * *
Мавпа зойкне — співчуття...
А як плаче в непогідь
кинуте дитя?
ПАСМО ВОЛОССЯ ОД НЕБІЖЧИЦІ-МАМИ
Цілував би — жаль:
од моїх пекучих сліз
іней піде в тань...
* * *
Рік кінчивсь, а мандри ні:
далі в стоптаних сандалях,
в зношенім брилі...
* * *
Жаль на серце впав:
при дорозі рожі цвіт
кінь мій общипав...
* * *
Я, метеличок,
собі крильця обірву:
на, цвіти, мачок!
* * *
Мандрівник — і все:
це тепер моє ім'я.
Йде осінній дощ.
* * *
Берег високий.
Потішив мені душу
самотній сокіл.
* * *
Із далеких літ
скільки всього нагадав
цей вишневий цвіт!
* * *
Тяжка година!
До нічлігу ледь добрів —
цвіте гордина!
* * *
Квіття горове
шелевіє-шелестить...
Водоспад реве.
* * *
Зозулі рóзспів
в передсвітанні тоне.
Далекий острів.
* * *
Чужина чужа —
знов мандрую у світи...
Мжить осіння мжа.
* * *
В мандрах десь і вмру...
Вітер в душу наганя
холод і журу.
* * *
Кулюсь на коні:
тінь моя коцюрбиться
мовчки по землі.
* * *
Журавель знеміг,
на холодне поле впав...
Мандрівця нічліг.
* * *
Сакура стара —
невже справді зацвіла?
Спогад, ніби дим...
* * *
Ніч шляхи мела:
скільки снігу там зосталось
після помела!
* * *
Виходжу з Кінчý,
мов із мушлі той м'якун.
Осінь наскінчу.
* * *
Он рибалка-птах:
любо глянуть, як пірна,
але й сумно — ах!
Чистота
Білий лотос-цвіт:
не цурається багна,
із якого зріс.
* * *
Червень на порі.
Хмари-тучі залягли
на Бурли-горі.
* * *
Стань, мандрівцю, глянь:
попід тином оно-но
сірики цвітуть!
* * *
Чи весна прийшла,
чи старий минувся рік?
Святоблива ніч.
Із книги: Від Бокаччо до Аполлінера/Переклади/ К.:Дніпро,1990
* * *
На голій гілці
самотній ворон тихо старіє.
Осінній вечір.
* * *
Як шумить-гуде банан,
як у кадуб капа дощ,—
чую цілу ніч.
* * *
Холод, ніч, нудьга...
Чути плюскоти весла
десь од берега.
Вдача
Оттакий я єсть:
глянь на росяні дзвонки —
то й сніданок весь.
* * *
Пущу коня вбрід —
полегесеньку впишусь
в літній краєвид.
* * *
На старім ставку
жаба в воду плюснула —
чули ви таку?
* * *
Гедзь на будяку:
ти стривай, не клюй його,
горобейчику!
* * *
Степу рівнява —
ніде оку зачепитись.
Жайворон співа.
* * *
Я заріс, як щіть.
А худий який, блідий!
Весняні дощі...
* * *
Видиться мені:
плаче з місяцем стара
в гірській глушині.
* * *
Вже й по маю — ах!
Птахи плачуть, а у риб
сльози на очах.
* * *
Трава-мурава...
Узялася сном-марою
слава бойова.
* * *
Тиша, мир і лад.
Десь там тоне межи скель
цвіркотня цикад.
* * *
Осінь із дощем...
Навіть мавпа лісова
вкрилась би плащем.
Старий відлюдник
Зсохнеться ось-ось,
як узимку на шнурку
димлений лосось.
* * *
Окуні морські
зуби щирять із полиць:
в лавці холодно...
* * *
Крук — немилий птах,
але як милує зір
в ранішніх снігах!
* * *
Рушу, й раптом — хить!
Ухоплюсь за колосок...
це розлуки мить.
* * *
Чистий водоспад...
3 ярих сосен глиця в воду
падає улад.
* * *
Побравши ціпки,
зійшлись діди сивочолі
усі на гробки.
* * *
Хризантеми пах...
У кумирнях з прадавен
темні лики Будд.
* * *
Довгий, довгий шлях —
і ніхто не йде навстріч,
лиш осіння ніч...
* * *
Чом так постáрів
я цеї осені?
Птиці, хмари.
* * *
Осінь-праосінь...
Як там живе сусіда?
Не знаю зовсім.
* * *
В мандрах я знеміг.
Полем паленим шуга
сон мій — чи юга?
* * *
Десять літ тут жив.
Едо! Я іду. Прощай!
Ти — мій рідний край.
* * *
Мавпа зойкне — співчуття...
А як плаче в непогідь
кинуте дитя?
ПАСМО ВОЛОССЯ ОД НЕБІЖЧИЦІ-МАМИ
Цілував би — жаль:
од моїх пекучих сліз
іней піде в тань...
* * *
Рік кінчивсь, а мандри ні:
далі в стоптаних сандалях,
в зношенім брилі...
* * *
Жаль на серце впав:
при дорозі рожі цвіт
кінь мій общипав...
* * *
Я, метеличок,
собі крильця обірву:
на, цвіти, мачок!
* * *
Мандрівник — і все:
це тепер моє ім'я.
Йде осінній дощ.
* * *
Берег високий.
Потішив мені душу
самотній сокіл.
* * *
Із далеких літ
скільки всього нагадав
цей вишневий цвіт!
* * *
Тяжка година!
До нічлігу ледь добрів —
цвіте гордина!
* * *
Квіття горове
шелевіє-шелестить...
Водоспад реве.
* * *
Зозулі рóзспів
в передсвітанні тоне.
Далекий острів.
* * *
Чужина чужа —
знов мандрую у світи...
Мжить осіння мжа.
* * *
В мандрах десь і вмру...
Вітер в душу наганя
холод і журу.
* * *
Кулюсь на коні:
тінь моя коцюрбиться
мовчки по землі.
* * *
Журавель знеміг,
на холодне поле впав...
Мандрівця нічліг.
* * *
Сакура стара —
невже справді зацвіла?
Спогад, ніби дим...
* * *
Ніч шляхи мела:
скільки снігу там зосталось
після помела!
* * *
Виходжу з Кінчý,
мов із мушлі той м'якун.
Осінь наскінчу.
* * *
Он рибалка-птах:
любо глянуть, як пірна,
але й сумно — ах!
Чистота
Білий лотос-цвіт:
не цурається багна,
із якого зріс.
* * *
Червень на порі.
Хмари-тучі залягли
на Бурли-горі.
* * *
Стань, мандрівцю, глянь:
попід тином оно-но
сірики цвітуть!
* * *
Чи весна прийшла,
чи старий минувся рік?
Святоблива ніч.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
