ти ж не хочеш щоб я була завчасною крапкою у твоєму реченні
і той кінь з шахової дошки став знаком питання у грі де хтось мав піддатися першим
звільняюся з посади королеви у твоєму житті де аж забагато пішаків чи піших які йдуть на прощу здавати гріхи як склотару а потім б’ються захмелілі вином від причастя
та й повією не хочеться щоб торгувати своєю самотністю перебігаючи дорогу твоїм бажанням
я не з тієї глини
з мене погано ліпиться дружина
віник до рук не приростає і баняки дивляться майже співчутливо
знаю що ти звик до мене як до телевізора по вечорах і свіжих газет раз на тиждень
але ж нечесно відбирати чужу роль
і написаний сценарій відрізати до свого зросту
ти живи як треба а мені пора на захід
щовечора сонце до стайні заганяти
сортувати зірки
сплітати стежки в один шлях
господарювати у «домі на горі» якого ще ніхто не бачив
я буду інколи протискатися через комин у твої сни
на згадку
якої в тебе нема

як завжди
схопили ніч за різні краї і кожен почав тягнути на себе
розірвали
тобі дістався ранок а мені вечір а з решти пошиємо штори і завісимо вікно
від усіх
будемо спиняти годинники на півслові а потім грати у доміно хто програє той має право на зраду
але в нашій хаті нема дверей а на якому поверсі живемо хтозна
просто намалюємо сходи і будемо по них сходити
з розуму
а як схочеш буду писати твій портрет тільки з потилиці хай кожен сам розвертає тебе до себе обличчям
тебе
таким яким кожному хочеться і як хтось вгадає тебе у мене станеться напад ревнощів і напевно мене не врятують
а коли нам захочеться вийти візьмемось за руки обов’язково виявиться що поверх найвищий
по дорозі обміняємось поглядами страхами і може душами
а прокинемось
ти у моїй душі
а я у снігу
по коліна
чи
на колінах

колобок знайшовши найвищу драбину викарабкався на небо спочатку понатикав на себе соломи а потім приклеївся до неба і вже в рупор оголосив себе сонцем всі відразу почали запихатися під припічки бо прогнози відмінили тепло якась дівчинка бігала містом і махала транспарантом просила врятувати її кішку від СНІДу а маленький хлопчик випрошував милостиню був найбагатшим багатієм але йому кортіло врятувати хоч одну душу до речі за абсолютну безцінь і коли хтось кинув йому монетку за яку років 20 нічого не купиш він відразу побіг ставати Буддою
а ще один у чоботях вище колін відкорковував величезну пляшку шампанського щоб напитись досхочу і голосно гикати пляшка бабахнула на все місто всі подумали що салют і хором крикнули ура народився черговий Гітлер раніше строку казали що такі діти не живуть так вони помирають від суїциду або від смерті але перед цим реєструють себе в підручниках з історії так що йому ще треба навчитися читати і писати до речі Ніцше вже склав свою казку
обережно ходити варто тільки під парасолями бо на голову може впасти війна

своєму поколінню і Оксані Гундер зокрема присвячую
для неї постмодернізм це вірші без розділових знаків цигарки мальборо і кохання з фігурою Клавдії Шифер і смаком протизаплідних пігулок а здоров’я (?) на потім коли його не буде а душа (?) за душею ні копійки бо ніхто за душу грошей не складає вона взагалі нічого не складає крім свого життя на старість свято вірить у свою невдачу прокидається під ку-кукання зозулі з будильника яка пророкує їй щоразу інше щоранку встає не з тієї ноги щоб потім не боятися чорних кішок чи ще чогось
щодня купує пляшку джин-тоніка і не спробувавши його на смак виливає а потім заглядає у порожню пляшку маючи надію що хоча б в одній знайде Джина щоб виконував її бажання їй не подобаються шпалери у власній кімнаті і багато що дратує
а ще їй не подобається жити у постчомусь це ніби добігати до крапки після чиєїсь коми або доношувати лахи після старшої сестри але вона дівчина з постмодернізму з якого не дременеш як з поганої компанії
щовечора вмостившись у ліжко вона прокручує постсьогоднішній день і дуже тішиться що живе перед навіть якщо це перед тільки завтрашній день