своєму поколінню і Оксані Гундер зокрема присвячую
для неї постмодернізм це вірші без розділових знаків цигарки мальборо і кохання з фігурою Клавдії Шифер і смаком протизаплідних пігулок а здоров’я (?) на потім коли його не буде а душа (?) за душею ні копійки бо ніхто за душу грошей не складає вона взагалі нічого не складає крім свого життя на старість свято вірить у свою невдачу прокидається під ку-кукання зозулі з будильника яка пророкує їй щоразу інше щоранку встає не з тієї ноги щоб потім не боятися чорних кішок чи ще чогось
щодня купує пляшку джин-тоніка і не спробувавши його на смак виливає а потім заглядає у порожню пляшку маючи надію що хоча б в одній знайде Джина щоб виконував її бажання їй не подобаються шпалери у власній кімнаті і багато що дратує
а ще їй не подобається жити у постчомусь це ніби добігати до крапки після чиєїсь коми або доношувати лахи після старшої сестри але вона дівчина з постмодернізму з якого не дременеш як з поганої компанії
щовечора вмостившись у ліжко вона прокручує постсьогоднішній день і дуже тішиться що живе перед навіть якщо це перед тільки завтрашній день