Логін   Пароль
 
  Зареєструватися?  
  Забули пароль?  

  Вірші, проза, аналітика, огляди
Іван Франко (1856 - 1916)

Отримані вами коментарі| Залишені коментарі| Інші коментарі

Коментатор Наталка Янушевич, [ 2011-08-27 14:28:42 ],
на сторінці поезії     "***"   Франко Іван

Де еліта нації, скажіть?
Де уми Франкової породи?
Пересіли в дорожезний джип
Чи земля їх зовсім вже не родить?

Де великі українці ті –
Мудрі, і достойні, і сміливі?
Їх сучасних цінностей батіг
Забуттям довічним ощасливив.

Україно, де твій ідеал?
Як прямуєш без дороговказу?
Хто іще тобі не закидав
Чужородну і бридку заразу?

Ми живемо ніби навпаки:
Вільні від чужого зазіхання,
В своїм домі – рідні кріпаки,
Тягнем мовчки (т-сс!) без нарікання.

Ми байдужі і ліниві пси,
Людиноподібні, нижча проба.
Панської чекаєм ковбаси.
Жодна незалежність так не робить.

З’їли, з’їли власний ідеал!
Верещать куми й брати: « Моє!»
Між зубами аж позастрягав
І смердить далеко, бо гниє.

Де ж еліта нації, скажіть?
Щоб не осквернитися ганьбою,
Від кріпацтва вільного біжіть
І людей покличте за собою.

Лестощам повага не сестра,
Хитрощам нерідна мудрість чиста.
Пригадайте славне «Не пора!»
І не на словах любіть Вітчизну!
2010
Коментатор Наталка Янушевич, [ 2011-08-27 14:29:36 ],
на сторінці поезії     "***"   Франко Іван

Думаю, це буде акція для цілих родин...
Коментатор Улянка Надбужанка, [ 2011-08-27 21:07:08 ],
на сторінці поезії     "***"   Франко Іван

Щиро вдячна усім за відгуки.
І особлива подяка Наталі за актуальний вірш.
" Де еліта нації, скажіть?
Де уми Франкової породи?"
***
ІВАН ФРАНКО
Живі і мертві
(сонет)
Живі, живі ми, браття, хоч з могили родом,
Жива в ней, хоч врагами надвоє розп'ята,
Свята в ней, хоч зганьблена лежить наша мати,
Ми єй сини, як були, так будем народом!
Но мертвий, мертвий зрадник, хоч життям хвалиться,
Бо він життя святеє сам із серця кинув,
Він сам для матері своєй живої згинув,
Він стовп гнилий, - повіє вітер, - він звалиться.
Але і стовп здоровий чи ж наперед не впаде,
Чи ж і кріпкой бурі не звалить подпори,
Не пукне серце, що й не зріло в жизні зради?
Послухайте, що правда вічная говорить:
Під найменшим напором зрадник впрах упаде,
Но той достоїн жалю, кого вихр розорить!
***
Потом, пісне моя,
Злини тихо на ясную зорю
І помолись перед творця престолом,
Щоб ми дождались того дня,
Дня вічной правдивой свободи!
Щоби наш голос не затих,
Аж доки руського народу
Святая справа
Не побідить врагів своїх
І доки спів не вчуєм: Слава! Слава! Слава!
Коментатор Улянка Надбужанка, [ 2011-08-28 10:38:26 ],
на сторінці поезії     "***"   Франко Іван

Іван Франко постає в нашій уяві перш за все, як титан думки і праці, людина, в якої дух і тіло рве до бою заради поступу і щастя людського, українець, корені якого сягають глибини народного життя і переходять у дерево, квіт якого величний, щедрий, добрий.
Той корінь бере початок з батьківської хати.
Батько Яків - відомий на всю округу коваль, невтомна у праці мати Марія, яка померла на 16 році життя Івана Франка, залишивши його сиротою.
Коментатор Улянка Надбужанка, [ 2011-08-28 10:50:10 ],
на сторінці поезії     "***"   Франко Іван

ІВАН ФРАНКО
***
У долині село лежить,
понад селом туман дрижить,
а на горбі край села
стоїть кузня немала.
А в тій кузні коваль клепле,
а в коваля серце тепле,
а він клепле та співа,
всіх до себе іззива.
" Ходіть, люди, з хат, із поля!
Тут кується краща доля.
Ходіть, люди, порану,
вибивайтесь з туману!"
Та тумани хитаються,
понад селом згущаються,
розляглися по полях,
щоб затьмити людям шлях,
щоб закрити їм стежини,
ті, що вгору йдуть з долини,
в тую кузню, де кують
ясну зброю замість пут.
Коментатор Улянка Надбужанка, [ 2011-08-28 12:16:26 ],
на сторінці поезії     "***"   Франко Іван

Ще навчаючись в гімназії Франко читає в оригіналі твори Гете, Лессінга, Шілера, Расіна, Корнеля та ін., написані німецькою та французькою мовами.
Перекладає твори Гомера, Софокла, Горація, Гейне, а також
"Слово о полку Ігоревім",
"Краледворський рукопис" В. Ганки.
В гімназії Іван Франко відстоює думку, що основою української літератури повинна бути МОВА НАРОДНА.
Після Дрогобича їде у Львів, вступає в університет.
Багато пише, стає найвпливовішою людиною в редакції журналу "Друг", знайомиться з
М. Павликом і І. Белеєм.
Цікавиться філософією, політичною економією, соціологією.
Коментатор Улянка Надбужанка, [ 2011-08-28 12:51:36 ],
на сторінці поезії     "***"   Франко Іван

ІВАН ФРАНКО
Буркутські станси
І
Кожда кичера в млі,
Кождий плай закуривсь -
Що за мла на твоєму чолі?
Ти чого, брате мій, зажуривсь?
Як потік клекотить!
Як гуде Черемош!
Щось таємнеє душу гнітить,
Якихсь дум обігнаться не мож.
Щось таке, мов докір,
Над душею гука,
Мов та каня, що в млі поверх гір
Сумно скиглить і дощ наклика.
Коментатор Улянка Надбужанка, [ 2011-09-09 09:00:52 ],
на сторінці твору     "Лисичка і Журавель"   Франко Іван

ІВАН ФРАНКО
Тисячі речей забудете, а тих хвилин, коли вам люба мама чи бабуся розповідала казки, не забудете до смерті.
Коментатор Володимир Сірий, [ 2012-01-31 18:20:16 ],
на сторінці поезії     "***"   Франко Іван

Ти б серцем ріс... - оце так глибина!!!
Коментатор Устимко Яна, [ 2012-01-31 18:57:45 ],
на сторінці поезії     "***"   Франко Іван

все так.
йду дивитися фільм :-)
Коментатор Ксенія Озерна, [ 2012-01-31 19:28:38 ],
на сторінці поезії     "***"   Франко Іван

«Якби ти знав, як много важить слово!» (Іван Франко)
02/17/2010 автор: Марія Климчак, Чикаго. Спеціально для «Час і Події»
номер #2010-07

Майже сто років тому український історик Михайло Грушевський сказав: "Якщо ми, українці, хочемо, щоб нас поважали інші народи, то треба, нарешті, почати з поваги до самих себе. " Коли це "нарешті " стане нормою, нам не відомо. Проживаючи в Америці, в україномовному оточенні, багато з нас, новітніх емігрантів, не задумуємося над збереженням в своєму середовищі національної культури, мови, звичаїв, української самобутності. Усе це вже напрацьовано. Є школи, церкви, музеї, кредитівка, крамниці, є українське село у Чикаго, де на вулицях побутує розмовна мова. В радіоетері міста звучать українські радіопрограми, видаються часописи українською мовою. Питання мови було і залишається головним на порядку денному. Яким чином зберегти мову та навчити дітей говорити правильно, тоді як самі ми не знаємо мови, користуємося збіднілою лексикою, додаючи до свого словника нових слів-мішанок. І якщо, через тактовність, не звертати на це увагу, ми робимо "ведмежу послугу" нашим дітям, і суспільству в цілому, яке вважатиме за норму творити так званий діаспорний суржик і повсякденно засмічувати ним рекламні оголошення, шкільні накази, вивіски крамниць і так далі. Для прикладу подам декілька речень:

«Учні, які запізняться до кляси, будуть суспендовані».

«Наші моргеджі є найкращі».

«Я живу в апартаменті, навпроти паркінгу, де паркуються контрактори.

З вікна на порчі відкривається вид на даунтавн. На ярді драйвери-трокісти обговорювали підвищення оплат за тікети при перевищенні спід-ліміту, а згодом всі подалися до бари на дрінка».

Уявіть собі, що такою лексикою буде наповнений лист, написаний бабусі в Україну. І відбуватиметься так, як про це вже колись писали у новелах Василь Стефаник та Марко Черемшина - шукатимуть бабусі писаря, щоб прочитав та витлумачив оте "крейзі спелування". І знайдуть такого, який скаже "Бабуню, я працюю на кеш, за фрі вам ніхто того не зробить, бо на це треба мати лайсенс."

Ось такою є наша мова, і якби це, на перший погляд, не звучало іронічно, її ноіями, є ми з вами. Творимо суржик, який згодом стає нормою. Більшість українців (власне тих, хто розмовляє цим суржиком) навіть не здогадуються про його існування. Емігрант, потрапляючи в чуже, одночасно нове, середовище, починає пристосовуватися, відбувається й мовна адаптація. З однієї сторони - емігранти починають вивчати англійську мову (на курсах, в коледжах і університетах, при спілкуванні з носіями англійської мови). З іншого боку - в своєму середовищі (в сім'ї, між друзями, в українських бізнесах) вони продовжують спілкуватись українською. Спілкування англійською мовою є обмеженим, втисненим в певні рамки, де, насамперед, верх беруть психологічні причини. Вживаючи в розмовній українській мові англійське слово, вважаємо, що так краще звучить, так простіше вимовляти, так зрозуміліше, так всі говорять, так коротше... А ще бажання похизуватись перед знайомими знанням англійської мови. Ось, дивіться, якою багатою стала моя лексика. Обговорюються шопінги, сейли, на порядку денному шортсейли, файненшил модіфікейшин, пропозел, і так далі... І нарешті звичайнісінька мовна розхлябаність, неперебірливість, низький культурний рівень. До того ж, завдяки сучасним засобам комунікації і більш тісному контакту між емігрантами та Україною, цілком реальний вплив північно-американського суржика і на утворення нових слів в українській мові. Ймовірно, що наступного разу приїхавши на Україну, ми дізнаєтесь від своїх рідних чи знайомих, як вчора вони мали справжній "фан на парті", і чому "слайсують" сир та сало. Сучасна українська термінологія активно поповнюється новими одиницями - т. з. англіцизмами. Звичайно, можна стверджувати, що поява синонімів збагатить нашу мову. Ми вже маємо й моніторинги, й смокінги, маркетинги та кліринги, бюджети, банкноти... Та погодьтеся, неймовірна кількість запозичень - це своєрідна мода на лексику. Засвоюючи її, ми зовсім не розвиваємо власних можливостей мовотворення. Для чого, скажімо, українській мові потрібні нові терміни типу дилер, дистриб'ютор, коли можна по-простому - продавець або посередник. А ексклюзивний? Чи не краще б звучало винятковий? Для чого телефонувати провайдерам коли це постачальники, як сприйматиме нас наступна генерація, коли правильним словом є покоління. Можливо під час ділового обіду, але не бізнес-ланчу, варто обговорити і ці важливі мовні питання. Безперечно, багато хто має свою думку. Погляньте на Україну, вслухайтесь у мову, якою розмовляють у містах і селах. Часом стає смішно, у більшості випадків - соромно.

19 лютого 2010 року Міжнародний інститут освіти, культури та зв'язків з діаспорою Національного університету «Львівська політехніка» (МІОК) у рамках проекту «Відкриймо для України українську діаспору» до Міжнародного дня рідної мови презентує фотовиставку «Вивіски у Львові: відмова від рідного», частину виставки світлин «Солов'їна наша мова» фотомитця із Чикаго (США) Роксоляни Тим'як-Лончини. Співпрацюючи з автором світлин, я мала нагоду детально оглянути кілька десятків.

Др. Роксоляна Тимя'к-Лончина часто буває в Україні, а останніми роками живе між Львовом і Чикаго. Декілька разів приїжджала до України з місією «Медицина на колесах», лікувала дітей, читала лекції лікарям стоматологам. Була спостерігачем на виборах Президента України та видала книжку про враження від виборів під час Помаранчевої революції. Саме враження з реального життя людей на Батьківщині своїх предків, її любов і небайдужість до їхньої долі спонукали пані Роксоляну стати професійним фотожурналістом. Перша її фотовиставка була присвячена українським сиротам і експонувалася під назвою «Позбавлені барв», друга - "З любов'ю до України"- демонструється тепер в Українському Національному Музеї в Чикаго.

Архітектура та велич Львова не в силі приховати малограмотність ділків міської влади, які забруднили місто вивісками та оголошеннями неестетичною американо-українською мішанкою слів-приблуд. Чи знають англійську мову ці неуки, які нав'язують мешканцям міста чужий лексикон. Тож др. Роксоляна Тимяк Лончина, прихопивши з собою фотоапарат, ходила дивовижними вулицями Львова. Її світлини допоможуть львів'янам і гостям у багатьох випадках. Зокрема подорожуючі повинні би знати, що підтвердити квиток на виліт до Америки, вони зможуть у туристичних фірмах "Смайл" або "Бюті Травел", а пообідати можна у ресторані "Корнер" або в "Суп-хауз", по дорозі зайти у бутік "Парад'is" за обновою та відвідати імідж студію "Міледі". Минаючи будинок якоїсь будівельної контори, звернете увагу на рекламний щит - "Термобуд - сендвіч-панелі", а далі якийсь банк закликає зробити "мультивалютний депозит", "мобайл плаза" пробонує "мобілки", а фірма "Каменяр" продає "гаражні бокси"... Від прочитаного рябить в очах. Зупиняєшся перепочити. Перед тобою цікавий плакат із не менш цікавим змістом посланням: "Життя прекрасне і без політики... Сфокусуйся на головному." Тільки тепер ви відчуваєте і бачите, що насправді відбувається. Кирилицею передаються англійські "запозичення", які незрозумілі для більшості населення. Але хіба ж це турбує збайдужілих до Слова? Без найменшої на це потреби вживають англійські слова. Заміняти усталені слова та вислови рідної мови, стислі, точні, повноцінні й милозвучні, чужомовними, часто незграбними і незрозумілими,- неабиякий злочин.

Ірина Ключковська, директор МІОК, відзначила актуальність проблем культури мови і мовлення в Україні, яка за роки незалежності не лише не покращилася, а, навпаки, ще погіршилася: засміченість інформаційного простору; недолугість рекламних оголошень; недбалість у застосуванні мови в комунально-побутових організаціях, у транспорті та ін. Тому виставка Роксоляни Тим'як-Лончини у Львові напередодні Міжнародного дня рідної мови є ще однією спонукою розбудити нас від байдужості до рідного слова, а значить до своїх джерел, які потребують негайного очищення від усяких «англіцизмів», «русизмів», «полонізмів» та інших «ізмів».

Прогрес мови виявляється, насамперед, у її лексичному збагаченні. Але збагачувати словниковий склад мови належить передовсім за рахунок власних словотворів, рідше- калькування, й лише при доконечній потребі, там, де це дійсно необхідно,- за рахунок прямих запозичень (транслітерації та транскрипції). Наша мова, як і кожна інша, має певні внутрішні правила та закони щодо словотворення, словотворчих основ і суфіксів, деривацій та запозичень. Декому може видатися усе це дрібницею, не вартою уваги. На жаль, воно не так: де знижується культура мовлення, там зникає і увага до слова та думки. Кому байдуже, чи рідна назва, чи чужий приблуда-покруч, той, наче молитву, не шептатиме Франкове кредо: «Якби ти знав, як много важить слово!»
Коментатор Ксенія Озерна, [ 2012-03-09 18:32:10 ],
на сторінці поезії     "ШЕВЧЕНКО І ПОКЛОННИКИ"   Франко Іван


На шану Великому Кобзареві Великий Каменяр нарік свого сина Тарасом

Тарас Іванович Франко походить із родини Івана Яковича Франка. Він увіходив до гурту «трьох богатирів», як величав батько Петра, Андрія і Тараса. Мав сестру Анну. Закінчив Тарас Іванович філософський факультет Львівського університету. Викладав у вузах, був науковим співробітником Інституту літератури АН УРСР. Кандидат філологічних наук. Автор збірок віршів і переспівів «Старе вино в новім місі», «На крилах гумору», «З чужої левади» (1913), «Збиточний Амор» (1918), літературознавчих досліджень «Нарис історії римської літератури» (1921), «Лис Микита». Аналіз поеми Івана Франка» (1936), «Про батька. Статті. Спогади. Оповідання» (1956, 1964), книга гуморесок «Вздовж і впоперек» (1965). Член Спілки письменників СРСР з 1954 р. Помер 13 листопада 1971 р.
У статті «Невтомний робітник» син написав про батька такі рядки, зігріті безмежжям пієтету: «Був середнього росту, а йшов, як велетень, не на людську міру ставив кроки, мало хто встигав за ним, а головою сягав хтозна-як високо.
Спокійної вдачі, а вибухав, як порох, коли йшлося про добро трудящих, і кидав громи, щоб Русь не спала.
...Сам сумирний, кликав молодь і старших до бою за народні права.
...Напрацювався за десятьох, а життя йому було дано лиш одне, та й те недовге.
...Помер поет, а твори ж то живуть. Заснув співець, а твори житимуть віки.
Таким був Іван Франко, робітник пера, Каменяр, чарівник слова».
Побачив білий світ Тарас 120 років тому, 9 березня 1889-го, у день народження Т.Г. Шевченка, цього, за крилатим висловом І.Я. Франка, «апостола кращої долі України».
…Мені було даровано багато годин спілкування з Тарасом Івановичем. Він вів лекції з латинської мови на другому курсі відділення української філології філфаку Київського державного університету імені Т.Г. Шевченка, зокрема у 1952-1953 рр.
Жваві розмови, розмаїття тем. І неодмінно - гумор…
Тарас Іванович довідався, що я навчався і закінчував київську середню школу № 92 імені І.Я. Франка. Містилася вона в головному корпусі широко знаної Колегії Павла Галагана на розі нинішніх вулиць Богдана Хмельницького та Терещенківської (тепер тут Національний музей літератури України). Батько Тараса Івановича користався книжковими скарбами фундаментальної бібліотеки цього приватного навчального закладу. А в каплиці, у травні 1886 р., став під вінець з Ольгою Хоружинською - сестрою дружини директора Колегії. Про відвідини Києва Франком-старшим розповідає меморіальна дошка на фасаді будівлі.
Од мене Тарас Іванович почув, що займаюсь греко-римською (класичною) боротьбою, якою в літа юності захоплювався й сам. Між іншим, уже в досить поважному віці залюбки виходив на корт, і правиця Тараса Івановича міцно тримала тенісну ракетку…
Отож поступово ми заприятелювали. Прокладено містки взаємоповаги і взаємодовіри, скорочено відстань між викладачем та студентом.
Тарас Іванович радо запрошував на гостину до своєї домівки на Театральній площі, якраз навпроти столичної опери. Пам’ятаю простору квартиру, стіни якої прикрашали теплих кольорових відтінків акварелі, писані рукою господаря. Ось альтанка, де любив у затінку сидіти і думку гадати поет. Ось алея, якою поміж струнких дерев ходив батько…
Якось Тарас Іванович сповістив, що того ж таки дня захищатиме кандидатську дисертацію і, делікатно поцікавившись, чи є у мене вільна часинка, а вона, звичайно, знайшлась, запросив на цю пам’ятну подію.
Вчена рада засідала в кабінеті Максима Тадейовича Рильського - директора Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнографії АН УРСР на бульварі Шевченка в нинішньому Жовтому корпусі Шевченківського університету. М.Т. Рильський був опонентом кандидата на здобуття вченого ступеня. Дисертант досліджував Бориславський цикл творів І.Я. Франка, присвячених рабському життю ріпників.
У поета-академіка жодних питань до нього не було. Натомість другий опонент, кандидат наук (даруйте, пам’ять не зберегла його ім’я - авт.), у поті чола силкуючись довести свою обізнаність, шпиняв «каверзними» запитаннями. Тоді Максим Тадейович м’яким голосом спинив словесний потік ім’ярека. Захист пройшов блискуче.
Радо зустрілися викладач і студент на святковій демонстрації у тому ж таки 1953-му. На згадку сфотографувалися.
Інколи із Тарасом Івановичем неквапом ходили вулицями і завулками міста. Він багато розповідав про батька, зокрема про те, що ще учнем гімназії Іван Якович вивчив напам’ять всього «Кобзаря», чимало інших поезій, Тарасові Григоровичу присвятив понад 20 статей, майже 300 разів згадував в інших публікаціях та епістолярії.
За словами сина, страшенно обурював Івана Яковича той факт, що в Галичині, яка тоді перебувала під владою імперської Австрії, «вогнисті вірші наддніпрянського поета» були під забороною, хоча Т.Г. Шевченко ані словом не виступав супроти Австрії.
І.Я. Франко натхненно читав селянам Нагуєвичів кобзареву поему «Марія», котра справила на них величезне враження. «Українські мужики розуміють усі вірші Шевченка», стверджував Франко. 1907-го Іван Якович видав однотомник «Кобзаря» без купюр.
У другому, доповненому і переробленому виданні книги «Про батька. Статті. Оповідання. Спогади» Тарас Іванович навів вислів Каменяра про головну Кобзареву книгу: «Ся маленька книжечка відразу відкрила немов новий світ поезії, вибухла мов джерело чистої, холодної води, заясніла невідомою досі в українському письменстві ясністю, простотою і поетичною грацією вислову».
Іван Якович шанобливо схилявся перед величчю Кобзаря. Це засвідчують і три франкові поезії «В 23-і роковини смерті Шевченка», «На могилі Тарасовій», «В 25-і роковини смерті Шевченка». Оцінки поезій Тараса Григоровича ще й сьогодні в повній силі.
Іван Франко обстоював думку, що визначні твори будь-якого письменника мають перекладатися на інші мови, поширюватися серед різних націй і бути ними визнані. Тоді вони можуть серед різних націй і бути ними визнані. Тоді вони можуть вважатися класичними, світовими. Передусім, Франко зайнявся перекладами Шевченкових творів німецькою, потім - на слов’янські мови.
…Тарас Іванович ділився враженнями від своїх мандрів, адже діставався сталевими коліями не однієї столиці європейських держав. А що вже казати про Україну. Потягами Південно-Західної та Львівської залізниць виїздив на малу батьківщину - у древнє місто-красень Лева, де на Личаківському цвинтарі упокоїлося серце батька - співця-бунтаря. Вічний спочинок Тарас Іванович знайшов на Першій новій дільниці Байкового. За сотні кілометрів од коханого батька.

Георгій МІРОШНИК,
член Національної спілки журналістів України.

http://www.swrailway.gov.ua/rabslovo/?aid=578
Коментатор Татьяна Квашенко, [ 2012-11-29 20:12:28 ],
на сторінці поезії     "***"   Франко Іван

Марина переводила с более чем 10 языков
из украинцев посчастливилось Франку

"...Задумано! И днями и ночами
Тверди над ухом: «Ты им брат! Люби их!
Трудись для них словами и руками
Без сладких грёз, без дум себялюбивых!.."
Коментатор Ксенія Озерна, [ 2012-11-30 19:33:55 ],
на сторінці поезії     "***"   Франко Іван

М.Цветаева: "Знайте и помните одно , что всегда, в любую минуту жизни и суток – бодрствую или сплю, перевожу Франко или стираю..."

ці рядки я прочитала на сторінці Івана Потьомкіна)
Коментатор Іван Гентош, [ 2013-12-02 21:53:14 ],
на сторінці поезії     "Україна мовить"   Франко Іван

Геній
Коментатор Ксенія Озерна, [ 2013-12-02 23:58:57 ],
на сторінці поезії     "Україна мовить"   Франко Іван

Що проживеш весь вік убого?
Значить, не вкрав ніщо ні в кого,
А чесно працював на хліб.

Краще убого, аніж ось так:
Коментатор Василь Дениско, [ 2013-12-03 10:08:23 ],
на сторінці поезії     "Україна мовить"   Франко Іван

Сердечно дякую, Оксано, що повертаєш до мудрості Каменяра! :))
Коментатор Аліса Гаврильченко, [ 2013-12-03 20:22:40 ],
на сторінці поезії     "Україна мовить"   Франко Іван

Мій улюблений вірш. Дякую.
Коментатор Юрій Кисельов, [ 2013-12-03 23:55:59 ],
на сторінці поезії     "Україна мовить"   Франко Іван

Каменяр завжди актуальний. Дякую, Ксеніє!
Коментатор Ксенія Озерна, [ 2014-01-25 14:01:24 ],
на сторінці поезії     "Беркут (уривок)"   Франко Іван

Уже не вперше, в зв'язку з останніми подіями в країні, бачу цей вірш на ФБ, і ось, сьогодні, прочитала думку Ігоря Каганця про те, що це вірш-пророцтво незламного духом Каменяра.
Вчитуюсь у слова і вірю, що саме так і буде.
1   ...   8   9   10   11   12   13