КЛАСИЧНА МУЗИКА - ПОЕТИЧНІ ІНТЕРПРЕТАЦІЇ
"Орган" - Кращі поезії конкурсу №1
Перейти на сторінку № 1
Перейти на сторінку № 2
Перейти на сторінку "Й. С. Бах. Г. Ф. Гендель. Інтерпретації Людмили Таран. Особлива номінація".
Третя сторінка:
Автори:
Ірина Фрис
Дана Рудик
Василь Мартинов
Володимир Ляшкевич
Юлія Фульмес
Л. Кузьміна
Назар Федорак
Юрій Тітов
Ірина Фрис
м. Львів
Чари музики
Якби ж якась людина була в силі
Жахливі муки пекла, радість неба
В душі відчути, слухаючи пісню...
Тоді нічого вже б не було треба...
У пору ту, вже сонечко сідало,
А ясний місяць готувавсь вставати...
І раптом з неба зіронька зірвалась -
На світ зійшла вечірняя соната.
Усе затихло на малу хвилину...
І бачить сирота, що має тата.
Він тулить латане шмаття до серця,
З голодних уст злітає ніжне: "Мати!"
На жаль, уперше і уже востаннє...
Немає щастя в світі сиротині.
Чиє тепло зігріє бідне серце,
Помітить спрагу не в своїй дитині?..
І бідному здається - він багатий,
Незрячому - що бачить світла блиски,
Голодному - що ситий...
Кожен бачив
Все те, що в мріях прагнув б розказати.
Та музика раптово увірвалась...
Якби ж хвилина ця тривала вічно!
Я півжиття за цей би труд віддала.
Замовкла пісня. Відійшла у вічність.
Простіть мене за те, що не вдержала.
Дана Рудик
* * *
Сірий ряд глухих асоціацій
Розітнув крилом тривожно звук.
Хрип і схлип. Відсутність декорацій.
Дивний спазм одвічно дивних мук.
І в акордах раптом оживає
Брам старих просвітлена печаль.
Трепетно на серце натискає
Органіст, неначе на педаль.
Мовкне все. Несміло затихає
логіка, заламана давно.
Брук не дощ осінній поливає -
Кровопінне, жалобне вино.
В скроні б'є його гірка отрута,
І, здається, програно життя.
Лиш мелодія сумна, напівзабута
Ще дає Надії відчуття.
У блазнівських шатах і короні
Десь Любов спочила вічним сном,
Задрімала Віра на осонні
Під незрячим і чужим вікном.
Вже несе клепсидру Ангел смерті
У тонких, знекровлених руках...
Та високих регістрів осанна
Розганяє і скорботи, й страх.
З летаргії, хаосу, похмілля,
Із катарсису, сліз, каяття
Неофітом воскреса Надія,
Впертим паростком із небуття.
Щедро вмита водами хоралу,
Несмілива, так ніжно-крихка,
Знову сходить, знову вабить Мрія
До весни, любові і життя...
Василь Мартинов
ОРГАН У СТАРОВИННОМУ СОБОРІ
Відбувається це в старовиннім соборі.
Під склепінням, де видно обличчя Христа.
Бах душею своєю із нами говорить -
І така в нього музика чиста, свята!
А душа в нього
січена,
краяна,
бита,
А душа в нього купана в ласці століть.
І тепер вона в звуки органу сповита,
Під склепінням собору воскресло бринить.
Пальці рук із органу викрешують вміло
Іскри того вогню, що у Баха горів.
Зачарований ніби, прислухавсь зраділо
До безсмертного дива Христос угорі.
В залі -тиша...
Так хочеться кожній людині
Хоч на мить у минулий поринути час.
Ось, здається, поволі несуть в домовині
Можновладця, що в чварах за золото згас.
Ось вертається воїн додому з походу
І карбується в кроках нескорений дух.
Раптом чути ріжок - це в хорошу погоду
Ще у досвітку стадо виводить пастух.
Кличуть дзвони церков на вечірню молитву...
Парубки на весіллі пустились в танок.
Славить музика працю і щирість відкриту,
Лет пташиний до сонця і в травах струмок.
...В залі настрій мінорний у дружбі з мажорним.
Моцарт,
Шуберт,
Бетховен
вступають у зал.
І, здається, що там, під склепінням соборним,
У Христа по щоці покотилась сльоза.
Ляшкевич Володимир.
Adagio. Albinoni.
Пливе осіння сонна невблаганність.
Любилося, жадалося, а зараз
в холодних струменях зника примарність,
минулого благополуччя образ.
Доведена до відчаю тональність,
луною перестуку збитих милиць,
печально лине павутинням вулиць
в освячену дощем патріархальність,
чи ж бо реальність.
Вітру дужий натиск.
Тривожні, гострі запахи тих далей,
які не осягнути. Сонця проблиск -
байдужим зором до земних печалей.
Раптове чисте небо - надто гоже
і строге, щоб не опустити очі
на учорашні кроки, на утечі,
несходження над руслом бруку. - "Боже..."
Б'ють дзвони надто гучно і протяжно.
Чи може то у скронях так, бунтарство?
Над княжим замком галас галок, важно
повзуть вози, наслідуючи птаство.
Б'ють дзвони. Тонно тягнуться до світла
захлялі лики заспаних віконниць.
За ними темні силуети модниць,
пустих очікувань рум'яність зблідла.
Чи видається знову? Й тіні - тіні!
потворять лиця, а не темні душі.
В глибокому осінньому впоїнні
так мало значить неминучість стужі.
Та в'яне лист, і з круговерті галки
стікають над западиною міста.
Неначе чотки з молитов намиста
зриває вітер галасливі валки -
все швидше й швидше, пеленою часу
вкриваючи світлини того світу.
Стою, забутий відліком. І вітер
в лице жбурляє, мов у повну чашу
надмірні краплі, щойно вбите листя.
Прелюдією завтрашнього снігу.
Метаморфоз суворим передвістям
у підсумок земного мого бігу.
Забутися! піддатись темній змові!
Останнім вщерть натішитись антрактом!
Ось тільки серце ще незнаним трактом
веде кудись у мареві любові.
м. Львів. 2000 р.
Юлія Фульмес ( м. Львів)
Я суттю готична, я - подих органа,
А тіло моє, мов літаючий храм,
Увічнений в архітектурі сопрано,
Загорнений в сивий, п'янкий фіміам.
Я стелюсь луною між зорями Овна,
Здіймаюся кашлем у горлі вітрів,
Я просто живу у сонатах Бетховена
Печаллю старих кам'яних вівтарів.
Для мене щоденна вакансія свята
Під знаком легких гордовитих коругв
Наповнена грою, щоб стрімко злітати
З-під крил чорно-білих укладених смуг.
...І знову узвишшя, і знову провалля -
Аж стогнуть від болю сліпі вітражі.
Ці звуки - криваві, мов Чаша Грааля,
Ці звуки - блискотні, мов гострі ножі.
Ці звуки приречені гарно вмирати,
Злітаючи листям за темним вікном...
Tа ще раз - сфорцато! сфорцато! сфорцато! -
Хай ангели плачуть червоним вином.
Л.Кузьміна
* * *
Сто років тому у Львові, на Ринку,
Старий Казімір крутив катеринку.
Біля Катедри під час літургії
Піснею славив він Діву Марію.
В неділю в Катедрі на старім органі
Грав органіст, який звався Іваном,
А може, і Яном, а може, Мартіном...
І спів "Алилуя" над площею линув...
О, що то за розкіш!.. Як грав органіст!..
І звуки органа у небо злітали,
І після крещендо зривалися вниз...
Минулось-забулось...Нема катеринки.
І Львів вже не той. Роки як хмаринки...
Роки за роками...
Й луна щонеділі
Орган у Катедрі во славу Марії.
Назар Федорак
ВЕЛИКДЕНЬ
Зійдуть ангeли – зорі у дзьобах, –
Повстромлюють пір’їни в капелюшки,
І над усе доречним буде Бах,
Органний Бах у найдорожчім вушку.
Не треба з неба до землі, бо вже
Зближаються, що простягнути руку –
І зрозуміло: справді стереже
Мембрану світла, намистину звуку!..
То все «попса» – принесені дари,
Обмиті ноги, недопиті чаші, –
Зійдуть ангeли, не доконче три,
Щоб крашанки покуштувати наші.
Юрій Тітов
З циклу "Зрозумілість музичних творів"
ПІД ТОККАТУ БАХА
Під токкату Баха,
Під органним дахом
Начебто філософ
Істину зронив.
А вона до думи
Влучила у струмі,
На рішучій ноті
Вільних почуттів.
Ти - безглуздя страта,
Бахова токката.
Винахід із темряв,
Вирішальність дій.
Доторкнусь органом
Стрімко й полум"яно,
Доки ще не пізно
Бути в грі твоїй.
Несучи високість
До буття потоків,
Вплинувши у сутність
Ти по ній пливеш.
Доручаєш днині
Вище розуміння
І мені так само
Розуму даєш!
Перейти на сторінку № 1
Повернутися на другу сторінку
Перейти на сторінку "Й. С. Бах. Г. Ф. Гендель. Інтерпретації Людмили Таран. Особлива номінація".
Пишіть нам.
|
|
