Логін   Пароль
 
  Зареєструватися?  
  Забули пароль?  
Сніг на голову (2021)



Інша поезія ⁄ Переглянути все відразу

  •   Ехекатль
    я свідчу сьогодні вам про те, що бачив
    я свідчу вам сьогодні про те, що чув
  •   грицики
    /гриць/
    завжди була сварена,
  •   _ _ _ _ _
    відбуваюся.
    метушливо вхоплюю крихту
  •   вуйко смирть
    гойкає мені в вухо
    так приємно людською мовою,
  •   _ _ _
    дивися:
    я виливаюся,
  •   __ __ __
    гей, пілігриме-навколосвітнику,
    сідай отут на стільці високому,
  •   аватар
    мені 25, та моїм кісткам і м'язам 65,
    а мозку 80.
  •   _ _ _
    героїзм – річ випадкова, цілком випадкова, і не обирає собі кращих, гарніших, сильніших, хоробріших, доречніших.
    героїзм – як хвороба, що звалюється тобі на плечі, і з нею можна лише одужати або померти.
  •   За образами
    Ось настав час:
    знову збираємо козацькі черепи
  •   пороги голоду
    коли човен співатиме пісню невідомою мовою хвиль,
    чорних, як витоки Дністра;
  •   мамині спазми
    стискатися.
    лікувати мігренями ранішню втому
  •   бо
    богу боляче
    бо боязко
  •   сад
    весна нагадала мені про сад,
    про необрізані галузки дерев,

  • Інша поезія

    1. Ехекатль

      я свідчу сьогодні вам про те, що бачив
      я свідчу вам сьогодні про те, що чув
      я свідчу вам сьогодні про те, що відчував


      дмеш мені у вухо
      тепло
      судини розширюються
      бевхає в голові
      і стає гаряче від твого подуву
      боже що носиш равлика на грудях
      здох він давно
      всохся
      впав під ноги зашкарублим смаркотинням
      ракушку носиш
      в яку дмеш мені у вухо
      скликаючи мавп на бойовище
      що гупають лапищами по землі
      гудять зубоскалять
      дмеш мені у вухо
      хочеш щоби оглух чи почув
      по/не_чув вереску гавкоту плачу

      дихаєш в рота
      кажеш живи
      повітря рухоме як твій хвіст
      вповзає мені в груди змією
      в'є гніздо
      пробурює ходи до судин
      для потоків свіжости
      для вітрів
      дихаєш мені в рота
      маски червоні танцюють поперед очі
      скрикую
      і народжуюсь вдруге

      котиш планету під моїми ногами
      вчусь ходити заново
      дзьобом підпираєш спину
      впираєшся в плечі
      як мати качка підштовхує каченят до води
      так ти мене
      обачливого лякливого
      рвучкого поспішливого
      падаю обличчям у воду і
      виринаю на іншому березі

      час Сьомого Сонця настав


      я свідчу вам сьогодні про те, що жив
      я свідчу вам сьогодні про те, що не жив
      я свідчу вам сьогодні про те, що живу



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    2. грицики


      /гриць/
      завжди була сварена,
      що не виполювала всі бур'яни на грядці.
      мама сварила, бабця обзивали.
      а я собі бурчала під ніс:
      грицики — то квітка, не бур'ян.

      /гриць мене/
      перший сором усвідомлення того,
      що дівчина, що приваблива
      обпік обличчя в дванадцять.
      дядько сусідський, облизуючи губи
      казав татові:
      а дівка твоя нівроку!

      /гриць мене моя/
      право власності переходить
      не завше у спадок.
      за нього борються,
      як голодні пси за кістку.
      тато вмерли. і мама.
      не їхня.

      /гриць мене моя мамо/
      навчили ґаздувати, любити.
      життя не навчили.
      хлопчиськом в чорній хустині.
      дитям.

      /гриць мене моя мамо гриць/
      ліжко стелив грициками.
      хустину зверху.
      з сорому виросла гордість.
      його.

      /гриць мене моя мамо гриць мене/
      сміттям — зілля, хустина.
      не хлопчисько — жінка —
      дитям сплаканим.
      бур'яни заростали серце.
      гордість зломилася.
      сором.

      /гриць мене моя мамо гриць мене полюбив/
      виполола бур'яни начисто.
      випрала хустину.
      вдягнуть мені на похорон.
      дядько сусідський сплюне на могилі:
      тьху, гарна була.






      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    3. _ _ _ _ _
      відбуваюся.
      метушливо вхоплюю крихту
      і мчу годувати братів і сестер.
      єдиновірців.
      сотворених за образом і подобою.
      моя віра — рух.
      моя духовна
      практика —
      носити сакральний пісок,
      що сиплеться з маківки атланта.
      сотні ходів у звивинах.
      впізнаю
      на
      нюх рідне.
      сотні входів до центру всесвіту.
      мій дім там — де я.
      мандрівний
      замок
      Хаула.
      крапка
      олівця
      Міядзакі Хаяо.
      мій дім —
      чорний вихор екзоскелетів.
      мурахи — то люди в голові бога,
      його мігрень,
      що виїдає
      атланта зсередини.
      вигулькую звідти і йду у розвідку:
      шукати нову домівку,
      н...

      в о .
      ... г_ о\
      о .. б г
      а.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    4. вуйко смирть

      гойкає мені в вухо
      так приємно людською мовою,
      тею, що мамка мовила:
      синцю, ходи до мні!
      тре помочи ті тлумки поносити.
      тєжко.
      і йшов би м.
      не зважаючи на високі пороги,
      ані на міни.
      летів би, аж шпонтався.
      губив би капці, бо кличут.
      рідно. по-рідному.
      бо дивно чути тут мою говірку,
      то чом би не піти
      на здибанку з тим, хто гукає;
      кому, гинь, юж вже приспічило,
      жеби м був.
      і роблю крок перший впевнено,
      моцно ступаю.
      і хапаюсь за простягнуту руку
      вуйка, що знову каже по-рідному:
      кров би тя залляла.
      й відчуваю, що заливає.
      хочу вирватись, не пускає, гойкає:
      куди? шляк би тебе трафив!
      і знаю, що розгубив всі шляхи,
      що й той єдиний, яким би хтів йти –
      домів –
      втрачений.
      не хочу чути того шамкоту,
      того, що ним мамка мовила.
      та мушу йти на той голос,
      бо слабкість штуркає в спину,
      а вуйко п'ястуками держит міцно.


      та враз "сматрі, он, сабака, дишит"
      повертає мене до життя.
      "бєрьом в плєн. захочєт жить - будєт".




      27.06.2023



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    5. _ _ _
      дивися:
      я виливаюся,
      як з малого бляшаного горняти,
      виливаюся до дна,
      бо мій світ
      перевернуто
      чужою байдужою рукою.
      я хлюпаюсь на брудну долівку
      майбутнього
      і протікаю в шпарини,
      прагнучи цяпнути там,
      не випаруватись зашвидко.
      я стікаю на запавутинені
      закутки
      невідомого,
      стаючи брудною водою.
      мене всмоктує пил і
      роблюсь глиняною мазутою,
      якою
      замащено
      підмурівок,
      всихаю до сухого осаду і
      перетворююсь на частину
      фундаменту,
      на якому стоять стіни твого життя.



      15.06.2023



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    6. __ __ __


      гей, пілігриме-навколосвітнику,
      сідай отут на стільці високому,
      не знімай взуття.
      гейша в мені готова розмовляти з тобою.
      про мистецтво зчитування доріг,
      про навігацію і
      флюгери дерев, які вказують вірний напрям,
      про людей, що колекціонують порох років.

      не опускай погляду вниз до мене,
      долівка набуде здатності відзеркалювати і
      увага повернеться до тебе бумерангом.
      заплющ повіки і говори.
      розповідай про світляків у їхніх колисках,
      про равликів на батутах трав,
      про мурах-титанів, що були твоїми предками.

      торкнуся ніг твоїх і червоним вгорну.
      шовком, що не знав ще води,
      що не ділився ані мікроном барви.
      впізнає колір крові на стопах –
      притулиться.
      ще більше запурпуровіє.

      гей, блукальцю, гнаний цікавістю,
      спинися хоч на одне життя.
      ним житиму вічно,
      доки сиджу біля твоїх ніг,
      а хмари слів затуляють мене від
      палючого сонця самотності.




      9.06.2023



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    7. аватар
      мені 25, та моїм кісткам і м'язам 65,
      а мозку 80.
      маю часткову втрату пам'яті і
      старечу деменцію,
      окрім тих годин просвітлення,
      коли я літаю.
      о, тоді мій мозок в тонусі і
      вимальовує такі піруети,
      що Ейнштейну й не снилось.
      цифри у голові танцюють лінді-хоп,
      кольори граються і жонглюють Ворголами,
      Малевичами, Матісами,
      але наступного пробудження
      я вже не пам'ятатиму, як це.
      бо я старезний,
      як закопаний дідом на городі у часи війни
      трилітровий слоїк зі самогоном.
      я теж закопаний у часи війни. іншої.
      мене кілька разів почергово закопували й
      викопували.
      доки випадково/зумисне не посікли лопатою.
      кажуть, я остаточно злився.
      чи то мене злили.
      я бракований брухт, що його не приймуть
      у пункті збору вторсировини.
      я розбитий слоїк, що втратив свій вміст.
      я порожній аватар, який забув, як літати
      по-справжньому.




      3.06.2023




      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    8. _ _ _
      героїзм – річ випадкова, цілком випадкова, і не обирає собі кращих, гарніших, сильніших, хоробріших, доречніших.
      героїзм – як хвороба, що звалюється тобі на плечі, і з нею можна лише одужати або померти.

      ще вчора я б тричі подумала чи прийняти пропозицію колеги підвезти додому, бо ж світ жорстокий, а люди тварини,
      а сьогодні в мене ночують вже тиждень троє чужих чоловіків незнайомих і малий хлопчина.

      ще вчора я був аж ніяк не готовий вмирати, бо ж кохана, мама, родина, і фак! – крута робота, а сьогодні не вагаючись кидаюсь під кулі, бо можу врятувати оте дівча, що не плаче, а розглядає знаки на літаках у небі, й на вертольотах.

      ще вчора у свої сімдесят, я не хотіла їхати з дочкою на екскурсію: я надто стара і повільна для таких фізичних напружень й емоційних стресів,
      а сьогодні хапаю золоті сережки, документи і підтюпцем на евакуаційний потяг, хто зна, мо, опинюся в Лондоні чи Нью-Джерсі.

      ще вчора мені було шість і єдине чого я справді хотів – п'ятий айфон або на біду приставку, хоч знаю, що люблю тата й маму, і треба просити в бога для всіх здоров'я,
      а сьогодні мені раптом однієї миті стало десять, бо я познайомився з величезною нелюдською ненавистю і чужою до мене великою любов'ю.

      ще вчора я не знало: чи хлопчик я, чи дівчинка, навіть не знало чи живу я, але мій день народження чомусь вважався святом,
      а сьогодні моя стать вже не має жодного значення, бо рідні кажуть, що на небі з'явилося ще одне янголятко.

      героїзм – річ випадкова, цілком випадкова, і не обирає собі кращих, гарніших, сильніших, хоробріших, доречніших.
      героїзм – як хвороба, що звалюється тобі на плечі, і з нею можна лише одужати або померти.




      21.11.2022




      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    1. За образами

      Ось настав час:
      знову збираємо козацькі черепи
      і граємось у характерництво,
      розгойдуємо давні вітри…
      Гой-да-да…
      Роздмухуємо вуглинки.
      Солом’яно полум’яна нація.
      Задирай вище спідниці,
      закидуй ноги високо – ватра шваркоче.
      Розмахуй шаблюкою – покоси гойні.
      Згадуй бабині співанки,
      діставай дідової люльки,
      провадь балачки діялектами –
      то є на часови.

      Однак, дивитися завше на захід втомлює,
      а ностальгія веде ніс у пошуках того,
      у чім кохався змалечку.
      Учорашнє спання згадується солодким,
      а прокидання болюче раптове.
      Як зимна вода в ліжко поливаного понеділка.
      Довгі озирання ще лоскочуть мізки туманами:
      а, раптом, - добрі, зовуть.
      І ліку на те немає, й лікувати не хочеться,
      лиш рубати наживо, відтинати кавалками,
      хай вмирає обрубками рухомими.
      Біда лиш, що знайдуться ті, хто зберуть їх,
      вгорнуть рушниками вишитими,
      червоним і чорним спеленають.
      Ставитимуть на покутті за образами
      і плекатимуть з того непотребу щезників,
      аби не залежувалась надовго
      шабля козацька без руху.
      Аби танцювали при огні живому
      вітряні душі.





      12.03.2023



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    2. пороги голоду

      коли човен співатиме пісню невідомою мовою хвиль,
      чорних, як витоки Дністра;
      неквапливих, як дихання верб на його берегах;
      згадай мене неживого.
      мене, збулого часові на поталу.
      зраненого не життям, не смертю,
      що її сьогодні споглядаю, любов’ю зраненого.
      тією, яка ранить найглибше і ятрить найдовше,
      тією найнепевнішою константою,
      що поза усіма горизонтами світить яскраво.
      світи і люди її бачили, тримали на прив’язі,
      впокорювали і підкорялись.
      я ж завжди ходив осторонь, не займав її.
      то чому в’їлась мені в очі білими плямами,
      чому віп’ялась мені в здерті долоні піщинами?
      їх витравлював з себе, визбирував,
      та чи вибілиш біле чорним,
      чи вирвеш те, що вросло підшкірно?!
      був я вірний тому катуванню і самотньо страждав,
      тримаючись осторонь тих,
      хто б міг підчепити від мене оте лихо,
      що воно мене тихо їло.
      і більшав мій голод, чи то пак, ситість,
      якою ні з ким було ділитись.
      течія несла мене, шмагаючи по обличчю нерозумінням,
      насміхалася з болю мого неприборканого,
      кидала в ноги камені байдужості,
      суглоби викручувала людським холодом,
      випробовуючи на міцність.

      я ж встояв, аж розмило мене,
      кістки мої пообглодувало.
      я встояв, обкладений порогами.
      я встояв, з’їдений водами.
      я встояв – згадай мене!
      мене, що струнко стою й не існую.






      2.02.2023





      Прокоментувати
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    3. мамині спазми


      стискатися.
      лікувати мігренями ранішню втому
      й домом.
      його легені вдихають в тебе повітря.
      те рідне, що рідне перекислою опарою,
      витікає тихо густою млою
      молочно-жовтавою з рота.
      хопта хилиться зламана мамами.
      ма, твоя карма виполювати бур'яни
      впродовж цілого життя
      з буднів дитяти, чоловіка, батьків.
      обклалася ними сухими, схилились до спини,
      дозрівають,
      висіваються зернятка, проростають в тобі й не бачиш.
      лише коле тебе скрізь.
      та дивишся не вспід — назовні.
      ма, годі! годі жити на догоду.
      воду пий тобі кажуть недруги, аби добре росло всяке.
      та недобре росте. ось, вище голови твоєї.

      роздиратися.
      від обов'язків.
      від обов'язку всіх любити.
      від першої фізичної любові теж роздиратися. крові небагато й не видко.
      вдруге вже шитимуть, пощастить, якщо під наркозом.
      розридатися б, а ти мусиш годувати грудьми. не можна.

      ма, навіщо воно тобі оце все.
      навіщо переконала й мене, що потрібно.
      здібна.
      добудь мені з себе квітку будяка. бачила.
      гарний.
      будь.
      будь ласка.
      хай буде вільно. хай ляскає галуззя.
      і не лякає.




      27.03.2023



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    4. бо
      богу боляче
      бо боязко
      бо борознами босоного
      болотом борсається
      бореться з божевільними
      зубожілими бовдурами
      бог чорноробом
      торбоносцем
      з бовтанкою набоїв
      бореться з небом
      з бородавками заборон
      лоботомія обов'язкова
      добові
      борщовими бонусами
      кубок любові з тобою
      саботаж збоку
      бо
      бо я
      в чоботах



      30.04.2023



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    5. сад
      весна нагадала мені про сад,
      про необрізані галузки дерев,
      яких через це корчитиме;
      про неокроплені зелені пуп'янки,
      які зжере голодна гусінь чи тля;
      про недопильновані квіткові зав'язі,
      через що усі плоди
      мають ризик
      опасти недостиглими.

      сад шле мені абрикосові прокльони
      й божиться,
      що не дасть мені в спеку
      затінку.
      каже, що я його найтяжча хронічна
      хвороба,
      з якою годі впоратися самотужки.
      він звив гнізда межи гіллям
      студеним вітрам,
      аби не давали й мені спокою ночами
      своїм завиванням.

      винувато ступаю протоптаною стежкою,
      наче то запалена
      обвітрена шкіра землі,
      а вишні шепочуть: не смій підходити,
      доста з тебе й того,
      що дихаєш нашим вишневоцвітним повітрям.
      доста того легкого сп'яніння,
      що повертає в часи босоногості,
      коли сад ще лагідно
      дозволяв мені
      катулятися його високими травами,
      без хвилювання і переживань
      за дрібне
      шкідництво,
      коли він ще мусив дбати про мене,
      а не навпаки.




      28.04.2023






      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --