Ні, не для смутку, не для болю,
не для повернення назад
той спогад у життєвім колі
сяйне нараз, як зорепад.

Як несподіване натхнення,
як слово вічне і просте,
що виросте із одкровення
і волошково зацвіте.

А в час, коли темніє коло,
чи застеляє шлях туман,
він зійде, наче випадково,
щоб світлом викрити обман.

І хай із присмаком солоним,
хоч на якому віражі —
завжди лишається вагомим
і незникомим у душі.

Тому й давно про себе знаю:
чи до ладу все, чи розлад, —
що втішно крізь роки палає
мені первісний зорепад.

2026, березень