Автори /
Ольга Садкова (1956)
|
Огляди ⁄ Переглянути все відразу
•
"Не помічаєш. Повз проходиш знову..."
•
Покаталися
•
"Загаснув серпень. Літо відбулося..."
•
"- Літо, літечко барвисте..."
•
"Давно живу, та не збагну і досі..."
•
"Я бачила, як плаче генерал..."
•
Полювання, або прагнення до здорового харчування
•
Поночі
•
Охоронець
•
Пес і кіт
•
Собі замість медитації
•
"По-готичному колють небо..."
•
Розгубився
•
"Сусідський кіт зайшов до хати..."
•
Дід іде
•
Пам'яті композитора і співавтора І. Ярового
•
"Нам скоро з літечком прощатись..."
•
Сум'яття
•
Уже весна, радіти б треба..."
•
"Ось і добіг зимопис крапки..."
•
Юрба
•
Осіння мозаїка
•
Бобер
•
Чекання
•
Поїзд смерті
•
Суголосся
•
У первіснім світлі
•
Рідна мова
•
Бабуся й онука
•
Вже втрачаю у Тебе віру...
•
Випадаю з життя, випадаю...
•
Надія - вона така...
•
Які бувають дивні сни...
•
До пізнання
•
Спека випікає, знищує усе...
•
Оскільський дуб
•
Війна
•
Спогад
Переглянути всі твори з цієї сторінки
Не помічаєш.
Повз проходиш знову.
Повз проходиш знову.
Забажали хлопчаки
вусаня катати.
вусаня катати.
Загаснув серпень. Літо відбулося
й нема за що закинути собі —
й нема за що закинути собі —
— Літо, літечко барвисте,
ти куди втікаєш з міста?
ти куди втікаєш з міста?
Давно живу, та не збагну і досі
в природі перетворень весняних.
в природі перетворень весняних.
Я бачила, як плаче генерал,
коли вручали мамі квіти...
коли вручали мамі квіти...
Був на лови вийшов кіт,
заховався, хитрий, під
заховався, хитрий, під
Дня — лиш на скік горобиний,
решта — тривожна пітьма.
решта — тривожна пітьма.
На городі жабеня
під листочком спить щодня.
під листочком спить щодня.
За котом погнався пес,
але котик раптом щез.
але котик раптом щез.
Не заганяй себе у кут
чи розпачу, чи безнадії.
чи розпачу, чи безнадії.
Українському добровольцеві
В річці пуголовок плаче,
бо хвоста свого не бачить.
бо хвоста свого не бачить.
Сусідський кіт зайшов до хати,
хоч не його мені б чекати.
хоч не його мені б чекати.
В нього чоботи вкрилися пилом,
аж до бронзи засмагло чоло,
аж до бронзи засмагло чоло,
Збирала в пригорщі слова,
звичайні й променисті,
звичайні й променисті,
Нам скоро з літечком прощатись,
із сонцем лагідним, з теплом.
із сонцем лагідним, з теплом.
Дощі й дощі. Тріщить загата.
Ллє прямовисно і навскіс.
Ллє прямовисно і навскіс.
Уже весна, радіти б треба,
і відшукати у собі
і відшукати у собі
Ось і добіг зимопис крапки.
А далі що? Нова глава.
А далі що? Нова глава.
Карали дівчину. За віщо?
Кмітливу вдачу молоду,
Кмітливу вдачу молоду,
Вухань засмикався: ой, лихо!
В осіннім лісі дітись де?
В осіннім лісі дітись де?
Серед річки — ну й дива! —
хата виросла нова.
хата виросла нова.
А без тебе і небо несинє —
наче осінь дочасна спива
наче осінь дочасна спива
Ешелон довжелезний. «Телячі» вагони.
По півсотні у кожнім невинних людей.
По півсотні у кожнім невинних людей.
...Ні доказів, ні печатки —
струна впізнає струну.
струна впізнає струну.
Не треба зустрічі, не треба,
лиш надішли мені листа
лиш надішли мені листа
Мої слова звичайні й зрозумілі,
і не понівечені й не чужі,
і не понівечені й не чужі,
Одна — світанок, інша — захід.
Одна — це сміх, та ж — сонми дум.
Одна — це сміх, та ж — сонми дум.
Вже втрачаю у Тебе віру,
та й не маю вірити чим, —
та й не маю вірити чим, —
Випадаю з життя, випадаю.
Вир невдач — не простий поговір.
Вир невдач — не простий поговір.
Надія — вона така:
на поклик руша, де важко.
на поклик руша, де важко.
Які бувають дивні сни:
химерно сплетено події,
химерно сплетено події,
А каміння, кидане мною,
й те, жбурляли яким по мені…
й те, жбурляли яким по мені…
Спека випікає, знищує усе.
Воду у долонях дівчинка несе.
Воду у долонях дівчинка несе.
Він нашестя бачив монголів,
і козацьку звитягу бачив.
і козацьку звитягу бачив.
Нема води, нема тепла,
немає інтернету.
немає інтернету.
Ні, не для смутку, не для болю,
не для повернення назад
не для повернення назад
