Зима удалась необычайно суровой, подарила сотни метель, миллионы снежинок, которые все сыпались и сыпались, казалось бы, вот-вот и весь мир будет усыпан этими чудесными твореньями…Холод и пустота- единственное, что наполняло мир вокруг и внутри меня…Казалось бы, ничего не сможет остановить эту проклятую зиму и внести хоть немного радости в наши сердца…

Но именно сейчас, когда все застыло в глубоком сне,- природа окована крепкими цепями дикого мороза, никаких порывов чувств, сознание где-то рассеяно, все выполняется на каком-то подсознательном уровне, жизнь можно назвать просто существованием – именно в один из таких серых, а вернее белоснежных, околдованных дней что-то дрогнуло в сердце…Быть может, одна из маленьких снежинок вследствие каких-то необычайных чар либо своего желания все же попала в меня и пронзила жутким холодом мою внутренность…А быть может, Амур, глядя с небес на унылого человечка, с точностью пустил в него свою жгущую стрелу…. И этой счастливицей была я. Изобилие ощущений, переполняемых меня, в некой мере пугало… Мной овладевал особый интерес, юношеская растерянность толкала на совсем глупые поступки, неоправданный страх заставлял держать себя в руках, а детская наивность так и норовила помечтать…Зима перестала казаться такой жестокой и холодной… Последнюю долю эндорфина, или как вам угодно, гормона счастья, добавило первое робкое прикосновение губ, которые будто слились в вечности…Голова пошла кругом, биенье сердца было настолько сильным, что, казалось, оно с минуты на минуту просто выпрыгнет из этого маленького изнеможенного тела…А затем следовало состояние эйфории, морального удовлетворения, умиротворения…

Сердце застывало при каждом взгляде, дыхание затаивалось при каждом прикосновении, время останавливалось при каждом поцелуе, а быть может, просто хотелось его остановить…

Каждый новый взгляд был наполнен все большей нежностью, каждое новое прикосновение разжигало все большую страсть, каждый новый поцелуй рождал все сильнее чувства…

Но…Вопреки мольбам, слезам и разочарованиям сказка превратилась в мучительные минуты ожидания, расставание было неизбежным…Именно в ту минуту, когда рука соскользнула с руки,из поля зрения был потерян драгоценный взгляд, каждый осознал, что именно то, что есть между ними, это любовь…

Каждая встреча, взлелеяна в мечтах тысячи раз, была настолько долгожданной, что ничему и никому не позволено было ее испортить. Время вместе проходило неумолимо быстро, однако дни ожидания тянулись так долго, что не хватало ни сил, ни терпения выдержать эти муки. Но поверьте, эти встречи стоили этих минут ожидания…

Каждая встреча связывала их прочнее, все чаще каждый из них ловил себя на мысли, что это, как наркотик, что окунулся в эту бездну сполна и уже не сможет без этого…Каждый взгляд сжигал дотла, каждое прикосновение разрывало на миллионы мелких частичек, каждый поцелуй проносился волной по всему телу, начиная с кончиков пальцев ног и заканчивая головным мозгом, который при этом был совершенно ни на что не способен. Чувства переполняли сполна…Это невозможно назвать иначе, как эмоциональный оргазм...

Бог одарил, наградил самым, что ни есть большим счастьем, научил любить и быть любимыми, а значит мы безумно счастливы, ведь любить – это и есть самое большое счастье в жизни…

Навіть тоді життя бігло невпинно, одних воно ніжно пестило, інших, немов колючим дротом, обдирало до крові. Воно так само не чекало ні на кого, ні про що не питало, просто мовчки йшло, гордо піднявши голову, своєю слизькою стежиною. Хтось вперто слідував нею, а хтось спотикався і врешті-решт падав, бувало, знов ставши на ноги, бувало, виливаючись у інше русло, паралеллю до якого зовсім не було життя. Але тоді, тримаючи у руках гниле яблуко чи розірваний черевик, люди вміли творити чудо – дихали на повні груди і відчували себе щасливими. А більше, власне, нічого й не треба…

Цей пекучий травень, здавалося, ніколи не передасть естафету ще кровожерливішому червню. Він мертвою хваткою вчепився за свій «гарячий» титул. Мабуть, і сам лютий при всьому жагучому бажанні не зміг би заморозити жодне, що зачарував теплом травень. Проміння немов наскрізь пронизувало все і вся, залишаючи дивне відчуття легкості, грайливості. Один тільки сонячний погляд на річку – і вода покривається мільйонами діамантів. Як пощастить спіймати цей дивовижний момент, то наступає стан повної задоволеності, відчуваєш себе по-справжньому багатим.

Маленька дівчинка у білій суконьці з улюбленими полуничками і червоними бантами на волоссячку перелистувала «Букварик» і бурмотіла щось незрозуміле під ніс. Вона б, мабуть точно зі мною посперечалася: « Як це незрозуміле? Я розповідаю улюбленого віршика про сонечко. Як цього не можна розуміти, особливо вам?! Ви ж дорослі! ». Вона стояла навшпиньки на освітленій сонцем лоджії, з усіх сторін обкладеній всілякими горщиками, великими і маленькими, що розпалювали дитячу багату уяву. В обіймах усіх цих зелених кущиків і різнобарвних квітів Вікторія час від часу фантазувала. У голівці проминали тисячі картин африканських джунглів, густих темних хащ, наповнених мавпочками, оповитих зміями екзотичних дерев, велетенських триоких жирафів, двоголових бегемотів та безлічі інших хазяїв фантастичного світу. Всі вони були її невидимими друзями, яких тільки вона знала і приборкувала солодом свого ангельського голосу і суворим поглядом очей. Та саме зараз всі дикі товариші чи то позасинали десь по кутках, чи то розбіглися у пошуках їстівної травинки, комашки, чи то просто граються у схованки, а наша дівчинка ніяк не може їх знайти.

«Любовь - это бесценный дар. Это единственная вещь, которую мы можем подарить и все же она у тебя остается». Л. Толстой.
Кохання... Хіба не здригається душа при згадці цього неймовірного почуття? Любов - неймовірне почуття, найбезкорисливіше, найніжніше, найпрекрасніше...
«Не будем говорить о любви, потому что мы до сих пор не знаем, что это такое». К.Г. Паустовский.
Скільки думок промайнуло у мене в голові, а все не збагну, як людина навчилася кохати, з яких вуст вперше вилетіли слова "люблю тебе"...Саме ця спокуса, перед якою не встоїть жоден, прирекла на неймовірне щастя і невимовний біль і запеклі страждання...
Любов у всіх її проявах благородна. Любові не варто заздрити, її не купиш, якщо вона справжня, так само не вб’єш, не вирвеш з серця...
Любов прекрасна, якою б вона не була, всі її прояви - любов до Бога, материнська любов, любов як пристрасть, потяг до кого-небудь, любов до Батьківщини - це все святе...
«Тот, кто желает увидеть живого Бога, пусть ищет его не на пустом небосводе собственного разума, но в человеческой любви». Ф.М. Достоевский.
Любов до Бога, тобто християнська чеснота, є наслідком діяння Духа любові у серці кожного з нас. Любов з’єднує людину з Богом, джерелом тієї ж любові. «Любов є добрий устрій душі, так що вона нічого з існуючого не любить більше, ніж пізнання Бога» - істина преподобного Максима Сповідника.
«Любовь долготерпит, милосердствует, любовь не завидует, любовь не превозносится, не гордится, не бесчинствует, не ищет своего, не раздражается, не мыслит зло, не радуется неправде, а сорадуется истине, все покрывает, всему верит, всего надеется, все переносит» (1 Кор. 13,4-7).
Мама, матуся, мамуся – найрідніша людина для кожного з нас, любов якої ні з чим не зрівняється. Це немов маяк, який стоятиме посеред моря, нехай самотній, нехай оббитий вітрами і дощами, але місія його свята. Нема ніжнішої любові, ніж материнська. Бо руки материнські – то любов, очі материнські – то любов, посмішка материнська – то любов. І як би ти не завинив, який страшний гріх би не скоїв, вона завжди з тобою, готова в будь-яку хвилину прилетіти на поміч, бо ти – її ангел, її любе дитя. І нехай усі злі духи злітаються, нехай усі ворони клюють її, а вона оберігатиме свою дитину. Матір душу дияволу продасть, лише аби щаслива була її дитина. Як писав Тургенєв, - Любовь сильнее смерти и страха смерти. Только ею, только любовью держится и движется жизнь.
«На свете нет зрелища прекраснее, чем лицо любимой, и нет музыки слаще, чем звук любимого голоса». Ж. Лабрюйер.
Усім відоме відчуття, коли немов «літаєш на крилах» від щастя, коли всім хочеться посміхатися, усьому світу розказати, як сильно ти кохаєш…! Це відчуття щирої відданості, коли готова на край світу піти, аби бути з ним. Ти завмираєш у його міцних обіймах, втрачаєш розум від його поцілунків, один його магічний погляд пронизує наскрізь, хочеться звільнитися від цих чарів, але чим більше опираєшся, тим більше тебе тягне до нього…
«Любовь - начало и конец нашего существования. Без любви нет жизни. Поэтому-то любовь есть то, перед чем преклоняется мудрый человек». Конфуций.
Любов є життя, це справді початок і кінець нашого існування. Саме любов дарує нове життя. Саме в любові зароджується нова невід’ємна частинка величезного Всесвіту. Нема тепліших відчуттів, ніж ті, що виникають, коли спостерігаєш, як двоє голублять маленьке дитя, таке бажане, таке кохане… Найбільший подарунок кохання – це дитина, плід невимовних почуттів, джерело невимовної радості і піклування.
Любов до рідної землі, інтерес до її славного минулого та вболівання за невідоме майбутнє – це вияв патріотизму, любові до рідної Вітчизни. Скільки талановитих поетів, письменників оспівували у своїй творчості рідну землю, безмежну любов до неї. Тисячі текстів стали мотивами невмирущих пісень, що сотні років звучать і будуть радувати доти, доки існуватиме ще у світі моральність і любов… Мільйони солдатів стікало кров’ю, вимовляючи з останніх сил ім’я своєї Вітчизни. На цьому закінчувалося їх життя, у боях за честь і славу Батьківщини. Ці вчинки героїчні…Саме любов до рідного краю надихала народ любити ще сильніше, боротися, помирати.
«Самое большое счастье в жизни – это увереность, что тебя любят» В. Гюго.
Справді, коли любиш, хочеться любити сильніше, хочеться жити далі…Хочеться тільки одне, щоб тебе любили…А коли ти відчуваєш, що не один у цьому світі, більше нічого тобі і не треба…