Навіть тоді життя бігло невпинно, одних воно ніжно пестило, інших, немов колючим дротом, обдирало до крові. Воно так само не чекало ні на кого, ні про що не питало, просто мовчки йшло, гордо піднявши голову, своєю слизькою стежиною. Хтось вперто слідував нею, а хтось спотикався і врешті-решт падав, бувало, знов ставши на ноги, бувало, виливаючись у інше русло, паралеллю до якого зовсім не було життя. Але тоді, тримаючи у руках гниле яблуко чи розірваний черевик, люди вміли творити чудо – дихали на повні груди і відчували себе щасливими. А більше, власне, нічого й не треба…

Цей пекучий травень, здавалося, ніколи не передасть естафету ще кровожерливішому червню. Він мертвою хваткою вчепився за свій «гарячий» титул. Мабуть, і сам лютий при всьому жагучому бажанні не зміг би заморозити жодне, що зачарував теплом травень. Проміння немов наскрізь пронизувало все і вся, залишаючи дивне відчуття легкості, грайливості. Один тільки сонячний погляд на річку – і вода покривається мільйонами діамантів. Як пощастить спіймати цей дивовижний момент, то наступає стан повної задоволеності, відчуваєш себе по-справжньому багатим.

Маленька дівчинка у білій суконьці з улюбленими полуничками і червоними бантами на волоссячку перелистувала «Букварик» і бурмотіла щось незрозуміле під ніс. Вона б, мабуть точно зі мною посперечалася: « Як це незрозуміле? Я розповідаю улюбленого віршика про сонечко. Як цього не можна розуміти, особливо вам?! Ви ж дорослі! ». Вона стояла навшпиньки на освітленій сонцем лоджії, з усіх сторін обкладеній всілякими горщиками, великими і маленькими, що розпалювали дитячу багату уяву. В обіймах усіх цих зелених кущиків і різнобарвних квітів Вікторія час від часу фантазувала. У голівці проминали тисячі картин африканських джунглів, густих темних хащ, наповнених мавпочками, оповитих зміями екзотичних дерев, велетенських триоких жирафів, двоголових бегемотів та безлічі інших хазяїв фантастичного світу. Всі вони були її невидимими друзями, яких тільки вона знала і приборкувала солодом свого ангельського голосу і суворим поглядом очей. Та саме зараз всі дикі товариші чи то позасинали десь по кутках, чи то розбіглися у пошуках їстівної травинки, комашки, чи то просто граються у схованки, а наша дівчинка ніяк не може їх знайти.