ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.11.21
20:17
Минуле не багате на сонети.
У пам’яті – далекі вояжі
і нинішні осінні вітражі
задля антивоєнного сюжету.
Немає очевидної межі
між істиною й міфами адепта
поезії, іронії, вендети,
У пам’яті – далекі вояжі
і нинішні осінні вітражі
задля антивоєнного сюжету.
Немає очевидної межі
між істиною й міфами адепта
поезії, іронії, вендети,
2024.11.21
19:59
Сидять діди на колоді в Миська попід тином.
Сидять, смалять самокрутки, про щось розмовляють.
Либонь, все обговорили, на шлях поглядають.
Сонечко вже повернулось, вигріва їм спини.
Хто пройде чи то проїде, вітається чемно,
Хоч голосно, а то раптом як
Сидять, смалять самокрутки, про щось розмовляють.
Либонь, все обговорили, на шлях поглядають.
Сонечко вже повернулось, вигріва їм спини.
Хто пройде чи то проїде, вітається чемно,
Хоч голосно, а то раптом як
2024.11.21
18:25
І
До автора немає інтересу,
якщо не інтригує читача
як то, буває, заголовки преси
про деякого горе-діяча.
ІІ
На поприщі поезії немало
До автора немає інтересу,
якщо не інтригує читача
як то, буває, заголовки преси
про деякого горе-діяча.
ІІ
На поприщі поезії немало
2024.11.21
18:18
Ми розучились цінувати слово,
Що знищує нещирість і брехню,
Правдиве, чисте, вільне від полови,
Потужніше за струмені вогню.
Сьогодні зовсім все не так, як вчора!
Всі почуття приховує музей.
Знецінене освідчення прозоре,
Що знищує нещирість і брехню,
Правдиве, чисте, вільне від полови,
Потужніше за струмені вогню.
Сьогодні зовсім все не так, як вчора!
Всі почуття приховує музей.
Знецінене освідчення прозоре,
2024.11.21
17:53
Якщо не в пекло Господь мене спровадить,
а дасть (бозна за віщо) право обирати,
як маю жити в потойбічнім світі,
не спокушуся ні на рай, змальований Кораном ,
ні на таке принадне для смертних воскресіння
(на подив родині й товариству).
Ні, попрошу
а дасть (бозна за віщо) право обирати,
як маю жити в потойбічнім світі,
не спокушуся ні на рай, змальований Кораном ,
ні на таке принадне для смертних воскресіння
(на подив родині й товариству).
Ні, попрошу
2024.11.21
13:44
Цей дивний присмак гіркоти,
Розчинений у спогляданні
Того, що прагнуло цвісти.
Та чи було воно коханням?
Бо сталося одвічне НЕ.
Не там, не з тими, і не поряд.
Тому і туга огорне
Розчинений у спогляданні
Того, що прагнуло цвісти.
Та чи було воно коханням?
Бо сталося одвічне НЕ.
Не там, не з тими, і не поряд.
Тому і туга огорне
2024.11.21
09:49
Ти вся зі світла, цифрового коду, газетних літер, вицвілих ночей,
У хтивому сплетінні повноводних мінливих рік і дивних геометрій.
Земля паломників в тугих меридіанах, блакитних ліній плетиво стрімке.
Що стугонить в лілейних картах стегон
В м'яких, п
У хтивому сплетінні повноводних мінливих рік і дивних геометрій.
Земля паломників в тугих меридіанах, блакитних ліній плетиво стрімке.
Що стугонить в лілейних картах стегон
В м'яких, п
2024.11.21
06:40
Сім разів по сім підряд
Сповідався грішник…
( Є такий в житті обряд,
Коли туго з грішми )
І те ж саме повторив
Знову й знов гучніше.
( Щоби хто не говорив —
Краще бути грішним… )
Сповідався грішник…
( Є такий в житті обряд,
Коли туго з грішми )
І те ж саме повторив
Знову й знов гучніше.
( Щоби хто не говорив —
Краще бути грішним… )
2024.11.21
06:38
Димиться некошене поле.
В озерці скипає вода.
Вогнями вилизує доли.
Повсюди скажена біда.
Огидні очам краєвиди –
Плоди непомірного зла.
Навіщо нас доля в обиду
Жорстоким злочинцям дала?
В озерці скипає вода.
Вогнями вилизує доли.
Повсюди скажена біда.
Огидні очам краєвиди –
Плоди непомірного зла.
Навіщо нас доля в обиду
Жорстоким злочинцям дала?
2024.11.21
04:27
Черешнею бабуся ласувала –
червоний плід, як сонце на зорі.
У сірих стінах сховища-підвалу
чомусь таке згадалося мені.
Вона немов вдивлялась у колишнє
і якось тихо-тихо, без вини,
прошепотіла: «Господи Всевишній,
не допусти онукові війни».
червоний плід, як сонце на зорі.
У сірих стінах сховища-підвалу
чомусь таке згадалося мені.
Вона немов вдивлялась у колишнє
і якось тихо-тихо, без вини,
прошепотіла: «Господи Всевишній,
не допусти онукові війни».
2024.11.21
01:27
Я розіллю л
І
Т
Е
Р
И
Мов ніч, що розливає
Морок осінн
І
Т
Е
Р
И
Мов ніч, що розливає
Морок осінн
2024.11.20
21:31
Наснив тоді я вершників у латах
Слухав про королеву кпин
В барабани били й співали селяни
Лучник стріли слав крізь ліс
Покрик фанфари линув до сонця аж
Сонце прорізло бриз
Як Природа-Мати в рух ішла
У семидесяті ці
Слухав про королеву кпин
В барабани били й співали селяни
Лучник стріли слав крізь ліс
Покрик фанфари линув до сонця аж
Сонце прорізло бриз
Як Природа-Мати в рух ішла
У семидесяті ці
2024.11.20
13:36
Сказала в злості ти: «Іди під три чорти!»
І він пішов, не знаючи у бік який іти.
І байдуже – направо чи наліво...
А ти отямилась, як серце заболіло:
«Ой, лишенько, та що ж я наробила?!..»
Як далі склалось в них – не знати до пуття:
Зійшлись вони чи
І він пішов, не знаючи у бік який іти.
І байдуже – направо чи наліво...
А ти отямилась, як серце заболіло:
«Ой, лишенько, та що ж я наробила?!..»
Як далі склалось в них – не знати до пуття:
Зійшлись вони чи
2024.11.20
09:10
років тому відійшов у засвіти славетний іспанський танцівник Антоніо Гадес.
Мені пощастило бачити його на сцені ще 30-річним, у самому розквіті…
Болеро.
Танцює іспанець.
Ніби рок,
а не танець.
Мені пощастило бачити його на сцені ще 30-річним, у самому розквіті…
Болеро.
Танцює іспанець.
Ніби рок,
а не танець.
2024.11.20
07:07
три яблука
холодні
осінь не гріє
гілля тримає
шкірка ще блискуча гладенька
життя таке тендітне
сіро і сумно
три яблука висять
холодні
осінь не гріє
гілля тримає
шкірка ще блискуча гладенька
життя таке тендітне
сіро і сумно
три яблука висять
2024.11.20
07:04
Батько, донечка, і песик
Всілись якось на траві
Не було там тільки весел
Але поруч солов'ї…
Щебетали і манили…
Сонце липало в очах
І набравшись тої сили
Попросили знімача
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Всілись якось на траві
Не було там тільки весел
Але поруч солов'ї…
Щебетали і манили…
Сонце липало в очах
І набравшись тої сили
Попросили знімача
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.10.17
2024.08.04
2024.07.02
2024.05.20
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Олександра Легеза /
Проза
Любимому человеку посвящается
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Любимому человеку посвящается
Зима удалась необычайно суровой, подарила сотни метель, миллионы снежинок, которые все сыпались и сыпались, казалось бы, вот-вот и весь мир будет усыпан этими чудесными твореньями…Холод и пустота- единственное, что наполняло мир вокруг и внутри меня…Казалось бы, ничего не сможет остановить эту проклятую зиму и внести хоть немного радости в наши сердца…
Но именно сейчас, когда все застыло в глубоком сне,- природа окована крепкими цепями дикого мороза, никаких порывов чувств, сознание где-то рассеяно, все выполняется на каком-то подсознательном уровне, жизнь можно назвать просто существованием – именно в один из таких серых, а вернее белоснежных, околдованных дней что-то дрогнуло в сердце…Быть может, одна из маленьких снежинок вследствие каких-то необычайных чар либо своего желания все же попала в меня и пронзила жутким холодом мою внутренность…А быть может, Амур, глядя с небес на унылого человечка, с точностью пустил в него свою жгущую стрелу…. И этой счастливицей была я. Изобилие ощущений, переполняемых меня, в некой мере пугало… Мной овладевал особый интерес, юношеская растерянность толкала на совсем глупые поступки, неоправданный страх заставлял держать себя в руках, а детская наивность так и норовила помечтать…Зима перестала казаться такой жестокой и холодной… Последнюю долю эндорфина, или как вам угодно, гормона счастья, добавило первое робкое прикосновение губ, которые будто слились в вечности…Голова пошла кругом, биенье сердца было настолько сильным, что, казалось, оно с минуты на минуту просто выпрыгнет из этого маленького изнеможенного тела…А затем следовало состояние эйфории, морального удовлетворения, умиротворения…
Сердце застывало при каждом взгляде, дыхание затаивалось при каждом прикосновении, время останавливалось при каждом поцелуе, а быть может, просто хотелось его остановить…
Каждый новый взгляд был наполнен все большей нежностью, каждое новое прикосновение разжигало все большую страсть, каждый новый поцелуй рождал все сильнее чувства…
Но…Вопреки мольбам, слезам и разочарованиям сказка превратилась в мучительные минуты ожидания, расставание было неизбежным…Именно в ту минуту, когда рука соскользнула с руки,из поля зрения был потерян драгоценный взгляд, каждый осознал, что именно то, что есть между ними, это любовь…
Каждая встреча, взлелеяна в мечтах тысячи раз, была настолько долгожданной, что ничему и никому не позволено было ее испортить. Время вместе проходило неумолимо быстро, однако дни ожидания тянулись так долго, что не хватало ни сил, ни терпения выдержать эти муки. Но поверьте, эти встречи стоили этих минут ожидания…
Каждая встреча связывала их прочнее, все чаще каждый из них ловил себя на мысли, что это, как наркотик, что окунулся в эту бездну сполна и уже не сможет без этого…Каждый взгляд сжигал дотла, каждое прикосновение разрывало на миллионы мелких частичек, каждый поцелуй проносился волной по всему телу, начиная с кончиков пальцев ног и заканчивая головным мозгом, который при этом был совершенно ни на что не способен. Чувства переполняли сполна…Это невозможно назвать иначе, как эмоциональный оргазм...
Бог одарил, наградил самым, что ни есть большим счастьем, научил любить и быть любимыми, а значит мы безумно счастливы, ведь любить – это и есть самое большое счастье в жизни…
Но именно сейчас, когда все застыло в глубоком сне,- природа окована крепкими цепями дикого мороза, никаких порывов чувств, сознание где-то рассеяно, все выполняется на каком-то подсознательном уровне, жизнь можно назвать просто существованием – именно в один из таких серых, а вернее белоснежных, околдованных дней что-то дрогнуло в сердце…Быть может, одна из маленьких снежинок вследствие каких-то необычайных чар либо своего желания все же попала в меня и пронзила жутким холодом мою внутренность…А быть может, Амур, глядя с небес на унылого человечка, с точностью пустил в него свою жгущую стрелу…. И этой счастливицей была я. Изобилие ощущений, переполняемых меня, в некой мере пугало… Мной овладевал особый интерес, юношеская растерянность толкала на совсем глупые поступки, неоправданный страх заставлял держать себя в руках, а детская наивность так и норовила помечтать…Зима перестала казаться такой жестокой и холодной… Последнюю долю эндорфина, или как вам угодно, гормона счастья, добавило первое робкое прикосновение губ, которые будто слились в вечности…Голова пошла кругом, биенье сердца было настолько сильным, что, казалось, оно с минуты на минуту просто выпрыгнет из этого маленького изнеможенного тела…А затем следовало состояние эйфории, морального удовлетворения, умиротворения…
Сердце застывало при каждом взгляде, дыхание затаивалось при каждом прикосновении, время останавливалось при каждом поцелуе, а быть может, просто хотелось его остановить…
Каждый новый взгляд был наполнен все большей нежностью, каждое новое прикосновение разжигало все большую страсть, каждый новый поцелуй рождал все сильнее чувства…
Но…Вопреки мольбам, слезам и разочарованиям сказка превратилась в мучительные минуты ожидания, расставание было неизбежным…Именно в ту минуту, когда рука соскользнула с руки,из поля зрения был потерян драгоценный взгляд, каждый осознал, что именно то, что есть между ними, это любовь…
Каждая встреча, взлелеяна в мечтах тысячи раз, была настолько долгожданной, что ничему и никому не позволено было ее испортить. Время вместе проходило неумолимо быстро, однако дни ожидания тянулись так долго, что не хватало ни сил, ни терпения выдержать эти муки. Но поверьте, эти встречи стоили этих минут ожидания…
Каждая встреча связывала их прочнее, все чаще каждый из них ловил себя на мысли, что это, как наркотик, что окунулся в эту бездну сполна и уже не сможет без этого…Каждый взгляд сжигал дотла, каждое прикосновение разрывало на миллионы мелких частичек, каждый поцелуй проносился волной по всему телу, начиная с кончиков пальцев ног и заканчивая головным мозгом, который при этом был совершенно ни на что не способен. Чувства переполняли сполна…Это невозможно назвать иначе, как эмоциональный оргазм...
Бог одарил, наградил самым, что ни есть большим счастьем, научил любить и быть любимыми, а значит мы безумно счастливы, ведь любить – это и есть самое большое счастье в жизни…
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію