Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.10.28
17:20
Колись перегорнуть останню сторінку
Великої творчості, гулу життя,
Фатальної флейти чумного століття,
Яка уповільнює серцебиття.
Великі події і твори великі
Злились в цьому місці, немов контрапункт.
Зібрались актори і блазні столикі
На площі, щоб з
Великої творчості, гулу життя,
Фатальної флейти чумного століття,
Яка уповільнює серцебиття.
Великі події і твори великі
Злились в цьому місці, немов контрапункт.
Зібрались актори і блазні столикі
На площі, щоб з
2026.10.28
15:15
БЕЗ ТЕБЕ (глоса)
Як порожньо та сумно восени!
Ані душі навколо. Тільки листя
З журбою повінчалося у місті...
На хвилях нескінченної війни,
Коли від долі - біль та стусани,
А від людей - лихі моря підлоти,
Як порожньо та сумно восени!
Ані душі навколо. Тільки листя
З журбою повінчалося у місті...
На хвилях нескінченної війни,
Коли від долі - біль та стусани,
А від людей - лихі моря підлоти,
2026.10.28
13:56
Ламає розум полум’яний
Звитяжний погляд пломінкий,
В червоне листя між туманів
Ховає вогкість чорних вій.
В кутах сандалових, у грозах,
Від’ємних від сльози дощів,
У ластовинні верболозу,
Звитяжний погляд пломінкий,
В червоне листя між туманів
Ховає вогкість чорних вій.
В кутах сандалових, у грозах,
Від’ємних від сльози дощів,
У ластовинні верболозу,
2026.10.28
11:55
Московитам нічого втрачати окрім кайданів, наготованих на інших.
Хтось ділить останню скибку хліба, а хтось ділить світ.
Людяними можуть бути і люди з невисоким інтелектом і, на жаль, навпаки.
Із ворогами розстатися важче, ніж із друзями.
«Де
2026.10.28
11:54
Сьогодні, 28 жовтня, у Михайлівському соборі в Києві відспівали українського воїна.
Десять днів тому під час виконання бойового завдання в районі Авдіївки загинув 21-річний студент КНЕУ імені Вадима Гетьмана та військовий Олександр Чижов на позивний "
Десять днів тому під час виконання бойового завдання в районі Авдіївки загинув 21-річний студент КНЕУ імені Вадима Гетьмана та військовий Олександр Чижов на позивний "
2026.10.28
07:07
За гроші ніколи не змушуй
Поета зректися лиця, -
Поет обслуговує душі,
Словами лікує серця.
Поету потрібно літати
І віршами зцілювать світ,
А слово за статки чи плату
Помре, не залишивши слід.
Поета зректися лиця, -
Поет обслуговує душі,
Словами лікує серця.
Поету потрібно літати
І віршами зцілювать світ,
А слово за статки чи плату
Помре, не залишивши слід.
2026.10.27
23:18
про що було воно тоді
коли життя світліш одверте
із відчуттями холодів
ставало загадково стерпним
відбитком на віконній шибці
у місті наче іншим ледь
з його скарбами у крамницях
в очах доросліших дітей
коли життя світліш одверте
із відчуттями холодів
ставало загадково стерпним
відбитком на віконній шибці
у місті наче іншим ледь
з його скарбами у крамницях
в очах доросліших дітей
2026.10.27
21:41
Свій, чужий
Всі ми, урешті, ординарні типажі
Я і ти
Бог відає, що вибір зовсім не простий
Із тилу кричали «У бій!»
Але гинув перший ряд
Сидить генерал, посуває війська
Всі ми, урешті, ординарні типажі
Я і ти
Бог відає, що вибір зовсім не простий
Із тилу кричали «У бій!»
Але гинув перший ряд
Сидить генерал, посуває війська
2026.10.27
21:29
Шарудить ще...знеможене листя кленове,
Хоч ввібрало у собі іржавість буття.
Лиш почути б твоє сокровенності слово,
Що дозріє глибинно з саков почуття.
Певно, тихо з дощем над оголеним кленом,
Де розхристана правда бентежних років,
Віднайдеш для св
Хоч ввібрало у собі іржавість буття.
Лиш почути б твоє сокровенності слово,
Що дозріє глибинно з саков почуття.
Певно, тихо з дощем над оголеним кленом,
Де розхристана правда бентежних років,
Віднайдеш для св
2026.10.27
17:19
Сни стрімкі, недавні, полохливі,
Степові, між вогкого піску, —
Баби вапнякові пустотливі,
Коники руді на колоску.
Кураю вирують перші квіти,
Ночви начиняють для добра,
Погляди грайливі, ніби діти,
Степові, між вогкого піску, —
Баби вапнякові пустотливі,
Коники руді на колоску.
Кураю вирують перші квіти,
Ночви начиняють для добра,
Погляди грайливі, ніби діти,
2026.10.27
15:53
Кебеті можна дорікнути
не раз на нашому віку,
що важко ув’язати сутні
причини й наслідки майбутні,
«та ясно, навіть, їжаку» –
організатори кориди
це «їхні воші й наші гниди»
у божевільному краю,
не раз на нашому віку,
що важко ув’язати сутні
причини й наслідки майбутні,
«та ясно, навіть, їжаку» –
організатори кориди
це «їхні воші й наші гниди»
у божевільному краю,
2026.10.27
13:24
Самотня вишня край паркану
Цвіте, та цвіт її новий.
Мов наречену з-за туману,
Її украв неситий змій.
Краса беззахисна, могутня
І пробиває мур тюрми.
Самі криваві, люті гуни
Цвіте, та цвіт її новий.
Мов наречену з-за туману,
Її украв неситий змій.
Краса беззахисна, могутня
І пробиває мур тюрми.
Самі криваві, люті гуни
2026.10.27
06:09
Прибоєм днів утомлені роки
В минулому осіли, наче в мулі
Піску дрібні крупини затонулі
Чи в голові старі якісь думки.
Завжди шліфує грані самоти
Ріка життя, яка не знає спину
І вимиває кожної хвилини
Усе, що зміг чомусь уберегти.
В минулому осіли, наче в мулі
Піску дрібні крупини затонулі
Чи в голові старі якісь думки.
Завжди шліфує грані самоти
Ріка життя, яка не знає спину
І вимиває кожної хвилини
Усе, що зміг чомусь уберегти.
2026.10.26
23:08
Ніщо не намарне.
Я здогадався про це,
Але мовчав,
Бо осінь надто відверта,
Бо бронзовий ніж жовтня
Розтинає хлібину парадоксів,
Шал теплих днів
Холоне скипілим чайником
Я здогадався про це,
Але мовчав,
Бо осінь надто відверта,
Бо бронзовий ніж жовтня
Розтинає хлібину парадоксів,
Шал теплих днів
Холоне скипілим чайником
2026.10.26
19:16
Як плинуть сльози, хустинкою їх витирають,
Як кров тече, з губками поспішають,
Але як дух сочиться під тиском,
Не біжать одразу з рукою щирою,
Допоки Господь сам не витре
Блискавки блиском.
-Тоді лиш допіру.
Як кров тече, з губками поспішають,
Але як дух сочиться під тиском,
Не біжать одразу з рукою щирою,
Допоки Господь сам не витре
Блискавки блиском.
-Тоді лиш допіру.
2026.10.26
19:13
що ви читаєте
мій принце
слова слова слова
а зрештою чому би
не читати
звичайніші
чи зовсім непрості
пригоди слів
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...мій принце
слова слова слова
а зрештою чому би
не читати
звичайніші
чи зовсім непрості
пригоди слів
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.04
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Олександра Легеза /
Проза
Любимому человеку посвящается
Зима удалась необычайно суровой, подарила сотни метель, миллионы снежинок, которые все сыпались и сыпались, казалось бы, вот-вот и весь мир будет усыпан этими чудесными твореньями…Холод и пустота- единственное, что наполняло мир вокруг и внутри меня…Казалось бы, ничего не сможет остановить эту проклятую зиму и внести хоть немного радости в наши сердца…
Но именно сейчас, когда все застыло в глубоком сне,- природа окована крепкими цепями дикого мороза, никаких порывов чувств, сознание где-то рассеяно, все выполняется на каком-то подсознательном уровне, жизнь можно назвать просто существованием – именно в один из таких серых, а вернее белоснежных, околдованных дней что-то дрогнуло в сердце…Быть может, одна из маленьких снежинок вследствие каких-то необычайных чар либо своего желания все же попала в меня и пронзила жутким холодом мою внутренность…А быть может, Амур, глядя с небес на унылого человечка, с точностью пустил в него свою жгущую стрелу…. И этой счастливицей была я. Изобилие ощущений, переполняемых меня, в некой мере пугало… Мной овладевал особый интерес, юношеская растерянность толкала на совсем глупые поступки, неоправданный страх заставлял держать себя в руках, а детская наивность так и норовила помечтать…Зима перестала казаться такой жестокой и холодной… Последнюю долю эндорфина, или как вам угодно, гормона счастья, добавило первое робкое прикосновение губ, которые будто слились в вечности…Голова пошла кругом, биенье сердца было настолько сильным, что, казалось, оно с минуты на минуту просто выпрыгнет из этого маленького изнеможенного тела…А затем следовало состояние эйфории, морального удовлетворения, умиротворения…
Сердце застывало при каждом взгляде, дыхание затаивалось при каждом прикосновении, время останавливалось при каждом поцелуе, а быть может, просто хотелось его остановить…
Каждый новый взгляд был наполнен все большей нежностью, каждое новое прикосновение разжигало все большую страсть, каждый новый поцелуй рождал все сильнее чувства…
Но…Вопреки мольбам, слезам и разочарованиям сказка превратилась в мучительные минуты ожидания, расставание было неизбежным…Именно в ту минуту, когда рука соскользнула с руки,из поля зрения был потерян драгоценный взгляд, каждый осознал, что именно то, что есть между ними, это любовь…
Каждая встреча, взлелеяна в мечтах тысячи раз, была настолько долгожданной, что ничему и никому не позволено было ее испортить. Время вместе проходило неумолимо быстро, однако дни ожидания тянулись так долго, что не хватало ни сил, ни терпения выдержать эти муки. Но поверьте, эти встречи стоили этих минут ожидания…
Каждая встреча связывала их прочнее, все чаще каждый из них ловил себя на мысли, что это, как наркотик, что окунулся в эту бездну сполна и уже не сможет без этого…Каждый взгляд сжигал дотла, каждое прикосновение разрывало на миллионы мелких частичек, каждый поцелуй проносился волной по всему телу, начиная с кончиков пальцев ног и заканчивая головным мозгом, который при этом был совершенно ни на что не способен. Чувства переполняли сполна…Это невозможно назвать иначе, как эмоциональный оргазм...
Бог одарил, наградил самым, что ни есть большим счастьем, научил любить и быть любимыми, а значит мы безумно счастливы, ведь любить – это и есть самое большое счастье в жизни…
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Любимому человеку посвящается
Зима удалась необычайно суровой, подарила сотни метель, миллионы снежинок, которые все сыпались и сыпались, казалось бы, вот-вот и весь мир будет усыпан этими чудесными твореньями…Холод и пустота- единственное, что наполняло мир вокруг и внутри меня…Казалось бы, ничего не сможет остановить эту проклятую зиму и внести хоть немного радости в наши сердца…Но именно сейчас, когда все застыло в глубоком сне,- природа окована крепкими цепями дикого мороза, никаких порывов чувств, сознание где-то рассеяно, все выполняется на каком-то подсознательном уровне, жизнь можно назвать просто существованием – именно в один из таких серых, а вернее белоснежных, околдованных дней что-то дрогнуло в сердце…Быть может, одна из маленьких снежинок вследствие каких-то необычайных чар либо своего желания все же попала в меня и пронзила жутким холодом мою внутренность…А быть может, Амур, глядя с небес на унылого человечка, с точностью пустил в него свою жгущую стрелу…. И этой счастливицей была я. Изобилие ощущений, переполняемых меня, в некой мере пугало… Мной овладевал особый интерес, юношеская растерянность толкала на совсем глупые поступки, неоправданный страх заставлял держать себя в руках, а детская наивность так и норовила помечтать…Зима перестала казаться такой жестокой и холодной… Последнюю долю эндорфина, или как вам угодно, гормона счастья, добавило первое робкое прикосновение губ, которые будто слились в вечности…Голова пошла кругом, биенье сердца было настолько сильным, что, казалось, оно с минуты на минуту просто выпрыгнет из этого маленького изнеможенного тела…А затем следовало состояние эйфории, морального удовлетворения, умиротворения…
Сердце застывало при каждом взгляде, дыхание затаивалось при каждом прикосновении, время останавливалось при каждом поцелуе, а быть может, просто хотелось его остановить…
Каждый новый взгляд был наполнен все большей нежностью, каждое новое прикосновение разжигало все большую страсть, каждый новый поцелуй рождал все сильнее чувства…
Но…Вопреки мольбам, слезам и разочарованиям сказка превратилась в мучительные минуты ожидания, расставание было неизбежным…Именно в ту минуту, когда рука соскользнула с руки,из поля зрения был потерян драгоценный взгляд, каждый осознал, что именно то, что есть между ними, это любовь…
Каждая встреча, взлелеяна в мечтах тысячи раз, была настолько долгожданной, что ничему и никому не позволено было ее испортить. Время вместе проходило неумолимо быстро, однако дни ожидания тянулись так долго, что не хватало ни сил, ни терпения выдержать эти муки. Но поверьте, эти встречи стоили этих минут ожидания…
Каждая встреча связывала их прочнее, все чаще каждый из них ловил себя на мысли, что это, как наркотик, что окунулся в эту бездну сполна и уже не сможет без этого…Каждый взгляд сжигал дотла, каждое прикосновение разрывало на миллионы мелких частичек, каждый поцелуй проносился волной по всему телу, начиная с кончиков пальцев ног и заканчивая головным мозгом, который при этом был совершенно ни на что не способен. Чувства переполняли сполна…Это невозможно назвать иначе, как эмоциональный оргазм...
Бог одарил, наградил самым, что ни есть большим счастьем, научил любить и быть любимыми, а значит мы безумно счастливы, ведь любить – это и есть самое большое счастье в жизни…
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
