
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.10.11
00:09
Я стою під дощем, і мене обпікають потоки.
Ніби голки небес, пропікають до самого дна.
Увійду в тихоплинну печаль, в непорочність затоки,
І поглине мене невтолима п'янка глибина.
Ніби голос небес, прозвучать ці потоки стозвучні
І дістануть з д
Ніби голки небес, пропікають до самого дна.
Увійду в тихоплинну печаль, в непорочність затоки,
І поглине мене невтолима п'янка глибина.
Ніби голос небес, прозвучать ці потоки стозвучні
І дістануть з д
2025.10.10
21:23
Отже, 9 жовтня Шведська академія оголосила ім‘я лавреата Нобелівської премії з літератури 2025 року. Володарем цієї найпрестижнішої нагороди «за переконливу та пророчу творчість, що серед апокаліптичного терору підтверджує силу мистецтва", став 71-річний
2025.10.10
19:21
Плаксивий Жовтень… що тут вдієш?
У нього стрес, йому видніше…
А ти не жнеш, ще тільки сієш.
Сказав би ЩО, як би не вірші…
І спокій твій давно не спокій.
Ти як шахед, і зліт щоночі
В уяві, в снах… їх безліч поки
І голос: — О, (між ними) Отче…
У нього стрес, йому видніше…
А ти не жнеш, ще тільки сієш.
Сказав би ЩО, як би не вірші…
І спокій твій давно не спокій.
Ти як шахед, і зліт щоночі
В уяві, в снах… їх безліч поки
І голос: — О, (між ними) Отче…
2025.10.10
18:58
Під завалами, що на «львівщині»,
Схороню свої душі залишки.
Передбачення, снами віщими,
Не торкатимусь, зайві заклики…
І лежатиму під завалами
Сотні, тисячі років скривджених
Своїм побутом, хай віддаленим
Але ж вибритим і остриженим…
Схороню свої душі залишки.
Передбачення, снами віщими,
Не торкатимусь, зайві заклики…
І лежатиму під завалами
Сотні, тисячі років скривджених
Своїм побутом, хай віддаленим
Але ж вибритим і остриженим…
2025.10.10
17:14
Танцює дощ легенький знов,
Плете із неба холоди.
А я дивлюсь німе кіно,
Де зранку всі спішать кудись.
2.І дощ біжить, немов літа.
А під дощем стоїть дівча.
Чи жде когось, чи просто так.
Плете із неба холоди.
А я дивлюсь німе кіно,
Де зранку всі спішать кудись.
2.І дощ біжить, немов літа.
А під дощем стоїть дівча.
Чи жде когось, чи просто так.
2025.10.10
15:36
Потік бажаного тепла
Тече по всьому тілу
Не лиш тому, що не дотла
Осінні дні згоріли.
Горить нестримано вогонь
Дерев різномаїтих,
А я теплом твоїх долонь
Все більш і більш зігрітий.
Тече по всьому тілу
Не лиш тому, що не дотла
Осінні дні згоріли.
Горить нестримано вогонь
Дерев різномаїтих,
А я теплом твоїх долонь
Все більш і більш зігрітий.
2025.10.10
15:20
За вікном моїм – сумний краєвид.
Вогкість і сірість. Голова напружена.
Сиджу за столом.
Думок гібрид.
Віршів недописаних дюжина.
Раптом промінь, прорвавши імлу,
Впав на твір віршований,
Щось прочитав і по столу
Вогкість і сірість. Голова напружена.
Сиджу за столом.
Думок гібрид.
Віршів недописаних дюжина.
Раптом промінь, прорвавши імлу,
Впав на твір віршований,
Щось прочитав і по столу
2025.10.10
15:18
За вікном моїм – сумний краєвид.
Вогкість і сірість. Голова напружена.
Сиджу за столом.
Думок гібрид.
Віршів недописаних дюжина.
Раптом промінь, прорвавши імлу,
Впав на твір віршований,
Щось прочитав і по столу
Вогкість і сірість. Голова напружена.
Сиджу за столом.
Думок гібрид.
Віршів недописаних дюжина.
Раптом промінь, прорвавши імлу,
Впав на твір віршований,
Щось прочитав і по столу
2025.10.10
15:18
За вікном моїм – сумний краєвид.
Вогкість і сірість. Голова напружена.
Сиджу за столом.
Думок гібрид.
Віршів недописаних дюжина.
Раптом промінь, прорвавши імлу,
Впав на твір віршований,
Щось прочитав і по столу
Вогкість і сірість. Голова напружена.
Сиджу за столом.
Думок гібрид.
Віршів недописаних дюжина.
Раптом промінь, прорвавши імлу,
Впав на твір віршований,
Щось прочитав і по столу
2025.10.09
22:26
Чи є сенс шукати дівчину
на базарі, на торжищі,
де все купується і продається?
Ти загубив дівчину
за масками повсякденного
життя, у хаосі століть,
а тепер шукаєш її,
як єдино потрібний маяк,
на базарі, на торжищі,
де все купується і продається?
Ти загубив дівчину
за масками повсякденного
життя, у хаосі століть,
а тепер шукаєш її,
як єдино потрібний маяк,
2025.10.09
21:47
Той, хто по смерті захоче розшукать мене,
серед мурашок поспішних хай шукає
або ж серед кошлатих бджілок.
Змалку трудитись звик, як і вони,
тож залюбки до них прилину…
…Люблю пісні ще з повоєнної пори,
коли дівчата з хлопцями на колодках
козацький
серед мурашок поспішних хай шукає
або ж серед кошлатих бджілок.
Змалку трудитись звик, як і вони,
тож залюбки до них прилину…
…Люблю пісні ще з повоєнної пори,
коли дівчата з хлопцями на колодках
козацький
2025.10.09
20:59
Закричав болотяний бугай
І шаманка вдарила у бубон...
Я хотів інакше, але знай:
Що було – ніколи вже не буде.
Гай дубовий листям шелестить,
Кидає багаття в небо іскри...
Ти продовж оцю останню мить
І шаманка вдарила у бубон...
Я хотів інакше, але знай:
Що було – ніколи вже не буде.
Гай дубовий листям шелестить,
Кидає багаття в небо іскри...
Ти продовж оцю останню мить
2025.10.09
20:04
Хан не встигне іще й чхнути у Бахчисараї,
А козаки запорозькі уже про то знають.
Тож не встиг він ще подумать у похід рушати
На Угорщину – не прямо, а через Карпати,
Тобто через Україну – вже козаки взнали
І ту вістку королеві одразу й послали.
Нач
А козаки запорозькі уже про то знають.
Тож не встиг він ще подумать у похід рушати
На Угорщину – не прямо, а через Карпати,
Тобто через Україну – вже козаки взнали
І ту вістку королеві одразу й послали.
Нач
2025.10.09
15:56
КУЛЯ, ЯКА ПОЧИНАЄ ГРУ.
ДЕМОС РУСОС, ЯКИЙ не НЕ.
УЯВА ПОГОРБЛЕНА.
ПРИЗВОЛЯЩЕ дівчинки під назвою НАДІЯ.
У КИЄВІ усі КИЇ.
ТИ теж КИЙ, який ганяє КУЛЬКУ,
коли довкіл роздирливо зіпає:
ДЕМОС РУСОС, ЯКИЙ не НЕ.
УЯВА ПОГОРБЛЕНА.
ПРИЗВОЛЯЩЕ дівчинки під назвою НАДІЯ.
У КИЄВІ усі КИЇ.
ТИ теж КИЙ, який ганяє КУЛЬКУ,
коли довкіл роздирливо зіпає:
2025.10.09
13:39
Я шпарку заб’ю, через неї дощить
Спиняючи свої думки
Все кудись-то
Заклею ці тріщини в дверях атож
Спиняючи свої думки
Все кудись-то
Спиняючи свої думки
Все кудись-то
Заклею ці тріщини в дверях атож
Спиняючи свої думки
Все кудись-то
2025.10.09
12:49
Яскравими фарбами осінь
Забарвлює стихлі гаї
І міцно бере верболози
В холодні обійми свої.
Дощем затяжним умиває
Від пилу дороги пусті,
А потім тумани безкраї
Лаштує на кожній путі.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Забарвлює стихлі гаї
І міцно бере верболози
В холодні обійми свої.
Дощем затяжним умиває
Від пилу дороги пусті,
А потім тумани безкраї
Лаштує на кожній путі.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.09.04
2025.08.19
2025.04.30
2025.04.24
2025.03.18
2025.03.09
2025.02.12
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Олександра Легеза /
Проза
Любимому человеку посвящается
Зима удалась необычайно суровой, подарила сотни метель, миллионы снежинок, которые все сыпались и сыпались, казалось бы, вот-вот и весь мир будет усыпан этими чудесными твореньями…Холод и пустота- единственное, что наполняло мир вокруг и внутри меня…Казалось бы, ничего не сможет остановить эту проклятую зиму и внести хоть немного радости в наши сердца…
Но именно сейчас, когда все застыло в глубоком сне,- природа окована крепкими цепями дикого мороза, никаких порывов чувств, сознание где-то рассеяно, все выполняется на каком-то подсознательном уровне, жизнь можно назвать просто существованием – именно в один из таких серых, а вернее белоснежных, околдованных дней что-то дрогнуло в сердце…Быть может, одна из маленьких снежинок вследствие каких-то необычайных чар либо своего желания все же попала в меня и пронзила жутким холодом мою внутренность…А быть может, Амур, глядя с небес на унылого человечка, с точностью пустил в него свою жгущую стрелу…. И этой счастливицей была я. Изобилие ощущений, переполняемых меня, в некой мере пугало… Мной овладевал особый интерес, юношеская растерянность толкала на совсем глупые поступки, неоправданный страх заставлял держать себя в руках, а детская наивность так и норовила помечтать…Зима перестала казаться такой жестокой и холодной… Последнюю долю эндорфина, или как вам угодно, гормона счастья, добавило первое робкое прикосновение губ, которые будто слились в вечности…Голова пошла кругом, биенье сердца было настолько сильным, что, казалось, оно с минуты на минуту просто выпрыгнет из этого маленького изнеможенного тела…А затем следовало состояние эйфории, морального удовлетворения, умиротворения…
Сердце застывало при каждом взгляде, дыхание затаивалось при каждом прикосновении, время останавливалось при каждом поцелуе, а быть может, просто хотелось его остановить…
Каждый новый взгляд был наполнен все большей нежностью, каждое новое прикосновение разжигало все большую страсть, каждый новый поцелуй рождал все сильнее чувства…
Но…Вопреки мольбам, слезам и разочарованиям сказка превратилась в мучительные минуты ожидания, расставание было неизбежным…Именно в ту минуту, когда рука соскользнула с руки,из поля зрения был потерян драгоценный взгляд, каждый осознал, что именно то, что есть между ними, это любовь…
Каждая встреча, взлелеяна в мечтах тысячи раз, была настолько долгожданной, что ничему и никому не позволено было ее испортить. Время вместе проходило неумолимо быстро, однако дни ожидания тянулись так долго, что не хватало ни сил, ни терпения выдержать эти муки. Но поверьте, эти встречи стоили этих минут ожидания…
Каждая встреча связывала их прочнее, все чаще каждый из них ловил себя на мысли, что это, как наркотик, что окунулся в эту бездну сполна и уже не сможет без этого…Каждый взгляд сжигал дотла, каждое прикосновение разрывало на миллионы мелких частичек, каждый поцелуй проносился волной по всему телу, начиная с кончиков пальцев ног и заканчивая головным мозгом, который при этом был совершенно ни на что не способен. Чувства переполняли сполна…Это невозможно назвать иначе, как эмоциональный оргазм...
Бог одарил, наградил самым, что ни есть большим счастьем, научил любить и быть любимыми, а значит мы безумно счастливы, ведь любить – это и есть самое большое счастье в жизни…
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Любимому человеку посвящается

Но именно сейчас, когда все застыло в глубоком сне,- природа окована крепкими цепями дикого мороза, никаких порывов чувств, сознание где-то рассеяно, все выполняется на каком-то подсознательном уровне, жизнь можно назвать просто существованием – именно в один из таких серых, а вернее белоснежных, околдованных дней что-то дрогнуло в сердце…Быть может, одна из маленьких снежинок вследствие каких-то необычайных чар либо своего желания все же попала в меня и пронзила жутким холодом мою внутренность…А быть может, Амур, глядя с небес на унылого человечка, с точностью пустил в него свою жгущую стрелу…. И этой счастливицей была я. Изобилие ощущений, переполняемых меня, в некой мере пугало… Мной овладевал особый интерес, юношеская растерянность толкала на совсем глупые поступки, неоправданный страх заставлял держать себя в руках, а детская наивность так и норовила помечтать…Зима перестала казаться такой жестокой и холодной… Последнюю долю эндорфина, или как вам угодно, гормона счастья, добавило первое робкое прикосновение губ, которые будто слились в вечности…Голова пошла кругом, биенье сердца было настолько сильным, что, казалось, оно с минуты на минуту просто выпрыгнет из этого маленького изнеможенного тела…А затем следовало состояние эйфории, морального удовлетворения, умиротворения…
Сердце застывало при каждом взгляде, дыхание затаивалось при каждом прикосновении, время останавливалось при каждом поцелуе, а быть может, просто хотелось его остановить…
Каждый новый взгляд был наполнен все большей нежностью, каждое новое прикосновение разжигало все большую страсть, каждый новый поцелуй рождал все сильнее чувства…
Но…Вопреки мольбам, слезам и разочарованиям сказка превратилась в мучительные минуты ожидания, расставание было неизбежным…Именно в ту минуту, когда рука соскользнула с руки,из поля зрения был потерян драгоценный взгляд, каждый осознал, что именно то, что есть между ними, это любовь…
Каждая встреча, взлелеяна в мечтах тысячи раз, была настолько долгожданной, что ничему и никому не позволено было ее испортить. Время вместе проходило неумолимо быстро, однако дни ожидания тянулись так долго, что не хватало ни сил, ни терпения выдержать эти муки. Но поверьте, эти встречи стоили этих минут ожидания…
Каждая встреча связывала их прочнее, все чаще каждый из них ловил себя на мысли, что это, как наркотик, что окунулся в эту бездну сполна и уже не сможет без этого…Каждый взгляд сжигал дотла, каждое прикосновение разрывало на миллионы мелких частичек, каждый поцелуй проносился волной по всему телу, начиная с кончиков пальцев ног и заканчивая головным мозгом, который при этом был совершенно ни на что не способен. Чувства переполняли сполна…Это невозможно назвать иначе, как эмоциональный оргазм...
Бог одарил, наградил самым, что ни есть большим счастьем, научил любить и быть любимыми, а значит мы безумно счастливы, ведь любить – это и есть самое большое счастье в жизни…
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію