Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.07.29
21:57
Серед зими, як горобці поснули,
І пітьма по кімнаті залягла,
Балконні двері стиха прочинились,
І на порозі... батько стали...
Оце так стріча!.. Шукаю все життя...
Ми Брамса слухали удвох
І мені закортіло спитати батька:
«Як так сталось, що на від
І пітьма по кімнаті залягла,
Балконні двері стиха прочинились,
І на порозі... батько стали...
Оце так стріча!.. Шукаю все життя...
Ми Брамса слухали удвох
І мені закортіло спитати батька:
«Як так сталось, що на від
2026.07.29
21:05
Вже втрачаю у Тебе віру,
та й не маю вірити чим, —
мов згоріла душа допіру.
Отче, Отче… А чи вітчим?
Що Ти бачиш отам, із неба?
Як усотує поле кров?
Не усім, не всім як потребу,
та й не маю вірити чим, —
мов згоріла душа допіру.
Отче, Отче… А чи вітчим?
Що Ти бачиш отам, із неба?
Як усотує поле кров?
Не усім, не всім як потребу,
2026.07.29
17:03
Соломон Фогельсон (1910-1994)
Під зливу ввечері, ввечері, ввечері,
коли пілоти бити байдики приречені, –
приземлимось ми за столом,
щоб не скучати загалом,
і нашу пісню заспіваємо гуртом:
Під зливу ввечері, ввечері, ввечері,
коли пілоти бити байдики приречені, –
приземлимось ми за столом,
щоб не скучати загалом,
і нашу пісню заспіваємо гуртом:
2026.07.29
14:40
Баба деда присмотрела
много лет тому назад.
С ним творила что хотела,
дед же не был тому рад.
А когда попалась рыбка
в мрежу ловчего сетей
стала править дедом шибко,
много лет тому назад.
С ним творила что хотела,
дед же не был тому рад.
А когда попалась рыбка
в мрежу ловчего сетей
стала править дедом шибко,
2026.07.29
14:05
Не хочеться зранку вставати
І йти у збурунені дні,
Долаючи стіни і ґрати
І буднів задавнені пні.
Просвітлені янгольські чати
Пробудять тебе у вогні.
Не хочеться зранку вставати
І йти у збурунені дні,
Долаючи стіни і ґрати
І буднів задавнені пні.
Просвітлені янгольські чати
Пробудять тебе у вогні.
Не хочеться зранку вставати
2026.07.29
13:57
Я відчиняю скриню мовчання
Через плече зазирає і блимає
Очима сумними синіми (наче квіти цикорію)
Козлоногий рогатий Пан флейтист,
Що забув яка вона – посмішка,
Бо знає: я ловив зозулю над прірвою:
Не так зозулю, як її крик,
Бачив на вербі зозулині
Через плече зазирає і блимає
Очима сумними синіми (наче квіти цикорію)
Козлоногий рогатий Пан флейтист,
Що забув яка вона – посмішка,
Бо знає: я ловив зозулю над прірвою:
Не так зозулю, як її крик,
Бачив на вербі зозулині
2026.07.29
12:10
Що є загрозою тьюторам* кліру?
Бо на початку ніхто не губився!-
В конях кінця, у потоках ефіру,
Не допускаючи в серце спіритів.
Втім миті меркли … жита колосились…
Потай загорнуті в ковдру яскраву,
Довго дивились на хвилі ковили
Бо на початку ніхто не губився!-
В конях кінця, у потоках ефіру,
Не допускаючи в серце спіритів.
Втім миті меркли … жита колосились…
Потай загорнуті в ковдру яскраву,
Довго дивились на хвилі ковили
2026.07.29
10:14
Вітчизна-мати не усім дається
і наша доля – на її межі
з ворожою армадою у герці
за наші нерушимі рубежі.
Вона живе у зболеному серці
і жевріє у зраненій душі,
не обіцяє золоті покої,
але не має рівної собі
і наша доля – на її межі
з ворожою армадою у герці
за наші нерушимі рубежі.
Вона живе у зболеному серці
і жевріє у зраненій душі,
не обіцяє золоті покої,
але не має рівної собі
2026.07.29
09:47
політ джмеля довкіл граната
у цім солодкім напів сні
свати просили мама й тато
дізнати
а чи світить щось мені
моя любов небесна та пихата
я не подобаюсь її рідні
це все хіба
у цім солодкім напів сні
свати просили мама й тато
дізнати
а чи світить щось мені
моя любов небесна та пихата
я не подобаюсь її рідні
це все хіба
2026.07.29
08:27
Художня мапа сновидінь
В собі тримає білі плями,
А в них небачену глибінь,
На жаль, обмежену краями.
А там якраз небесний плуг.
Це він заорює прогали
Зірок, розкиданих навкруг,
В собі тримає білі плями,
А в них небачену глибінь,
На жаль, обмежену краями.
А там якраз небесний плуг.
Це він заорює прогали
Зірок, розкиданих навкруг,
2026.07.29
05:36
Приснилася жінка безвісна
І щез надокучливий сум,
Бо в тиші почулася пісня
Та запах відчувся парфум.
Помадою змащені губи
Роняли усмішки й слова,
А очі дивились так любо,
Що обертом йшла голова.
І щез надокучливий сум,
Бо в тиші почулася пісня
Та запах відчувся парфум.
Помадою змащені губи
Роняли усмішки й слова,
А очі дивились так любо,
Що обертом йшла голова.
2026.07.29
03:09
Штрих IV: Прихисток на Ринку та Слава Галичини
Музичний супровід:
продовжує тихо звучати Другий концерт (Andante espressivo)
Невдовзі Лемберг капітулював перед ним. Ксавер став головною фігурою тутешнього музичного життя – засновником хорового То
2026.07.28
20:51
Кажи усім, кого зустрів
О, ідімо, зі мною, о так
Кажи усім, кого зустрів
Себе звільніть, зі мною, о так
Кажи, що бігти їм не варто
Усіх можливо позбирати
Візьмімося за руки &
О, ідімо, зі мною, о так
Кажи усім, кого зустрів
Себе звільніть, зі мною, о так
Кажи, що бігти їм не варто
Усіх можливо позбирати
Візьмімося за руки &
2026.07.28
19:35
У світі, бездонному морі скорботи,
Завжди дві стихії - крилата й безкрила.
Весна - це натхненна колиска природи,
А осінь - її неминуча могила.
Беру собі осінь скорботно-барвисту,
Моє ненароджене пізнє кохання.
Про мрію розбиту зажурене листя
Завжди дві стихії - крилата й безкрила.
Весна - це натхненна колиска природи,
А осінь - її неминуча могила.
Беру собі осінь скорботно-барвисту,
Моє ненароджене пізнє кохання.
Про мрію розбиту зажурене листя
2026.07.28
19:02
Вже раки червоні і стало здаватись
Не купиш цілунку у чапель цибатих ! -
В серпневих стодолах омани
Лежать у коноплях прочани.
Люблю я їх комір крохмальний і ніжний
І жито в колоссі і камінь наріжний ,
І гілля айвове над дещо,
Не купиш цілунку у чапель цибатих ! -
В серпневих стодолах омани
Лежать у коноплях прочани.
Люблю я їх комір крохмальний і ніжний
І жито в колоссі і камінь наріжний ,
І гілля айвове над дещо,
2026.07.28
15:01
Легкий гуляє між кущами вітер,
Розносить вправно пахощі, як давню мрію.
Багато сонця і багато світла,
І гарантована аромотерапія.
Лаванди диво - фіолет шовковий,
Як океан, хвилює гармонійно душі.
Від негараздів захищає колір.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Розносить вправно пахощі, як давню мрію.
Багато сонця і багато світла,
І гарантована аромотерапія.
Лаванди диво - фіолет шовковий,
Як океан, хвилює гармонійно душі.
Від негараздів захищає колір.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
2025.09.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Олександра Легеза /
Проза
Любимому человеку посвящается
Зима удалась необычайно суровой, подарила сотни метель, миллионы снежинок, которые все сыпались и сыпались, казалось бы, вот-вот и весь мир будет усыпан этими чудесными твореньями…Холод и пустота- единственное, что наполняло мир вокруг и внутри меня…Казалось бы, ничего не сможет остановить эту проклятую зиму и внести хоть немного радости в наши сердца…
Но именно сейчас, когда все застыло в глубоком сне,- природа окована крепкими цепями дикого мороза, никаких порывов чувств, сознание где-то рассеяно, все выполняется на каком-то подсознательном уровне, жизнь можно назвать просто существованием – именно в один из таких серых, а вернее белоснежных, околдованных дней что-то дрогнуло в сердце…Быть может, одна из маленьких снежинок вследствие каких-то необычайных чар либо своего желания все же попала в меня и пронзила жутким холодом мою внутренность…А быть может, Амур, глядя с небес на унылого человечка, с точностью пустил в него свою жгущую стрелу…. И этой счастливицей была я. Изобилие ощущений, переполняемых меня, в некой мере пугало… Мной овладевал особый интерес, юношеская растерянность толкала на совсем глупые поступки, неоправданный страх заставлял держать себя в руках, а детская наивность так и норовила помечтать…Зима перестала казаться такой жестокой и холодной… Последнюю долю эндорфина, или как вам угодно, гормона счастья, добавило первое робкое прикосновение губ, которые будто слились в вечности…Голова пошла кругом, биенье сердца было настолько сильным, что, казалось, оно с минуты на минуту просто выпрыгнет из этого маленького изнеможенного тела…А затем следовало состояние эйфории, морального удовлетворения, умиротворения…
Сердце застывало при каждом взгляде, дыхание затаивалось при каждом прикосновении, время останавливалось при каждом поцелуе, а быть может, просто хотелось его остановить…
Каждый новый взгляд был наполнен все большей нежностью, каждое новое прикосновение разжигало все большую страсть, каждый новый поцелуй рождал все сильнее чувства…
Но…Вопреки мольбам, слезам и разочарованиям сказка превратилась в мучительные минуты ожидания, расставание было неизбежным…Именно в ту минуту, когда рука соскользнула с руки,из поля зрения был потерян драгоценный взгляд, каждый осознал, что именно то, что есть между ними, это любовь…
Каждая встреча, взлелеяна в мечтах тысячи раз, была настолько долгожданной, что ничему и никому не позволено было ее испортить. Время вместе проходило неумолимо быстро, однако дни ожидания тянулись так долго, что не хватало ни сил, ни терпения выдержать эти муки. Но поверьте, эти встречи стоили этих минут ожидания…
Каждая встреча связывала их прочнее, все чаще каждый из них ловил себя на мысли, что это, как наркотик, что окунулся в эту бездну сполна и уже не сможет без этого…Каждый взгляд сжигал дотла, каждое прикосновение разрывало на миллионы мелких частичек, каждый поцелуй проносился волной по всему телу, начиная с кончиков пальцев ног и заканчивая головным мозгом, который при этом был совершенно ни на что не способен. Чувства переполняли сполна…Это невозможно назвать иначе, как эмоциональный оргазм...
Бог одарил, наградил самым, что ни есть большим счастьем, научил любить и быть любимыми, а значит мы безумно счастливы, ведь любить – это и есть самое большое счастье в жизни…
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Любимому человеку посвящается
Зима удалась необычайно суровой, подарила сотни метель, миллионы снежинок, которые все сыпались и сыпались, казалось бы, вот-вот и весь мир будет усыпан этими чудесными твореньями…Холод и пустота- единственное, что наполняло мир вокруг и внутри меня…Казалось бы, ничего не сможет остановить эту проклятую зиму и внести хоть немного радости в наши сердца…Но именно сейчас, когда все застыло в глубоком сне,- природа окована крепкими цепями дикого мороза, никаких порывов чувств, сознание где-то рассеяно, все выполняется на каком-то подсознательном уровне, жизнь можно назвать просто существованием – именно в один из таких серых, а вернее белоснежных, околдованных дней что-то дрогнуло в сердце…Быть может, одна из маленьких снежинок вследствие каких-то необычайных чар либо своего желания все же попала в меня и пронзила жутким холодом мою внутренность…А быть может, Амур, глядя с небес на унылого человечка, с точностью пустил в него свою жгущую стрелу…. И этой счастливицей была я. Изобилие ощущений, переполняемых меня, в некой мере пугало… Мной овладевал особый интерес, юношеская растерянность толкала на совсем глупые поступки, неоправданный страх заставлял держать себя в руках, а детская наивность так и норовила помечтать…Зима перестала казаться такой жестокой и холодной… Последнюю долю эндорфина, или как вам угодно, гормона счастья, добавило первое робкое прикосновение губ, которые будто слились в вечности…Голова пошла кругом, биенье сердца было настолько сильным, что, казалось, оно с минуты на минуту просто выпрыгнет из этого маленького изнеможенного тела…А затем следовало состояние эйфории, морального удовлетворения, умиротворения…
Сердце застывало при каждом взгляде, дыхание затаивалось при каждом прикосновении, время останавливалось при каждом поцелуе, а быть может, просто хотелось его остановить…
Каждый новый взгляд был наполнен все большей нежностью, каждое новое прикосновение разжигало все большую страсть, каждый новый поцелуй рождал все сильнее чувства…
Но…Вопреки мольбам, слезам и разочарованиям сказка превратилась в мучительные минуты ожидания, расставание было неизбежным…Именно в ту минуту, когда рука соскользнула с руки,из поля зрения был потерян драгоценный взгляд, каждый осознал, что именно то, что есть между ними, это любовь…
Каждая встреча, взлелеяна в мечтах тысячи раз, была настолько долгожданной, что ничему и никому не позволено было ее испортить. Время вместе проходило неумолимо быстро, однако дни ожидания тянулись так долго, что не хватало ни сил, ни терпения выдержать эти муки. Но поверьте, эти встречи стоили этих минут ожидания…
Каждая встреча связывала их прочнее, все чаще каждый из них ловил себя на мысли, что это, как наркотик, что окунулся в эту бездну сполна и уже не сможет без этого…Каждый взгляд сжигал дотла, каждое прикосновение разрывало на миллионы мелких частичек, каждый поцелуй проносился волной по всему телу, начиная с кончиков пальцев ног и заканчивая головным мозгом, который при этом был совершенно ни на что не способен. Чувства переполняли сполна…Это невозможно назвать иначе, как эмоциональный оргазм...
Бог одарил, наградил самым, что ни есть большим счастьем, научил любить и быть любимыми, а значит мы безумно счастливы, ведь любить – это и есть самое большое счастье в жизни…
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
