Мов король на священну землю
Я ступаю у тебе
Мій величний ескорт –
Вся Земля і все Небо

На порозі знімаю свій одяг
З ним химерний занедбаний світ –
бо
він тут не треба

Входжу новим та чистим
ще нехрещеним, а тому мовчазним,
у храм
поки що лиш твого
а відтак самотнього бога.

у твою присутність,
мов знак до молитви,
я, мов король, входжу
Та як буде потреба
ще й проситиму хліб та воду
Цьому свідки – Земля і Небо
Так я щасливим і знайденим
до свого вертаюcь
до рідного дому

Двадцять другим присмаком весни
Я хочу когось споїти
Розтяти й любити
на всю глибочінь атомів
чи не хочеш ти бути такою любовю розіпнутим?
Та без розпуки
пускатись за вітром

Бо все ж є попелом
Кажу собі
Троянди із попелу
А маки із подиху
Вода є вином,
Вино ж мов кров
А кров – це барва маків,
А отже й мов багряне вогнище
Ось така ж і захцянка – моя любов
Що більше її на видиху цигарки
Аніж в сором’язливих постатях
На паркових лавочках
У тінистих алеях та під ковдрами грубими
А може й тонкими,
А якщо вже геть безсоромними бути
То в прожекторах Сонця за вікнами
Така чистотою чи природнім відбором
не стомлена

Метушня навесні
– це хрущі зі своїми життями
Й до жалю безглуздими
наче йшов – підсковзнувся -упав
смертями
І люди
– у них все простіше -
Суцільні бездарні,
Але для смаку,
Мильні драми і смішні трагедії

Та все є попелом
Кажу собі
І моє обличчя, якому у жодній секунді
Немає достоту дзеркального відбитку
Очі ж бо інші – найкраще показують
Відсутність вад, якщо нема вже відчутності

І навіть якщо Краси немає
То Золоті храми не так вже й далеко
Аби їх палити – звільнити
Ось поклик моєї любові
У двадцять другу весну
Коли у грудях тісно, якщо чогось не хотіти
Коли невимовно тисне
Як кажуть : «без ризику треба прожити»
Спокійно й розмірено
А може
Байдуже ?

У попіл ж бо

Абияк
вище стелі не скочиш
Та й до стелі не стрибнеш
Грізний відголос майбутніх пір
І років
Та у двадцять другу весну
Хіба цього Я терпітиму?

Сині птахи
Замальовані
Летять ключем
Вздовж несердечних вен моїх
Запираючи на замок
Все, що вище
Тонкого передпліччя
Де хмари й дим
Їх сплетінь

Написи твоїх імен
Назви твоїх обличь
І пісень
Все -приховані татуювання
На моєму тілі
зафіксована сімейна картина
без багетів і рами
Нас замінивши птахами
Я вдихаю у символи віри
Мрію летіти у вирій

Коронація чорнильних слідів
Нічних і нічиїх друкописів
Заплямованих, розмитих
З перекресленими справжніми обличчями
Поетів, що пірнають у темність меланхолії
Така вона ця поезія
Що нею не може бути
Сублімація за Фрейдом
Який не йняв би віри нашим інтерпретаціям
Чужих голоснівних інтерпретацій
Снів
І розвагам для самотніх –
Сновидінь
Під відсутнім місяцем на євро-ремонтних стелях
І зайвий раз не турбуючи щоб
Три чверті наповнення тіла
І ті, води, що весняні
За Тургенєвим. Щоб не помчались
Бурхливим потоком розриваючи
Те, що законами богів людьми названо
Часом смерті і спокою
Тс…
Я передчуваю
За якимось столом
Деревяним чи геть потворним
Із пластику
Схилившись перед неспокоєм віршує
Різні образи і алогічні метафори
Новітній поетичний розум.
Чуття.
Від нездатності зробити щось краще
Від відсутньої впевненості
Що дім - це дім
А він – це не хто небудь інший.
Я б читала його
Як живий твір. Невмілий акт авангарду.
Йому б так пасувала траге..о, ні. Лише трагікомедія.

Різноцвіття снів
Недосяжні барви
У Полярному сяйві
Неба іншої півкулі
Що засклилась стріхою
Над холодними землями
Стереже дороги
Голодних оленів
І полюючих вовків
Материнські води
Гренландських китів
Це гостро холодне царство снігів
Льодові скульптури
Я б ходив і різьбив
Сто тисяч тебе
На просторах . Без слів
Ходив би. Обіймав би.
Цілу ніч і пітьму.
Цілих безсонних півроку.
Аж поки
Під ясним світлом денним
Все не сталось водою
Ми. І Сни. І обійми
Як частина найменшого океану
Домівка планктону
Шляхи льодоколів
Як дивна потреба життя
Для, як мені здавалось,
Мертвої нелюдської зони.

Холодного ранку, місяця
В якому опадали листя
Передчасно
І так не вчасно
бо несподівано й зарано
помирали-від нестерпної тиші
люди
які доживали останні дні під
сумним і хворо-жовтавим сонцем
а ще скляним під
мутним
запітнілим від цигаркового дихання
куполом
ти повинен памятати
на наших побаченнях, походеньках до театру
на всіх моїх улюблених виставах
ті, чудні,посторонні, були
тендітними балеринами у сніжних сувенірах
з танцюючим лапатим снігом
бутафорними сценами
трагікомічними поглядами і проханням
якнайдовше залишитись
й співчутливо плескати

А їм ще супроводжували «Самотністю»
Soledad на кінчиках смичків і пальцях піаніста
Затамовуючи і проковтуючи дихання
Спостерігали за пантомімами по ту сторону
Майже-вакуума. Де під уявлення звуку
Бліді лицедії витворяли дію й пристосовували
Не до ритму не танець. Набір механічних ускладнених рухів.

Краще б підігравали 20-ту Шопенівську прелюдію
Під її три лінійки можна вмирати
Трьома фазами. У трьох змінах динаміки
Гучності й насиченості
Естетично згасати
І не потрібно жодних пишностей
Жодних сліз чи співчуття
Образ похоронної процесії
Віддаляється в передостанньому такті
За пізньо-осінньою. У спогадах –
Прошлорічною мрякою.

Давай будемо закоханими у цю мелодію
В якій залишається все менше
і менше когось
Окрім нас двох. Що прокручують все
У мета-змісті. І в просторі. Але тільки не в часі.
Всі закони діалектики у музиці
Хай будуть на одну межу зрушені
Все лишнє – замовчано
З крапкою
паузою
Залишу тебе собі як улюблену
дисонансну ноту бревіс
До якої циклічно вертатиму
Без розумних на те причин

Писатиму тобі записки
Зашифровані у 5-ти лінійних станах
Закодовані. за семіотичними ключами
Про єдине, що варте здогадок
І ностальгічних згадок
Я не любила тебе
Цілком і настільки
щоб співзвучно
Найніжнішій
C-minor-ній тональності

Сніжитиме скоро
Не так вже й довго обрізання
Днів
Хворів
Так довго лиш собою
Світова скорбота
Як плацебо ліки
Як виправдання за кволість
Помирав.
І на свому місці
Натомість
садив-ростив вишні – дерева
Палив темні тріски. У попіл
Пригортав маленьких феніксів
І гніздив їх у гарячі місця
З родючими грунтами
Ями
Що вже не засипаними
Залишив
тривало кровити.

Всі,
Неназвані і мимовільні вчителі,
кого називаю з температурою під 40
своїми і
коханими людьми
..будьте
в кого непомітно крав
різні частинки себе. І врешті склав
як конструктор Лего
подібність людини - робота
чию мізерну его-любов і страх
бути її причиною
..забудьте

Королем уявних птахів я вирішив
Відродитись
Годувати їх духом
І жертвувати їм тілом
Надовго
В мені як садженець прищепилась
Їхня свинцева корона з пір’я
Повітрям й вогнем її надихають
Влаштовують мені ап-грейд
Подолання болю. Особлива модифікація
Іспанського черевичка на 35-розмір
Чиюсь крихітну
жіночу ногу

У мене закінчились слова
І настала тиша
Незручне мовчання
Ніби усі книжки вже прочитані
І давно обговорені
Суперечки навколо тем і конфліктів
Вичерпались
Як речі самі в собі
Їм стало байдуже до зовнішніх виявів
І вони,
ті, що здавна були моїми словами,
Пішли

Може б дотики стали моїми звуками
Пунктурні точки на пальцях
Стали б провідниками думок
І проковтнутих ком
На місці глибоких вдихів
Тире
У місцях,
Там де боюсь щось сказати
Або не знаю що
Або очі чиїсь так закохано й
жалісливо благають «мовчати»
мої три крапки.
Збайдужілі три крапки.

Раніше колись. А зараз
Глипаю спраглим ротом
Хапаючи майже панічно повітря
Не перетравлюючи кисню
До сорому
Несподівано й беззахисно
Мов риба, що зависла на вітті
Невдало стрибнувши до повного місяця
Чистого світла на іншій стороні світу
В дзеркальних земним – космічних водах
Ріки вздовж Чумацького шляху
Свобода волі в абсурдності
лиш
Нічні марення для сновидців
Своєї й чужої дотичність стихій
На нейтральних лініях сірості

Поза межами правильного і не дуже
Незрозумілий і не вміщений
У жодні знакові системи
Я – мрійник і свавільна над-риба.
І Я – обидва - позбавлений голосу.

Я – секунда до стрибка старого звіра.
Хилого і поїдженого кровю.
Я – його зіщулення очей.
І напруження мязів.
Скрегіт кісток і затриманий подих.
Споглядання чужого тіла
Що за мить наповнятиме внутрішнє
Порожнеча
і підозріле пригинання плечей,
щоб її захистити.
я знаю, що дико болить,
коли повільно рветься мяз.
Всі частини моєї душі відчувають страждання.
І я не вмію інакше.
Що таке співчуття,
стрибайте навколо безпорадної жертви
і дізнавайтесь.
З острахом оглядаюсь назад.
Серед диких трав, на мене зачаївся
хворий і стомлений леопард.


24.06.2012

Коронована місяцесловом
Засоромлена сніжним завоєм
Тремтлива й терпка
Мов з намулом колюча вода


Ти така сьогодні одна
Моя довга миттєвість-днина.