Логін   Пароль
 
  Зареєструватися?  
  Забули пароль?  
Григорій Слободський (1937)




Поеми

  1. Боролася Украъна продовження
    Під владою царату


    Закінчилася козача вільна воля,
    Судилося служити Катерині
    Така їхня доля.
    Поділено військо запорозьке
    На різні частини,
    Все козацтво підкорено
    Князю з москвічини.
    Били турків - супостатів,
    Татар так же били.
    Від татар Очаків
    козаки висвободили.
    Козаків в Очакові зустрічали квітами,
    За хоробрість Калнишевського
    Нагородила Катерина
    Медаллю обсипану самоцвітами.
    Билися козаченки,
    Князям славу здобували.
    Зате князь Потьомкін з Катериною
    Тридцять вісім кашоварних казанів подарували.
    Про що співали кобзарі:

    Ой прислали на всі курені міцні мідні казане.
    А за тії казани запорозькі всі лани були побрані…


    Катерина з турками підписала угоду
    Кучук – кайдужський мирний договір
    Став кабалою для народу,
    Приніс сльози гори в кожен двір.
    Дарма били отамани в цариці пороги
    Та не зверни цариця з клятої дороги.

    Тече річка невеличка, підминає кручі
    Заплакали запорожці від цариці йдучи.
    Ой не велить да цариця степу оддавати,
    Посилає москаликів сичу руйнувати.

    Тисяч сімсот сім десять п’ятого року
    Москалі, як вовча зграя,
    Напали на козаків , коли козачина спала.
    Калнишевського, Головатого та Глобу
    Закувала у кайдани та відвезли до цариці,
    Як провинну худобу.

    …ой пливе щука з Кременчука,розбита із лука
    Ой тепер же наш Калниш кошовий, з тобою розлука.!

    На півночі вітри віють
    Та метуть снігами
    завезли Калнишевського в Соловки
    Кинули до монастирської ями.
    Розійшлися козаки:
    Хто до турків на Дунай,
    Хто навіки посилився
    У кубанський край.
    Україну поділили
    Цар,лях, султан
    Ще ясер так же получив
    Ненажерливий, кримський хан.
    Не забута доля - доля козаків
    Край дунайський, степ кубанський
    Вояків зустрів.

    Та ще не світ, та ще не світ,та ще не світає
    А вже москаль Запорожжя та кругом облягає…

    Так народ оплакував
    Долю гибелі січі.
    Довго народ не корився,
    Хоч гнобили москвичі.
    На заході австріяки і поляки
    народ мордували,
    З пригнобленого народу
    Шкуру обдирали.
    Не забула Україна про козацьку долю
    Із тюрми царату пішла
    В комуністичну неволю.
    О! то було лихо, горе -
    Кров лилася по Дніпру
    Аж у чорне море.
    Пролетіла прошуміла
    Війна громадянська
    Закріпилася на троні
    Влада та радянська.
    Ходив голод поміж хати
    Холод дихав по кутках.
    По селі як чорт з мітлою
    Поміж людей бігав страх.
    Комуністи у селах зробили новацію
    Землю в селян позабирали,
    Майно так же - все в колективізацію!
    Появились директиви,
    Все для п’ятирічки.
    Начали будувати геси,
    Поміняли русла в річки
    на вулицях появились
    червоні стрічки.
    в холоді,в голоді народ виживав
    Дніпрогес, Запоріжсталь
    На пів голодний будував
    Для майбутніх комуністів щастя здобував.
    Так нас учили, щоб покоління знали,
    Як наші діди комунізм будували.
    А хто того комунізму не хотів
    Навічно у мерзлий Сибір
    Як танк загримів.
    До воєнні роки то були тортури
    Валились церкви і царські мури.
    Все, що нароблено народами,
    І придбано людом.
    Все нищилось комуною - юдом.
    Церкви зривали динамітом
    Війна почалася у червні - літом.
    Чоловіки ішли на фронт,
    Матері ридали.
    При відступі в Львові совіти
    В тюрмі невинних, тисячу розстріляли.
    Ішла війна, горіли хати,
    Що фашисти, і що комуністи
    Однаково діяли кати.
    Облилися кров’ю народи.
    Світ поділити хотіли уроди.
    Горе людське затопили в крові
    села, міста горіли тоді.
    Кров’ю залилась Україна мати.
    На захист народу повстали сини.
    Німців і більшовиків били вони.
    Козацькі Гени пробудились в народу
    Згадали якого племені, і якого роду.
    Тільки епоха друга почалась,
    Повстанським рухом за свободу назвалась.
    Це не громадянська війна,
    І не боротьба під Крутами,
    Україна оповита ідеологічними путами.
    Трудно пута розірвати,
    Коли іде син на тата,а дочка на мати.
    Не розуміються між собою
    Не ведуть розмови
    Цураються звичаїв,цураються мови.
    Україна, як дитина уже розповилась.
    На обломках імперії
    Вільна, українська держава,
    Із попелища відродилась.
    Як Прометея її карали, плюндрували, били
    Люди знову воскресали, і знову ожили.
    Чи є у світі така країна,
    щоб такі терпіла муки,
    Що піднятися з руїни?
    В цих людей золотіє – руки!
    Сумно стало на серці закінчую писати
    Вистраждали українці і Україна мати.
    Слава про страждання і муки повік не загини
    Не цурайтесь мови рідної,
    Свої Батьківщини!
    Пройшовсь по екскурсу історії,
    Лиш частину згадав про народні муки.
    Якщо бог би дав мені сили,
    То змучений цей народ узяв би на руки!
    Нехай замученим борцям у раю,
    сонце весело світи.
    Хай живій не забудуть, чиї вони діти!



    Прокоментувати
    Народний рейтинг: - | Рейтинг "Майстерень": -

  2. Боролася Украъна
    Молоді ,юні, сміливі
    Взяли у руки гвинтівки.
    Пішли воювати
    За волю країни,
    За щастя і спокій
    Рідної домівки.
    Перший бій прийняли
    З фашистською зграю.
    Заграли кулемети
    Такої музики і досі не знаю.
    Війна не буває без крові.
    До смерті солдати
    Завжди готові!
    Повстанська війна -
    Це народна сила,
    Там не тільки зброя,
    У діло ідуть селянські вила.
    Народ повстав проти сили,
    Яка вічно гнобила,
    Ненависть до зграї ворожої
    Повстанську армію народила…

    Козацька боротьба

    Була козачина гетьманська,
    Де гуляла воля.
    Волею веселитись
    Не дала їм доля.
    У боротьбі з ворогами
    Кров, як вода лилась.
    За булаву між собою
    Козачина билась.
    Вічні чвари та роздори
    За князівську владу,
    Усе люди побороли
    І лихо і зраду.
    Були славні перемоги,
    Були і поразки.
    Життя гарне, лиш буває
    У дитячі казки.
    Бились мужньо козаки,
    Славу здобували,
    А то було і на довго
    В кризі занепали.
    Не губили слави,
    Не губили волі
    Рвали кайдани на ногах,
    Не цурались долі.
    Так після перемоги Потоцького
    Шляхта лікувала,
    Ватага козацька
    Сили набирала.
    Десять років козаки
    Служили ляху.
    Появився гетьман смілий
    На козацькім шляху.
    Луг великий ожив,
    Прокинулась воля,
    Знову усміхнулась
    Козаченькам доля
    Знову чути стук сокири
    Там мечі кували .
    Повернення Хмеля
    Від татар чикали.
    Випливли чайки з очерету,
    Що десять років не пливли
    Лише дірки нагадують
    Що у бою колись були.
    Ожили козаки,
    Хмельницький їх повів.
    Біля річки Жовті Води
    Поляків зустрів.
    У ріку полилася
    Людська кровиця.
    Почервоніла у річки
    Прозора водиця.
    Козацька слава
    До цех пір живе,
    І ще довго буде жити
    Вічно не помре.

    Гей, там поле, а на полі цвіти:
    Не по однім ляху заплакали діти,
    Гей , там річка , через річку глиця,
    Не по однім ляху зосталась вдовиця.

    О, так про ту битву
    Заспівали люди.
    А іще не знали,
    що то далі буде.
    А далі була битва кровава
    Від Чигирина до Корсуна
    Пролунала слава.

    Ой,не дивуйтеся , добрі люде,
    Що на Вкраїні повстало:
    Ой, за Дешевим, під Сорокою,
    Множество ляхів пропало! …

    Так співали кобзарі
    І довго співали
    Про ту битву козаків
    І нам розказали.
    Біля міста Зборова,
    Як дикого звіря,
    Могли взяти у полон
    Яна Казимира.
    Хмельницький наказав
    Табір залишити .
    Так судилось королю
    Довго ще про жити.
    викликало –це рішення
    В козаків образу.
    Як міг Богдан відпустите
    Короля – заразу.
    І почався розбрат
    Великий, поміж братами,
    немов пробігла чорна кішка,
    Поміж козаками.
    Багато помилок
    Було у гетьмана
    Та ніяк не гоїлась
    народна рана.
    Запорозьке козацтво
    не терпіло зраду,
    не хотіло поклонятись:
    ні королю, ні хану.
    Сильний Богдан був ватажок.
    Умів воювати,
    Та не вмів він державу
    Нашу збудувати.
    У Переяславі Богдан
    Зібрав велику раду.
    І вирішив піти в уклін
    Під московську владу
    В Переяславі зійшлися
    На велику раду .
    Не все військо запорозьке
    Ухвалило зраду.

    Зажурилася Хмельницького сідая голова,
    Що при йому ні сотників,ні полковників нема…

    Таку пісню по Україні
    Кобзарі співали
    Але усе запорожці
    Богдану допомагали.
    бити шляхту, бити хана
    Не помагала козакам
    Російська омана.
    Тільки угода зі Швецію
    1656 року
    Розхитали посполиту
    Не було доломоги
    З московського боку.
    Лівобережна Україна
    Була під владою Москви
    Між сходом і заходом України
    Пролягли мости .
    Боролися козаченки
    Проти царя, ляха, хана
    Вибрали Дорошенка
    Тай за отамана.
    Славно бився Дорошенко
    За козацьку волю,
    За землю Українську,
    За козацьку долю.
    Хотів Україну знову з’єднати
    Договір між Польщею і Росію
    За Андрусівською умовою
    Хотів скасувати.
    На те склав договір з султаном
    Щоб поляків бити
    І лівобережну Україну
    Січі підкорити.
    За булаву козацьку
    Точилася зрада
    Знову зібралися
    Козацька рада
    (За пораду Польщі.)
    Вибрали гетьманом Ханенка
    Заплакала під польським ярмом
    Україна ненька.
    Після смерті Богдана
    Україна стогнала:
    Бити турків, татар, ляхів
    Русь не допомагала.
    Розділила Україну на дві половині
    І розділена духовно
    Україна нині.
    Турки за Дніпро прорвались
    Чигирин спалили
    від столиці Богданової
    попіл залишили.
    Плакала Україна
    І старий Славутич.
    Кругом плач і руїна
    Не та уже січ і сила не та
    Росія туркам на поталу
    Чигирин віддала.
    Уже не збиралась
    Козацька рада.
    Москва старшин
    на січ назначала.
    Формально січ існувала
    Росія в Україні
    Фортеці будувала.
    Росія українські землі
    Ляхам туркам віддавала
    Плакала Україна
    Під ярмом стогнала.
    Співали кобзарі:
    Ой, Богдане Богданочку ,
    Що ти наробив,
    За що нашу Україну
    так занапастипа.

    КІНЕЦ СІЧІ


    Всю козачину Росія
    Собі підкорила.
    Мазепу над козаками
    Гетьманом зробила
    Помагав Мазепа бити
    Татарів і турків.
    Не хотіли козаки
    Мазепу любити.
    Тому не любили ,
    Що писав доноси
    Більше влади над січею
    У царя він проси.
    На правобережні Україні
    Поляки гуляли
    Палили села і міста
    Все Українське
    Ляхи плюндрували.
    Під проводом Палія
    Відсіч дали ляху
    Задумав Мазепа Палія
    Прибрати із шляху.
    Запросив він Палія
    До себе на нараду.
    Уготовив для нього
    Підступну зраду.
    Палія полонив
    Відав до Росії
    І цар - Петро Палія
    Відправив до Сибірі.
    Ніхто не знав Мазепи
    Потайні думи,
    Як він серцем і душею
    Україну люби.
    Він старався все козацтво
    В кулак об’єднати
    І єдиним кулаком
    Царю відсіч дати.
    Розпочався поділ України
    Між шляхтою, Турками і Росію,
    Вже не мали козаки
    На когось надію.
    Встановлялись на Україні
    Межі та кордони
    Ніхто уже від тортур
    Народ не борони.
    Між шведами і Росію
    Війна почалася
    Україна для свободи
    Немає надію.
    Немає ватажка ,
    щоб підняти люду
    Повстав проте царя той
    Кого козаки називали юду.
    Склав мазепа із Шведами
    таємну угоду,
    щоб повернути волю
    своєму народу.
    Не судилося Мазепі
    Визволити Україну.
    Москалі Батурін перетворили
    У велику руїну.

    А в городі у Батурині мужиків та жінок
    У пень сікли та рубали
    Церкви палили,святі ікони
    Під ноги топтали

    Про вилику трагедію
    Кобзарі співали.
    Петро над козацтвом
    Владу підкорив
    Катерина завершила,
    Що кат не завершив.
    Розігнала січ козацьку
    На Кавказ загнала
    Чужу землю кавказців
    Козакам віддала.
    Між Польщею і Австрію
    (бодай була не дожила)
    Україну на три часті
    Вона поділила.
    Подалися козаки
    За Дон і Дунай
    Людські муки милий друже
    Ти не забувай!

    3 квітня. Слободський.
    Далі буде.



    Коментарі (2)
    Народний рейтинг: - | Рейтинг "Майстерень": -

  3. Два товариша.
    Шкільні роки

    Петро з Павло разом виростали.
    Із дитинства, як дорослі –
    Товаришували.

    Були вони подібні
    Як брати в одному,
    Що один задумав
    подобалось другому.

    Павло весельчак,
    Петро не такий
    Розумний кмітливий,
    Як кажуть в народі,
    Хитрий не дурний.

    Разом виростали
    До школи пішли
    У школі спокою
    Ніяк не знайшли.

    У школі по румунське вчили
    Давали уроки
    Вони не робили

    Хлопці кмітливі
    Навчились читати
    Не хотіли вони
    По румунське розмовляти

    За це учителі
    у школі їх били,
    Щоб по румунське
    вони говорили.

    Вдома книжки читали
    Що мову розуміють
    Вчителі не знали

    Батькам хлопців ганьбили
    - з них людей не буде!
    Вчителі говорили.

    за побої і зневагу
    рішили помститись
    порішили, щось зробити
    щоб над вчителем
    добре поглумитись.

    у стілець вчителю
    забили голку,
    щоб не казав, що не буде
    ніякого толку

    Наколовся вчитель
    У чолі зіпрів.
    На уроці із злості
    геть був не зімлів.

    Що вони зробили
    Не признались хлопці,
    Замовчали вчасно
    За те є молодці.

    За невивчену мову
    Директор їх бив
    Українською в школі
    Говорити боронив.

    Насолити йому
    Хлопці рішили.
    Опудало на ворота
    Йому начепили.

    На опудалі
    намальована пика,
    На директора подібна,
    Голова велика.

    Директор сказився,
    Як рано устав,
    В пиці намальовані
    Себе він впізнав.

    Скільки то сміху
    У школі було.
    - Так румуну треба -
    Гуділо село.

    Павло і Петро виростають,
    Вже в п’ятому класі,
    І мову вже знають.

    Почали учитись, зрозуміли,
    Що наука пізнання дає,
    А без знання в світі
    Жити б не зуміли.

    У селі був дядько,
    Українську знав
    По українське хлопців
    Читати научав.

    Вечорами при каганці
    Шевченка читали
    А потім товаришам в школі
    Їх декларували.

    У село приїжджали
    Українські хористи,
    Були там солісти,
    Були і бандуристи.

    Полюбили хлопці
    Українські пісні,
    Солов’їну мову
    І почули від людей
    Отаку розмову

    - Це прислали хор
    Українські повстанці,
    Їх шукають по селах
    Румунські сигуранці!

    Біля річки на толічки
    Там хор виступав
    Батька, хрещеного Павло,
    Між ними впізнав.

    Прийшла неділя
    Павло пішов у гості
    До хрещеного Ілля.

    Яка була розмова
    Павло не сказав.
    Частину листівок
    Петру передав.

    В понеділок рано
    Жандармів підняли,
    Як псів гончих
    По селу ганяли.

    Наклеєні листівки
    Із тину зривали.
    Жандарми, як звірі,
    Їх на шматки рвали.

    Тайну від людей
    Жандарми не сховали
    Люди ці листівки
    Звечора читали.

    Там було приниження
    Української нації
    Заклик до народу
    Проти румунізації.

    Другий день
    У школі, діти говорили,
    Що мову рідну
    Вони полюбили.

    Так полюбили,
    Як парубки дівку,
    На двері директору
    Приклеїли листівку.

    Забігали жандарми
    Злі стали як оси
    Це було літом
    У самі покоси.

    Хлопців із поля
    Жандарми забрали
    Били
    Про листівки питали.

    Осінню до школи
    Вони не пішли
    Шістнадцять минуло
    Уже парубки.

    Юність.

    Вечором в селі
    Музики грають
    Хлопці біля річки
    Дівчат зустрічають.

    Дівчата голосисті
    Співають пісні
    У сади пахучі
    Ідуть на весні.

    Там пісня солов’їна
    Лине як дзвінок.
    Молодість до ранку
    Заводить танок.

    Павло і Петро,
    Юностью купаються.
    В дівчат голосистих
    В вечері влюбляються.

    Юні та зрілі
    Вибрали шлях,
    Щоб не топтав землю
    Ні румун, ні лях.

    В повстанськім підпіллі
    .готують себе
    Підуть воювати,
    як треба буде

    За Україну,за її волю
    За скривджені долі -
    Свободу народу.

    Бурхлива юність
    У серці гуде,
    Що доля вготовила
    Як дальше буде.

    Немає пророка,
    Щоб все угадав
    Яка доля чекає,
    Щоб хлопцям сказав.

    А поки що в полі
    Батькам помагають
    з ранку до вечора
    спочинку не мають.

    Тишком, нишком
    між собою
    балакають люди,
    румуни утікають,
    кажуть, війна буде.

    Петро і Павло
    Не сплять ночами
    Відбирають зброю
    У жандармів,
    Ховають ярами.

    За ніч утекли румуни
    Змінилася влада.
    Тепер добре буде
    Думала громада.

    Ніччю із села
    Багатих вивозили
    Хати, господарство
    Усе запалили

    Пішла по силі
    Велика зрада

    Негаразди принесла
    Радянська влада

    Наказ хлопці дістали
    Від самого чота.
    Хто доносить в каґб
    Закривати рота.

    Хлопці дізналися,
    Що Мотря шестірка.
    Найшли Мотрю розіп’яту
    У роті ганчірка.

    Отямилась Мотря
    Кругом неї люди.
    Все згадала, напудилась
    Що то з нею буде.


    Що нічого не буде
    Вона і не знала,
    Кругом оглянулась,
    Всі сусіди,
    Вона їх впізнала.

    У селі люди
    Все оповідають,
    Що то чорти ходять
    Роти затикають.

    Заграли кулемети,
    Засвистіли кулі,
    Повтікали совіти,
    за ними курява
    І людській дулі.

    1941
    Повстанські дороги

    Над водою похилились
    Сумні верболози
    Потекли річкою
    Материнські сльози.

    Ночі чорні заступили,
    Ясне світло на землі.
    Все поблякло, затьмарилось,
    Все потонуло в імлі.

    Полилася не винна
    Червона кровиця,
    Залишилась мати сина
    Стала жінка удовиця.

    В старому Галичі, Луцьку, Волині
    Збирається
    Повстанського люду,
    Щоби бити ката німця,
    Білшовитську юду.

    У лісі рано вранці
    Зібрались повстанці,
    І рушили за Україну
    На оті поганці,

    Що віками шматували
    Рідну батьківщину
    І знущались над матір’ю,
    Над милу дівчину.

    Заворкував голуб в лісі
    Зозуля сховалась
    І боротьба не на смерть,
    за життя почалась.

    Повернулися румуне,
    Як скажені звірі
    І почали обшук
    У кожнім подвір’ї

    Бродили поміж хати,
    Як блудні собаки.
    Були у них
    Сільські посіпаки.

    Жив в селі чоловік
    Звався Данило.
    Скрізь ходив, винюхував
    Мав собаче рило.

    Спотикнувся чоловік
    На гладкі дорозі,
    Розказують люди,
    Що він у небозі.

    Зацвіли весною
    У городі рути
    Забирають хлопців
    На війну в рекрути.

    Петро із Павлом
    Зібралися вранці
    І подалися в гори
    Де живуть повстанці
    Били німців і румунів
    Усяко було
    І прийшлося повернутись
    У рідне село

    Молодь в німечену,
    Як худобу гнали,
    Повстанці з кулеметів
    Пісню заспівали.

    Стогне плаче Україна
    Рвуть, шматують її тіло
    Вже не земля а руїна

    І не чує щоб боліло
    Її серце від тих ранів
    Що віками протерпіла
    Від усіх тиранів.

    Не стерпіли діти,
    Козацькі правнуки
    І пішли помститися
    За ті страшні муки.

    Взяли в руки зброю
    Гайда воювати!
    Край рідний боронити,
    Сплюндровані хати.

    Павло з Петром по селах
    Посіпак ловили.
    Від німецької навали
    Край боронили.

    У горах на крутім перевалі,
    Коли німці тікали,
    Петро рух їх регулював.
    У яр машини з солдатами
    На спочинок їх послав.

    Героїчно боролася
    Повстанська чота
    Від рук їх погибла
    Німецька рота

    У горах німецькі
    Погибле солдати
    Совіти, як звірі,
    Напали на хати.

    З вісімнадцяти на фронт забрали.
    Молодших і дівчат
    В Донбас відправляли

    Пісня в народі була,
    Донбасу, Донбасу
    Чужа сторона
    Не побачиш матір
    А так же отця.

    Багатих і націоналістів
    Відправили в Сибір.
    Завезли в тайгу
    Там де бродить звір.


    Про націоналістів
    Сіксоти нашептали
    Землю між людей
    Вільну роздавали.

    Літо працювали
    Зібрали врожай
    Прийшла цедудлка,
    Податок і позику
    терміново віддай.

    Пішли по дворам
    Партійні активісти,
    Хліб позабирали
    Нічого і їсти.

    Повстанці в народі
    Пошану мали
    В листівках фарисеїв
    Вони викривали.

    За кривду народу
    За сльози пролиті
    Не в однім районі
    Каґебісти убиті.

    Показали що не вмерла
    Україна мати.
    Доказали ,що ще можуть
    За народ встояти.

    А в той час Павло з Петром
    В місті проживають.
    Доручення від сотника
    Таємно вони мають.

    Поступили в КДБ служити,
    мают особи поручення,
    Бандерів ловити.

    Для того пішли в КДБ,
    Щоб плани узнати,
    Щоб завчасно повстанців
    Все інформувати.

    КДБ групу організувало
    Під приводом повстанців
    Діяти послало.

    Дали задачу не просту
    Кого би убили
    Учителів, що приїхали,
    і тих, що в колгосп
    вступили.

    Агітація проста,
    Не людям знати,
    Своїх треба бити,
    Щоб УПА
    Скомпрометувати.

    Своєчасно чоту
    Хлопці сповістили,
    Псевдо повстанці
    Вбивство не створили.

    Павло і Петро в КДБ
    Вірно служили
    На зачистку УПА
    З ними ходили.

    Тільки де були
    КДБ –естів били, як псів
    Ледве ноги виносили
    Вони із лісів.

    Героям нашим
    Відспівали солов’ї
    Ходити на волі.
    Не уникнути нікому
    Від своєї долі.

    Боролись побороли
    Не здавали волю
    На десять років присудили
    У тюрму в неволю.

    На стежинах їхніх
    Терен виростає
    Посіяне ними зерно
    Покоління нове
    Урожай збирає.



    Прокоментувати
    Народний рейтинг: - | Рейтинг "Майстерень": -