Під владою царату


Закінчилася козача вільна воля,
Судилося служити Катерині
Така їхня доля.
Поділено військо запорозьке
На різні частини,
Все козацтво підкорено
Князю з москвічини.
Били турків - супостатів,
Татар так же били.
Від татар Очаків
козаки висвободили.
Козаків в Очакові зустрічали квітами,
За хоробрість Калнишевського
Нагородила Катерина
Медаллю обсипану самоцвітами.
Билися козаченки,
Князям славу здобували.
Зате князь Потьомкін з Катериною
Тридцять вісім кашоварних казанів подарували.
Про що співали кобзарі:

Ой прислали на всі курені міцні мідні казане.
А за тії казани запорозькі всі лани були побрані…


Катерина з турками підписала угоду
Кучук – кайдужський мирний договір
Став кабалою для народу,
Приніс сльози гори в кожен двір.
Дарма били отамани в цариці пороги
Та не зверни цариця з клятої дороги.

Тече річка невеличка, підминає кручі
Заплакали запорожці від цариці йдучи.
Ой не велить да цариця степу оддавати,
Посилає москаликів сичу руйнувати.

Тисяч сімсот сім десять п’ятого року
Москалі, як вовча зграя,
Напали на козаків , коли козачина спала.
Калнишевського, Головатого та Глобу
Закувала у кайдани та відвезли до цариці,
Як провинну худобу.

…ой пливе щука з Кременчука,розбита із лука
Ой тепер же наш Калниш кошовий, з тобою розлука.!

На півночі вітри віють
Та метуть снігами
завезли Калнишевського в Соловки
Кинули до монастирської ями.
Розійшлися козаки:
Хто до турків на Дунай,
Хто навіки посилився
У кубанський край.
Україну поділили
Цар,лях, султан
Ще ясер так же получив
Ненажерливий, кримський хан.
Не забута доля - доля козаків
Край дунайський, степ кубанський
Вояків зустрів.

Та ще не світ, та ще не світ,та ще не світає
А вже москаль Запорожжя та кругом облягає…

Так народ оплакував
Долю гибелі січі.
Довго народ не корився,
Хоч гнобили москвичі.
На заході австріяки і поляки
народ мордували,
З пригнобленого народу
Шкуру обдирали.
Не забула Україна про козацьку долю
Із тюрми царату пішла
В комуністичну неволю.
О! то було лихо, горе -
Кров лилася по Дніпру
Аж у чорне море.
Пролетіла прошуміла
Війна громадянська
Закріпилася на троні
Влада та радянська.
Ходив голод поміж хати
Холод дихав по кутках.
По селі як чорт з мітлою
Поміж людей бігав страх.
Комуністи у селах зробили новацію
Землю в селян позабирали,
Майно так же - все в колективізацію!
Появились директиви,
Все для п’ятирічки.
Начали будувати геси,
Поміняли русла в річки
на вулицях появились
червоні стрічки.
в холоді,в голоді народ виживав
Дніпрогес, Запоріжсталь
На пів голодний будував
Для майбутніх комуністів щастя здобував.
Так нас учили, щоб покоління знали,
Як наші діди комунізм будували.
А хто того комунізму не хотів
Навічно у мерзлий Сибір
Як танк загримів.
До воєнні роки то були тортури
Валились церкви і царські мури.
Все, що нароблено народами,
І придбано людом.
Все нищилось комуною - юдом.
Церкви зривали динамітом
Війна почалася у червні - літом.
Чоловіки ішли на фронт,
Матері ридали.
При відступі в Львові совіти
В тюрмі невинних, тисячу розстріляли.
Ішла війна, горіли хати,
Що фашисти, і що комуністи
Однаково діяли кати.
Облилися кров’ю народи.
Світ поділити хотіли уроди.
Горе людське затопили в крові
села, міста горіли тоді.
Кров’ю залилась Україна мати.
На захист народу повстали сини.
Німців і більшовиків били вони.
Козацькі Гени пробудились в народу
Згадали якого племені, і якого роду.
Тільки епоха друга почалась,
Повстанським рухом за свободу назвалась.
Це не громадянська війна,
І не боротьба під Крутами,
Україна оповита ідеологічними путами.
Трудно пута розірвати,
Коли іде син на тата,а дочка на мати.
Не розуміються між собою
Не ведуть розмови
Цураються звичаїв,цураються мови.
Україна, як дитина уже розповилась.
На обломках імперії
Вільна, українська держава,
Із попелища відродилась.
Як Прометея її карали, плюндрували, били
Люди знову воскресали, і знову ожили.
Чи є у світі така країна,
щоб такі терпіла муки,
Що піднятися з руїни?
В цих людей золотіє – руки!
Сумно стало на серці закінчую писати
Вистраждали українці і Україна мати.
Слава про страждання і муки повік не загини
Не цурайтесь мови рідної,
Свої Батьківщини!
Пройшовсь по екскурсу історії,
Лиш частину згадав про народні муки.
Якщо бог би дав мені сили,
То змучений цей народ узяв би на руки!
Нехай замученим борцям у раю,
сонце весело світи.
Хай живій не забудуть, чиї вони діти!