Логін   Пароль
 
  Зареєструватися?  
  Забули пароль?  
Володимир Півторак (1982)

Рубрики / Останнє

Опис: Вірші, написані після 2007-го.
Огляди ⁄ Переглянути все відразу

  •   * * *
    вище панчішок,
    де шкіра пружна і гаряча,
  •   * * *
    ти зводиш мене з розуму просто,
    заповнюєш увесь простір,
  •   * * *
    Наші ночі – нестримногарячі,
    наші ранки – січневохолодні.
  •   * * *
    Снігу навіяло повно.
    Сипле з усіх шпарин.
  •   * * *
    Мрій, доки мріється,
    жити спіши сповна.
  •   * * *
    Все має свій початок і кінець:
    народження і смерть, знайомство і прощання,
  •   Віртуальна коханка
    Ти дорослішаєш,
    Зважуєш за і проти.
  •   * * *
    Ваш засмучений погляд... Від нього незатишно в грудях,
    Ваші очі жагучі, та це перестигла жага.
  •   * * *
    Хочеться барв і руху.
    Іноді ж – просто тиші.
  •   * * *
    Вечір розхлюпує місячне сяйво,
    Перечепивши небесний дзбанок.
  •   * * *
    Тихо осінь минула. Здалася зимі без бою.
    Білі інею стяги покинула на землі.
  •   * * *
    Набираю слова, що хотів би сказати на вушко,
    Витираю – доповнюю – змінюю… Знову не те.
  •   * * *
    Чекаю "зелений", шукаю очима,
    І подумки знов посилаю сигнал.
  •   * * *
    Ти до болю земна: шию маєш і руки,
    На руках маєш пальці, на шиї – кольє,
  •   * * *
    Знову вечір осінній, танцюють оголені тіні.
    Методично годинник протореним шляхом крокує.
  •   * * *
    Ти розплющуєш очі, всміхаєшся, кажеш: «Привіт!»,
    У волоссі Твоєму заплутались сонячні зайчики.
  •   * * *
    Пальці, збиваючись,
    гублячи певність і розмір,
  •   * * *
    Ти приходиш нечутно, тоді, коли вже вечоріє,
    Коли сонце призахідне золотом вабить блакить.
  •   * * *
    На останній сторінці літа
    залишаюся ще на мить:
  •   * * *
    Ти знову приходиш у мої думки
    лагідним сонячним зайчиком…
  •   * * *
    Нарешті на Твоїх устах
    заграла посмішка…
  •   * * *
    Тричі грюкне вікно, тричі вітер скуйовдить волосся,
    Тричі випустиш з рук телефон… Знову… Хай йому грець!
  •   * * *
    Посміхаюсь. Щасливо і легко…
    Почуваю себе поза часом.
  •   * * *
    Хто вона?
    А…
  •   * * *
    Це, як завжди, назавжди – гарячі перса налиті,
    Коли очі говорять: «Хочу!»,
  •   * * *
    В кожного буде своя осінь,
    кожен дістане свою кулю;
  •   * * *
    Впіймати тишу,
    прожити холод
  •   * * *
    Які новини? Коли випаде сніг?
    Коли спиш, про що бачиш сни?
  •   * * ** * *
    Краплями з неба сіється сум
    в вічну прогірклу землю.
  •   * * *
    Враження, ніби самотній…
    Ранку шукаю в небі.
  •   * * *
    Останні дні весни…
    Образи відійшли.
  •   * * *
    Ти вершинами міряєш долю,
    руки вгору і груди вітрам.
  •   * * *
    Довга дорога додому:
    на вікна падає сутінь,
  •   * * *
    Колиска дощу.
    По вітру пливуть мелодії.
  •   * * *
    Повертаємося.
    Вже розвиднілось.
  •   * * *
    Неспокійно, не в унісон
    Б'ються наші серця сьогодні.
  •   * * *
    Ненаписаний вірш,
    як навхрест забите вікно...
  •   * * *
    Вірші народжуються
    у південній півкулі мозку –
  • Переглянути всі твори з цієї сторінки