•  * * *

Поміж містами і містиками –
Свідки півмиру, піввідчаю –

•  * * *

Повертається біль
Боженям таким сивокрилим.

•  * * *

Не хочу розмов,
Прислухаюсь до бою й крику,

•  * * *

Малюєш пальцями на склі холодний дотик
Його зізнань.

•  * * *

Самотнього вечора голі сліди
На тінях дерев, перелюднених вулиць.

•  * * *

Дорожче миті – усмішка в очах,
Самотнє слово, сказане не всує.

•  * * *

Почуваюся вкотре винною
За присутність свою

•  * * *

А темрява має голос,
Прокурений трохи, сонний,

•  * * *

Беріть її за руки і ведіть
У храм, де неосвячено світають

•  * * *

Осінь.
Рахує краплинами дощ

•  * * *

Кроки…
На брук історії падає сніг…

•  ***

Знову пульс перехресть
розгарячено й гостро так

•  * * *

Дівчинкою в блакитній вишиванці
Бігтиме небо на зустріч ранкові.

•  * * *

Вростаєш шаленим вітром у висохлий лист акацій…
Немає на себе ради

•  * * *

Коли усе ж залишиться сльоза
Клубочком тиші в горлі пересудів,

•  * * *

Відпустіть мене, відпустіть…
Я виходжу із гри живою.

•  * * *

Не боїшся вірити навіть коли…
За плечима порожньо.

•  * * *

Скальпелем ночі по венах світла –
І все…

•  * * *

У закритих повіках остання картина…
Тихо…

•  * * *

Станьте спонсором почуттів,
Фінансуйте їх власним серцем.

•  * * *

Місяць старий стереже посивіле місто…
Гірко в безсліззі ламає на крихти час,

•  * * *

Ні, я Вас не люблю,
То Вам тільки отак здалося.

•  * * *

Перелюбом осені восковіє душа…
На зкрихтілих зорях вени напнулись туго…

•  * * *

Сіллю на душу…
І все – і життя збулося.

•  * * *

Алеї промерзлі
Самотніють пахним листям…

•  * * *

Старезні верби п’ють ранкову свіжість,
Дорога сонно вужиться в туман…

•  * * *

Коли рубають крила –
Не болить,

•  * * *

Яблука намокли від дощу.
Надто їм велика спрага яблунь.

•  * * *

Печаль завелика, щоб серце охолодити…
Сльозина малює дороги дощу на склі.

•  * * *

Ранно вогне печаль на мойсейних скрижалях віку.
Пророста до розп’яття останній не людський син.

•  * * *

Березень...
Поезія котів...

•  * * *

Приходять до мене псевдо-месії
Будити в мені мою душу...

•  * * *

Сніг товчеться у вікна
І просить для себе світу.

•  * * *

Задихані політики й піїтики -
Останні трубадури деепох.

•  * * *

Обрубали терпінню крила...
Обрубали по самі... лікті.

•  * * *

Сніг товчеться у вікна
І просить для себе світу.

•  * * *

Поламаний день на маленькі клапті терпіння.
По ростріпаних нервах – напруга душі тече.

•  * * *

Хрестами ліхтарів запінилася вулиця,
Якось аж надто порожньо під небом без людей.

•  * * *

Мов перед смертю, встигло все доспіти:
Отави сиві, жито і життя.

•  * * *

Важкохмаря сумне
І нема йому куди дітись.

•  * * *

Возобнови во мне святую рать,
Возьми меня в печальный омут боли.

•  * * *

Кава з лимоном і юний вересень,
Венерні руки старих дубів,

•  * * *

Розхрещена сніговість міста.
Чужа весна

•  * * *

На досьомому небі шукаємо спільну долю...
Полинова безлюдність найбільше не

•  * * *

Стогне місяць на вітрі, неначе гірка повія,
Що за щастя крилате платила уже сповна...

•  * * *

Знову весна, як дівча у старій хустині,
Попід церквою просить

•  * * *

На фортечних склепіннях
Історія вітру- часу.

•  * * *

Бракує слів,
Щоб виказати душу...

•  * * *

Заговорена кров безтілесно стає душею...
Трохи крику німого в безликість осінніх неб.

•  * * *

Поламаний слізьми вітер,
На душі тіла розбиті...

•  * * *

Сигарета і чай зі снігом -
Все змішалось у присмак болю...

•  * * *

Ми з тобою сивіємо вдвох –
Ти волоссям, а я – душею...

•  * * *

Перебуто багато, віджито себе на йоту.
Залишається вітер в німому склепінні веж.

•  * * *

Кровоточить снігами
поранене

•  * * *

Ходжу над безоднею
По линві.

•  * * *

Розмитою тушшю спливає по лицях місто
Сполоханих візій, асфальтної суєти.

•  * * *

Із розірваних струн, як вино, витікає пісня.
Звечоріло на серці,

•  * * *

Сніги лежать на темних грудях світу,
Що зазимовів легко так собі.

•  * * *

Ще один рік.
Зістарів світ на йоту

•  * * *

А сніг який!
Мов юність моя перша...

•  * * *

Посивілий чернець надіконно шукає неба,
Виростають із вуст янголят молитви-пісні.

•  * * *

Так знецінився бунт,
Що епоха шукає героїв,

•  * * *

Пісня...
Поетично первородніє північ ...

•  * * *

Повінь очей із глибин голубої тиші
Сколихне мою вітряну, давньословянську суть.

•  * * *

Серцевина мого
болю

•  * * *

Самотність лікує...
Іноді...

•  * * *

Присутність сліз – відсутність порожнечі.
Святіє час і простір між людьми,

•  * * *

На мою недобуту вічність
Зазіхає висока мить.

•  * * *

Ніжність, гостра як бритва,
Душу мені поріже.

•  * * *

Наросли мозолі на серці,
Від надриву цей світ тяжіє...

•  * * *

Доспівали цю осінь хутко,
Поминальні гіркі громи.

•  * * *

Засинаєш на моїх руках,
Пахне тіло то вином, то ніччю...

•  * * *

На березі столітньої ріки
Рахую зорі, зібрані в долоні...

•  * * *

За стіню дощу нам невидно небесного болю.
Все, що піснею стало, на крові зросло колись.

•  * * *

Вино болить мені своєю недопитістю,
І клен сумний тверезиться з душею у корі.

•  * * *

Скурвилися ті, що називались друзями,
І вороги смішні лежать лицем в лайні.