Автори /
Оксана Пухонська (1988)
Огляди ⁄ Переглянути все відразу
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
***
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
Переглянути всі твори з цієї сторінки
Поміж містами і містиками –
Свідки півмиру, піввідчаю –
Свідки півмиру, піввідчаю –
Повертається біль
Боженям таким сивокрилим.
Боженям таким сивокрилим.
Не хочу розмов,
Прислухаюсь до бою й крику,
Прислухаюсь до бою й крику,
Малюєш пальцями на склі холодний дотик
Його зізнань.
Його зізнань.
Самотнього вечора голі сліди
На тінях дерев, перелюднених вулиць.
На тінях дерев, перелюднених вулиць.
Дорожче миті – усмішка в очах,
Самотнє слово, сказане не всує.
Самотнє слово, сказане не всує.
Почуваюся вкотре винною
За присутність свою
За присутність свою
А темрява має голос,
Прокурений трохи, сонний,
Прокурений трохи, сонний,
Беріть її за руки і ведіть
У храм, де неосвячено світають
У храм, де неосвячено світають
Осінь.
Рахує краплинами дощ
Рахує краплинами дощ
Кроки…
На брук історії падає сніг…
На брук історії падає сніг…
Знову пульс перехресть
розгарячено й гостро так
розгарячено й гостро так
Дівчинкою в блакитній вишиванці
Бігтиме небо на зустріч ранкові.
Бігтиме небо на зустріч ранкові.
Вростаєш шаленим вітром у висохлий лист акацій…
Немає на себе ради
Немає на себе ради
Коли усе ж залишиться сльоза
Клубочком тиші в горлі пересудів,
Клубочком тиші в горлі пересудів,
Відпустіть мене, відпустіть…
Я виходжу із гри живою.
Я виходжу із гри живою.
Не боїшся вірити навіть коли…
За плечима порожньо.
За плечима порожньо.
Скальпелем ночі по венах світла –
І все…
І все…
У закритих повіках остання картина…
Тихо…
Тихо…
Станьте спонсором почуттів,
Фінансуйте їх власним серцем.
Фінансуйте їх власним серцем.
Місяць старий стереже посивіле місто…
Гірко в безсліззі ламає на крихти час,
Гірко в безсліззі ламає на крихти час,
Ні, я Вас не люблю,
То Вам тільки отак здалося.
То Вам тільки отак здалося.
Перелюбом осені восковіє душа…
На зкрихтілих зорях вени напнулись туго…
На зкрихтілих зорях вени напнулись туго…
Сіллю на душу…
І все – і життя збулося.
І все – і життя збулося.
Алеї промерзлі
Самотніють пахним листям…
Самотніють пахним листям…
Старезні верби п’ють ранкову свіжість,
Дорога сонно вужиться в туман…
Дорога сонно вужиться в туман…
Коли рубають крила –
Не болить,
Не болить,
Яблука намокли від дощу.
Надто їм велика спрага яблунь.
Надто їм велика спрага яблунь.
Печаль завелика, щоб серце охолодити…
Сльозина малює дороги дощу на склі.
Сльозина малює дороги дощу на склі.
Ранно вогне печаль на мойсейних скрижалях віку.
Пророста до розп’яття останній не людський син.
Пророста до розп’яття останній не людський син.
Березень...
Поезія котів...
Поезія котів...
Приходять до мене псевдо-месії
Будити в мені мою душу...
Будити в мені мою душу...
Сніг товчеться у вікна
І просить для себе світу.
І просить для себе світу.
Задихані політики й піїтики -
Останні трубадури деепох.
Останні трубадури деепох.
Обрубали терпінню крила...
Обрубали по самі... лікті.
Обрубали по самі... лікті.
Сніг товчеться у вікна
І просить для себе світу.
І просить для себе світу.
Поламаний день на маленькі клапті терпіння.
По ростріпаних нервах – напруга душі тече.
По ростріпаних нервах – напруга душі тече.
Хрестами ліхтарів запінилася вулиця,
Якось аж надто порожньо під небом без людей.
Якось аж надто порожньо під небом без людей.
Мов перед смертю, встигло все доспіти:
Отави сиві, жито і життя.
Отави сиві, жито і життя.
Важкохмаря сумне
І нема йому куди дітись.
І нема йому куди дітись.
Возобнови во мне святую рать,
Возьми меня в печальный омут боли.
Возьми меня в печальный омут боли.
Кава з лимоном і юний вересень,
Венерні руки старих дубів,
Венерні руки старих дубів,
Розхрещена сніговість міста.
Чужа весна
Чужа весна
На досьомому небі шукаємо спільну долю...
Полинова безлюдність найбільше не
Полинова безлюдність найбільше не
Стогне місяць на вітрі, неначе гірка повія,
Що за щастя крилате платила уже сповна...
Що за щастя крилате платила уже сповна...
Знову весна, як дівча у старій хустині,
Попід церквою просить
Попід церквою просить
На фортечних склепіннях
Історія вітру- часу.
Історія вітру- часу.
Бракує слів,
Щоб виказати душу...
Щоб виказати душу...
Заговорена кров безтілесно стає душею...
Трохи крику німого в безликість осінніх неб.
Трохи крику німого в безликість осінніх неб.
Поламаний слізьми вітер,
На душі тіла розбиті...
На душі тіла розбиті...
Сигарета і чай зі снігом -
Все змішалось у присмак болю...
Все змішалось у присмак болю...
Ми з тобою сивіємо вдвох –
Ти волоссям, а я – душею...
Ти волоссям, а я – душею...
Перебуто багато, віджито себе на йоту.
Залишається вітер в німому склепінні веж.
Залишається вітер в німому склепінні веж.
Кровоточить снігами
поранене
поранене
Ходжу над безоднею
По линві.
По линві.
Розмитою тушшю спливає по лицях місто
Сполоханих візій, асфальтної суєти.
Сполоханих візій, асфальтної суєти.
Із розірваних струн, як вино, витікає пісня.
Звечоріло на серці,
Звечоріло на серці,
Сніги лежать на темних грудях світу,
Що зазимовів легко так собі.
Що зазимовів легко так собі.
Ще один рік.
Зістарів світ на йоту
Зістарів світ на йоту
А сніг який!
Мов юність моя перша...
Мов юність моя перша...
Посивілий чернець надіконно шукає неба,
Виростають із вуст янголят молитви-пісні.
Виростають із вуст янголят молитви-пісні.
Так знецінився бунт,
Що епоха шукає героїв,
Що епоха шукає героїв,
Пісня...
Поетично первородніє північ ...
Поетично первородніє північ ...
Повінь очей із глибин голубої тиші
Сколихне мою вітряну, давньословянську суть.
Сколихне мою вітряну, давньословянську суть.
Серцевина мого
болю
болю
Самотність лікує...
Іноді...
Іноді...
Присутність сліз – відсутність порожнечі.
Святіє час і простір між людьми,
Святіє час і простір між людьми,
На мою недобуту вічність
Зазіхає висока мить.
Зазіхає висока мить.
Ніжність, гостра як бритва,
Душу мені поріже.
Душу мені поріже.
Наросли мозолі на серці,
Від надриву цей світ тяжіє...
Від надриву цей світ тяжіє...
Доспівали цю осінь хутко,
Поминальні гіркі громи.
Поминальні гіркі громи.
Засинаєш на моїх руках,
Пахне тіло то вином, то ніччю...
Пахне тіло то вином, то ніччю...
На березі столітньої ріки
Рахую зорі, зібрані в долоні...
Рахую зорі, зібрані в долоні...
За стіню дощу нам невидно небесного болю.
Все, що піснею стало, на крові зросло колись.
Все, що піснею стало, на крові зросло колись.
Вино болить мені своєю недопитістю,
І клен сумний тверезиться з душею у корі.
І клен сумний тверезиться з душею у корі.
Скурвилися ті, що називались друзями,
І вороги смішні лежать лицем в лайні.
І вороги смішні лежать лицем в лайні.