Хтось прийшов уночі
і спиляв моє улюблене
те чорне те біле
те поснуле те квітле
те весняне те осіннє
те захмарне те підземне


в моєму тільки моєму саду
тепер чомусь так грузько
ні радісного світла ні безтілої темряви
тільки слід у повітрі від впалого дерева
і листя як спорожнілі віконниці
на яких тепер проступає
Господня ядуча усмішка

поступово підвищується радіаційний фон
моєї глибокої як сльози любові
на підошвах жовкне тирси золоте руно
засохле коріння схоже на закреслені літери
в якомусь незнайомому і крижаному під”їзді

а проміння падало билося і знову падало

і так ніби я бачу
купу облич у розрізі
і так ніби вони накладаються
й утворюють натовп
той стихійний
коли комусь раптово
стало погано
на сонячній-сонячній вулиці

ця мозаїчна тирса в калейдоскопі-
то тиша в розрізі
в яку потрапляєш
немов абонент у недосяжність

я довго стояв тим закляклим
голим стовбуром
у порожній рамці саду
не зважайте що ви не тут
я вас все одно бачу
ви складаєтесь
із тисячі прозорих мегапікселів
як мозаїчна тирса в калейдоскопі
як тиша в розрізі

хотів би швидше поїхати звідси
але гнізда пташині
спущеними шинами
лежать на узбіччі

Доллі

Після мене хоч суцільний
день,
небесного моху старе піддашшя,
золотоокого дракона осінній
клен
і бенгальський вогонь з його пащі.

Очисні споруди на берегах
Лети-
то самотні душі скіфських очеретів,
без птахів гнізда,ніби покинуті
гетто,
Лежать розібрані тенти парків і лісів.

Паморозь зіркою розбилась об
асфальти,
вмить спинили колір кислотні трави,
на таємну вечерю сумно очікує мати,
у вікні лампадка, на столі холонуть
страви.

Над тим хлівом кришаться
веселки,
розмите світло сочиться крізь дошки.
Відображення зірки на банях церкви;
чи буде важкою хурделиці ноша,
о Боже?

Він народився, а навколо клоновані
вівці,
кінчиться історія, волхви зірок недолічаться.
Сліди Доллі на снігу- як спорожнілі очниці.
На крилах різдвяних янголів- трансгенна
живиця.

Контркультура рідного краю

Пейзажі- вінки розсипляться кольоровим сміттям,
запітніють дзеркала,що цілий рік зберігали проміння
І онімілі м’ячі,мов рибини, заплутаються у нервових сітях.
Людський організм складається наполовину із тіні.

Не знаходиш світла у темних ліфтах опозиційних сердець,
перепади струму,мов п’яний лунатик на даху електрички.
залізничник - місяць по рейках всім відмірює любов і смерть.
Висячі осінні сади десь крайсвіту,мов шкідливі звички.

Твої заблизькі горизонти – креслення їхніх аварійних ходів.
Що всередині пусток туманних яруг і прокурених під’їздів?
жали женці комбайнами зорі, срібну росу, пташиний спів.
Тепер бачу попереду сміттярів і тишу, прорізану лезами листя.

Укртелеком

Романові Скибі


Стерлась панель осіннього соняха
Запали кнопки у вогку кіптяву
Телефонна розмова з листопадом у скронях
Торкнеться до губ холодними нігтями

Укртелеком попереджає
укртелеком попереджає
Додаткові тарифи за перелітну зграю

Забилась слухавка байдужими словами
Немов річковим брудним піском
Відсутній зв’язок і спорожнілі травми
Заповнює протяг крижаним гудком


У телефонах скоцюрбились хворі діти
З густою втомою якій не видно краю
Тісно у дротах-ні ввійти ні вийти
укртелеком попереджає
укртелеком попереджає.

Кімната без нас

Завіса-хурделиця розіб’є нас по кімнатах,
лиш чорний квадрат у голому сонному небі.
й реклама свіжості вічнозеленої м’яти
завше ростимуть у невідомому сервері.

цей порожній пакет – прозоре зім’яте серце
так далеко піднявся між розхитаних ребер антен
і несвітло прожекторів замулює скельця
байдуже вступає до зачовганих сцен.

Завіса- хурделиця все вкотре накриє у запалі
на полотнах полів проступають волокна ріллі
і засохлі дерева давно вже втратили запахи
ми з тобою у чаті – так просто - без слів.

Розхитані зламані орбіти в хурделиці
горішнього світу вікна без скла
під нашими повіками - спалахом ксероксу
прогримить електричка мов запізніла весна.

Осінній Ра

Я дійсно відкрив тобі таку таємницю,
фальшиве золото прорветься крізь жили.
Із жорен хмар упала з борошном птиця-
заплуталась в цупких сітях лози і ожини.
Сутінки сажею поглинуть всі стіни.
У космосі саду - трав зупинений zoom,
Згорає листя сузір’ям. Прозора тканина
інею опустила повіки квітам,зник струм.

Ті кострубаті дошки осілих парканів,
мов застуджені голосові зв’язки у горлі.
Я відчуваю в трепеті кленів церковні бані,
на рушнику лугів – згарищ чорні зорі.
Так, я вчасно відкрив тобі таку таємницю,
Що залишається крім мовчазливих губ?
бетонні колеса криниць в твоїй колісниці
зринають на бездоріжжя веселок крізь rрунт.

із Томаса Ділана

Не йдіть великодушними у цю спокійну ніч


Не йдіть великодушними у цю лагідну ніч,
вмить старість згорить останнім днем,
в згасанні світла - шаленство та гнів.

Хоча Гідрометцентр обіцяв цей світ без злив,
забагато слів розмиють береги лексем,
не йдіть великодушними у цю спокійну ніч.

Лагідні люди, хвилі б’ють у серця свіч,
ваші вчинки - штучні вінки в Едем,
в згасанні світла шаленство та гнів.

Безмірні люди, сонце дрейфує в клінч,
в однотонному світлі тінь і засохлий клен,
не йдіть великодушними у цю лагідну ніч.

Похмурі люди, звідкіль цей приглушений спів,
незрячі очі, прожектори розбитих сцен?
В згасанні світла - шаленство та гнів.

І ти, мій батьку, там у безрадісній млі,
горе благослови, згрубілі сльози і щем,
в згасанні світла - шаленство і гнів.

Fanta
(постопомаранчеве)


Не віриться у мряку над погаслими серцями,
діряві дзбани зірок пульсуватимуть нівроку.
Цей стан релаксу і повітряні ями.
Скоро будуть гості-я відчуваю їхні кроки.

Ага,ось і ви, напівстерті літери,
втомлене сонце-важкий апельсин.
Невиспані лиця майбутніх лідерів.
Вицвітають стрічки на гіллі горобин.

Чому я чую кашель у цих коридорах
серед темників осаду й затуманених див.
Тремтить у прокурених пальцях посох,
горобиновий ранок усіх осліпив.

На сопілці з болиголову тужитиме хтось,
настільки далеко-близькі голоси.
Фотонегативи змій вповзають у млость,
Ми знов наодинці з пустоцвіттям роси.

Глючний присмак вашого зневір’я,
На моїх губах і холодних скронях.
Подряпане небо наточеним пір’ям,
Наші молитви -- шашіль в іконах.

Із Роберта Фроста

Дорога непізнана

Дві дороги розійшлися в осінньому лісі.
Як прикро: я не можу йти обома,
заблукалий, голодний, не знаходжу місця,
а одною з них уже надходить зима,
в розбитому підліску остуда птахів здійма.

Потім вибрав іншу, таку ж незворотну,
для можливих та кращих потреб.
Архаїчні трави розмелені в жорстокій бойні;
глевкі мурашники хмар киснем та воднем
ворушились у розкислих ґрунтах холодних неб.

Обидві цього ранку порівну стелилися,
пошарпаним листям хтось ходить сонний.
О так, на першій я пробивався крізь листя,
сліди і колії змішалися в затвердле тісто.
Я думав, чи повернутися назад у своє осоння.

Чорні дерева, ніби тривожне зітхання,
електровишки в полях - іржаві роги бісів,
дві дороги розбивалися в осінньому лісі --
туманним сміттям та нещасливим коханням.

Lemon tree

Безсилий у прозорій шахті міжвіконня
Моє обличчя стало плащаницею на склі
І голос мій тепер звучить у мікрофонах
А я німий --заслаб від власних слів

Збираю з шиб необережних птахів
в торішніх луках прибережних зон
І небуття моє перефарбує знахар
Чорною наклейкою на жовтий лимон

А в міжвіконні скаженіють пінні коні
В чеканні стріч застигли каруселі
І гербіцидне світло бур’янових колій
Розтиражує в сотні пусток ксерокс

І всі хайвеї заведуть у бездоріжжя
і побіліє пір’я у ворон
І в кінці тунелю -- подвійне днище-
чорною наклейкою на жовтий лимон.

Сад радіоактивних скульптур

Б’ється струмом глухо від сліз
обмежена видимість ранкове проміння
прогріло ламкі порожнини у склі
іржавими голками в грубій тканині

лиш фото залиш фото зостав
воно ще кричить лишаючи іній
голосом бляклим скошених трав
час розкидати радіоактивне каміння

стерся будинок у міських вогнях
фото розірване фото склеєне
у слідах літаків втомлений птах
зупиняє розбиті серця і конвеєри

перегорілі лампи у центрі кімнат
сукно павутини у поштовій скрині
доглядають скульптури занедбаний сад
зроблений з радіоактивного каміння.