Хтось прийшов уночі
і спиляв моє улюблене
те чорне те біле
те поснуле те квітле
те весняне те осіннє
те захмарне те підземне


в моєму тільки моєму саду
тепер чомусь так грузько
ні радісного світла ні безтілої темряви
тільки слід у повітрі від впалого дерева
і листя як спорожнілі віконниці
на яких тепер проступає
Господня ядуча усмішка

поступово підвищується радіаційний фон
моєї глибокої як сльози любові
на підошвах жовкне тирси золоте руно
засохле коріння схоже на закреслені літери
в якомусь незнайомому і крижаному під”їзді

а проміння падало билося і знову падало

і так ніби я бачу
купу облич у розрізі
і так ніби вони накладаються
й утворюють натовп
той стихійний
коли комусь раптово
стало погано
на сонячній-сонячній вулиці

ця мозаїчна тирса в калейдоскопі-
то тиша в розрізі
в яку потрапляєш
немов абонент у недосяжність

я довго стояв тим закляклим
голим стовбуром
у порожній рамці саду
не зважайте що ви не тут
я вас все одно бачу
ви складаєтесь
із тисячі прозорих мегапікселів
як мозаїчна тирса в калейдоскопі
як тиша в розрізі

хотів би швидше поїхати звідси
але гнізда пташині
спущеними шинами
лежать на узбіччі