Із Роберта Фроста

Дорога непізнана

Дві дороги розійшлися в осінньому лісі.
Як прикро: я не можу йти обома,
заблукалий, голодний, не знаходжу місця,
а одною з них уже надходить зима,
в розбитому підліску остуда птахів здійма.

Потім вибрав іншу, таку ж незворотну,
для можливих та кращих потреб.
Архаїчні трави розмелені в жорстокій бойні;
глевкі мурашники хмар киснем та воднем
ворушились у розкислих ґрунтах холодних неб.

Обидві цього ранку порівну стелилися,
пошарпаним листям хтось ходить сонний.
О так, на першій я пробивався крізь листя,
сліди і колії змішалися в затвердле тісто.
Я думав, чи повернутися назад у своє осоння.

Чорні дерева, ніби тривожне зітхання,
електровишки в полях - іржаві роги бісів,
дві дороги розбивалися в осінньому лісі --
туманним сміттям та нещасливим коханням.