Зелена валіза. Блакитне пальто.
Один черевик і одна шкарпетка.
Гадала, збираюся дуже швидко.
Здавалось, я зібрана, як ніхто.

Субота. Різдво і ясна зоря.
У розрізі рік був, як центрифуга.
Скоріше я їстиму кляту фугу,
Ніж знов полюблю підземелля й метро.

Сумні вечори і нервовий сміх.
Рефлекс на новини о 5-й ранку.
Інакший підтекст зараз мають світанки.
Плюс рік за місяць, воєнний вік.

Багато соромлять і море вини.
Ці хвилі потоплять усіх, хто соромить.
Так хочеться стопнути хейт цей на мить,
Бо темрява не означає пітьми.

Під'їзд і свічки стократ сяють кожна.
Чи це неповторний воєнний Святвечір?
Хай тане весь тиск, що лягає на плечі.
І буде наступне Різдво переможним.
06.01.2023

- Агов, прокидайся, тривога. Бо ти так проспиш роками,
а потім отямишся сивим і зовсім пустим.
- Мені сняться Анди, парують активні вулкани.
- Це в ТЕЦ прилетіло і валить чорнющий дим.

- Чуєш, аби пізніше радіти цвіту, купила квіти.
Та ще до лютого лютий капець у тому,
що більше не маю того підвіконня й дому,
Де мала їх поливати й ростити, щоб цибулини квітли у квітні.

- Мала, дай номер тієї пані, що возить броніки й каски.
Треба підрозділу знову просити її допомоги та ласки.
- Вона зробить збір і замовить усе, що найдорожче втрачене.
- Тоді воскресіння своїх. Решта не має такого значення.

- Знаєш, сусід наш ватник і гопник тепер в ЗСУ.
Прикинь, так і каже: "Я українець і службу несу".
- Так Вася із антимайдану також із ним.
Хто би подумав, що спільне пекло зробить нас врешті світлом одним.

- Малі в окупації вчили "Червону калину".
- А інші з колаборантами в купі здавали наших.
- Що з ними буде?
- То вже, як Боженька скаже.
- Хай змінить спічрайтера: не розберу, що з вуст Його лине.

- Як сниться мертва р.усн@, тоді я на ранок спокійна.
- Наснилось, що вже перемога, а я з хвилювання помер, бо серце стало.
- То оптимізм в час війни. Як казали? Розвиток сталий?
- Сусідка б загнула на це, та, на жаль, вже покійна.

- Покійні давно - це на жаль чи на їхнє щастя?
Що б з ними було цьогоріч чи року минулого?
- Залежить, з якого то тіста люди були, якої масті:
на жаль, коли встояли би, чи на щастя, якщо зігнулись би.

- День обіймів. Кажуть телерадіомовники.
- То дай обійму, навіщо оці умовності?
- Отам в мене шрами, то складно і обійматися.
Про шрами душевні складніше комусь зізнатися.
- Почнімо з найбільших, що сильно вже наболіли.
- Нерозуміння людей. Бо дуже життя різниться.
- Маєте й спільне: все ж ви усі уціліли,
знаєте, чий Крим і в чому дійсно завжди є важлива різниця.

- Повіриш, чомусь зараз знову багато мрію.
Можливо це нерви і спосіб втекти в нереальне?
А може - майбутнє нове, в яке дуже вже міцно вірю.
Про дві стіни не лише у хрущівській ванній.

- Забула думки та дзвінки. Я забуваю маршрути.
Штормить в голові, від інформації мутить.
Пам'ять вже зрадила, плута на ймення трьох псів, двох синів, чоловіка.
Та про війну пам'ятає новини в подробицях, їх збереже довіку.
Щоб не іти вже укотре в ту саму ріку.

📝 27.01.2023

- Агов, прокидайся, тривога. Бо ти так проспиш роками,
а потім отямишся сивим і зовсім пустим.
- Мені сняться Анди, парують активні вулкани.
- Це в ТЕЦ прилетіло і валить чорнющий дим.

- Чуєш, аби пізніше радіти цвіту, купила квіти.
Та ще до лютого лютий капець у тому,
що більше не маю того підвіконня й дому,
Де мала їх поливати й ростити, щоб цибулини квітли у квітні.

- Мала, дай номер тієї пані, що возить броніки й каски.
Треба підрозділу знову просити її допомоги та ласки.
- Вона зробить збір і замовить усе, що найдорожче втрачене.
- Тоді воскресіння своїх. Решта не має такого значення.

- Знаєш, сусід наш ватник і гопник тепер в ЗСУ.
Прикинь, так і каже: "Я українець і службу несу".
- Так Вася із антимайдану також із ним.
Хто би подумав, що спільне пекло зробить нас врешті світлом одним.

- Малі в окупації вчили "Червону калину".
- А інші з колаборантами в купі здавали наших.
- Що з ними буде?
- То вже, як Боженька скаже.
- Хай змінить спічрайтера: не розберу, що з вуст Його лине.

- Як сниться мертва р.усн@, тоді я на ранок спокійна.
- Наснилось, що вже перемога, а я з хвилювання помер, бо серце стало.
- То оптимізм в час війни. Як казали? Розвиток сталий?
- Сусідка б загнула на це, та, на жаль, вже покійна.

- Покійні давно - це на жаль чи на їхнє щастя?
Що б з ними було цьогоріч чи року минулого?
- Залежить, з якого то тіста люди були, якої масті:
на жаль, коли встояли би, чи на щастя, якщо зігнулись би.

- День обіймів. Кажуть телерадіомовники.
- То дай обійму, навіщо оці умовності?
- Отам в мене шрами, то складно і обійматися.
Про шрами душевні складніше комусь зізнатися.
- Почнімо з найбільших, що сильно вже наболіли.
- Нерозуміння людей. Бо дуже життя різниться.
- Маєте й спільне: все ж ви усі уціліли,
знаєте, чий Крим і в чому дійсно завжди є важлива різниця.

- Повіриш, чомусь зараз знову багато мрію.
Можливо це нерви і спосіб втекти в нереальне?
А може - майбутнє нове, в яке дуже вже міцно вірю.
Про дві стіни не лише у хрущівській ванній.

- Забула думки та дзвінки. Я забуваю маршрути.
Штормить в голові, від інформації мутить.
Пам'ять вже зрадила, плута на ймення трьох псів, двох синів, чоловіка.
Та про війну пам'ятає новини в подробицях, їх збереже довіку.
Щоб не іти вже укотре в ту саму ріку.

📝 27.01.2023

Стерти себе і написати наживо. Заново.
У тебе партер – у мене фінал, завіса.
Ці кінопроби та театральні твої екзамени
Для силуетів із перших рядів, що жартують в кріслах.

Дай мені ластик – я вичищу всі історії,
Від Махабхарати до Одіссеї і Тори.
Щоб над`яскраво, щоб не було повторень,
Я навизбирую гами і кольорово створюю.

А коли аркуші голі й не буде чого стирати,
Я з реверансом поїду в безпечні свої Пенати.
І після димних ночей і натхненно-скаженого тижня
Видам історію добру. Свою. І дуже кіношну. Чи книжну.

📝24.08.2016

Моє ім’я різне. Я донька. Я матір. Колега твоя. Чи мисткиня.
Так сталося, що цьогоріч в особистім й буденнім житті я Бійчиня.

Я жінка, що бачила біль. Я різна на вік та обличчя.
Постійно мені говорили, яка маю бути і що мені личить.

Сьогодні мій вихід у танці. Понад синцями і болем
Розкручую нитку червону - клубок моїх різних ролей.

Мені докоряли: ти жінка, ховай сміття в хаті, мусиш мовчати.
Так. Жінка. У цім моя сила. І зараз новий мій початок.

Усе пережите не має на мене вже впливу і наді мною чорної влади.
Сама обираю, як жити, з ким бути, де працювати й за що помирати.

Є дивний жарт, що немає жіночої дружби і буцімто заздрощі сильні між нами.
Сестринство жіноче приймає мій досвід, підтримує нитку долі моєї своїми руками.

У кожної майже щось схоже в житті раніше чи зараз таке відбулося
Від чого німіє душа, слабнуть руки, достоту сивішає гарне волосся.

В підтримці жіночій знаходжу свободу і сили на танець новий і почесний.
Я жінка. В повазі до себе так сили багато, що вистачить духу на бойовий танець.
І в ньому воскреснуть.

📃 06.02.2023
Текст написаний на підтримку всіх жінок, що долають насильство.

Cтрілки вперед:
Годинник відстав,
На жаль… чи на щастя?
Нице кредо
Без вищих підстав
Нещасне.
Міряю зріст
Набутих проблем
Чергою з ока.
Якісний зміст
Сучасних емблем
Одинокий.
Криза душі
Популярна тепер:
Мода з моргу.
В світі машин
Ти – душевний сапер
На тлі Бога.
Щось знайшов
У розкопках душі?..
- Підірвався болем.
В серцях замість крові
Сяйво калюж:
Ікс–промінь…

2002

Шкіра світла на шкірі темній –
Невзвичаєне відчуття.
Небезпечно, цілком таємно
Ми кохались до забуття.
І пов`язані через простір
Наші долі – і час застиг.
Один одному просто гості,
Наша ніч - вогняний бліц-криг.
2007

Залиш мені квитки
В закохане майбутнє.
Облиш усе - і йди
В минуле незабутнє.
Зостанься там таким,
Яким я залишила.
В майбутнім стань ніким…
Будь тим, що я любила.
2003

мій найдорожчий і найтепліший
ти неповторний і най-най-най
пити тебе читати вірші
слухати як весна лунає

губи розплющити очі стулити
на саксофоні лабати джазу
голос зірково-метеоритний
очі бездонні й такі виразні

я доторкнуся в твоєму серці
досі існує моя квартира
ти виміряєш удачу персами
я цю удачу ділю на 4

ми ідеальні й такі ідейні
і неповторні і просто не
я відкриваю в тобі генія
ти його зціжуєш в каберне

ми колоритні не-футуристи
неоромантики в часі схоплені
трохи банальні і егоцентричні
ми випадкові неозакохані

27. 04. 09

ти ніжний я знаю і я цього не соромлюся
коромислом втоми лягають на плечі думки
сиджу на балконі а ти на якому поверсі
мені адресуєш оці віртуальні тонкі крапки

окріп і водехреща літо і вистиглі повені
ти віск я вогонь ти віскі я крига й лайм
ми думаєм вголос лишаючись диво-сторонніми
співзвучними душами в дні почуттів он-лайн

2.06.09

милий твоє волосся світиться чорнотою
мала метою боса ходить де зелено й росяно

сонце застигло промінь в землю криничну вливає
серце моє тримаєш поглядом на долонях

ніжність тепло повітря я перехоплюю подих
і від нестримного подиву вимкну твої повіки

17. 06.09

осінь моя осанна в росах пишу листи
райський мій надкоханцю дай мені час прийти
марення поцілунків мало молитв і днів
мен ти мене рятуєш з мелених мною снів

21. 06.09

Яке там незнане диво?
Парую в гарячій ванні.
Ось може лиш гості нежданні
Подзвонять не подумки в двері.
І я на прозорім папері
Дам виклик війні та “Playboy”-у,
Навіки лишившись собою.
Відверто полину мрії,
Прикривши півостровом вії…
Які там ще гості нежданні?!
…Тону у холодній ванні.
2004

Не знано-не гадано, з жахів моїх складено, у снах і не згадано, ні-ні-ні.
Стою на порозі з думками-каскадами, новини в ефірі такі дурні.

Не вірю й не буду я, всіх бачу як Будду я. Але замість чуда лиш «ла-ла-ла».
Б`є саунд у груди: ця «муть ниоткуда», і місце зайняла чужа гьорла.

Я трепетно згадую, як жити не з гадами, летіти крізь райдуги без «мі-мі-мі».
Мій віск вже розтоплено, і дьогтем окроплено - свічки на Водохреща були сумні.

Мовчиш і не зрушишся: ці всі заворушення, скажене порушення і так-так-так,
Ще можна продовжити. Велике чудовисько ворушиться в попелі, дає нам знак.

Незнано негадано вже серце за ґратами, вже думку обкрадено і у пітьмі
Цей час на порозі обкурено ладаном. І ми в безтілесність злітаєм одні.

15 травня 2014

Затримай мене на єдину мить,
Єдину мить без скорбот,
У вічнім ритмі, де серце щемить
Танго, вальс і фокстрот.
Затримай мене, не дай піти
Допоки час іще є...
Затримай – а сам уперед лети,
Зустрівши сяйво моє.
2004

Це повінь осінніх душ:
Сезонно забракло тепла.
Пам`ять - вона як мушля:
Звуки морські притягла.

А потім лети, лети,
Не замочивши крила.
Стандартна калька мети
Не варта розмноження зла.


Там будуть містичні сни,
Ти тільки люби і втримай.
Щоб доцвісти до весни
Замало одних сподівань.
28.11.2014

коли ти прийшов я вагалась між так і ні
я пила вино говорила з мерцями лічила дні
зараз спогади із усмішкою на вустах
коли ти прийшов я вже мала все і була пуста
і тепер щодня півдесятка дурних образ
я встаю і йду і назавжди уже не раз
і разом ми дивні і дитинно такі чудні
коли ти прийшов щось новітнє далось мені
я журюсь від втоми плачу лаюсь не жартома
найскладніший здогад раптом тебе нема
і відтоді ти проростаєш корінням в мої світи
коли ти прийшов я пізнала цінність у слові «ти»

Сумнокрилий Харків. Очі, як вишні, Росія за кілька кроків.
Мій покійний батько тут вчився і працював.
Я тягнулась до тебе – східна богема така креативна і прохана,
Твоє небо, мов диск – більш пласке і блакитно-овальне.

Я натхненна в дорозі – як лишаєш усе позаду
І триваєш в житті, поки тягнеться тут-і-тепер.
На мою роботу часто хто хоче позаздрити,
Аж до того моменту, як уривається крайній терпець.

Як вивожу все це? Надтендітна в душі, у житті я цинічне стерво,
І екстрими то проба на витримку без істерики.
Поки любиш мене, я жива і гаряча, жартую і навіснію.
Говори до мене.
Бійся мене.
Являйся мені уві сні.
29.05.2015

я бачила маки в пшениці і ніжні дзвінкі волошки
тіло твоє знайоме досі ще не засмагле
ми занадто юні щоб бути справді дорослими
і занадто щирі щоби бути правильними

я цілую хмари і завжди тягнусь до сонця
ти такий буденний помітиш чи проминаєш
істину важко винести плачучи або стогнучи
але так спокійно серцю жити її знаючи

мозок одразу хвацько вхоплює в пастку смисли
вічний кумедний спосіб щоб зберегти своє
ти професійний янгол миттєво мене окрилюєш
ясно лише єдине
добре коли ти
є
10.06.2015,

Нічні історії барів. На ранок до біса пусто.
(ми вибрали час і місце, щоб виплисти в краще русло)

Склянки блікують жовтим, мозаїка з пляшок, килим.
(довго жили безтурботно, аж доки покрилися пилом )

Лонг айленд, текіла і шоти, та вічна піна колада.
(ненавиджу драми на людях: це жанр, в якому вмирати)

Тут виставка алкоголю і в ряд 33 фужери
( ми світські пристойні леви з повадками людожерів)

Меню вже замовлене вдосталь і на десерт – самбука.
(я готувала тираду, а зараз німа, ні звуку)

Спортивні вечори в пабах. У матчів нудні фінали.
(ми стережемося тем, котрих вже давно оминаєм)

На стінах старі плакати, платівки й чудні конверти.
(зі мною марні скандали, бо я не боюся смерті)
20.06.2015

вже років 15 я снюся собі сивою
коромисло втоми на плечах за все є своя ціна
дорослою бути це значить вміти не кривдити
а вільною це мати силу і не впливати

я світло я голос я все що було і буде
реальність відносна і ти віднесеш мене до води
пустка в душі це найбільша зона відчуження
дай мені чистого аркуша наново вчусь ходити

є усмішка й очі в яких я тону і тану
і спосіб життя котрий доведе мене до межі
тож я говорю тобі вголос тихі слова востаннє
можна мовчати але не лишатись чужими
19/06/2015

Дитятко, всі, хто не вміє вбивати – ті їдуть у інші краї.
Ми пацифісти відносні, а значить вбивати придатні.
Смерть молодих - це одвічна душевна руїна,
Смерть ворогам – не такий хеппі-енд, щоби сліпо йому піддатись.

Ми вже достатньо дорослі, щоб думати й вибрати: так або ні.
Жертви – не цифри, то люди живі й пораховані не у валюті.
Патріотизм – це коли після вбивств ти отримав заслужений німб,
Відполірований від тягаря всіх провин, нечистот і домішок люті.

Стримуй, ненавидь, кричи, а хочеш люби, але не
Поступайся думками ніколи у бік компромісу.
Заплющуй повіки, забудь про святе і пали пальне.
І щоб не труїла логічними тезами – знищуй в собі мене,
Тільки тримайся за внутрішні поручні чесного змісту.

15 серпня 2015

мила поезія інколи вбивча бо правда відвертіша за слова
це сяйво навколо ти бачиш не вперше і не у всіх
внутрішнє світло сильне настільки що декого це ламає
а інших це марево так заворожує що не можливо не звикнути

бігай шукай те проміння у душах лампадки нічні на цвинтарі
тішся вогнем він буває із різних причин і не завжди від доброти
сонячні промені лагідні їх всі розгледять з далекої відстані
часто з наближенням виявиш що світло єдине це тільки ти

ні реверансів ні дяки ні чуда світло лише від світла
і не старайся бо ти не поясниш нікому магії цих вогнів
сяйво твоє для обраних долею стане чарівною пристанню
а для всіх інших залишиться марною тратою золота твоїх днів

ті кому випаде й будуть осяяні це душі всиновлені з ніжністю
ти перехоплюєш подих і спалюєш важкість буденних страхів
світло від світла це стане і лейтмотивом і персональною вічністю
решта без сонця це мотлох від спогадів темний нудний архів
03/01/2016

Димарі говорять про одвічне,
Шум машин розвіює імлу.
Випадковий погляд пересічний
Усміхом сприятиме теплу.

Зимно в душах, холодно надворі,
Люди прагнуть світла і весни.
Я дзвінка й спокійна, як ніколи,
І слова широкі та рясні.

Вимкну всі ілюзії, залишу
Тільки ту улюблену одну,
Де літаю вище і вільніше,
Наче прокидаюся від сну.

Ці дороги - привиди маршрутів,
У будинків очі цегляні.
Пішоходи, наче кульки здуті,
На вічнозеленій стороні.

Дивне місто: рідне і стороннє,
Як примара, в серці пропливе.
Романтичне, світлосяйне, повне
І завжди нестримано живе.
21.01.2016

Коли маски лишаються на десерт,
І останнє шампанське із шумом в ванну,
Я молитимусь пошепки за голос серця,
Що не дасть все обчислити та врахувати.
Що зупинить формули і надзадачі,
І ваги думок втопить у сумнівах клятих.
Я до хрипу у горлі читаю закляття,
Що не дасть мені зсохнути та заклякнути.

Всі пісні сильніші за звичні глухі слова,
Нитка звуку мелодій всесильна і ніжність у них безкрая.
Стежка духу тендітна і до кінця кривава.
І на ній я проситиму мужності, щоб справжніх слів не гаяти.
Ритми серця непевні, постійно закачують нас.
Карусель ця не терпить поразок і стереотипів.
Сонце сходить. Ліхтарно-замріяний джаз.
Спільне небо над нами уже умивається й схлипує.

Я маруджу полотна, читаю до Бога вірші,
Шепочу йому мантри і вчу все про частку «ні».
Він думки мої чує не вперше, і любить мене не гірше,
І приймає мене суцільно, не шукаючи відстані.
Ця відвертість шокує – цензурний дабстеп для мозку,
Моє серце дуальне – дівчачий стімпанк у квітах.
Протилежності справді заскладно зносити,
І лишатись між ними завжди привітною.

Я мрію бути нахабною, майже старече нудною -
І друзі на це якось дивно мовчать і привітно сміються.
А потім я знову прокинусь з новою п"янкою весною,
– і усе випадкове розсиплеться прахом, згорить і згубиться.
Не завжди цензурна, не завжди правильна,
Попрошу обіймів, у них я тону і тану.
В джазовий час у місті чужому, немов востаннє,
Я молюсь пам’ятати той шум єднання
Мого безмежного, вітряного мого океану.
31.03.2016

Ці люди не люблять театру – записуй, мила:
Не став, дорогенька, їх вище за свої крила.
На лезі реальності все поміж сном і party.
І ступінь довіри не вартий твоїх симпатій.

Ці дні, як сироп із весни, дороги і чуда.
Не хочу повторень, та знаю однак, що будуть.
Подайте коня – вдягну шкіряну кирею,
У вічнім шляху залишуся тільки з нею.

Весняне багаття для мене – відьомська плахта.
Немає ні меж, ні жодних дрібних «занадто».
Є сонце і тінь, є попіл і поле безкрає.
Подайте коня – я більше ні хвилі не згаю.
11.04.2016

Інколи бути собою – це значить ходити в чорному.
Сукня-футляр або темне зручне кімоно.
Наші сценарії крутяться, нібито колесо чортове:
Стьобний артхауз від саркастичних кіношників.

Світ оптимістів довершений: солодко плисти в ілюзії.
Ночі у сумнівах, дні без претензій і каяття.
Як реалістка за стійкість свідомості денно молюся я.
Лінії долі від зайвого чищу уперто й затято.

Нашими снами виткані завтрашні райдуги,
Силою думки ти змінюєш буденний світ.
Ми персонажі ще ті – ні впасти, ні кланятись.
Тільки літати і доторком крил один одного гріти.

27.01.2016

Темні очі, як ніч, і яскраві, як день, - отака лиш одна вона.
То легка, мов повітря, яскрава весна, то обурена, як війна.
І сміється уголос з усіх проблем, і з запеклих своїх ворогів,
Із кармічних боргів і чужих берегів, і приписаних їй гріхів.

Так бува раз на вік: землетруси стихій, тектонічні розломи плит,
То як зустріч титанів і грецьких богів, що сильніш за буденний світ.
Пролетіла на сході ясна зоря – то іскра від контакту тіл.
І вона усміхалась - одна вона - а він цього іще не узрів.

Як не знав, що буває світанок душ, і не бачив в очах морів,
Як не думав, що стежка веде до дна, поки сам туди не забрів.
А там казка космічна з усіх казок: дивна німфа і сміх богів.
І в той день розвернулися сотні стежок для єднання двох берегів.

Її гнали із Неба тисячі літ, і Земля таких не прийма.
«Чому дивна я, як нудний цей світ? А нудному синонім – тюрма».
А йому говорили: «Вона чудна, ти спокійну собі знайдеш».
Вогняна стихія, палка весна – ти і в пекло за нею підеш!

А його намовляли: «То ж чужа, заспокойся, забудь, облиш».
Всі слова розсипалися, мов іржа, її сміх проростав, як спориш.
А його наставляли: «Розумним будь, бо погубиш райський прогрес!»
Він забув про буденну усю каламуть і для неї спустився з Небес.

Вона зрощує сміх, сіє іскри для нас, обертає життя на сон.
І навколо усе надлегке, як джаз, і звеличене, як пантеон.
Ти впізнаєш її, коли в серці твоїм її сміх симфонічно луна.
І не бійся - не схибиш, бо очі, як ніч, і у світі вона одна.
23.07.2016

Дикі пси часто брешуть на небо: так просять ласки,
Хороводами в зграях обдурюють холод, як люди первісні.
Дикі пси залишають надію багаттями згаслими,
І душа неприкаяна в пошуках - вічний перевертень.

Бути диким - дивитись безкрає безхмарне небо,
Цілувати дзеркально гладку бахрому ріки.
Сутінковими пасмами бігти й нічим не гребувати.
Бути світлом, вогнем, бути сильними і палкими.

Коли пси наближаються - очі у них іскряться.
Їхня шерсть буревіями зметена у кожухи.
Бути вільним - не значить поневірятися,
Це зухвало минать перепони-прив'язки-оцінки-плітки.

Їм би ситими бути - зате їхній дух крилатий.
Їм би чистити лапи від пилу-доріг-попси.
Вони вічні, бо їх неможливо впіймати і стратити.
І любити так вміють лиш вільні і дикі приручені пси.
5.08.2016

Ворони і вічність, бетон і стара бруківка.
Розпалене літо в столиці пашіє вогнем.
Бувають слова, що діють як вибухівка.
Бувають стежки, що минають одним сивим днем.

І в сутінках долі у мряці є люди-оази,
Є друзі-сюрпризи, є чудо, є очі, як справжні дива.
Коли увесь світ проти тебе і правда доводить до сказу,
Є ті, хто мовчанням транслює любов чи втілює у слова.

Є свіжі надії, є давні бажання, є світле і вічне.
На лінії часу правдиве у сірій самотній іржі.
Цінуйте усіх, хто приймає вас вповні із протиріччями.
І тих, хто не судить - обожнюйте і дорожіть.
07.08.2016

Загострилось лезо, виточує крапку над «і».
Сни. Думки до думок – то ростуть мармурові гори.
Так багато висот, і казок, і людей надійних.
Я злетаю й не чую, про що ви земне говорите.

Скажи мені, чому сумуєш?
Чом заплямована блакить
Старим зневаженим минулим,
І думка тліє, не горить?

Відколи зникли наші гори?
Чому забуті небеса
І в світі є ярмо покори?
Вперед в мабутнє шляхом втрат?

Чому прогрес - в холодних війнах?
Стійкий регрес - це все святе?
Чому не можна жити вільно?!
- Бо можна дихати зате.
2003 рік

Хто я для тебе, милий? Нам вже за 30, життя коротке.
Правила водять в обхід. Ми іще надто живі, щоби бути святими і заморочуватись.
Фрукти достигли, монахи острижені, коні осідлані.
Милий, вже скоро зима, сніг не залишить у пам`яті запах, позбувшись мого і твого імені.

Слово злетіло у вирій – і ти вже не схопиш його і не закриєш надмінно у вакуум.
Юні закохані в парку на крилах летять один одного тілом вкривати.
Сила силенна причин – і лиш одна змога здолати і вивезти.
Страх контролює серця , зупиняє весь хист, як аборт геніальності й живості.

Дивний характер мені пробачай – ніч така довга, а «люди странные».
Я відчайдушна, бешкетна. Свобода не гріх – це чудове пристанище.
Думку цілуй мою, бав мої сни, забувай гравітацію.
Милий, нам вже за 30, і все солодке удвох – це найкраще, що в нас зостанеться.
29.08.2017

Хочеться класти на тло умовностей,
Жити на повну, жадати пристрасно.
Мовчати голосно, кричати мовчки,
Бути закоханою неоактрисою.

Дивно співати, писати ввічливо,
Всю сексуальність нести живопису.
Перевернути епоху кітчову,
Видати збірку оральних опусів.

Крикнути «Стерво! Падлюка!» Безвісти
Канути в світ без лайна й жорстокості.
Я - не Аліса, не можу щезнути.
Тільки кохати тебе 100-відсотково.

весна 2009

Сусіди стрижуть газон.
Вівчарка ходить по колу.
«Маєш бути резонна!»
- "Ніколи".

В імлі ми усі святі.
Ці маски розвіє з туманом.
«Я знаю тебе до тіні!»
- "Омана".

Концерти - весняна церква.
Суп зустрічей замість шотів.
«Доки будеш нестерпна?»
- "Доти".

Таксист – добрий джин і король:
Клієнтам бажання розвозить.
«Ти маєш сказати пароль!»
- "Досить".

09/04/2016

Скресла крига ілюзій – орнаменти казки в склянім вікні.
Трудоднями повняться будні і сходять в людські могили.
Твій самотній погляд, віками мене шукаючи, звечорів.
Всі сумні думки тятивою ставали, текли чорнильними гирлами.

Ти співав мені – я не чула ні слів, ні мелодій. І голос щез.
Заколисую слабкощі, ріжу печаль, сповідую раціо.
Для дівчат світ – чужинець: занадто безтактний і грубо-кремезний.
В нім теплиці нема для бутонів, щоб стали тендітними граціями.

Це все пустощі, лестощі. Все, окрім серця – пусте.
Кожен голос коханий для когось месія-шаман-спаситель.
У пустелі я буду піщаною бурею, буду вікном в споконвічній стелі.
Замовкай, уникай. Я заклята довічно тобі увижатися й снитися.
21.11.2016

Ти вискажеш все і правильно виставиш світло.
Я буду вже сива, а в кадрі, мов німбом засліплена.
Я твій чорний лебідь у поетичному танці,
малюю зигзаги масні на постійній дистанції.
Твій символ свободи, висот і падінь, і феєрій.
Принцеса пустель, чужа недосяжна прерія.
Ти плюнеш в колодязь, а потім захочеш додому.
А там декорації і передмістя Содому.
Летючі лисиці висять на електричних лініях.
Старі королі вже утратили міць у правлінні.
Прадавні дуби стімпанком в сучасність заковані.
І білий твій кінь і той має стандартний роз'єм у підковах.
Насниться реальність, і завтра ти знову прокинешся.
Старий чорнокнижник з відбитком жаги на вилицях.
А лебідь - то птах перелітний, порине в гастрольну еру.
Сто грам драмтеатру, сто років сама в партері.
Тож спи, мі амор, вечеряй сирими мріями.
А в мене мій танець.
Чудна.
Незбагненна.
Окрилена.
31.07.2017

І ти кажеш мені: мала, будь легкою – завжди лети:
Обирай дорогу, не зважай на сумнів, не втрачай мети.
Бо життя не мед і ніхто не спішить везти тебе на Гоа.
Краще будь собою. Відповідай за свої слова.

І ти кажеш мені: за падінням все краще і буде ще сто вершин.
Рік по тому усе надскладне – вже мізерне, наче один аршин.
Я пручаюсь і на все апелюю, мов дипломат.
А ти кажеш: глянь на себе, мала, і змирись - ти у нас не прагмат.

Ти цінуєш людей бо вони є поруч чи просто є,
Навіть в крайньому разі не поспішаєш забрати своє.
Я сварюсь, заперечую: раптом я буду жорстка і нова?
А ти кажеш: мала, не сміши мене – краще дбай про свої права.

Бо любити й літати – це незалежність і не для всіх,
А лише для сильних, котрі втримають дзвінкий твій сміх.
І ти кажеш: руденька, буденність усіх вбива.
Краще сяй і твори, бо для буднів ти надто жива.
02.07.2015

я голос в твоїй голові я невидимий відьомський захист
той захват вогненних зіниць що у трепеті танцю молились до мене
колись поміж нами були лише коні бої і холодні стремена
в новітнім житті ти приховуєш запах парфумами дотик замінюєш стукотом клавіш
вся фальш випромінює темряву згустки злітаються хижими зграями
над мертвими душами вирви порожніх думок і айкью вже з відсотками в мінусі
цей день як останній свій витвір зліпи дооформи і геть поза рамки обмежень ти винеси
а я буду киснем ось цим що в тобі оживає обурює радує грає
і сумом твоїм вуглекислим
що догоРАЙє
11.02.2017

Стерти себе - і написати наживо. Заново.
У тебе партер – у мене фінал, завіса.
Ці кінопроби і театральні твої екзамени
Для силуетів із перших рядів, що жартують в кріслах.

Дай мені ластик – я вичищу всі історії,
Від Махабхарати до Одіссеї і Тори.
Щоб над`яскраво, щоб не було повторень –
Я навизбирую гами і кольорово створюю.

А коли аркуші голі й не буде чого стирати,
Я з реверансом поїду в безпечні свої Пенати.
І після димних ночей і натхненно-скаженого тижня
Видам історію добру. Свою. І дуже кіношну – чи книжну.
24.08.2016

Часом мовчати в онлайні -
Майже сидіти поруч.
Ця випадкова дистанція -
Наші дотичні поручні.
Ти заїдаєш всі сумніви,
Я звинувачую поверхи.
Ми пропускаємо сутінки,
Де наші мрії ковзають.
Стіни спинились, схибивши
Нас упіймати заживо.
Ти мене вкотре вибачиш,
Я відплачу тобі захватом.
Тіні від літер стукають
Звуком знайомого голосу.
Ти адресатів плутаєш,
Я відсипаю колкощі.
Бути онлайн акторами
Часом для нас відведено:
Нащо ти смайли повторюєш?
- Так уникаю відвертості.
25.05.09

Коли біль трансформується у слова,
а бажання - у кольори,
Намалюй, як я сплю і сміюсь у снах.
І нічого не говори.

Коли правда затята і точить ножі
На відвертість і доброту,
Ти зміси мене, як сухі коржі,
І зліпи мене - саме ту.

І струмками розтане усе неживе.
А я відьма з країни Оз.
Все несправжнє, що поруч гукає й пливе,
Хай минає й проходить повз.

Мої мрії - похресниці неба й зорі,
Мої танці - то ритуал.
Будь собою, нічого не говори.
Намалюй мене голу з лицем догори.
Як нікого не малював.
20.07.2016

Гірше завжди буває. Це правда, милий.
Навіть коли ти на дні глибокого моря без кисню.
Люди вмирають, тіні приходять в будинки покинуті.
Товаропотік у великому місті мрії окислює.

Сонце встає і сідає, і вічність по колу
На паровозі світанків круг нас обертається.
В душах, як в мапі – теж є свої темні околиці.
Ніколи не знаєш, хто виїде звідти, а хто в них зостанеться.

Совість, як сіль, свіжі рани болюче притрушує.
Звичка затягує очі ще гірше, ніж сліпота.
Ми усі вільні до вибору, тільки самі себе змушуємо
Стежку по колу в щоденній пустелі думками топтати.

В дні патентованих снів, юесбі і технічних виродків
Складно сказати слова найпростіші – до тремтіння й відчаю.
Чесність дає свої пагони, з них все життя наше виросте.
Випий ще кави, коханий. Ми тільки тут і тепер – в нашім щасті і вічності.

20.11.2017

Забувати. Як бігти босому по чорній густій воді.
В теорії море розійдеться, ти король світу, то вже хеппі-енд.
На практиці душі зневірені, ноги закволі і сумнів щокроку в ході.
Така селяві. А ти просто терпляче чекаєш зручного моменту.

Ця функція захисту одвічно стороння для мене й чужа.
Вертати домів – даруй ластів'ятко, це точно не сильно моє.
Для мене лежить принципова і досить чітка межа
В причинах і наслідках, хто ми були і ким по-справжньому є.

Ти сердишся знову, жбурляєш рядками і з жаром розіб'єш горшки.
Театри згоріли раніше за наші провали. Ми граєм в німе кіно.
Учора спекотно. Сьогодні вже сніг, а завтра думками дощитиме.
Ти в серці моїм зробив трасу й гасаєш по ній сам з собою на перегонах.

Вся наша буденність - це привид бажань і тривог, наших мрій і розлук.
Усі кольори на відтінки розклали, палітра загальна одна.
Якщо я спіткнусь і впаду – будь зі мною. Візьми мене на поруки.
Найкраще у Всесвіті благо - це люди земні, яким не однаково.

23.11.2017

вкриваю очі ніжністю ніжу качаю ніжкою
щастя обліплює вітром стопи інтимно свіжі
віршем торкаюсь шкіри мрією тішу обличчя
вивчи мене для віри викинь усі протиріччя
поза шаленим містом тримай і тримайся міцно
там у ставки з водою падає синя хвоя
Гойя би плакав пафос понад усі водойми
ти мені Небом насланий душу дощами гоїти

літо 2009

Брідж – бути тою, яка відлюбила тебе давно.
Луна відзвучала, вина протекла у вино.
Знову блек-джек: ти не проти, а я не одна.
Звичний коктейль: із пустого в порожнє, з вини – вина.
Вигідний куш і три крапки уже вляглись,
Жалі відболіли, страхи вже сповна і до дна відбулись.
Ти класний мужик, хоч застигни і рота роззяв:
Я зняла джек-пот саме в тім, що мене ти не взяв.

травень 2013

Сильна дівчинко, будні – це простір для грубощів.
Загартовують, спалюють. З попелу ми злетимо
і, як фенікси, в ірій повернемось мудрими.
Ми, як соколи, маєм занадто велике крило.

Нам би в тонкощі влізти і світ написати прекраснішим,
Нам будити усіх, хто так впевнено спить на яву.
Люба дівчинко, з віком їм всім не до нас уже,
Бо вони не літають, а тримаються лиш на плаву.

Твій політ ще на старті – далекий, безхмарний, просвітлений,
А журнал бортовий – це відкрита новому душа.
Турбулентність мине, небо буде до тебе привітнішим.
Крила просять любові, забути їх не поспішай.

2 квітня 2014

Не думка – тільки криця.
Передхолодний дзвін.
Вогненна колісниця
Твоїх музичних стін!

Нестримані печалі -
Невипита труна...
Твоїм глухим мовчанням
Розгойдана весна.

2007

Стала рафінованою.
Скажи, навіщо?
Краще писати, бігти, намагатись вивищитися.

Его моє обпльоване,
Смажу стейки,
Від світу всього приховую власну істерику.

Лишились скупі бажання:
Руду кицьку,
Пательню у квіти, пальму, чемодан з китицями,

Зімбабве роздержавити,
Паста ді маре,
Бути для всіх кралею, а вдома – примарною.

Та стоп. Рафінованість.
Так, я забула :
Банальне-нове-в-мені-вбиває-геній-минулого.

24 березня 2009.

…І він пішов палити на балкон.
Вона лежала, втупившись у стелю.
Одвічний чоловічий баритон
Залишив в серці кам`яну пустелю.

Ще три хвилини в тихій самоті
У спробі відчувати невідчутне
Він палить – а вона в лихім куті
собі чекає поки біль ущухне,

Зітреться сумнів швидкоплином днів
Минуть богемні примхи і заскоки
… а вуглик на цигарці тихо тлів,
Транслюючи свій одинокий спокій.

2.02.2009

коли нічого я не напишу
це буде знак що каятись вже пізно
що треба тренуватися з у-шу
природнє замінити на залізне

ходити в гості чистити авто
шукати смислу де його немає
ступити на споживчий рубікон
і вбити пташку бо вона співає

Світло очей я в твоєму сяйві
Коло вогненне ти і я
Твоя любов це моє осяяння
Пристрасна тепла течія

Ти роздягаєш мене зіницями
Я перехоплюю подих йду
Дай своїм спраглим поглядом вмитися
І не вдавай що ти байдужий

Подив і біль у моєму серці
Впевненість й втіха на вустах.
Дай зупинитись моїй істериці
Я знепритомлена власним страхом

Ти найдорожчий такий далекий
Хочу до тебе така твоя
Спрагло припасти із вигуком з клекотом
Згадати що тіло то течія


26. 04.09