Темні очі, як ніч, і яскраві, як день, - отака лиш одна вона.
То легка, мов повітря, яскрава весна, то обурена, як війна.
І сміється уголос з усіх проблем, і з запеклих своїх ворогів,
Із кармічних боргів і чужих берегів, і приписаних їй гріхів.

Так бува раз на вік: землетруси стихій, тектонічні розломи плит,
То як зустріч титанів і грецьких богів, що сильніш за буденний світ.
Пролетіла на сході ясна зоря – то іскра від контакту тіл.
І вона усміхалась - одна вона - а він цього іще не узрів.

Як не знав, що буває світанок душ, і не бачив в очах морів,
Як не думав, що стежка веде до дна, поки сам туди не забрів.
А там казка космічна з усіх казок: дивна німфа і сміх богів.
І в той день розвернулися сотні стежок для єднання двох берегів.

Її гнали із Неба тисячі літ, і Земля таких не прийма.
«Чому дивна я, як нудний цей світ? А нудному синонім – тюрма».
А йому говорили: «Вона чудна, ти спокійну собі знайдеш».
Вогняна стихія, палка весна – ти і в пекло за нею підеш!

А його намовляли: «То ж чужа, заспокойся, забудь, облиш».
Всі слова розсипалися, мов іржа, її сміх проростав, як спориш.
А його наставляли: «Розумним будь, бо погубиш райський прогрес!»
Він забув про буденну усю каламуть і для неї спустився з Небес.

Вона зрощує сміх, сіє іскри для нас, обертає життя на сон.
І навколо усе надлегке, як джаз, і звеличене, як пантеон.
Ти впізнаєш її, коли в серці твоїм її сміх симфонічно луна.
І не бійся - не схибиш, бо очі, як ніч, і у світі вона одна.
23.07.2016