Я до тебе іду залисточеним гаєм осіннім,
Сухотрав'ям полів, тих, що пахнуть полином гірким.
Розплелася коса, розірвалось намисто: у сіні
ми з тобою удвох... та, нажаль, сном було це моїм.
Відчуваю твої такі щирі, відверті цілунки,
Мов мурашки, вони розповзлися по тілу, чекай,
Ми із чаші гріха напилися достатньо вже трунку,
Та тепер все одно, що попереду: пекло, чи рай.
Пахло димом їдким, тільки листя ні в чому не винне,
Полум'яна любов запалила, мов іскра, чуття,
Вітер попіл розніс, залишилася згадка єдина,
І ранковий туман, як відлуння того каяття.

Мені так мало треба - лиш любові,
У русі кожному, у кожнім слові
Її відчути тілом і душею,
Щоб тільки поруч і лише твоєю
В цілунках, ніжності, коханні, тиші...

Все інше я проситиму пізніше.

Місяць підкрався неждано,
Зорі усі засвітив…
Пісню співає коханий,
Вже не чекать мені див...

Тяжко любить бандуриста,
Вірить у щастя ясне:
Лєється мелодія чиста,
Не приголубить мене.

Він обнімає бандуру,
Ніжно торкається струн,
Лель мою пестить фігуру...
Хай тебе візьме Перун!

Хочеш, щоб зиму проспала?
Кажеш, що Муза прийшла?
Дива мені вже замало,
Не дочекатись тепла...

Досить співати до ранку,
А щоб розвіявся хміль,
Треба відкрити фіранку.
Ти моя радість і біль.

На дієту сіла Ліза:
У спідницю вже не влізе,
Хоче бути гарна, модна,
Тільки дуже вже голодна...
Шоколад, сосиски, сало
Все сусіди розібрали.
Гречку їсть пісну, салати,
Печива немає в хаті.
Каже дівка блідолиця:
«Ні! Куплю нову спідницю!»

До бабусі їде Ліза,
Все поклала до валізи:
Ведмежа, чотири Барбі,
Олівці, альбом і фарби,
М’яч, три книжки і візок
Для улюблених ляльок,
Іграшок не рахувала,
Бо не буде їх замало,
Тільки думає усе:
«Хто ж валізу понесе?»

на вірш "мат...ріархальне"
http://maysterni.com/publication.php?id=56539


Це сучасність, не третє століття до нашої ери,
То ж футболку зніми і шкарпетки, є в крані вода...
Відірвися від компу, сидиш там, неначе в печері,
Мій художнику слова, поете, я ще молода!

Подаруй мені казку, любов, чи хоч секс, в цьому світі
Нині патріархат - ти читаєш щоночі вірші.
Я ж бо самка твоя, зараз кажуть "дружина", а жити
У панельній квартирі мені уже не до душі

Із таким динозавром. Піду і знайду папуаса,
Що йому до книжок і до світла, у нього бамбук
Є міцний для хатини, з ліани постіль і матраси
Буде матріархат, буду жити спокійно, без мук.

Вже давно відплело павутиння їй бабине літо,
У неділю приходять у гості онуки і діти.
Осінь колір змінила, так сумно, що листя останнє
Опадає, та в дім завітало неждане кохання...
Відганяла його, бо соромилась - близько вже старість,
Та осіннім листком у вікно залетіло - зосталось,
І вона розцвіла, ожила, як весна, забуяла.
Хоч би листячко все не опало, хоч би не опало...
А червоні і жовті листки все кружляють у вальсі,
Все забули у вирі танку, хай бо грає Вівальді.
Двом зима не страшна, пахне листя осіннє у хаті,
Те, що встигли вони зберегти, восени назбирати.

31/10/09

В чужім краю смородина росте,
Привезена із маминого саду.
Весна прийшла і знов вона цвіте
Серед хурми, оливи, винограду.

Ми з нею поріднились назавжди
І приросли, та ягідки чорніють...
Хоча на смак солодкі, запашні,
Вони про сад матусин завжди мріють.

Щовечора до неї я іду
Поговорить про радості й печалі.
Моя рідненька, в щастя і біду
Не покидай. Я буду і надалі

Плекать тебе, мов те мале дитя,
Хай пиріжки нахвалюють сусіди.
А ти цвіти у новому саду,
Щоб нас з тобою обминали біди.

Випадково у Інтернеті знайшла переклад цього вірша на болгарську мову. Автор - ZEMEDELEC
Не знаю болгарської, тому не можу оцінити якість перекладу.

Касисът от мамината градина
В чужд край моят касис расте.
Храстче пренесох от мамината градина.
Отново е цъфнал той и пролет дойде.
Посред фурми, маслини, лози го имам.
Свой побратим заминаги в него намирам.
Плодчетата чернеят и корени пуснахме.
Колкото и да сме ароматни ,сладки и вкусни,
без мамината градина умираме.
Привечер при него ще ида
да похортуваме за радостта и за болката.
Мой побратиме в щастие и беда
не ме изоставяй! Ще бъда и надали
и теб ще оплача като малко дете!
Ще хвалят пирожките ми съседи.
А ти ще цъфтиш в новата градина
и двама ни-беди да подминат!

Вже час летіти, а його нема...
Не попрощався, не махнув крилом.
Вже час летіти... Холод і зима
Їй не дають лишитися з орлом.

І ластівка летить у синю даль
Без нього... Він - де холод і зима.
Їх розділяють відстань і печаль.
Вже час летіти, а його нема.

Їй так потрібні сонце і тепло,
Що той орел? Лиш сила, та краса.
Тому й не пара ластівка з орлом.
Вже час летіти, кличуть небеса.

Осінь, гарна молодиця,
Розгулялась, веселиться,
Прикрасила все барвисто
І шипшинове намисто
Одягла собі на шию...
Та чого тільки не вміє
Осінь, щедра господиня!
Гарбузи, картоплю, дині,
Все зібрала із городу.
Не забула й про погоду:
Заховала у тумані
Сад, де яблука рум”яні.
Там, де груші соковиті
Зранку дощиком обмиті,
Листя жовте розтрусила,
Де береться в неї сила?
Осінь гарна молодиця...
Літо нам вже тільки сниться.

Неба ясна просинь
Розпустила коси,
Всю траву зім'яла,
Юність пригадала...
Чи мені здалося?

Свіжий запах листя,
Ягідне намисто,
Відцвітають квіти,
Підростають діти...
Осінь дуже близько.

Чарівнице осiнь,
Жартувати досить!
Фарби всі змішала
І розмалювала
Ти моє волосся...

Ти така красива, сукня - біла вишня
І дивлюсь на тебе в щасті і жалю,
Пухом тополиним роки пролетіли.
Я сьогодні доню заміж віддаю.

Одягнули ляльку у весільне плаття,
Бантики і стрічки вітром розвіва.
Будь, моя рідненька на добро багата,
Хай душа від щастя плаче і співа.

Ти така красива, мов квітуча вишня,
Ягідка вродлива, що достигла вмить.
Зовсім я не вірю – ти вже заміж вийшла,
Та чомусь серденько радісно щемить.

Ми не помітили дощу,
Що лив безперестанку,
Тоді з тобою я була
Із вечора до ранку.
Жаркі цілунки дощ змивав,
Та все сильніше лив,
А ти їх знову дарував,
По тілу розгубив.
Дві хмари у одне злились,
Грім стогне знов і знов,
Ту спрагу, що була колись,
Заповнила любов.
Холодних крапель ніжний жар
Всю землю осипав,
Та пестив жадібно, а дощ...
Нічого він не знав!
Мигнула блискавка, стріла
Пронизала тіла...
Зник раптом дощ,
Пропав, пройшов, негода утeкла.
Забути як шалений дощ?
Він слід в серцях лишив.
А може то був тільки сон,
Якого ти хотів?

Тихо, ніжно, сніжинкою
На плече твоє упаду і розтану,
Дощовою краплинкою
Доторкнусь до твоєї щоки
І ніколи кохати не перестану...
Тільки ти мене не розлюби.

Вранці сонячним променем
Я прилину до тебе і зацілую,
А яскравими зорями
Застелю я доріжку твою
І кохання своє тобі подарую,
Лиш признайся, чи любиш?
Люблю!

Пародія на вірш Ярослава Чорногуза "Бабине літо"
http://maysterni.com/publication.php?id=34667

У БАБИ ЛІТО - свято в хаті,
Вона вже досвідом багата,
І мудра, й щедра, і красива,
ЇЇ волосся ще не сиве,
Нема пелюшок і горшків,
Та тільки жаль, в чоловіків
Вже осінь щедра наступила,
Червоні щоки пожовтила
І їхнє дерево поволі
Все долі.. долі все і долі...
Поки зима ще не прийшла,
Останні подихи тепла
Лишіть для БАБИНОГО ЛІТА
Що ще не встигло відгоріти...

Повернувся Гриць додому,
Сидить та сумує.
Біля нього, як голубка,
Жіночка воркує:
- Що з тобою, мій коханий?
Та мовчить миленький,
В очі глянути боїться,
Тьохкає серденько.
Каже жінка: "Ми – родина
і твої проблеми - стануть наші,
Ми з тобою все переживемо!"
- Ти упевнена?
- Клянуся.
Шепче та привітно...
- Що ж, скажу,
Коханка наша від мене вагітна...

Вірші виношую в думках,

Їх не записую відразу.

Мов павутиння – строфи, фрази

Мій мозок обплітають... Жах,

Сум і любов у тих віршах,

Розчарування і надії,

Інакше жити я не вмію.

Літаю в кольорових снах

Та посміхаюся зустрічним...

А рими, наче птахи, в даль,

Несуть мій смуток і печаль.

Та знаю, що ніщо не вічне.

Реанімація душі – мої вірші...

Ми неначе дві зорі у небі,

Не з"єднає нас Чумацький шлях.

Не сумуй коханий мій, не треба,

У моїх ти залишився снах.

Я тебе кохаю, розумієш?

Так кохаю, що не маю слів,

Розказать про це... А чи зумієш

Ти почути мого серця спів?

Я зберу в торбинку поцілунки,

Вузлика на пам’ять зав’яжу.

Ні! Мені не треба подарунків...

Прощавай, коханий, - лиш скажу.

Ось квиток і поїзд вирушає,

У останнє міцно обнялись...
Прощавай,- сказав!
Та ти не знаєш:

Я чекала твого: «Повернись!».

Польові яскраві квіти

Я пішла збирать весною,

У долині горицвіту

Познайомились з тобою.

Їх чарівною красою

Ми до ранку любувались,

Там під зорями у полі

Цілувались, цілувались.

Серед квітів горицвіту

Я тебе зустріла в полі,

Жовті квіти горе цвіту –

Подарунок щастя й долі.

Милі квіти горицвіту

У віночок ми збирали,

Чи на радість, чи на сльози,

Ой не знали, ще не знали.

Відцвіли весняні квіти,

Поле вкрилось білизною

І збираєш ти ромашки

Із другою, вже з другою.

Ой, чи любить, чи не любить,

Я гадала-ворожила.

Моє перекотиполе

Удержати не зуміла.