А за вікном сніжить
Й дерева з вітром розмовляють.
Напевне, і вони кохають
І щось, мабуть, у них болить…
Моя душа тобою снить.
Чому тебе щодня у снах шукаю
І в спогадах до тебе повертаю
Й назад вертаюся умить?..
Скажи, а в тебе теж болить?
А ти мене у снах шукаєш?
Чи, може почуття ховаєш,
Лиш серце в спогадах тремтить?..
А за вікном сніжить…
А я у мріях все літаю,
Про тебе мрію, все чекаю,
Та за вікном сніжить…

Нам до кохання залишилася хвилина
Чи вічність цілу ще прождать?
Я б Вас на танець запросила,
Та як Вам маю це сказать?
Нам до кохання близько дуже,
Чи може вигадала все?..
Мій любий, найрідніший друже,
Люблю Вас й дякую за все…
Нам до кохання… Ні, не треба…
Не треба слів, усе – в очах,
Мене підносите до неба,
Давайте стрінемось у снах.
05.11. 2013 р.

У самотньому світі,
Де печальне усе і сумне
Я тихо вийду із літа
І вустами зігрію тебе…

Я їх вип’ю, як кубок
Молодого терпкого вина…
Твої теплі і пристрасні губи…
Дай напитися ними сповна.

Вип’ю погляд, як повную чашу,
Як надію, – до самого дна,
Щоб крізь завтрашній день і вчорашній
Зазвучала кохання струна.

Я тебе обніму і долоні
Подарують ласки сповна
Я тону і хай світ весь потоне,
Хай в кохання не буде кінця!
31.10.2013 р.

Торкання рук і погляд крадькома,
Усмішки край, а очі – небо…
Знаю, це всього лиш гра,
якою маниш ти до себе…

Та завтра вчора не повторить,
Не буде неба, в небі – сонця,
Ніщо кохання не відтворить…
О, цей зрадливий стукіт серця!..

Не буде нерішучості у слові,
І поцілунків сліду не буде,
Лиш смуток тихий у розмові
І ніжність у очах буде…

Не буде пристрасті, кохання
І разом довгого шляху…
Не буде спільного світання,
Лиш в снах до тебе я прийду…
31.10.2013

Скажи, художнику, чому
Дитинство змалював промінням,
І крила дарував йому,
І малював з таким тремтінням?

Скажи, художнику, чому
Ти малював блакитну мрію
І вибрав фарби білизну,
Щоб змалювать людську надію?

Скажи, художнику, чому
Ти барви підібрав яскраві,
Щоб змалювати осінь і весну,
А, щоб любов, - то вибрав тьмяні?..

Сьогодні снились знов мені.

Ми були разом в цьому сні,

Гуляли вдвох вечірнім Львовом,

Нам було добре так, чудово…

Журились лиш старезні леви.

І раптом зникло все… Ну, де Ви?

І Ви з’явились так зненацька,

Якось світились по-юнацьки

І простягнули ніжно-сині

В букеті айстри й, як дитині,

Всміхнулись ніжно й таємниче

Й до cерця пригорнули так, як звично.

Забула все.. І світ в очах поплив

Й крізь пелену немов почула: «Як жив

Без тебе? Чом стрів тебе так пізно?»

А далі попросили в долі слізно,

Щоб дарувала час, не миті,

Коли ми вдвох у всьому світі,

Коли лиш нам сіяють зорі,

Коли забути можна усі болі…

Про що журились старі леви?

Та сон скінчився. Вас нема. Ну, де Ви?..

26.11.2012 р.

Я знаю, що впасти не дасте,
Як крила раптом обімліють,
В цю мить підставите плече…
А інші хай не розуміють…

Я хочу, щоб були завжди
Таким, як є, були зі мною,
Щоби образить не дали
І в серце не впустили болю.

Я вірю, витрете сльозу
І руку подасте в потребі.
І як зі сцени я зійду, –
Мене підіймете до неба.

Ми в вірності між нами не клялись

І зустрічались з Вами рідко, випадково,

А в серці звідкись ревнощі взялись,

Хоч знаю, що для Вас я є чужою.

Чого мене тривожить погляд Ваш,

Чому бентежить серце голос?..

Яка різниця, що в цей час

Думками линете до когось?

Я знаю тільки лиш одне,

Що хочу бачити Вас знову й знову,

Щоб інколи хоча б шукали в снах мене,

І поглядом стрічатись, ніби випадково…

Мій любий друже!

Ми знову стрілися із Вами.

Хотіла Вам сказать: «Мій пане!»,

Однак, тоді рабинею Вам буть прийдеться,

А в мене в грудях серце вільне б’ється.

То ж другом будьте – так на краще,

Бо ж Вашою не буду я нізащо,

Як, зрештою, моїм не будете Ви теж.

То ж хай все буде так, без граней і без меж.

Хоч грані можна стерти вмить, а межі подолати…

Скажіть, а можна почуття сховати?

Сховати, як цукерку у кишеню,

Чи як метелика в дитячу жменю?

А, може, можна заховати у шухлядку

І довго там тримать на згадку?

Ви знаєте, мені здається,

Лукава думка змійкою у серці в’ється,

Що почуття не можна заховати, –

Ним треба жить, любить, кохати!



Мій любий друже!

Давно спитати Вас хотіла,

Чи в серці Вашому посіла

Хоча б малесеньку місцинку,

Чи запалила хоч іскринку?

Чи, може все для Вас – інтрижка,

Чергова непрочитаная книжка,

Яку кортить разок хоч погортати,

Якщо сповна не вдастся почитати?

А потім покладете на полицю,

На виднім місці у світлиці

І друзям всім будете говорити:

«Заради цього було варто жити».

Та заперечу Вам: цього не стане,

Не буде спільного між нами.

Ця мить, яку в уяві змалювали,

Хоч як би сильно Ви бажали,

Не буде спільною для нас.

Про це забудьте, прошу Вас…

15. 07.2012 р.

Я – грішна, ні, я – не свята…

Я більш не можу це терпіти…

До тебе рвуться серце і душа,

З тобою хочу в світ летіти.



Навіщо рай, коли тебе нема,

Та що за щастя буть святою?

Хто скаже сам, що без гріха?

Я створю рай новий, з тобою…



Хай жде мене пекельна темнота!..

Везувій пристрастей палає…

Я – грішна, ні, я – не свята.

Твої обійми обираю…



Твої цілунки сняться уночі,

Я муки за життя приймаю…

Моя рука – в твоїй руці…

З тобою рай новий шукаю…

04.09.2013

Свято наближається
І зірки всміхаються,
І пухнастий білий сніг летить.

Діти забавляються,
На санках катаються.
О яка чудова неповторна мить!

Рік Старий прощається,
А Новий вітається
І дарує нам усім свята.

Миколай збирається
Із неба спускається
На золотих мальованих санках.

Дітвора регочеться, –
Вже й весни не хочеться,
Бо дарунків їде цілий міх.

Дід Мороз лоскочеться
І в повітрі котиться
Дітвори веселий срібний сміх.

Дива починаються,
Ялинка всміхається
І бенгальський вогник мерехтить.

Миколай вітається,
Дітворі всміхається,
З неба срібна зіронька летить.

І малий Ангелик,
Наче той метелик,
Витяга дарунки із мішка.

Настрій, як веселик,
І хлопчик бешкетник.
Що ж його в пакунку цім чека?

Та хлоп‘я хвилюється,
В збитках винним чується,
Бо ж багато він їх наробив.

Миколай любується,
Хлопчик вже дивується,
Бо Господь давно йому простив.

Свято вже кінчається,
Миколай прощається,
Янголя у шибку вже летить.

Хлоп‘ятко всміхається,
Ковдрою вкривається
І тихенько носиком кирпатеньким сопить.
17. 12. 2003 р.

Трішки ще і рік Новий
Прийде до нас спокійною ходою.
І ще пручатись буде той, старий,
І не даватиме душі спокою.

Тривожить буде спогадом серця
І з теплим щемом приходити зранку,
Та по-новому вже співатиме душа.
Це буде вже нова співанка.

І новорічна ніч запалить десь
Надії щирої тендітну свічку,
І з’явиться новий вже день.
А буде так тривати вічною

Мінятимуться день за днем
І рік за роком проходити будуть,
А в серці той тривожний щем
Ворушить буде душу людям.
17. 12. 2003 р.

Заплакала осінь зраненька
Сірим сріблястим дощем.
Чого ж ти плачеш, руденька,
Чому ці тривоги і щем?
Глянь, рясно палає калина,
Золотом вкрилась верба,
Немов багряніє долина, -
Ти ж бо у нас - золота.
Яблука сонцем налились
Й немов посміхнулись ураз,
Сонечку радо вклонились:
- Спасибі від кожного з нас!
Сонечко враз зашарілось -
Не сподівалось похвал -
Й немов би рум"янцем налилось...
Листочок на землю упав.
З-за пенька підморгнула опенька,
Капелюшка поправивши враз:
- Ну ж бо, посміхнися, руденька!
Ти ж бо найкраща у нас!
16. 10. 2009 р.

Журавлиний смуток
обійняв крильми.
Проміння сонце жмуток
розсипало поміж людьми.
Ділитися не хоче
у цім житті ніхто
і кожен так охочий,
щоби усе - його.
І розсердилось сонце,
сховалось між хмарок
й не гляне вже в віконце, -
буде усім урок.
16.10.2009 р.

Забери ці пошарпані квіти
І вальсуй собі тихо додому…
Не гортай життя минулі сторінки,
Двічі жити не дано нікому.

Що було, – проминуло, як вітер,
Й повернуть не захочу ніколи.
Забери ці пошарпані квіти
І вальсуй собі тихо додому…
10. 10. 2009 р.

Моя маленька мрія
Далека і близька.
Моя маленька мріє,
Так ось ти є яка!

Моя маленька мріє,
Не зрадь моє чуття!
В душі вогонь жевріє
Й вирує почуття.
20.09. 2002 р.

У небі журавлі курличуть
Й зникають десь у вишині,
І в даль мене з собою кличуть,
Та полечу на власному крилі.

Моя мрія, як пушинка
Угору здійнялась
Й легенька, як хмаринка
По небу понеслась.

І сипле, сипле щастя!
Дарує нам життя
І почуття незгасні, –
Любові це іскра.

У небі журавлі курличуть
Й зникають десь у вишині,
І в даль мене з собою кличуть,
Та полечу на власному крилі.
25. 10. 2000 р.

Чи бачив ти коли-небудь,
Як зорі танцювали,
Як місяць осявав їм путь,
Як в травах розсипались?
Я бачила це наяву,
Як разом ми стрічались,
І в пам‘яті я бережу
Ці спогади яскраві.
08. 09. 2009 р.

Знову в серці моїм посміхнулась весна
І розквітла душа світанково.
Ввечері Муза до спальні ввійшла,
Підморгнула мені загадково.
І здалося тоді, що вона
Виглядала якось веселково.
Я збагнула, яка це краса,
Як довкола усе тут чудово!
І у серці моїм посміхалась весна,
І раділа усьому навколо…
08. 09. 2009 р.

Защеміло від болю серденько.
Бо розлука надходить близенька.
Прощавайте, дитячії мрії!
Розростайтесь, юнацькі надії!

Полишаю я берег дитинства,
У зажурі дивлюся на пристань.
Мій човен відпливає у море,
Де буває і щастя, і горе.

Та все таки маю надію,
Подолати я горе зумію.
І співатиме серце піснями.
І душа розцвіте волошками.

Завмирає серденько в тривозі,
Бо човен життя вже вдорозі.
Мрія зоріє на небосхилі,
Та знаю: я буду щаслива!
15.06.2000р.

Чотири довгі роки
Ти вірила в його любов.
Вслухалась в шепіт сосен,
Чекала знов і знов.

Але чомусь він не прийшов.
І гірко так чомусь на серці стало.
На небі місяць знов зійшов,
А ти усе чекаєш.

Чи прийде він, чи ні
Тобі того не знати.
Мабуть судилося таки
Ще трішки почекати.
17. 06. 2000 р.

Який чудовий день!
Осіннє небо посміхнулось,
Розцвів трухлявий пень
На землю сонце повернулось.

В малого хлопця очі
Тягнулись до любові.
Вони такі глибокі
Та повні сліз і болю.

Скалічив фатум серце,
Залишивсь без батьків.
Ті очі – два озерця,
В них смуток голубів.

Жорстока доля жартів
Нам безліч підкида.
Ніщо в житті не варте,
А в серці пустота.
20. 10. 2003 р.

Малинове небо
Дарував ти мені.
Була біля тебе,
А ніби – в вогні.
Утома солодка
І подих обпік…
А мить ця коротка.
А мить – тільки ніч…

08. 09. 2009 р.

Сріблястий серпанок думок
Линув потоком і раптом замовк.
Серце стукоче у закутку десь.
Повне вагання й кохання без меж.
Погляд діткливий душу мою
Нишком тривожить, додавши жалю.
Свічка воскова скапує враз
Сльозами печалі і тихих образ.
Вітер за шибкою зашелестів,
Ніби за тебе сказати хотів:
«Повір, що сумую поруч я теж,
Моє ти кохання вічне й без меж…»
08. 09. 2009 р.

Коли ще жив дідусь, розповідав,
Як у дитинстві тяжко горював,
Як з братом голод перебули,
Й наказував, щоб не забули,
Хто саме винен був тоді
У людській цій страшній біді.
А було так, що у родині,
На двох була лиш картоплина.
Молились Богу і не знали,
Що не від нього оця кара.
Що хліба скибку цю останню,
Зерно, що сховане у стайні,
І грушу ту, що з батьком посадили
(У цей рік рясно зародила),
Усе, усе, що було в хаті,
Забрали виконавці кляті.
Наказом Сталіна так скориставшись,
Ще й над малими познущавшись,
Мовляв, просіть тепер у Бога,
Щоб Він послав вам допомогу…
Та якось разом перебули,
Усе пройшло, все проминуло
Й проживши вік тяжкий, тривалий
Дідусь усім заповідали,
Щоб стереглися ми довіку
Образити суть чоловіка,
Закону Божого щоби держались
Й перед усім ми намагались
Зажити в Бога доброй слави,
То й проживемо вік тривалий.

На серці сумно дуже,
Коли тебе нема зі мною.
Мій любий, мій коханий друже,
Невже між нас повіяло зимою?

Не вірю в це. Ти любиш. Знаю.
Ти присягавсь перед зірками.
І я тебе понад усе кохаю.
Для мене ти один понад світами.

Наша любов здається неймовірна,
Усі кругом дивуються словами:
«Така любов поетів гідна,
Дарована вона вам небесами.»

А я прошу благословення в Бога
І щиро молюсь і благаю:
«Хай буде в нас на двох одна дорога, –
Я щиро так його кохаю…

Скажи мені, що любиш Ти мене
І пригорни до себе ніжно.
Хай ніч прийде і день мине,
Хай будем ми з тобою вічно.

Я мрію просто прихилитись
Ніжно так до твого серця,
Тобі у вічі подивитись:
Вони у тебе – два озерця.

А ще я мрію, що ми разом
Рука об руку будем йти.
Й як холодом повіє часом,
То завжди поруч будеш ТИ.

Ти повернись лише, коханий,
З доріг далеких, нелегких.
Є в мене лиш одне бажання, –
Щоб завжди був щасливий ТИ.
22. 07. 2006 р.

У синьому небі
Хмаринка пливла
І раптом про тебе
Розповіла:
– А ти і не знала,
Що у світі цілім
Іще не стрічала
Такого, як він.
А я відказала
У відповідь їй:
– Його я кохаю,
Мені ти повір.
Любов‘ю зігріта
У будь-яку мить.
Він сонечком світить,
Вогнем він палить.
Хмаринка всміхнулась
Із неба умить,
А потім гукнула:
– Нехай вам щастить!
04. 09. 2009 р.

А пам‘ятаєш, як у нас з тобою
На двох було одне бажання?
Як ми стрічались сніжною весною,
Жили передчуттям кохання?
Як потопали у снігах іскристих
У березневу сніжну пору.
А літом у квітках барвистих…
Як ми купались у любові?
Тоді не знала, що з тобою
Навіки доля поєднає.
Жила лише передчуттям любові,
А ти сказав мені: «Кохаю!»

Радію кожному новому дню,
Що з нетерпінням я чекаю.
І лиш свою щасливую зорю
У небі поглядом шукаю.

Колись вона опуститься згори
До мене ніжно на долоні.
Я їй скажу: „Лиш не спали
Моєї мрії пелюски червоні.”

(За Н. Ніколаєвою)
Осінила хрестом себе праведним подумки,
В пориві добра тянулась лиш ввись,
І вірила щиро, надіялась, каялась,
Ввійшла вона в церкву, хотіла спастись.
Не знала, – без хустки не можна,
І тихо хрестилась, – лиш ліва рука.
А в церкві так душно, так тісно…
Поруч озвалась жінка стара:
– Куди ж ти, дівице? Без хустки не можна,
Жінка у штанях спокуша до гріха.
– Пробачте, не знала… Іще молода…
Я свічку поставлю й вважайте – пішла.
– Ти хрестишся лівою! О Господи Боже!
Привів тебе, мабуть сам сатана!
–Ну що ви! Ви ж мудра! А щодо хреста…
Важить багато він… Лівша я. Хіба в цім біда?
– Ікони купила? Знаю, що дорого.
Вертайся назад, якщо грошей нема.
– Навіщо так, матінко?..
– Даремно чекаєш. Його тут нема…
Устелена терном дорога свята.
А звичай не знаєш, то й місця нема
Тобі в домі Бога. Лиш богобоязливому
Дорога до неба дана.
Ну що ж забирайся! Не треба ридати.
Далекі такі як ти від Христа.
Вона виходила сльозами умита,
Без віри, надії… Й любові нема.
Бува не для всіх двері церкви відкриті.
Духовний лиш храм нас до Бога взива.

Квітковий зорепад,
Калейдоскоп думок.
Був вчора снігопад
Із крижаних зірок

Сьогодні обпалив
Ти поглядом своїм
І в серце упустив,
Й заволодів моїм.
10. 07. 2009 р.

Ростуть у мене крила.
(Дивне відчуття)
Для себе стільки я відкрила,
Здається навіть підросла.

Так хочу я літати,
Все вверх, в небесну синь!
Мій друже, годі спати!
Душею в світ поринь!

Тут все таке величне,
Все манить, кличе, зве!
Водночас все так звично,
Й водночас все нове!
25.09.2002 р.

Самотня ніч
І я сама
Лиш подих свіч
І німота
Немає поруч
Твоїх долонь
І не зігріє
Душу вогонь
Вогонь палкий
І серця шал
І зір ясний
Небесний дар
10. 06. 2009 р.

„Для мене ти одна на світі…”–
казав, та знаю, це лише слова.
Твоя любов не може гріти,
А я не можу буть сама.

Мабуть тобі лише здалося,
Що любиш лиш мене одну.
А знаєш, я не можу й досі
Забути про образу цю.

Чому на світі так буває?
Любов не може стерти час
І в серці музика лунає
Крізь пелену гірких образ.

Не можеш ти забуть про мене,
Не можу я забуть тебе.
Але забути нам так треба, –
Весну цю вже не повернеш.
14. 08. 2000 р.

Хлопчина стояв під стіною.
У серці він спогад беріг.
А серце ридало від болю,
І очі росились від сліз.

Бриніла сльоза під очима,
Скотилась униз по щоці…
Стояв і просив під дверима.
Й монети тремтіли в руці.

Він мріяв про щастя родинне,
Про посмішку мами, сестри…
До них зараз думкою лине,
Для них мусить хрест цей нести.

Заробіток легким не назвете,
Бо легше в копальні, мабуть.
Він краще всю землю зорав би,
Ніж так як це зараз, отут…
28. 10. 2002 р.

Знов осінній морозяний ранок
Нам приносить в життя новизну.
Павутиння сріблястий серпанок
Покриває собою траву.

На троянді роса заблистіла,
Зупинила свій погляд на ній…
І здалось, що сльоза забриніла
На пелюстці багряних надій.

Пропливають хмарки в піднебессі,
Наче символ нездійснених мрій,
Ніби привид в повітрі несеться
Подих вічності – світлий й сумний.
25. 11. 2002 р.

Моя мрія, як пушинка
Угору здійнялась
Й легенька, як хмаринка
По небу понеслась.

І сипле, сипле щастя!
Дарує нам життя
І почуття незгасні, –
Любові це іскра.
25. 09. 2002 р.

Не зрадь мене, Любове,
Я довго так до тебе йшла.
В душі вирує ціле море
Й горить вогненне почуття.

Як часто так до Тебе
Наосліп йдемо ми.
І не знаходимо, блукаєм
І меркним в тіні самоти.
21.09. 2002 Р.

Намалюю візерунок
Барвами дзвінкими
Й поєднаю цей дарунок
З струнами легкими.

Заспіває моє серце
Піснею святою.
Заспіває моє серце
Й розцвіте весною.

Моє щастя хай несеться
По усьому світу
І земля хай убереться
В красні барви літа.

Навіть як настане
Золотава осінь,
То й тоді не перестану
І не скажу: досить.

А уже як засріблиться
Зима сніжно-біла?..
Ні, й тоді не зупиниться
Серця мого співу!
14. 06. 2000р

Знов блукаю в безмежності світу
У пошуках істин буття.
Он гілка вишневого квіту…
Що шепче із вітром вона?
Можливо, у них таємниця
Відома лише їм обом?
У їхній розмові іскриться
Нетривала і вічна любов.
А вітер голубить і пестить
Пелюстки своїм літеплом,
Однак пропливають повз весни, –
Їм знову не бути разом.
06. 05. 2006 р.

В її очах сльоза блищала,
А губи наче уві сні
Молитву щиру промовляли,
А ноги десь несли самі.

А серце, мов дитя кричало,
І рвались крики із грудей…
Куди вона оце тікає?
Чи від людей, чи до людей?

Чому життя таке жорстоке?
Чому спалило серце їй?
Були колись чуття високі, –
Тепер же жити їй одній.

Була колись у неї мрія,
Її плекала у душі.
До неї так душа стриміла!..
До неї линула вві сні…

А може ще весна всміхнеться,
Розквітне ще вишневий сад?
І вже ніколи не минеться
Рясний любові зорепад?..
23. 10. 2002 р.

Маленька сіра пташко,
Прилинь у мій садок
Й якщо тобі не важко
Присядь серед гілок.

І в ритмі диво-вітру
Ти спів свій заведи
І посмішку привітну
По світу рознеси.

А раптом їй зрадію
Не тільки я одна.
А раптом усміхнеться
Маленький сирота.

А може їй зрадіє
Бабусенька стара,
Що жде своїх онуків
Удома край вікна.

Маленька сіра пташко,
Про мене пам’ятай
Й якщо тобі не важко
У гості завітай.
26. 09. 2002 р.

Калинові грона і шепіт пшениці,
Під музику ранку сміються жита.
Над плесом сплелися дві верби-сестриці,
З-під каменя б’єьться грайлива ріка.

Всміхається сонце, засипає промінням
І радісно так на душі у Юрка.
Він тут народився, його тут коріння
І гордо сміється кирпате хлоп’я.

Дівчата співають, до хлопців жартують,
А там хлібом-сіллю стрічають гостей.
Он мати синочка голубить й цілує
І бабця старенька чекає дітей.

Виспівують дзвони недільного ранку
Й немовби взивають: прийдіть всі сюди.
І барви гаптують землі вишиванку,
І пахнуть наливом вкраїнські сади.
01. 08. 2004 р.

Жита стоколосся
Уплету в волосся.
І калини грона,
І маки червоні,
Ще й сині блавати,
Як учила мати.
Вдягну вишиванку,
Світлу, як світанки,
І полину птахом
Понад рідним дахом
Світу голосити,
Як треба любити
Рідний край коханий,
Рушник вишиваний,
Гаї солов’їні
На славу Вкраїні,
12. 06. 2009 р.

Над пшеничним ланом
Бузьок пролетів
На мамину хату
Спочивати сів.
Далека дорога
Стомила його,
А сюди привело
Спомину крило.
Споришами стежка
Ще не заросла
І вже котру весну
Здалеку верта.
Він стрічає радість,
Смуток чи жалі,
Та усе ж найкраще
В рідній стороні.
12. 09. 2009 р.

Десь поруч щастя пролітало,
Та не помітила, мабуть…
А, може я сама кудись тікала,
Щоб світу суть збагнуть
На самоті.

У гості муза завітала
На хвильку лиш, на мить…
Вона лиш кілька слів сказала,
А серце знов мовчить
У тишині.

Повірити словам цим прагну, –
Вони майбутнього іскра,
Що живить душу спраглу,
вона ж бо все літа
У вишині.

І знову щастя закружляло,
І в вир душею здійнялась.
Я знов раділа і сміялась,
Бо ж знов я щастя осягла
У цім житті.
05. 05. 2003 р.

Дощ осінній нахабно постукав
У прозорість бентежну вікна
І чомусь всі думки мені сплутав, –
Знову в серці моїм німота.

Цей осінній холодний вітрище
Страшно так за вікном завива.
На дротах електричних повисла
Кришталева краплинка-сльоза.

Там скрипаль молодий під стіною
Враз збентежує душу мою.
Люд проходить і мчиться юрбою
І немає до нього жалю.

Дощ осінній тривожно стукоче
У прозорість безмежну вікна.
Той скрипаль молодий щастя хоче
І до щастя рветься душа.
26. 09. 2002 р.

Шептав про тебе дощ в траві,
Сміявся місяць угорі.
Снувала ніжну казку ніч
І ти був поруч, пліч-опліч.

Горіло тіло все вогнем…
Твій ніжний подих, теплий щем…
Снувала звабну казку ніч –
Це ти був поруч, пліч-о-пліч.

Все тіло втома огорта.
Така солодка і терпка.
Снувала вперто казку ніч,
А ти був поруч, пліч-о-пліч.
10. 07. 2009 р.

Сонечко з травою
Розмовля про тебе.
Нишком я постою
Під блакитним небом.
Прихились до мене,
Посміхнись привітно.
Глянь верба зелена
Враз для нас розквітла.
Вітерець легенький
Шелестить з травою.
Під блакитним небом
Постою з тобою.
11. 07. 2009 р.