Коли ще жив дідусь, розповідав,
Як у дитинстві тяжко горював,
Як з братом голод перебули,
Й наказував, щоб не забули,
Хто саме винен був тоді
У людській цій страшній біді.
А було так, що у родині,
На двох була лиш картоплина.
Молились Богу і не знали,
Що не від нього оця кара.
Що хліба скибку цю останню,
Зерно, що сховане у стайні,
І грушу ту, що з батьком посадили
(У цей рік рясно зародила),
Усе, усе, що було в хаті,
Забрали виконавці кляті.
Наказом Сталіна так скориставшись,
Ще й над малими познущавшись,
Мовляв, просіть тепер у Бога,
Щоб Він послав вам допомогу…
Та якось разом перебули,
Усе пройшло, все проминуло
Й проживши вік тяжкий, тривалий
Дідусь усім заповідали,
Щоб стереглися ми довіку
Образити суть чоловіка,
Закону Божого щоби держались
Й перед усім ми намагались
Зажити в Бога доброй слави,
То й проживемо вік тривалий.