Ти казала що
Кров
Яка витече
З моєї рани
То просто погана
Але коли ця кровотеча
Внутрішня
Самому не врятуватися

Казала що байдуже
Як іти
Крижаною чи піщаною пустелею
Бо у мене достатньо гарту
Для обох
Та лише кілька градусів
Підвищення всередині
Ледь не спалили насмерть

Ти ніколи не згадуєш
Що між часом
Коли ти тільки торкалася
Мого тіла
І коли потекла
Його судинами
Різниця в ціле життя


2016

Кортона
Донна на узвишші
У пагорбі твоєї сукні
Води ще на віки
І лагідного вітру
Під подолом

Корона мурів
Місяць та інжир
Що падає суницями
Під ноги
Де вже зібралося на дощ
Утретє цього літа

Цих теплих ягід на узбіччі
І прохолоди доброго вина
Залиш мені у кошику
На площі
Я заберу
Дорогою на північ



2016

Ашраф Фаяд
Такий незручний збіг шиплячих
Як провокація усіх нашіптувальників
Як насмішка з беззубої смерті

Чому твої
вірші такі ж рідні
Чому на твоїй землі
стільки ж невігласів
Чому твої судді
такі ж негідники

Бо жодна віра
не варта страти одного невірного


2016

Сірий дід
смакує цигарку зі самосаду
пускає гарячі затяжки
в осіннє вогнище
під ногами

Густий білий дим
клубочиться садом
як після катастрофи
з підбитими яблуками
аж поки не вдаряється
в стіну туману
на межі із полем

Стіна
з надщербленою цеглою
і бетоном на молоці божих корівок
провалюється
дим стає холодним
туман пахне горілим

Примруживши підсліпе око
дід жбурляє вціліле яблуко
далеко за мури
туди
де колись текла річка
і стояв на припоні
його човен

І хтозна
чого в цьому більше
самосаду
пожовклого саду
чи самосуду


2015

Шшшшш
Шшшшшш
Закликають
В соборі Санта-Марія-дель-Фйоре
Поки найкращі мужі Флоренції
Довбуть бруківку поруч

Шшшшш
Шшшшшш
Але туристів - Вавилон
І тиша розвалюється за мить
І сажа міста
Вперто в'їдається в середньовічний мармур

Шшшшш
Шшшшшш
Три змії черг
В'ються довкола собору
Як мрії марнославного творця

Уявляєш себе відмерлою лускою
В її хвості
Але мусиш дочекатися
Здолати
414 сходинок пекла
Вздовж намолених стін
І отримати вигляд на те
Що хотів би мати щодня

Розширені горизонти
Свіжий вітер в обличчя
І десяток-другий людей
Що
Дивляться
Відчувають
Думають
Так само як і ти


2015

о Криме наш
так прагнуть справдитися назви
і Чорне море має стати чорним
а ЮБК - священним Варанасі
сюди приїдуть бідні і багаті
і шахтарі і чесні казнокради
вже не засмагнути
а смажитись
під благодатним сонцем
край пансіонатів

о Криме наш
і оживуть безлюдні пляжі
і трупи довго тлітимуть
на ваті
одним із перших
згорить єлейно-мавзолейний
і море лєнок, вовок
спрагло зажадають
як вождь палати
десь на узбережжі

о Криме наш
вода солона кожну крематуру
оберне в благородну сіль землі
і сотні барів опанують
нехитрий список
поминального обіду
і стане ритуальним їдлом
шаурма
символізуючи загорнуту у вату плоть
цукрова ж вата буде всім скорбящим
на десерти

о Криме наш
заводи з виробництва вати
по всіх містах
безкрайньої вітчизни
дадуть місця робочі
пенсії і пільги
попи твої
не гірше від брахманів
служитимуть гарячі панахиди

о Криме наш
туристів міліони
з усіх усюд
найбільше із гейропи
приїдуть на твої страждальні гальки
і скажуть слава слава вам кримчани
о мудрі і безмовні спостережці
і будуть вам кидати
долари і євро
за ніч у прибудованій халупі
і жодні санкції не спинять
твого тріумфу
на сакральному багатті
о крим-ато-рію
священна земле
перехід до раю


2015

біжи
краплинами по моїх вікнах
усміхненим півмісяцем
заглядай у шиби
вилискуй
павутиною на сонці
співай птахою на сусідньому дереві
ховайся в його листі

буди
променем раннього сходу
протягом з незачиненого вікна
стукай листами у двері
і втікай місто за очі
бо я вже виходжу із дому
щоб спіймати тебе
в обійми


2015

У день коли небо і ріпак
дозрівали на прапор
коли мак узаконили
і трава чекала своєї черги
символізуватися
приходили до тебе
циганчата в гості
пухка молодиця
ламала їм такої ж булки
ті звикло викидали їдло до смітника
жінка репетувала
альтом
циганчата виводили
чи то колядку
чи молитву на ніч
їхня смаглява шкіра
рикошетила краще ніж бронь
кому осудом
кому настирними питаннями
кому планами на вихідні
випадково влучило
навіть у сонце
ледь встигло прохрипіти
я ж ваше
циганське
і всі покотилися
кожен за своїм
квитком


2015

коли закінчуються місця на кладовищах
люди починають втрачати пам'ять
старий ключник хреститься до крайнього склепу
а ворони переносять гнізда до лісу

тому ніхто не пам’ятає достеменно
як вирівнювали могили
хто корчував хрести
і кому наказували затирати мапи

кажуть
землю насипають тими шапками
що за небіжчиками знімали
а де погано насипали – потім калюжі
цвинтарні дерева пускають на балки і крокви
а які тріскають – над самогубцями стояли

життя наростає
поки земля корою не стане
і поки барвінок не зацвіте
а на перших поминках вже є кого згадувати

проте ніхто насправді не пам’ятає
що коли закінчуються місця на кладовищах
війна починається



2015

напередодні хрестових походів
у Господа
починалася епілепсія
і Він
проклинав їх в дорогу
усіма богами

бо
відав
що

Терези
вирушають у походи
без меча
корогви
і поодинці

і
світло
сходить на тих воїнів
що продерлися
в саме серце темряви
а не тих
що у білих обладунках

у Бога своя Голгофа
тому Він
взагалі недолюблює
хрестів
окрім як на грудях
могилах
і червоного
а кого любить
обов’язково
в и п р о б у є




2014

алича
багато аличі під ногами
за яблучним законом
падає на асфальт
меншість її оминає
більшість її чавить
тому оминути
неможливо
навіть на мінному полі
легше не наступити

можна повернутися
і піти іншою дорогою
можна розігнатися
і спробувати перескочити
можна мати крила
і перелетіти
можна обійти
потоптавши газони
можна навприсядки
віддирати аличеве м’ясо
від асфальту
не вийде тільки
не зазнати
аличі




2014

криків футбольних фанів
клацання клавіатур
голосіння матерів
нічого
не чують хлопці без бронежилетів
тільки
як сивіє волосся від металу касок
як липнуть пальці під ранами незнайомих побратимів
як світ навколо застигає
як желе
і як желе
хитається під тобою

їм сняться
матері молодими
крики на футбольних матчах
майбутні дні народжень
і вітер що куйовдить волосся без каски

поки навколо
кружляють вовкулаки у бронежилетах
що чекають на десерт
із желейної крові
що тримають цілі футбольні клуби
що вміють робити воєнний бізнес
вміють робити війни
і видавати розриви куль
за клацання клавіатури


2014

мої неточні рими
такі не-німецькі
як печаль у твоїх очах

мої очі
кольору твоїх
сірозеленяться при згадці

моя відповідь
така ж очевидна
як танення снігу
така ж близька поверхні
як підземні води
моя відповідь
така ж неминуча
як смерть
тому не питай
чи люблю


2014

ні
мало
занадто мало
бути людиною
казав нам убивця
з очима воїна
усі ми люди
хитрі
жадібні
віроломні
ні
треба бути янголами
казав він
і плечі зводив
ніби з крилами

бути чоловіком
до кінця
не спокушатися
але за правду
не боятися
живота собі розпороти
казав так
і гримів ланцюгами
і щодня
діставав із криниці
стільки відер
скільки людей убив

молитися
де б ти не був
і ким би не був
у лахмітті
у бруді
чи у бруді розкоші
молитися
і вірити
казав душогубець
із ликом янгола
і я вірив йому
вірив більше
аніж священику

2013

Розповідай
Після третього разу
Тендітні твої історії
Осядуть
Як старі міста
І стануть
Історією
З неточними датами
З приблизними назвами вулиць
Стануть скелетом
Який
Обліпиш м’язами емоцій
Які
Обплутаєш нервами причин
Які покриєш загрубілою
Шкірою досвіду
Розповідай
Крізь стіни
І попри вуха
У стінах
Вдячним – подрібнено
Іншим – дозовано
Про те як
Жив
Животів
Пережив
Розповідай
Бо у кожного
Має бути
Власна
Історія…

Напередодні снігу
Осені холодно в пальці
ховала
долоні у крони
та поколола
хвоя
де капала кров
почервоніло листя
де сльози на кров –
пожовкло

Гарно
аж приморозки по шкірі
і ніхто не знає
чого далі чекати
смерті
дива
чи снігу

2012

У кутку
над моїм правим оком
оселився павук
маленький такий
мухи з'їли б
на полицях павутини
збирає книжковий пил
для бібліотечки
чи просто досолює цим
обіди з повітряного планктону
цілодобово
спостерігає за мною
наче web-камера
і я за ним
іноді
коли заплутаюсь
він - через сітку
я - сітківку
дивимося

Вечеряємо
я - стейками
він - стейками мух
підсмаженими на сонці
обоє
подумуємо стати вегетаріанцями
але ж овочі не літають
іронізую
ти у глухому куті
друже
той відгойдує павутинням:
сам ти

Мені
випало жити в країні
надломленій по лінії річки
Одна вода
поїть два береги
купає і обмиває
заколисує спрагу
до наступного виснаження
і наливає набряками
застояні будні

На свята
мешканці обох півкраїн
збираються на пагорбах
із ворожою цікавістю
підглядають
ніби за новими сусідами
перегукуються
повітряними коридорами
бо зайти у гості
мосту немає

Надвечір
через дефекти зв’язку
люди починають лаятися
двома мовами
і розходяться у екзили
взаємозбідненими
а перед світанком
власники водоканалів
хлорують воду
із річки моєї країни
замінниками свідомості
і таємно виловлюють
поодинокі домішки пам’яті

Щоранку
як і кожен
серед холодної і гарячої з крану
я вибираю
прийнятну
змиваю
залишки нічних марень
про
Як могло би бути
і стерильним
виходжу у матрицю
того як є

Невже усе
так
тільки тому
що за гороскопом я
близнюки

2012

Я бачив
дорослих чоловіків,
які забивали
на дитинство своїх дітей,
а потім
дуже любили онуків

Однаково імпозантно
вони
ніжилися в лінощах
і справляли малу нужду
ще
хизувалися переліком
із кількох досягнень
і багатьох коханок

Загалом
усе це було би смішним,
але я бачив,
як від болю чи холоду
вони скручувалися
у положеннях
ембріонів

У повітрі довкола
Пливуть
Пір’їни відлетілих птахів
Пливе пух
Зі зрубаної тополі
Затримуєш їх
На долоні
Й вагаєшся
Що
Кружлятиме за тобою

Хоч
Листовиння сонячних променів
Ще зовсім не пахне осінню
І небо таке синє
Ніби уперше


2012

Колекціонуєш
Фігурки людей
Вирізані кимось
Із матерії Всесвіту
В одних
Наче у дзеркалі
Розглядаєш себе
Інші ті що скляні
Пробиваєш байдужим поглядом
Наскрізь
Третього не дано?

Як і кожен колекціонер
Щоразу
Шукаєш нових
Рідкісних цінніших
І навіть чужих
Непотрібні екземпляри
Вимінюєш
На їжу та безпеку
Після чого – найогидніше
(за Маслоу):
Самостверджуєшся
За їх рахунок

Щодня
Зникають сотні тисяч
Фігурок
Але тільки коли
Розбиваються
Незамінні
З твоєї колекції
Нарешті
Збираєшся до Різб’яра
По відповіді

2012

Мрію
Щоб ти була Всесвітом
Дотичним до мого
Через доторки і слова
Не паралельним світом
Не містикою
Лише
Іншим берегом тектонічного зламу
Із яким – надпровальний місток.

Роздивлятись тебе
У темряві планетарію
І опромінену ранком
На своєму плечі
Збуджену, збурену,
Зібрану з атомів пилу
У сіль землі.
Про Ph.D.
З усіх форм і деформацій
Зародженого
Відмерлого
Безсмертного
У тобі
А ще
Про Нобеля
За астрономією твого настрою,
Що зіткнемося
Поглядами
Інтересами
Чи навіть під метеоритним дощем

Але найбільше,
Щоб ти просто зі мною сталася

2012

Вийшла річка із берегів
Луки повимивала
гладь випрасувала
аж зорі позастигали –
милуються
покрилася білим серпанком
та й сіла в човні перед церквою
Пасха…


2012

Під каву виявив
50%-ве зростання накладу
Розумної газети
Невже їх таки більшає?
***
Пишуть нібито спів
Зміцнює здоров’я
А що востаннє купували Ви:
Ліки чи ноти?
***
Ностальгія
Схожа на міль
Яка непомітно
Виїдає усе вартісне
З твоєї шафи
Отак наважишся іти далі
І не буде у чому
То чи не випустити
Спогади у сад життя
Метеликами?

2012

Розмовляє суржиком
змалку
слова зв’язує матами
мати дорослішають
зв’язані слова стають застарілими

Вона і собі старіє
боїться дітей
опухлих від голоду
і з пухлинами від ГМО
боїться
рости в дитячих будинках
і що здадуть до будинку пристарілих

Півжиття збирає на чорний день
і на роки
легковажить чорними радами

Інваліди
у вертолітних візках
запевняють
ніби вона стає на ноги
а мені цікаво
яким ще молотком
перевірити колінні рефлекси
моєї Країни

Хвала цеглинам
що застають нас зненацька
бо значить
ми поки не стали
злочинно обережними
хоч пробивні
але не замасковані
а може й ми – чоловіки в жалобі
із непокритими головами

Хвала великим звірам
що раптом гинуть поодинці
і ми, соціальні жертви,
через їхню жертовність
дивуємо всяких канонників
катаракту виліковуємо катарсисом
і дивимося
і дивуємося

Хвала магеланам
які подорожують кругозорами
хвала обізнаним
які прямують до лінії горизонту
і хай не спокусить нас
нажива на жилах тубільців
і хай не посміємо
безчестити їх дочок і віру

Хвала тим
що тривають мовою
а не здаються у язики
що вип’ють навзаєм
і не уп’ються
тим
що поглядом всесвіт приручать
а ляжуть
в барвінку
***
2011

Тоді
коли нашого часу
зійдеться варта
на відстань кордонно безпечну

я буду Землею
ти – супутницею напередмиті старту
будеш
долати мою гравітацію
дірявити атмосферу моєї карми
обпікати мене
аби відірватись
і влитися
корпусом в_щасті_міри
до спокійнішої із орбітальних течій

але до того
більше двох найспекотніших місяців
дорослішання до тебе
менше трьох планетарних обертів
між нашими світоз’явленнями

молода осінь
літа чекатиме
мудра
і ще до безумства схильна
літо
бігтиме свій марафон
щороку
щороку – знайомими манівцями
з тою ж вірою
по тих же муках
бігтиме
в стані останнього дихання
і біля підніжжя зустрічі
впаде
закривавленим кленом
як перший із
марафонців

так
розходяться вулиці
на зелений
від спільного перехрестя
так
минає минуле
розсипаючи пам’ятні крихти

це вже навіть не пам’ять
а якась вибіркова статистика
дат і давності
нажитою і нежитого
це
довічна самотність
хронічно прописана в генах
дозволяє собі
короткий як вірш
Р.S.

Лицар середнього віку
у сонній траві
визбирує
стиглі загадані зорі
як пізні суниці
Він же
розкинув
невидимі неводи
в небі
в яких тріпочуться
срібні плітки
благальних поглядів

Узимку
Його бачили
біля каміну
з котом у ногах
на колінах – із коцом
гортав
нехитрі щоденники
про сьогоднішнє
і про вічне
щось виписуючи
на долоню

Подейкують
Його захмарний палац –
за стіною плачу
а скарбниця
повна фонтанного дріб’язку
чи не тому
Він у постійному розшуку
і ніколи – на зв’язку

Хіба якщо
уявити собі
всесвітній автовідповідач
то можна
начитати Йому
різного сокровенного
навіть
пошепки
навіть
подумки
і навіть
зникаючою мовою

Він прослухає
і коли
сила вашого мовчання
дозріє бути камертоном
Він почує
і продиригує
здійснення
бо ж Він
не простий виконавець
а віртуозний виконувач
класики вибраного
із какофонії неперебутніх
бажань

Так
ніби еволюція
проходить у мені
зі швидкістю
міленіум за хвилину

Від бажання здобути їжу
до бажання любити всіх
від насолоди лінощами
до кількох ремесел
одночасно

Ніби
я вилажу на дерево
ящуром
від страху і від натовпу
маскуюся
ніхто мене не помічає
незабаром
із моїх пазурів
пробивається пір’я
і я
здіймаюсь в небо
щоби
бачити всіх

Раптом
з’являються
дві чорні (як смола)
ворони
кружляють біля мене
гидко каркають
і я
починаю вірити
в забобони
спотикаюся
на повітряній ямі
і розбиваюся
об землю

І
продираюся із землі
колючим дротом
якому
можна рости
і не вільно
себе
переростати

Таке
заганяє мене
як звіра
у безвихідь
я
лізу зі шкіри
у штучне хутро
і
дякую за це
цивілізації

Але цивілізація
продукує невдячних
тому
я
вимагаю
нового
новішого
найновішого
хутра
а насправді
не хутра
і вже не вимагаю
а випрошую
бути диким котом
носити лляну сорочку
солом’яного бриля
налапники з моху
проте якому
все одно
жовтіти
перегнівом
на безлюдді

Бо
так
закінчується
еволюція
кожного
без інстинкту пристосування
ще тільки примружитись
і дивитись
хто збереться
на проводи
гієни
тіні молодості
торговці сувенірами
чи хмари

А може
і не було
ніякої
еволюції…

Вам лячно
засинати
насамоті у темряві?

А що коли
ніч-у-ніч
протягом року
без винятків
вам просто у вічі
нагнітається
вольфрам
і
вас нізащо
не лишать
бачити сни
наодинці
відтак
справа - убивця
зліва - злодій
і той що переходить дорогу -
на нижній нарі

Якщо ти
висаджуєш квіти
на восьмому поверсі,
ця земля
має надію
не закінчитися...

Спіймавши автобус
біля Панської гори,
невже ти думала
втекти
від простого козака?
Того вечора
він придбав квиток
не без долі.

Обіймаю дерево
під яким зустрічаються
рідні погляди
поглядом
обіймаю рідних
дерево родить
і ти прищепила
його наймолодший
пагін
дарма що буревійно
ми сплетені
мовою
знаками
вірою
гіллям
у дерево роду
ми
вистоїмо...

ТЕЛЕБАЧЕННЯ
ВИПАДКОВО
ТЕБЕ БАЧИТИ
ТРИ КАДРИ
КРУПНОГО ПЛАНУ
ШОКОВАНА ВІДЕОКАМЕРА
ЧЕРГУЄ
ТЕБЕ
ЗІ ЗЙОМКАМИ
РЕЗЕРВНОГО АЕРОПОРТУ

ТИ
СХОЖА НА СОНЦЯ СЯЯННЯ
СЛІПИШ
ЗАЛЕДЬ УПІЗНАВАНА
АЖ
ПАДАЮТЬ
ПОЗА КАДРОМ
ПРОЕКТИ ВАЖКИХ ЛІТАКІВ

ПУЛЬТ УПРАВЛЯЄ
ЕКРАННОЮ
ДИСТАНЦІЄЮ
МІЖ НАМИ
ТВОЄ НАБЛИЖЕННЯ - ОПТИКА
ЩОМІСЯЦЯ В ТЕЛЕСКОП

ПРОВІНЦІЙНА НАУКА
ДОСЛІДЖУЄ
РОЗМАХ ЧУТОК ПРО ЯВИЩА
І ЛЕТОВИЩЕ
МЕНЕ Ж ЦІКАВЛЯТЬ
ВИКЛЮЧНО
СТОЛИЦІ
ТВОЄЇ СВІДОМОСТІ

ТУМАННОСТІ
МАЮТЬ НАЗВИ
І ПОТРЕБУ ВИВЧЕННЯ
Я Й ДОСІ НЕ ЗНАЮ
ЯКЕ ІМ"Я
У ЦІЄЇ ПАТОЛОГІЇ
БОЖЕВІЛЛЯ
АЛЕ
ПЕРМАНЕНТНО
ПОТРЕБУЮ
ТЕБЕ
НАЖИВО

Мати - Всесвіт,
зачатий у таїнстві,
в якому
зароджується
найбільша із таємниць.
У Матері теж є
Сонце.
І сонце її згорає
мільйонами
жертовних вибухів.
І тепло його
знаходить тебе
на всіх сторонах Землі.
Мати світ би весь
прихилила до тебе.
А світ би сам
горнувся до неї,
якби знав, що має
Матір.
Усе життя
Мати ходить вагітною
снами про тебе -
ніжними,
тривожними,
віщими.
Щоранку,
на перших росах
молитовно
готує тобі
Сили.
І будить,
І годує,
Тебе, сонного.
І ти, сонний,
думаєш,
що то -
молоко...
Матимеш все
або
втратиш.
Покаєшся
або
зневіришся.
Будеш
наказувати,
кликати.
І тільки
надірвавши голос,
як пуповину,
зрозумієш,
що
Мати - все.

наче мавки поміж дерев
блукають
любові
міськими
болотами

оклик єдиної
одразу
усіх
будить

як верби плаксивих
як рогоза посохлих
вовчих
нехай і ягідних
з виду

тря-со-ви-на
вимощена бруком
надушена грішми
які пахнуть
дармовим потом
сполотнілою кров'ю
і
життям
згаяним

любові
охочі до нелюбів
байдужі крайності погляду
підмальовують
чорні квадрати зіниць
і
навісніють від того
що я
не бажаю
приємно провести вечір


2010

копійками
сиплеться
зубожіла пороша
у простягнуті руки
снігових баб

на той дріб'язок
хіба лиш
води талої
добрі діти
подадуть

дорога
істерично
роздає хляпаси
і
відходять
дні
як потопельники
з нескладеними
заповітами


2010

чекати —
найдовше із катувань

як лезом
лоскотати
горло

чеканити
кожен
подих
нумерувати
видива
перехожих

під нігті
заганяти
секундні стрілки
щоб
аж
кров
скапувала
годинниковим
піском

убийте мене
негайністю

2010

Валентин
брат
мені
і
ще
задовго
до святості
дня 14-ого
він
закохуватися
умів

і
я
любив
його дівчат
як своїх
і
по-своєму

а
від їх
перелюбів
досвід
мій
сивим
наливався

ніби грааль

чи не тому
чаші
моєї
не наповнити
порожнім
дешевим
невистояним

і
не надпити
навіть
поки
не перекине
її
через ліве плече
Валентина


2010

страхи
як гуси перелітні
по внутрішніх виріях
літа шукають

скубають
думки на льоту
аж до пустки їх
випасаючи

і все одно
лементують
наче голодні
і ніби рятуючи

бояться
м'яких подушок
і твердої плахи

а мене - нітрохи

треба буде
їм на ніч
притчу про
фуа-гра
розказати


2010

не буди мене
передранкового

я саме біжу
росою
із дерева пляшкового
а зупинюсь —
розірвуся на скалки
бо роса його —
скло бите

соколом
я лечу саме
з башти стрімкої
і як лет
обірвеш мій
пір'я зламане
кров'ю
писатиме

не буди мене
ким би не був ти
годинником
півнем
набатом

бо крик
у проваллі горла
вічність
до тебе мовчатиме
поки
не вмітимеш конче
сплячу уяву
без доторків
збуджувати

2010

захворіла ворожка
чи мо'
до церкви
по силу подалася —
п'ятниця ж

тепер питання
самому собі
задавати
буду

і вгадувати
по образáх
міру ласки
Божої
на сьогодні

а завтра
піду
до води
вроки топити

ті
скавучатимуть
як щенята

спливуть - не спливуть
а піднебіння
за виднокраєм
умить
чорним
зробиться


2010

картава
столітня
ворона
віртуозна куртизанка
у жмені
сідало
мостить
поки ми заобіцяні
гав ловимо

вона покаркує — годуємо
вона крекче — підводимо
вона схлипує — самі ридма

і
черево їй
масне
погладжуємо
і
крила її
воронячі
голубимо

останній кужіль
вимотуючи

у сірка очі
займаючи

над чужим безворонням
насміхаючись

і рук уже
не розчепити
бо слиною
воронячою
зацементовані

і в очі
не подивитися
бо злякаються
що не виклювані
досі

хіба вночі
ту ворону
на тополі
біля мосту
пересадити

де їх уже
зграї
цілі

2010

коли
обіймалися
наші сльози
на півдорозі до смутку
і сіллю об сіль вдаряючи
цілувалися

коли
лютий січень
жадав
на кригу їх обернути
а сонце січневе - випарувати

тоді лишень
розуміли ми
діалектику
льоду що тане
і танення що леденіє

просили
годинникових наглядачів
стати на місці
або
на наше місце
стати

а самі
напропале
бігли
переходом
із “я” у “ти”


2010

поночі
могилу дідову шукали

казок — не слухали
кашлю — не чули
тютюном і не пахло...
як знайти, діду?

опам'яталися -
за дубом розчахнутим
стежка

Христос народився!
і правнука маєш

куті поклали
Різдвом перехрестилися
світла
в дорогу
набрали

спи...

2010

Залиште мене
віч-на-віч із правдою.
Хай не буде
асфальтного пилу
на підборах свіжості.
Хай лише дощ
бентежить слова.
Зішкребіть інтелект
із пагонів-немовлят.
А тоді вперед -
пускайте дим
у вічі дзеркалам.
Вони все одно
не стануть прозорими
І покажуть вас.
Тільки зчорніє
кожна цятка нещирості.

Знаю, від вас залишиться
одна мікробіла пляма -
старе дитяче здивування.

2001