Логін   Пароль
 
  Зареєструватися?  
  Забули пароль?  
Мирон Шагало (1957)
У кожній людині, у серці, побач:
десь там, у глибинах, на дні
під пилом рутини, образ і невдач
Божественні сяють вогні.




Художня проза
  1. Пір’їна в рамці
    Одного дня на подвір’ї я знайшов пір’їну. Невеличку, сіро-чорну з білими цятками. Звичайна пір’їна, симпатична, акуратна. А за кілька днів до того товариш подарував мені невеличку дерев’яну рамку — для картинки або фотографії. Він зробив її власноруч. Звичайна рамка, симпатична, акуратна. Зроблена з товстого багета, тому видавалась важкою, масивною.
    Аж тут — бум! Що, як вставити пір’їну в ту рамку? Раз, і картина готова. Так вийшов чудовий мистецький твір, побудований на контрасті: делікатна і легка пір’їна оточена з усіх боків масивною, грубою і важкою рамкою.
    І ось вона вже на стіні. Всі, хто її бачить, просто в захваті,— та це ж справжній витвір мистецтва! Шедевр! Але виходить парадокс: з’явився твір мистецтва, в якого, по суті, не було творчого процесу, я ж нічого не творив — не малював, не різьбив, не ліпив.
    Пір’їна. Її пра-пра-пра-пра-оригінал був створений багато віків тому. А копія тої першопір’їни завдяки генам дійшла до нашого часу. Але ж це не зовсім копія, бо моя пір’їна теж оригінал — вона не намальована, не вирізьблена, не виліплена. Знову парадокс: мені потрапила далека копія, яка, водночас, є оригіналом.
    Рамка. Вона є копією, адже формою і конструкцією наслідує мільйони інших дерев’яних рамок. Але ж вона також є оригіналом, бо її зробив своїми руками мій товариш. Знову парадокс.
    Отже, пір’їна в рамці. Беремо один копіяоригінал і додаємо до нього ще один копіяоригінал. Дві ужиткові, функціональні речі. Але поєднавшись, виходить те, що захоплює, підносить, тривожить, смішить чи ще там щось.
    Ідея, випадок, примха, збіг обставин — власне це перемінило буденність на справжній, нехай і скромний, твір мистецтва.
    А я тут при чім? Це він створив пір’їну для птаха і дерево для рамки, це він створив «Пір’їну в рамці».

    (25 січня 2016)


    Коментарі (2)
    Народний рейтинг -- | Рейтинг "Майстерень" -- | Самооцінка -

  2. Червона лінія
    У тата була гарна традиція — брати нас, дітей, раз на рік до Львова, щоб показати його кам’яниці, музеї, Високий Замок та інші дивовижі. Наш сільський автобус в’їжджав до міста по вулиці Городоцькій, тоді Першого Травня, і першої дивовижею, яку я бачив, був тролейбус. Проте захоплення ним довго не тривало, адже це був той же автобус, лише з двома довгими палицями на даху і двома дротами, які тяглися вздовж вулиці. Справжнє диво чекало попереду — трамвай! Він з’являвся допіру на Привокзальній. Ото дивина! Лише уявіть: поїзд, нехай і невеликий, їде просто по вулиці, разом з машинами і нашим сільським автобусом, зовсім поруч з людьми. Він їде не по насипу зі шпалами і високими рейками, а по вузеньких ледве помітних рейках, затиснених величезними каменюками бруківки. І повертає він не як поїзд, адже поїзд взагалі не робить поворотів,— трамвай повертає легко і спритно, раз, і вже на іншій вулиці. А як він дзвенить! Не хрипить, не свистить, не бібікає, а дзеленчить, дуже мелодійно, дуже металево. Як чудово! А їхати у трамваї — ото дивина!
    Згодом у нас вдома з’явилась карта-схема Львова, а на ній червоною лінією намальовані всі тодішні трамвайні маршрути. Це давало змогу у будь-який час, у будь-яких день кататися на трамваях, слухати, як вони бряжчать і дзеленчать, бачити, як вони поволі їдуть крутим спуском по вулиці Коперника, як швидко видираються до підніжжя Високого Замку.
    Крім карти Львова у нас почали з’являтися карти інших великих міст зі схемами трамваїв, тролейбусів, автобусів. Тож я залюбки катався на трамваях по Києву, Одесі, Харкові та ще десь, усіх не пам’ятаю. Але на деяких картах трамвайні маршрути були позначені не червоною, а синьою чи зеленою лінією. Який жах! У мене зразу щезало бажання кататись на таких трамваях. Трамваї — це червона лінія, а не якась там синя чи зелена!
    Коли додому потрапляла кулькова ручка, яка писала червоним кольором, то швидко стали з’являтися свої карти своїх міст зі своїми трамвайними маршрутами. Вони простягалися з одного кінця міста в інший, були позначені відповідними номерами, мали розвороти-петлі і, звичайно ж, депо, куди пізно ввечері з’їжджалися всі трамваї.
    Донині люблю кататись на трамваях, але тих справжніх, реальних. Як чудово! Стоїш при тильному вікні, а трамвай мчить, похитуючись, вгору по Личаківській або Городоцькій. І втікають з-під тебе рейки, швидко віддаляються, зливаючись в одну лінію — червону лінію.

    (січень 2016)


    Коментарі (4)
    Народний рейтинг -- | Рейтинг "Майстерень" -- | Самооцінка -

  3. Справжнє у цьому місті
    Вежа пихато освітлює вечори, мовляв: «Не забувайте 1950-х!» Ратуша — туристично-попсова квадратність. А далі — бамкають зеленошпилі, золотобанні грошопомпи. А далі — оперний, цирк, вокзал. Оперний починався цирком, вокзалом став. Вокзал починався оперним, цирком став. А цирк і не знає, що він — цирк.

    І лише одне справжнє у цьому місті — трава на Кайзервальді.

    (грудень 2014)


    Коментарі (2)
    Народний рейтинг -- | Рейтинг "Майстерень" -- | Самооцінка -

  4. Надсянський говір
    Маршрутка Львів-Нижанковичі стає переповненою лише у Старому Самборі. І власне тут починають з’являються знайомі обличчя. Власне тут я починаю чути мій рідний говір, названий лінгвістами надсянським говором.

    Я їду на свою малу батьківщину. Там народився, виростав. Але після школи переїхав «до міста» — до Львова. Що ближче до Нижанкович, то частіше чути наш ґвар (мову, говір). Ось місто Добромиль, багато людей виходить, але ще більше заходить. Це вже зовсім «наші люди» — їдуть з базару, поліклініки, роботи. Чую розмову:
    — Ти неські шось скору. Шо, нич ни купив? (Ти сьогодні щось зашвидко. Що, нічого не купив?).
    — Та на базари юш нима шо рубити. (Та на базарі вже нема що робити).

    Люди їдуть у поблизькі села: Соляноватку, Губичі, Трушевичі, Передільницю, Підмостичі і, зрештою, в селище Нижанковичі. У Нижанковичах кінцева зупинка маршрутки, далі дороги нема — кордон, тобто, як дехто каже, «кінець географії». Так насправді, дорога є, але немає пропускного пункту, тому далі не поїдеш. Найближчі «ворота в Європу» розташовані в селі Шегині, що за 15 кілометрів звідси. Власне туди і навіть аж до Яворівського району, простягається вузькою смугою (20-30 кілометрів) зона поширення надсянського говору.

    Іду до батькової сестри, цьотки (тітки) Гельки (Олени, Гелени).
    — Цьоць, сила вам літ? (Тітко, скільки вам років?)
    — Шо ти гадаш? Хоть блигши, глуха м. (Що ти кажеш? Підійди ближче, я вже глуха).
    — Питам скіку років маїти? (Питаю скільки років маєте?)
    — Вісімдисєт п’єть. (85).
    — Ого, а як сі чуїти? (А як себе почуваєте?)
    — Дєкувати Богу, нич ми ни булит. Йно трохі глуха, і ногі юш ни тиї. (Дякувати Богові, нічого мене не болить. Тільки трохи глуха, і ноги вже не ті).

    Спускаюсь вуличкою до річки. Це річка мого дитинства, а звуть її Вигор, тобто сила, міць. З річкою цією пов’язані мало не всі наші дитячі забави, і зимові, і літні. Тут річка ще зберігає свій гірський характер: вода швидка, чиста, на дні не намул, а, як кажуть місцеві люди, шутер (галька). У тихих заводях ми з друзями купались, давали нюрка (ниряли), а ще змагались, хто може плисти проти ривєчкі (швидкої, рвучкої течії).

    За річкою, за полями — село Пацьковичі, трохи далі Боршевичі і Библо. Попід ті села протікає річка Вирва. Вона також родом з гір, як і наш Вигор. У тих селах особливо сильно чути надсянський говір. Цікаво, що село Боршевичі і Библо — це, по суті, одне довге село, розділене рівчаком. Пам’ятаю, якось жінка з Боршевич казала, що «ті люди на Библі розмовляють такою грубою мовою». А й справді, сусіднє село, і вже своя говірка.

    Може видаватися, що тутешні люди грубуваті, як і їхній надсянский говір. Але це, напевне, лише враження, це лише в порівнянні. Дивлячись на тих людей, слухаючи їхню мову, відчуваєш якийсь архаїзм, давнину, ще не до кінця зіпсовану сучасними впливами.

    І знову везе мене маршрутка «до міста». І знову я буду скучати за річкою мого дитинства, за рідними селами і за надсянським говором.

    (2010)


    Коментарі (5)
    Народний рейтинг 5.5 | Рейтинг "Майстерень" -- | Самооцінка -