У тата була гарна традиція — брати нас, дітей, раз на рік до Львова, щоб показати його кам’яниці, музеї, Високий Замок та інші дивовижі. Наш сільський автобус в’їжджав до міста по вулиці Городоцькій, тоді Першого Травня, і першої дивовижею, яку я бачив, був тролейбус. Проте захоплення ним довго не тривало, адже це був той же автобус, лише з двома довгими палицями на даху і двома дротами, які тяглися вздовж вулиці. Справжнє диво чекало попереду — трамвай! Він з’являвся допіру на Привокзальній. Ото дивина! Лише уявіть: поїзд, нехай і невеликий, їде просто по вулиці, разом з машинами і нашим сільським автобусом, зовсім поруч з людьми. Він їде не по насипу зі шпалами і високими рейками, а по вузеньких ледве помітних рейках, затиснених величезними каменюками бруківки. І повертає він не як поїзд, адже поїзд взагалі не робить поворотів,— трамвай повертає легко і спритно, раз, і вже на іншій вулиці. А як він дзвенить! Не хрипить, не свистить, не бібікає, а дзеленчить, дуже мелодійно, дуже металево. Як чудово! А їхати у трамваї — ото дивина!
Згодом у нас вдома з’явилась карта-схема Львова, а на ній червоною лінією намальовані всі тодішні трамвайні маршрути. Це давало змогу у будь-який час, у будь-яких день кататися на трамваях, слухати, як вони бряжчать і дзеленчать, бачити, як вони поволі їдуть крутим спуском по вулиці Коперника, як швидко видираються до підніжжя Високого Замку.
Крім карти Львова у нас почали з’являтися карти інших великих міст зі схемами трамваїв, тролейбусів, автобусів. Тож я залюбки катався на трамваях по Києву, Одесі, Харкові та ще десь, усіх не пам’ятаю. Але на деяких картах трамвайні маршрути були позначені не червоною, а синьою чи зеленою лінією. Який жах! У мене зразу щезало бажання кататись на таких трамваях. Трамваї — це червона лінія, а не якась там синя чи зелена!
Коли додому потрапляла кулькова ручка, яка писала червоним кольором, то швидко стали з’являтися свої карти своїх міст зі своїми трамвайними маршрутами. Вони простягалися з одного кінця міста в інший, були позначені відповідними номерами, мали розвороти-петлі і, звичайно ж, депо, куди пізно ввечері з’їжджалися всі трамваї.
Донині люблю кататись на трамваях, але тих справжніх, реальних. Як чудово! Стоїш при тильному вікні, а трамвай мчить, похитуючись, вгору по Личаківській або Городоцькій. І втікають з-під тебе рейки, швидко віддаляються, зливаючись в одну лінію — червону лінію.

(січень 2016)