Золота ріка поезій Ярослава Чорногуза

Нарешті отримала довгоочікуваний тритомник Зібраних поезій Ярослава Чорногуза. Прочитала і не могла не відгукнутися, не написати про свої враження, захоплення тритомником і передмовами до книг відомих письменників - Ігоря Павлюка, Михайла Сидоржевського, Миколи Жулинського, що цікаво, змістовно висвітлили творчий доробок чудового письменника, музиканта, кобзаря, неординарної особистості нашої сучасності Ярослава Чорногуза.
Приємно дивує дизайн обкладинок книг, авторська ідея Я. Чорногуза майстерно втілена художницею-дизайнером видавництва "Український пріоритет" Уляною Кульчицькою. Чорнильниця у вигляді серця і гусяче перо виглядає вишукано, стильно, сучасно. Таке враження, що творець пише свої поезії гарячою кров'ю свого зворушливого серця, бо кожен вірш відбиток його трепетної душі.

Кредо

Не збагну я ніколи того,

Хто в мистецтві лиш грошей шукає,

Я піду до народу свого

І безплатно йому заспіваю,

І безплатно йому я заграю.

І вбиратиму щирість святу

За корисливі помисли вищу,

Заспіваю про душ чистоту,

Й, може, сам я душею очищусь,

Й, може, сам чиюсь душу очищу.

Віддаватиму силу й любов,

Знаю я - він мене зрозуміє.

І поверне сторицею знов.

З ним душею я не змілію,

З ним - ніколи я не збіднію!

7503 р. (від Трипілля) (1997)

Унікальне видання, підсумок життя до шестидесятирічного ювілею вражає красою і силою слова!

Перший том містить в собі філософську, патріотичну, громадянську поезію.
Своє ставлення до війни він промовив на весь світ.

Бажання і молитва

Мені не хочеться війни,

А тільки хочеться любові.

Війна — то виплід Сатани,

То — море сліз і ріки крові.

І люте горе для батьків,

Руйнація, будинки голі.

І смерті тисяч вояків,

І вільне місце на престолі.

Дивуєтесь? Казав Творець:

Врятує всіх Любові пісня.

Той зробить світові кінець,

Хто кнопку ядерну натисне.

І той опиниться на дні,

Хто не боїться Неба суду.

Бо переможців у війні

Жахній, сьогоднішній не буде.

Земля уся у ній згорить,

І темрява - як з підземелля -

Укриє всю її за мить,

І перетворить на пустелю.

О Боже, дурнів схамени,

Любов’ю вбий страшну спокусу.

Прокляття демонам війни

Пошли, сильніше землетрусу!!

17 лютого 7529 р. (Від Трипілля) (2022)

Срібним, звитяжним дзвоном звучить і громадянська лірика. Поет прожив 28 років при радянській владі і не загравав з режимом, навпаки, двічі ледь не був виключений з університету, бо поклав квіти 22 травня 1980 року до пам'ятника Шевченка. Молодого абітурієнта університету Шевченка зарештувало КДБ, щоб установити його особу. І якби тоді за нього не заступилися впливові люди, то хтозна, чим би все скінчилося.

Вдаються Я. Чорногузу і рубаї: оригінальні, влучні, гострі, мудрі.

***
Бездара пише й пише про війну.

Ракету геній випустив одну.

І корабель великий графомана --

Як та "Москва"* - ураз пішов "ко дну"!

*"Москва" - флагман москальського флоту.
17 лютого 7529 р. (Від Трипілля) (2022)

***
Знову тиша навколо скорботна, німа,

Ані щастя у ній, ні відради нема.

Чи здалося мені, що вмирає кохання?

Чи за осінню просто приходить зима?

***
О Боги, коротеньке життя це земне.

Тож нехай у любові воно промайне.

Якщо Ви на той світ заберете кохану,

Я благаю, одразу візьміть і мене.

***
О за що нас карає ця сварка, за що?

Як же нам існувать, розійдемось якщо?

Адже знаєм – життя вищий сенс – у коханні,

І без нього у ньому ми - просто ніщо!

***
О якби у житті цьому гарно велось,

Щоб не тільки хотілось, а ще і моглось.

Й перед смертю здійснилось останнє бажання:

Щоби запах вдихати коханих волось.

7-8 вересня 7527 р. (Від Трипілля) (2019)

У першому томі також представлені сонети, вінки та корона сонетів "Світло душі" — (титанічна праця не кожному під силу, тому що специфіка сонетного жанру не лише складна по формі, змісту, а й вимагає від автора усебічного глобального мислення, віртуозної майстерності і чіткої рими, яка не повинна повторюватися в жодному разі двічі.)

Магістрал — магістралів.

ХV-й

Світи мені, любове осяйна,

Весну життя даруй душі, Богине,

І музику, де плаче глибина,

Тонкого болю ронячи перлини.

Люблю тебе, небесная й земна,

У пречудову та похмуру днину,

Леліє сни чарівні таїна,

Умлівши в горизонту ясній сині!

Це – наслання з диявольських куліс,

Коли полуда очі закриває,

Омани серця непролазний ліс?..)

Веди вперед, за межі небокраю,

Імлу прониже ніжний сонця спис –

Його кохання світло окриляє.

У другому томі багато присвят найкращій половині людства. Ярославу Чорногузу — поету кохання — унікальному явищу в українській літературі, осяйному романтику притаманно закохуватися, захоплюватися сильним характером і вродою української жінки. Він черпає наснагу в образах сучасної мадонни, матери, сестри, коханої. Свою ЛГ називає королевою, лебідкою, любою, милою, чарівницею. Муза, що надихає поета заслуговує на найкращі епітети і найніжніші ласкаві слова. Ліричні мотиви, емоційний стан душі прослідковуються в кожному вірші. Щирі поезії викликають навзаєм бурю емоцій у читача, бумерангом повертається, відлунює, вібрує в закутку розчуленого серця й інтимна лірика кохання.

Вогонь земного раю

Моя ти крихітко вродлива,

Моя красуне осяйна...

Твого кохання справжнє диво

Хмелить мене сильніш вина,

Моя ти крихітко вродлива.

Життя мойого ти оздоба,

Найбільша радість у журбі,

Мов золота найвища проба,

Що вабить погляд на тобі,

Життя мойого ти оздоба.

Кохання справжнього нірвана

І млосних пестощів розмай,

Душа, красою осіянна,

Зігріта ласкою зима -

Кохання справжнього нірвана.

В тобі тремчу, в тобі — згораю,

Богине ніжності й тепла.

Горить вогонь земного раю,

І нас він спалює дотла,

В тобі тремчу, в тобі — згораю!..

11 грудня 7529 р. (Від Трипілля) (2021)

Разом з автором переживаєш його злети і падіння, радощі і крилаті мрії, сподівання, сум печалей, розчарувань, страждань, заглиблюєшся у казковий світ колоритної української мови, магнетичного, барвистого слова, нетривіальних, фантастичних, веселкових образів.

Останнє бажання

Так без тебе мені погано,

Як будинкові - без тепла.

Так без сонця сумний світанок

Сповиває безлика мла.

Так погано мені без тебе,

Ледь від розпачу не кричу.

Спохмурніле від туги небо

Все здригається від плачу.

Так без тебе мені недобре,

Висихає душі ріка.

Відлітає кудись за обрій

Птаха щастя моя легка.

І здається все мертвим, тлінним,

І минулим, як слід епох,

Я благаю долю уклінно -

Дай нам бути частіше вдвох.

Ти - епоха мого кохання,

Ти для мене в цім світі - все!

Ти - бажання моє останнє!

Хай без тебе - в той світ несе!

10 жовтня 7527 р. (2019),

Якби Ярослав Чорногуз не народився в особливій родині, де батьком був знаменитий письменник Олег Федорович Чорногуз, а мама — кандидат медичних наук Лідія Чорногуз, які змогли прищепити єдиному сину любов до всього прекрасного на землі, то і тоді він став би такою ж творчою особистістю, якою є донині, бо сам Господь поцілував його у чоло ще змалку. Хоча нелегко було перебувати в тіні свого геніального батька і доводити творчій спільноті, що ти теж чогось вартий на цій землі і не менш талановитий — ніколи не ставив перед собою легких завдань і не використовував зв'язки рідних для кар'єрного зросту.
Дві освіти — журналістика і музична дали змогу опанувати не лише цікаві професії, а й навчитися розпізнавати всі тонкощі людської душі, (зі сцени інколи більше видно ніж із зали.) Не переживши власні трагедії неможливо навчитися співчувати іншим, тим паче так болісно і відверто про них говорити.

Прощання з родовим гніздом

Печаль немовби підкосила,

І у душі моїй – содом.

І вже дивитися несила,

Коли руйнується гніздо.

Усе, що надбане роками,

Розвіюється на вітрах.

Усе, що створене руками,

Вже перетворюється в прах.

Ніщо не вічне… В легкі* лози

В невідворотності своїй

Бездушний вріжеться бульдозер,

Зруйнує замок милих мрій.

Все, що світилося поету,

Небес торкаючись ясних –

Розсиплеться і кане в Лету,

Гнилій байдужості – на сміх.

Прости мене, мій замку любий,

За тебе воював, як міг.

Та час прийшов твоєї згуби…

Прости за те, що не зберіг.

Прощайте, серцю милі пущі,

Для Вас я був, як рідний син.

І сили брав од вас цілющі,

І млів од вашої краси.

Хай Вас Боги оберігають!

Я тут шляхетності учивсь.

І чар зазнав земного раю,

Думками осягнувши вись.

Моє ти царство творчих злетів,

Мої окрилені слова!

Я тут короною сонетів

Цинічний світ цей дивував.

Прощайте, гай і замок милий!

Вже до дрібніших йду доріг…

Мій розпач, крик мій, мов з могили –

Він Вас для вічності зберіг!

2 березня 7526 р. (Від Трипілля) (2019)

Ярослав Чорногуз - багатогранна, талановита, відповідальна людина, і за яку б творчу роботу не брався, виконує її старанно, натхненно, з любов'ю і величезним терпінням, прискіпливим ставленням до себе.

Третій том особисто мене вразив найбільше, бо пейзажні вірші це особливий чарівний дар Ярослава Чорногуза, його коник з дужими крилами Пегаса.

Світ краси

Люблю отут, на роздоріжжі,

На милій лавочці сидіть.

Мене квітневий легіт ніжить

І сон колише верховіть.

І розчиняє шум далекий,

І лагідніють небеса.

З найменших атомів, молекул

Зринає відчуттів краса.

О ця добра висока ніша,

Духовності резервуар!

Усе, в житті що наймиліше –

Гармонія природних чар.

Без неї світ краси загине,

Зла магма сточить береги.

Природо, мамо, Берегине,

Розлий ці чари навкруги!

12 квітня 7527 р. (Від Трипілля) (2019)

Неймовірно! Жодний віршований образ не повторюється, а їх у книзі, як днів у році і місяців протягом десятиріч. Щоразу інша картина постає на Природі, де автор, якого нарекли художником, Левітаном української поезії, пише свої шедеври, і уміє мальовничі полотна відтворити золотим стелом майстра. Зимові, весняні, літні осінні, такі різні уявні і реальні, милозвучні, коштовні картини: незвичні, хмарні, вітряні, сонячні, листопадні, дощові, снігопадні, кришталеві, громові, райдужні, мінливі, мов небеса, барвисті, розлогі, квітучі, як земля! У Я. Чорногуза і каміння вміє говорити, і верби плакати від болю та туги, а зорі квітнути білими кульбабами на небосхилі життя. Єднання природи і людини пульсують в судинах і скронях поета і видають перли, діаманти, самоцвіти, смарагди незрівнянної, божественої краси. Його неонові ріки пливуть в моря і океани мільйонів людських сердець і наповнюють світлом, вірою, надією, любов'ю по вінця!

Золота ріка

Немов якась чарівна сила

Зуміла все красою вкрить –

Зима дерева побілила,

І зупинилася на мить.

А кущ овальний, наче броша,

Ряхтить іскринами із див.

Туман втягнув легку порошу

І у повітрі розчинив.

Плекає чари й береже він

У вишині і низині.

І темінь солодко-рожева

Вмика неонові вогні.

І десь у далечі глибоко

У прірву скрапує ночей,

Захоплене милує око -

То золота ріка тече!

30.10. 7526 р. (Від Трипілля) (30.12.2018)

Не хочеться обливати унікального поета шоколадом, але Ярослав Чорногуз — невичерпне джерело української літератури! Автор 6-ти поетичних збірок: "У всесвіті серця" (1995 р.), "Симфонія кохання (вінок сонетів) (2001 р.), "Березнева ностальгія" (2007 р.), "Тиха ніч над хатою моєю" (у співавторстві з батьком - О.Чорногузом) (2008 р.), "Велесів гай" (2013), "Світло кохання"(корона сонетів) (Харків, Майдан) (2017) та 2-х історичних нарисів під однаковою назвою "Кобзарська Січ" (2008 р.) до 90-річчя та до 100-річчя (2018 р.) Національної заслуженої капели бандуристів України ім. Г.Майбороди, де працює артистом. Один із авторів альманаху "Ірпінські поетичні зустрічі", де репрезентовано добірки 17-ти літераторів "ПМ" (2012 р.), а також альманахів "Натхнення" (2013), "Нескорена Україна" (2022), поетичної антології «Досвід війни: Українські голоси» (2022). До 50-річчя випущено київською фірмою "Е=фото" компакт-диски: "Вишиванка", (Липень 2013 р.), "Українська незабудка" (травень 2014). До 80-річчя батька - письменника Олега Чорногуза, організував компакт-диск пісень на його слова під назвою "Золоті літа" (2016).
Автор численних публікацій у пресі.
Член Національної спілки кобзарів України, член НСПУ, НСЖУ, творчої спілки "Асоціація діячів естрадного мистецтва України", лауреат фестивалів "Пісенний вернісаж - 2014, 2021", "Ucrania Fest" (Іспанія, 2021). У 2020 році отримав почесне звання "Заслужений артист естрадного мистецтва України". Лауреат міжнародної премії і кавалер Всесвітнього Ордена “Культурна дипломатія” (червень 2022).
Лауреат премії "За збереження кобзарського мистецтва" імені Миколи Нечипоренка Житомирської обласної державної адміністрації (червень, 2023), лауреат Всеукраїнської літературної премій Михайла Коцюбинського, премії ім. Ярослава Дорошенка, зрілий, цікавий, сильний, багатогранний, самодостатній поет, який нікого не наслідує, хоча Ярослава Чорногуза порівнюють з Д. Павличком, І. Драчем, М. Вінграновським, та його місія на землі бути справжнім воїном світла, поетом кохання, гучною трембітою сьогодення, натхненно творити прекрасну музику і ткати золоті гобелени зі слів та думок, не схиляючи голови ні перед ким, окрім неба і поезії!

Дякую, дорогий Ярославе, за неймовірні книги і світло твоєї неповторної душі!

Тетяна Левицька

СВІТЛА ЖИТТЄВА ДЕТЕКТИВІСТИКА

Перед нами нова книга уже досить відомої поетеси української су-
часності – Тетяни Левицької «Віра, надія та онкомаркери». Вперше ми
заглиблюємося у прозову тканину її творів і знаходимо цікаву аналогію
з поетичною творчістю, певне тяжіння до сюжетного вірша в її поезії
«Картопелька». Сповнена правдивих життєвих колізій, подана нетрафа-
ретно, а з інтригою, коли в голодомор раптова поява вагітної голодної
жінки на порозі, яка кидається до столу і вмить з’їдає останні п’ять
картоплин, позбавляючи надії на виживання матір з трьома дітьми, –
вражає несподіваною кінцівкою.
Тож в прозі сам Бог велів Тетяні Левицькій творити життєві історії,
сюжети оповідань і повістей. Благо, письменниця в розквіті творчого
віку, коли за плечима є великий життєвий досвід, чимало пережитих
особистих нелегких колізій, на що нам натякає сучасний термін «онко-
маркер». Назва книги багато про що говорить читачу.
Тому оце тяжіння до новелістики, до лаконізму вислову, котра навіть
чимось нагадує Михайла Коцюбинського, Василя Стефаника, Архипа
Тесленка, Григора Тютюнника та інших видатних прозаїків, якось вну-
трішньо відчувається в письмі авторки. Можна сказати, що вона йде
шляхом класиків, поступово підіймається вгору, не копіює їх, а має свій
особистий почерк, не змальовує полотна, а створює свої, використовую-
чи різноманітні художні прийоми завдяки життєвому досвіду, щирості
і неординарному мисленню. В результаті бачимо авторську індивідуаль-
ність – неповторну, цікаву, колоритну.
Що притаманне стилеві Тетяни Левицької – це життєвість змальову-
ваних картин, яким віриш, у поєднанні з детективністю сюжету, при-
годницькою загостреністю і драматичністю. Ще одна дуже примітна
і характерна риса, властива сучасності, авторка не захоплюється дов-
гими описами природи чи інтер’єру приміщень, де відбувається дія,
а дає лаконічні мазки-штрихи, натяки, вміє тримати інтригу і
створити психологічний портрет кожного літературного героя. У книзі є щемні,
психологічні, зворушливі і гумористичні оповідання.
Читаючи повість «Віра», ловиш себе на думці – а що ж там буде далі,
і захопившись не зогледишся, як дійдеш до кінця. Авторка вплітає поде-
куди і свою фантазію, яка у неї дуже розвинена, що дано небом тим, хто
народився під знаком зодіаку Рак, вдається до так званого художнього
вимислу, і нерідко важко відрізнити від нього життєву правду, настільки
цей зв’язок органічний і не відірваний від буття. А життя, як відомо,
така фантастична річ, подеколи дивовижніша за сам вимисел.
Не буду аналізувати усі твори авторки, вона однаково цікава, як
в жанрі оповідання, новели, так і у жанрі повістей, а як і Тетяна Ле-
вицька – тримаючи інтригу – запрошую читача поринути у неповторний,
драматичний, загадковий і водночас світлий, прекрасний світ її прозових
творів.
Вона ніколи не забувала про те, що представник красного письмен-
ства, насамперед українського, який тяжіє до класики, має сіяти в ду-
шах читачів гуманістичні цінності й ідеали, віддавати часточку любові
людям, щоб знайти чулий відгук у їхніх душах. А це шлях, котрий веде
до вічності.

Ярослав ЧОРНОГУЗ –
член НСПУ, член НСЖУ,
Заслужений артист
естрадного мистецтва України

Це – вже друга корона сонетів в українській літературі саме на вічну тему після корони “Світло кохання” автора цих рядків. Є ще "Королівський вінок сонетів" Юрія Назаренка звучання громадянського та філософська корона сонетів Лілії Ніколаєнко "Вінець для Музи".
Кожен автор – неповторний, дав своє і досить доброякісне зерно у розвиток цього ще нового жанру у нашому красному письменстві.
Юрій Назаренко – зачинатель, першопроходець. Його твір – довершений художньо, але не в усьому канонічний. Мені пощастило зробити свою корону за всіма правилами цього жанру, тобто дати взірець класичний.
Ідуть в руслі класичному, що дуже приємно, і обидві мої учениці – Лілія Ніколаєнко і Тетяна Левицька. Це шлях нелегкий, це праця для вічності, але хто хоче в ній залишити свій відбиток, мусить вибрати цю дорогу.
Вражає зростання динамічності творення усіх чотирьох корон в бік зменшення терміну написання. Юрій Назаренко творив свою корону 15 років, автор цих рядків – близько двох років, Лілія Ніколаєнко – рік, Тетяна Левицька в чорновому варіанті завершила свій твір за фантастично короткий термін – 2 місяці! Якщо додати період редагування і переробки, буде приблизно півроку. Але все одно – вдвічі менше за свою попередницю.
Та головне, звісно, не в швидкості, а в якості, добротності, довершеності письма. І жоден згаданий твір у цьому архіскладному жанрі не є чимось посереднім чи поверховим.
Тетяна Левицька особливо активно працює в літературі останнє десятиліття-півтора, і зробила значний поступ уперед у творчості. Видала дві книги за порівняно невеликий відлік часу. Узявшись за жанр сонета, вона майже не писала одинарних сонетів, а одразу почала з вінка, який переріс у корону. Маючи від природи поетичний дар, і не просто поетичний, а пісенно-поетичний, ще й з гумористичним відгалуженням, вона природно увійшла в русло українського слова, як зрілий і досвідчений майстер.
У жанрі корони сонетів архіважливим є те, щоб складність форми поетичної була помітна якомога менше, а більше читач звертав увагу на зміст написаного, проймався його глибиною і неповторною образністю. Корона Тетяни Левицької рясніє цими яскравими розсипами з першого її рядка: "Розбилося зими холодне скло" – здається, все лежить на поверхні, кожна деталь, а спробуй знайди таку доступну і прозору метафору!
Корона сонетів – це 225 сонетів, сплетених воєдино із 15 вінків сонетів. Пишеться спершу сонет-матриця або магістрал магістралів, з якого виростає вся корона. Спочатку на його основі і з його рядків плететься магістральний вінок – 15 сонетів, ніби генерал із 14 офіцерами. Потім із кожного сонета магістрального вінка плететься чотирнадцять простих сонетів-солдатів. І в сумі їх 225, хоч насправді 211, бо 14 сонетів, які є офіцерами-магістралами – двічі повторюються у короні – ставляться переважно у кінці кожного вінка, а потім ще раз подибуємо той самий їхній текст у магістральному вінку.
Потрібно підібрати два варіанти по 240 однакових рим у катренах і два варіанти по 160, або три варіанти по 120 рим у терцетах. Кожен сонет пишеться за схемою: теза (перших 8 рядків) – антитеза (наступні 3 рядки) – синтез (останні 3 рядки). Ось така вища математика поезії, про яку у сфері одинарного сонета писав іще Іван Франко.
Слово Тетяни Левицької – проникливе, глибоке і животрепетне, хвилююче. Одразу відчуваєш тонку і раниму душу ліричної героїні, закоханої не лише в свого лицаря, а й в навколишнє середовище, природу, яку безжально нищать сучасні нувориші. Характер викладу поезії – сповідальний, авторка часто згадує Бога, причому сповідається не тільки перед ним, а й перед читачем, і робить це неповторно-образно, пам’ятаючи класичні слова Ліни Костенко: "Поезія – це завжди неповторність, якийсь безсмертний дотик до душі".
Їй небайдужа і війна, котра восьмий рік рве Україну, приносячи горе в дедалі більшу кількість родин:

Не всі горять глибинні манускрипти.
Повстануть скоро пращури з могил!
Щоб українську гідність захистити,
Відваги вдосталь і звитяжних крил!

Нам – небо мирне, ворогу – граніти,
Не перетворять соняхи на пил.
Не буде під ногами світ жахтіти,
Згорить війна у череві горнил!

Не буде коси рвати сива мати –
Хто сіє горе – сам і смерть пожне.
Горітимуть у пеклі супостати…

Або оця сповідальність любовна, висловлена афористично, яку хочеться цитувати:

Мені без тебе у печалі жити,
І рахувати смутку дні нудні.
В душі, немов земля зійшла з орбіти,
Жахлива тінь мурени на стіні.

Кому б дощем савану напоїти,
Пустельні диво-квіти запашні?
Аби не порпались думок терміти,
Залоскотавши тишу в глибині.

Та блисне ранок у віконну раму,
І вирушить зажура у турне,
І розішле проміння телеграми,

Негоди люті вітер задмухне.
Вбираю я двовірші в епіграми,
Плету думок рожеве макраме.

До речі, саме в цьому сонеті форма "теза-антитеза-синтез" витримана ідеально. А скільки образних знахідок!
"Впади, коханий, сонцем на чоло – Мені без тебе у печалі жити" – як просто, а як глибоко сказано, а вінцем любовної образності є теж афористичні рядки: "Дай золотитись у твоїй любові".
Можна цитувати і цитувати. Тетяна Левицька тяжіє до цікавої неповторної лексики, раз по раз трапляються і приємно дивують зноски із цікавими словами поліського діалекту Житомирщини, звідки вона родом, і не тільки: хвижа (завірюха), маруни (ромашки), легуміна (випічка), троюдити (ятрити), охиза (хуртовина), шелюга (верба), оркан (буря), свічадо (церковний підсвічник), капричіо (музика) – авторка тяжіє до вишуканої української мови. Читаєш – і збагачуєшся, і радієш.
Додає інтриги і напруги певний фаталізм почуття ліричної героїні, що кохання межує зі смертю. І згадуються рядки пісні відомої естрадної співачки Катерини Бужинської, що "любов – подруга смерті, а можливо, сестра". Проблеми вірності і зради, що вічно хвилюють душі закоханих, йдуть через усю корону і подаються щоразу по-різному, але завше перемагають гуманістичні ідеали – віра у прекрасне і взаємне почуття.
Перед читачем отже – новий, непересічний твір зрілої письменниці, з великим життєвим досвідом і водночас довірливою дитинністю поглядів, властивій істинному художнику слова, в якому неповторно-образно розкрито вічну тему кохання. В якомусь доброму розумінні Тетяна Левицька – послідовниця поетів-романтиків, таких як Альфред де Мюссе, П’єр Ронсар, Михайло Старицький. До речі, цитати з класиків, підібрані до кожного вінка, свідчать про непересічну ерудицію авторки. Тетяна Левицька уміє працювати над собою, ніколи не лінується виправляти і вдосконалювати свої рядки. Хочеться побажати їй нових творчих вершин, бо ще її літературні Говерли чи Еверести, я певен, попереду.

Ярослав Чорногуз

Люди не хочуть втручатися, щоб не наживати собі зайвих ворогів. Я втручаюся, бо завше була причетною до протистояння Чорногуза та Сушка, мирила безліч разів, виступала в ролі кота Леопольда. Обидва гарні поети, кожен йде своєю дорогою. Ярослав Чорногуз - романтичний лірик, щирий, зворушливий, який оспівує красу землі. Його ЛГ - це всесвіт! Хоча може і написати пародію і гумористичний вірш. Цикл про Уманський парк Софіївка ввійде в історію і ми з вами станемо свідками того. Про його корону сонетів "Світло кохання" - найкращі відгуки літературних критиків. Олександра Сушка у цьому році прийняли до НСПУ і не за красиві очі. У нього чудова проза, сатира, вірші на життєву та військову тематику. У кожного свої заслуги на літературній ниві, чому ж не порозумітися? У чому річ? Я не думаю, що лише у незначних помилках Чорногуза, бо і у самого Сушка помилок достатньо. А у чому ж тоді та собака зарита? - ніхто й не здогадується? І я також не знаю. Ярослав Чорногуз заблокував Олександра Сушка тому, що не хотів витрачати сили, час, нерви, енергію на вічні війни та конфрактацію з другом. Живе собі людина, займається творчістю і сам хоче полоти свої рясні квітники, які посадив з турботою та любов'ю. А тут добрий друг приходить і каже, що ти, дурнику, посадив троянду під плотом і поливаєш не тим? Треба було гноєм здобрити і взагалі твоя троянда дика, не сортова. Коли сам не вмієш то найми садівника, або я тобі пораджу і починає повчати, як доглядати чужу квітку. Кому це сподобається? Може другу потрібно більше дбати про свою власну садибу, полоти свої бур'яни і менше звертати увагу на сусідську клумбу? Але ж справжній друг на то і друг, щоб допомагати другу. Та мова, мабуть, уже йде не про дружбу, а про ворожнечу. Прикро, коли друзі стають ворогами із-за поезії, яка повинна надихати, творити добро, сіяти любов і очищати душі від іржі і фальші.
Відрізати гангренну ногу можна, але спочатку потрібно запитати хворого, чи згоден він з тим жити!

Дорогі друзі, вітаю з Новим роком! Хочеться всім побажати миру, щастя, добра, добробуту, міцного здоров'я, успіхів, невичерпного натхнення! Дякую, що Ви у мене є! Дякую редакції Поетичних Майстерень, за підтримку і можливість публікувати свої вірші! Дай Боже сайту й надалі процвітати! Обіймаю, всіх люблю!

Всім доброго дня! Ми самі створюємо клімат на ПМ. Кожен з нас прийшов сюди не для того, щоб похизуватися своєю творчісттю. Комусь потрібно було вдосконалюватись, іншим спробувати себе у редактурі, почути, чого варті твої вірші, оцінити інших, бо все пізнається в порівнянні.
Ярослав Чорногуз і Майя Залізняк для мене не віртуальні друзі. Я знаю їх особисто, брали участь у спільних заходах і спілкувалися. Це люди щирі, доброзичливі, гарні, талановиті, і всі зауваги, які вони робили іншим були конструктивними, слушними. Таких майстрів ми повинні підтримувати і цінувати, а не травити, принижувати всіляко ганебним словом. Взагалі ми повинні відноситись один до одного з повагою та теплом. Ярослав Чорногуз, Світлана Майя Залізняк, Любов Бенедишин не тільки гарні поети, які уже здобули визнання, але й професійні редактори. Зараз звинувачують Майю у тому, що вона конфліктна, але ж усі конфлікти були спрямовані на те, щоб поліпшити якість творів, вказати на недоліки. Ярослава взагалі довели до депресивного стану. Любов Бенедишина перестала спілкуватися з нами, мабуть, теж людині не комфортно. Гарні майстри полишають сайт. Ці автори взяли на себе функцію вдосконалювання, а зараз склалася така ситуація, що вони повинні ще й оправдовуватись. Ні, це вони потребують захисту, та підтримки, бо коли майстри нас покинуть, то буде гірше всім.
Це люди не байдужі, вболівають за літературу та борються з графоманством, сіростю в поезії. Я вдячна і не хочу, щоб вони покидали ПМ. Давайте з Нового року поважати один одного!
Хочу усіх привітати зі святами! Миру, здоров"я, натхнення, розради!
Дякую, Володимиру Ляшкевичу, за підтримку та сайт!