Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.09.08
13:39
Лишився Лишега у синім вогні,
Такий незбагненний, далекий і мудрий.
Тамує марноту і суєтний гнів,
Пізнавши глибини у стиснутих муках.
Лишився на дні споконвічних легед,
У давньому світі Китаю і Гангу.
Повітря епохи торкнулось легень,
Такий незбагненний, далекий і мудрий.
Тамує марноту і суєтний гнів,
Пізнавши глибини у стиснутих муках.
Лишився на дні споконвічних легед,
У давньому світі Китаю і Гангу.
Повітря епохи торкнулось легень,
2026.09.08
12:32
Чи є вона, та чакра повноти?
В асфальтових ланах — дзвінкі сталеві ікри
Яскравих в часі, збурених мостів,
Отих, якими ми тікати звикли
Від емпірею власного вогню
До дивних див пітьми закляття кави.
Стій-стій! — не лізь у звичне, у YouTube,
В асфальтових ланах — дзвінкі сталеві ікри
Яскравих в часі, збурених мостів,
Отих, якими ми тікати звикли
Від емпірею власного вогню
До дивних див пітьми закляття кави.
Стій-стій! — не лізь у звичне, у YouTube,
2026.09.08
07:37
Знов закурений димами
Стогне Київ мій, -
Хлипи й зойкання місцями
В темряві густій.
Знову ворог підло вдарив
У слов'янства суть, -
Всюдисущий запах гару
Не дає дихнуть.
Стогне Київ мій, -
Хлипи й зойкання місцями
В темряві густій.
Знову ворог підло вдарив
У слов'янства суть, -
Всюдисущий запах гару
Не дає дихнуть.
2026.09.08
01:13
Індик - це своєрідна птиця.
Він дуже любе веселиться.
Індик не схожий на ворону
У нього зовсім інші забобони.
Співає гарно, але не дуже,
Суттєво гірше, ніж Каркуша.
І хоча в ворони тільки крик,
Він дуже любе веселиться.
Індик не схожий на ворону
У нього зовсім інші забобони.
Співає гарно, але не дуже,
Суттєво гірше, ніж Каркуша.
І хоча в ворони тільки крик,
2026.09.07
21:14
Немає віроломнішої віри
як віра малоросів і орди.
Не хижі звірі,
а царі-кумири
юрби – причина чорної біди.
***
Неписані закони для совдепії
як віра малоросів і орди.
Не хижі звірі,
а царі-кумири
юрби – причина чорної біди.
***
Неписані закони для совдепії
2026.09.07
20:44
Чому із звідусюд далеких
Ми добиваємось в забуті Богом села
І припадаємо грудьми до споришу,
До груші тулимось щокою?
Невже, коли літам ощадливий наводиш лік,
Так болісно бракує частки,
Що зветься отроцтвом?
Невже і справді життєве коло
Ми добиваємось в забуті Богом села
І припадаємо грудьми до споришу,
До груші тулимось щокою?
Невже, коли літам ощадливий наводиш лік,
Так болісно бракує частки,
Що зветься отроцтвом?
Невже і справді життєве коло
2026.09.07
20:15
ось і надвечіря
дощик покропив
вицвіле ганчіря
звисле з проводів
піднебесні риби
сунуть далі геть
комунальник
сивий
дощик покропив
вицвіле ганчіря
звисле з проводів
піднебесні риби
сунуть далі геть
комунальник
сивий
2026.09.07
18:24
Святе догорає обійстя,
а ти загубилась в тумані.
Не бійся, рідненька, не бійся,
від зостраху серце зів'яне.
Я знаю, що важко втрачати
набуті скарби мозолями —
дитячу колиску, санчата,
а ти загубилась в тумані.
Не бійся, рідненька, не бійся,
від зостраху серце зів'яне.
Я знаю, що важко втрачати
набуті скарби мозолями —
дитячу колиску, санчата,
2026.09.07
17:23
Вересня кроки спекотні, як влітку,
Сонце палає до втоми щодня.
Бабине літо накинуло сітку,
Те павутиння йому, мов броня.
Ягідки чорні смачної ожини
В лісі осіннім, мов очі блищать.
Терен з колючками попід стежину,
Сонце палає до втоми щодня.
Бабине літо накинуло сітку,
Те павутиння йому, мов броня.
Ягідки чорні смачної ожини
В лісі осіннім, мов очі блищать.
Терен з колючками попід стежину,
2026.09.07
16:46
Хильнув — і позбувся болю.
А може, позбувся себе?
І хтось замість тебе долю
скеровує вже: цоб-цабе.
На інше чекати годі.
«В обійми бери, сатано!»
Що зараз буде, що потім
А може, позбувся себе?
І хтось замість тебе долю
скеровує вже: цоб-цабе.
На інше чекати годі.
«В обійми бери, сатано!»
Що зараз буде, що потім
2026.09.07
14:08
Вода розлилася в долини.
Мовчання панує в степах.
І правда тополі й калини
Кричить, як поранений птах.
Чекаємо світлої днини,
Яка відкидатиме страх.
Вода розлилася степами,
Мовчання панує в степах.
І правда тополі й калини
Кричить, як поранений птах.
Чекаємо світлої днини,
Яка відкидатиме страх.
Вода розлилася степами,
2026.09.07
13:38
Холодний бовдур
Скляної печі,
Рукою злидня
Під плач малечі,
Ще теплій миші —
Шпаркій, голодній —
Даруй зернину,
Як преподобний!
Скляної печі,
Рукою злидня
Під плач малечі,
Ще теплій миші —
Шпаркій, голодній —
Даруй зернину,
Як преподобний!
2026.09.07
09:48
Старі бульбульці - публіка нервова,
Вони самі для себе сомельє.
Глитають чикилдиху із полови,
Носи вмочають потім в олів'є.
Сивуха з часником - найліпша страва ,
А шнапс із пивом - це делікатес!
За штоф винця кумасю кум вкривавив,
Вони самі для себе сомельє.
Глитають чикилдиху із полови,
Носи вмочають потім в олів'є.
Сивуха з часником - найліпша страва ,
А шнапс із пивом - це делікатес!
За штоф винця кумасю кум вкривавив,
2026.09.07
07:43
Занадився тхір
У бабусин двір, -
Уночі проник
Знову у курник.
Ухопив курча
І мерщій помчав
Звично до нори,
Де малі тхори
У бабусин двір, -
Уночі проник
Знову у курник.
Ухопив курча
І мерщій помчав
Звично до нори,
Де малі тхори
2026.09.07
07:40
ЦИКЛ V: АНТИЧНИЙ СВІТ (ТРОЯ-ІЛІАДА)
ГЕКТОР І АНДРОМАХА: Захід сонця над Іліоном
(Драматичний ескіз у ритмізованій прозі, у трьох сценах)
ДІЙОВІ ОСОБИ:
Гектор – царевич, вождь троянського війська, надія Іліона, щит і жертовна кров троянського роду
ГЕКТОР І АНДРОМАХА: Захід сонця над Іліоном
(Драматичний ескіз у ритмізованій прозі, у трьох сценах)
ДІЙОВІ ОСОБИ:
Гектор – царевич, вождь троянського війська, надія Іліона, щит і жертовна кров троянського роду
2026.09.07
03:29
я приїду у Львів,
ти зустрінеш мене,
поговорим про все
неземне і земне
оминаючи тему
про найголовніше
ми захочем всамітнитись
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...ти зустрінеш мене,
поговорим про все
неземне і земне
оминаючи тему
про найголовніше
ми захочем всамітнитись
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.04.24
2024.04.15
2024.04.01
2024.03.02
2023.12.07
2023.02.18
2023.02.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Тетяна Левицька /
Критика | Аналітика
Світла життєва детективістика
Перед нами нова книга уже досить відомої поетеси української су-
часності – Тетяни Левицької «Віра, надія та онкомаркери». Вперше ми
заглиблюємося у прозову тканину її творів і знаходимо цікаву аналогію
з поетичною творчістю, певне тяжіння до сюжетного вірша в її поезії
«Картопелька». Сповнена правдивих життєвих колізій, подана нетрафа-
ретно, а з інтригою, коли в голодомор раптова поява вагітної голодної
жінки на порозі, яка кидається до столу і вмить з’їдає останні п’ять
картоплин, позбавляючи надії на виживання матір з трьома дітьми, –
вражає несподіваною кінцівкою.
Тож в прозі сам Бог велів Тетяні Левицькій творити життєві історії,
сюжети оповідань і повістей. Благо, письменниця в розквіті творчого
віку, коли за плечима є великий життєвий досвід, чимало пережитих
особистих нелегких колізій, на що нам натякає сучасний термін «онко-
маркер». Назва книги багато про що говорить читачу.
Тому оце тяжіння до новелістики, до лаконізму вислову, котра навіть
чимось нагадує Михайла Коцюбинського, Василя Стефаника, Архипа
Тесленка, Григора Тютюнника та інших видатних прозаїків, якось вну-
трішньо відчувається в письмі авторки. Можна сказати, що вона йде
шляхом класиків, поступово підіймається вгору, не копіює їх, а має свій
особистий почерк, не змальовує полотна, а створює свої, використовую-
чи різноманітні художні прийоми завдяки життєвому досвіду, щирості
і неординарному мисленню. В результаті бачимо авторську індивідуаль-
ність – неповторну, цікаву, колоритну.
Що притаманне стилеві Тетяни Левицької – це життєвість змальову-
ваних картин, яким віриш, у поєднанні з детективністю сюжету, при-
годницькою загостреністю і драматичністю. Ще одна дуже примітна
і характерна риса, властива сучасності, авторка не захоплюється дов-
гими описами природи чи інтер’єру приміщень, де відбувається дія,
а дає лаконічні мазки-штрихи, натяки, вміє тримати інтригу і
створити психологічний портрет кожного літературного героя. У книзі є щемні,
психологічні, зворушливі і гумористичні оповідання.
Читаючи повість «Віра», ловиш себе на думці – а що ж там буде далі,
і захопившись не зогледишся, як дійдеш до кінця. Авторка вплітає поде-
куди і свою фантазію, яка у неї дуже розвинена, що дано небом тим, хто
народився під знаком зодіаку Рак, вдається до так званого художнього
вимислу, і нерідко важко відрізнити від нього життєву правду, настільки
цей зв’язок органічний і не відірваний від буття. А життя, як відомо,
така фантастична річ, подеколи дивовижніша за сам вимисел.
Не буду аналізувати усі твори авторки, вона однаково цікава, як
в жанрі оповідання, новели, так і у жанрі повістей, а як і Тетяна Ле-
вицька – тримаючи інтригу – запрошую читача поринути у неповторний,
драматичний, загадковий і водночас світлий, прекрасний світ її прозових
творів.
Вона ніколи не забувала про те, що представник красного письмен-
ства, насамперед українського, який тяжіє до класики, має сіяти в ду-
шах читачів гуманістичні цінності й ідеали, віддавати часточку любові
людям, щоб знайти чулий відгук у їхніх душах. А це шлях, котрий веде
до вічності.
Ярослав ЧОРНОГУЗ –
член НСПУ, член НСЖУ,
Заслужений артист
естрадного мистецтва України
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Світла життєва детективістика
Передмова
СВІТЛА ЖИТТЄВА ДЕТЕКТИВІСТИКА
Перед нами нова книга уже досить відомої поетеси української су-
часності – Тетяни Левицької «Віра, надія та онкомаркери». Вперше ми
заглиблюємося у прозову тканину її творів і знаходимо цікаву аналогію
з поетичною творчістю, певне тяжіння до сюжетного вірша в її поезії
«Картопелька». Сповнена правдивих життєвих колізій, подана нетрафа-
ретно, а з інтригою, коли в голодомор раптова поява вагітної голодної
жінки на порозі, яка кидається до столу і вмить з’їдає останні п’ять
картоплин, позбавляючи надії на виживання матір з трьома дітьми, –
вражає несподіваною кінцівкою.
Тож в прозі сам Бог велів Тетяні Левицькій творити життєві історії,
сюжети оповідань і повістей. Благо, письменниця в розквіті творчого
віку, коли за плечима є великий життєвий досвід, чимало пережитих
особистих нелегких колізій, на що нам натякає сучасний термін «онко-
маркер». Назва книги багато про що говорить читачу.
Тому оце тяжіння до новелістики, до лаконізму вислову, котра навіть
чимось нагадує Михайла Коцюбинського, Василя Стефаника, Архипа
Тесленка, Григора Тютюнника та інших видатних прозаїків, якось вну-
трішньо відчувається в письмі авторки. Можна сказати, що вона йде
шляхом класиків, поступово підіймається вгору, не копіює їх, а має свій
особистий почерк, не змальовує полотна, а створює свої, використовую-
чи різноманітні художні прийоми завдяки життєвому досвіду, щирості
і неординарному мисленню. В результаті бачимо авторську індивідуаль-
ність – неповторну, цікаву, колоритну.
Що притаманне стилеві Тетяни Левицької – це життєвість змальову-
ваних картин, яким віриш, у поєднанні з детективністю сюжету, при-
годницькою загостреністю і драматичністю. Ще одна дуже примітна
і характерна риса, властива сучасності, авторка не захоплюється дов-
гими описами природи чи інтер’єру приміщень, де відбувається дія,
а дає лаконічні мазки-штрихи, натяки, вміє тримати інтригу і
створити психологічний портрет кожного літературного героя. У книзі є щемні,
психологічні, зворушливі і гумористичні оповідання.
Читаючи повість «Віра», ловиш себе на думці – а що ж там буде далі,
і захопившись не зогледишся, як дійдеш до кінця. Авторка вплітає поде-
куди і свою фантазію, яка у неї дуже розвинена, що дано небом тим, хто
народився під знаком зодіаку Рак, вдається до так званого художнього
вимислу, і нерідко важко відрізнити від нього життєву правду, настільки
цей зв’язок органічний і не відірваний від буття. А життя, як відомо,
така фантастична річ, подеколи дивовижніша за сам вимисел.
Не буду аналізувати усі твори авторки, вона однаково цікава, як
в жанрі оповідання, новели, так і у жанрі повістей, а як і Тетяна Ле-
вицька – тримаючи інтригу – запрошую читача поринути у неповторний,
драматичний, загадковий і водночас світлий, прекрасний світ її прозових
творів.
Вона ніколи не забувала про те, що представник красного письмен-
ства, насамперед українського, який тяжіє до класики, має сіяти в ду-
шах читачів гуманістичні цінності й ідеали, віддавати часточку любові
людям, щоб знайти чулий відгук у їхніх душах. А це шлях, котрий веде
до вічності.
Ярослав ЧОРНОГУЗ –
член НСПУ, член НСЖУ,
Заслужений артист
естрадного мистецтва України
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
