Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.01.19
21:20
Прости мені, Боже, що Тебе забуваю,
Як музику чую чи полотно оглядаю,
Як клопоти дня, немов листя, спадають.
Тільки потому про Тебе згадаю,
Бо ж колір і звуки від Тебе зринають.
І чую у відповідь: «Благословляю й прощаю!»
І легше на серці одра
Як музику чую чи полотно оглядаю,
Як клопоти дня, немов листя, спадають.
Тільки потому про Тебе згадаю,
Бо ж колір і звуки від Тебе зринають.
І чую у відповідь: «Благословляю й прощаю!»
І легше на серці одра
2026.01.19
17:51
Якби ми вдвох поїхали в Херсон*,
З тобою був би в нас х.ровий сон.
З тобою був би в нас х.ровий сон.
2026.01.19
16:35
Із Леоніда Сергєєва
Мадам з товстим... пакунком! Та не ви,
а бабка, що вмостилася он скраю.
Глуха, матусю? Й ніс, як у сови...
Чвалай сюди, я місце уступаю.
А всім, дивлюсь, байдуже зазвичай,
Мадам з товстим... пакунком! Та не ви,
а бабка, що вмостилася он скраю.
Глуха, матусю? Й ніс, як у сови...
Чвалай сюди, я місце уступаю.
А всім, дивлюсь, байдуже зазвичай,
2026.01.19
14:43
Немає світла і холодні батареї
Немає світла і холодні батареї,
у небі зграя дронів. Вибух. Вибух.
Ми у війні, як у війні євреї:
вже п’ятий рік зі строю вибув.
Насправді ж вибув п’ятисотий
в війні з смердючою рашнею.
Немає світла і холодні батареї,
у небі зграя дронів. Вибух. Вибух.
Ми у війні, як у війні євреї:
вже п’ятий рік зі строю вибув.
Насправді ж вибув п’ятисотий
в війні з смердючою рашнею.
2026.01.19
13:38
Ти знаєш, млосно на душі…
Зникає придбане роками.
Спіткнешся, глянеш — торгаші
З своїми мо… монастирями…
Своїх молитв «колокола»,
Своє насіння «колокольне».
І час — заплакана вдова,
Що заблукала у недолі…
Зникає придбане роками.
Спіткнешся, глянеш — торгаші
З своїми мо… монастирями…
Своїх молитв «колокола»,
Своє насіння «колокольне».
І час — заплакана вдова,
Що заблукала у недолі…
2026.01.19
11:24
Цей сон такий неповний, поверховий.
Він сил не додає, немов кошмар.
Він лиш виснажує, як цар верховний,
Оточений прислугою примар.
Вогненні води болі не зупинять,
А тільки рани роз'ятрять нові.
Беруть тебе на злі, ворожі кпини,
Він сил не додає, немов кошмар.
Він лиш виснажує, як цар верховний,
Оточений прислугою примар.
Вогненні води болі не зупинять,
А тільки рани роз'ятрять нові.
Беруть тебе на злі, ворожі кпини,
2026.01.19
02:19
Скажу, де добре, де погано,
Хто тут поет, а хто піїт.
Ким Ви працюєте, Тетяно?
Ану на стіл негайно звіт!
Бездарних ледарів багато,
Та попри це у темі я!
Ось я працюю лавреатом
Хто тут поет, а хто піїт.
Ким Ви працюєте, Тетяно?
Ану на стіл негайно звіт!
Бездарних ледарів багато,
Та попри це у темі я!
Ось я працюю лавреатом
2026.01.18
23:14
Є ті, які підтримують,
і ті що звинувачують,
і ті, які ховають лють
за вашою удачею.
Емпати хмарний небосхил
схиляють, Богу молячись,
і біля спечених могил
і ті що звинувачують,
і ті, які ховають лють
за вашою удачею.
Емпати хмарний небосхил
схиляють, Богу молячись,
і біля спечених могил
2026.01.18
19:31
Мені би дівчину із цинамону
Жити собі поживати
З дівчиною із цинамону
Я мрію про втечу з тобою в цю ніч
За місячним світлом шукаючи
Дівчино із цинамону
Жити собі поживати
З дівчиною із цинамону
Я мрію про втечу з тобою в цю ніч
За місячним світлом шукаючи
Дівчино із цинамону
2026.01.18
16:15
Сіли діди під повітку. Сидять, розмовляють.
Згадують своє минуле, про бої, походи.
Жаліються: крутить кості, мабуть на негоду.
Потихеньку то старшину, то москалів лають.
Свирид каже: - Коли б знаття, що так воно буде,
Краще б з ляхами зостались, яко
Згадують своє минуле, про бої, походи.
Жаліються: крутить кості, мабуть на негоду.
Потихеньку то старшину, то москалів лають.
Свирид каже: - Коли б знаття, що так воно буде,
Краще б з ляхами зостались, яко
2026.01.18
11:39
Якже так сталось? Якже так сталось,
Що дідусями друзі враз стали?
Досить залишить було їх мені,
Як забіліли чуприни, мов сніг.
З іменем кожним в’ється стежина,
Де ми сварились, де ми дружили.
Як я вцілів, уторопать незмога?
Здогад-надія серце пече:
Що дідусями друзі враз стали?
Досить залишить було їх мені,
Як забіліли чуприни, мов сніг.
З іменем кожним в’ється стежина,
Де ми сварились, де ми дружили.
Як я вцілів, уторопать незмога?
Здогад-надія серце пече:
2026.01.18
10:49
Так хочеться зануритися в сон,
Зануритися в тишу і блаженство,
Щоб клен співав зі мною в унісон,
Утверджуючи культ багатоженства.
Так хочеться зануритися в мить,
Яка страждання й прикрощі зупинить,
Що солов'єм у глушині щемить,
Зануритися в тишу і блаженство,
Щоб клен співав зі мною в унісон,
Утверджуючи культ багатоженства.
Так хочеться зануритися в мить,
Яка страждання й прикрощі зупинить,
Що солов'єм у глушині щемить,
2026.01.18
10:42
Тримає цупко час мене за карк,
Підштовхує в соснову халабуду
Сховаюсь там від оплесків, подяк
І ґвалту екзальтованого люду.
Зотліють в ямі грона орденів
У темені і тиші, під надгробком,
Все полишу: бажання, плани, гнів
Підштовхує в соснову халабуду
Сховаюсь там від оплесків, подяк
І ґвалту екзальтованого люду.
Зотліють в ямі грона орденів
У темені і тиші, під надгробком,
Все полишу: бажання, плани, гнів
2026.01.17
22:04
Пастки льодові у звичних під'їздах,
Брили, мов у холодних печерах.
Як обігріти будинки-гнізда?
Глузду - жах божевілля перечить.
Це не північ, а страдницький Київ.
Дихання вже є густим туманом.
І не снились у снах навіть Кию,
Брили, мов у холодних печерах.
Як обігріти будинки-гнізда?
Глузду - жах божевілля перечить.
Це не північ, а страдницький Київ.
Дихання вже є густим туманом.
І не снились у снах навіть Кию,
2026.01.17
21:42
На тиждень вийшли з колії
І повернулись нишком в мрії
Як справжні мрійні хазяї
Супроти бестій - лиходіїв.
Заруби їхні відповзли
Кудись туди, де мокротеча,
А ми в цей час і підросли,
І повернулись нишком в мрії
Як справжні мрійні хазяї
Супроти бестій - лиходіїв.
Заруби їхні відповзли
Кудись туди, де мокротеча,
А ми в цей час і підросли,
2026.01.17
18:08
З волоссям довшим модних галстуків - були ми
незмінним колоритом дискотек,
нічним звучанням парків, денним - вікон,
гротеском вуличним. І переймались віком,
заюним для тісних єднань статевих – з так
безжалісно присутніми над нами
"Бітлами", "Папл
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...незмінним колоритом дискотек,
нічним звучанням парків, денним - вікон,
гротеском вуличним. І переймались віком,
заюним для тісних єднань статевих – з так
безжалісно присутніми над нами
"Бітлами", "Папл
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.04.24
2024.04.15
2024.04.01
2024.03.02
2023.02.18
2023.02.18
2022.12.08
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Тетяна Левицька /
Критика | Аналітика
Світла життєва детективістика
Перед нами нова книга уже досить відомої поетеси української су-
часності – Тетяни Левицької «Віра, надія та онкомаркери». Вперше ми
заглиблюємося у прозову тканину її творів і знаходимо цікаву аналогію
з поетичною творчістю, певне тяжіння до сюжетного вірша в її поезії
«Картопелька». Сповнена правдивих життєвих колізій, подана нетрафа-
ретно, а з інтригою, коли в голодомор раптова поява вагітної голодної
жінки на порозі, яка кидається до столу і вмить з’їдає останні п’ять
картоплин, позбавляючи надії на виживання матір з трьома дітьми, –
вражає несподіваною кінцівкою.
Тож в прозі сам Бог велів Тетяні Левицькій творити життєві історії,
сюжети оповідань і повістей. Благо, письменниця в розквіті творчого
віку, коли за плечима є великий життєвий досвід, чимало пережитих
особистих нелегких колізій, на що нам натякає сучасний термін «онко-
маркер». Назва книги багато про що говорить читачу.
Тому оце тяжіння до новелістики, до лаконізму вислову, котра навіть
чимось нагадує Михайла Коцюбинського, Василя Стефаника, Архипа
Тесленка, Григора Тютюнника та інших видатних прозаїків, якось вну-
трішньо відчувається в письмі авторки. Можна сказати, що вона йде
шляхом класиків, поступово підіймається вгору, не копіює їх, а має свій
особистий почерк, не змальовує полотна, а створює свої, використовую-
чи різноманітні художні прийоми завдяки життєвому досвіду, щирості
і неординарному мисленню. В результаті бачимо авторську індивідуаль-
ність – неповторну, цікаву, колоритну.
Що притаманне стилеві Тетяни Левицької – це життєвість змальову-
ваних картин, яким віриш, у поєднанні з детективністю сюжету, при-
годницькою загостреністю і драматичністю. Ще одна дуже примітна
і характерна риса, властива сучасності, авторка не захоплюється дов-
гими описами природи чи інтер’єру приміщень, де відбувається дія,
а дає лаконічні мазки-штрихи, натяки, вміє тримати інтригу і
створити психологічний портрет кожного літературного героя. У книзі є щемні,
психологічні, зворушливі і гумористичні оповідання.
Читаючи повість «Віра», ловиш себе на думці – а що ж там буде далі,
і захопившись не зогледишся, як дійдеш до кінця. Авторка вплітає поде-
куди і свою фантазію, яка у неї дуже розвинена, що дано небом тим, хто
народився під знаком зодіаку Рак, вдається до так званого художнього
вимислу, і нерідко важко відрізнити від нього життєву правду, настільки
цей зв’язок органічний і не відірваний від буття. А життя, як відомо,
така фантастична річ, подеколи дивовижніша за сам вимисел.
Не буду аналізувати усі твори авторки, вона однаково цікава, як
в жанрі оповідання, новели, так і у жанрі повістей, а як і Тетяна Ле-
вицька – тримаючи інтригу – запрошую читача поринути у неповторний,
драматичний, загадковий і водночас світлий, прекрасний світ її прозових
творів.
Вона ніколи не забувала про те, що представник красного письмен-
ства, насамперед українського, який тяжіє до класики, має сіяти в ду-
шах читачів гуманістичні цінності й ідеали, віддавати часточку любові
людям, щоб знайти чулий відгук у їхніх душах. А це шлях, котрий веде
до вічності.
Ярослав ЧОРНОГУЗ –
член НСПУ, член НСЖУ,
Заслужений артист
естрадного мистецтва України
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Світла життєва детективістика
Передмова
СВІТЛА ЖИТТЄВА ДЕТЕКТИВІСТИКА
Перед нами нова книга уже досить відомої поетеси української су-
часності – Тетяни Левицької «Віра, надія та онкомаркери». Вперше ми
заглиблюємося у прозову тканину її творів і знаходимо цікаву аналогію
з поетичною творчістю, певне тяжіння до сюжетного вірша в її поезії
«Картопелька». Сповнена правдивих життєвих колізій, подана нетрафа-
ретно, а з інтригою, коли в голодомор раптова поява вагітної голодної
жінки на порозі, яка кидається до столу і вмить з’їдає останні п’ять
картоплин, позбавляючи надії на виживання матір з трьома дітьми, –
вражає несподіваною кінцівкою.
Тож в прозі сам Бог велів Тетяні Левицькій творити життєві історії,
сюжети оповідань і повістей. Благо, письменниця в розквіті творчого
віку, коли за плечима є великий життєвий досвід, чимало пережитих
особистих нелегких колізій, на що нам натякає сучасний термін «онко-
маркер». Назва книги багато про що говорить читачу.
Тому оце тяжіння до новелістики, до лаконізму вислову, котра навіть
чимось нагадує Михайла Коцюбинського, Василя Стефаника, Архипа
Тесленка, Григора Тютюнника та інших видатних прозаїків, якось вну-
трішньо відчувається в письмі авторки. Можна сказати, що вона йде
шляхом класиків, поступово підіймається вгору, не копіює їх, а має свій
особистий почерк, не змальовує полотна, а створює свої, використовую-
чи різноманітні художні прийоми завдяки життєвому досвіду, щирості
і неординарному мисленню. В результаті бачимо авторську індивідуаль-
ність – неповторну, цікаву, колоритну.
Що притаманне стилеві Тетяни Левицької – це життєвість змальову-
ваних картин, яким віриш, у поєднанні з детективністю сюжету, при-
годницькою загостреністю і драматичністю. Ще одна дуже примітна
і характерна риса, властива сучасності, авторка не захоплюється дов-
гими описами природи чи інтер’єру приміщень, де відбувається дія,
а дає лаконічні мазки-штрихи, натяки, вміє тримати інтригу і
створити психологічний портрет кожного літературного героя. У книзі є щемні,
психологічні, зворушливі і гумористичні оповідання.
Читаючи повість «Віра», ловиш себе на думці – а що ж там буде далі,
і захопившись не зогледишся, як дійдеш до кінця. Авторка вплітає поде-
куди і свою фантазію, яка у неї дуже розвинена, що дано небом тим, хто
народився під знаком зодіаку Рак, вдається до так званого художнього
вимислу, і нерідко важко відрізнити від нього життєву правду, настільки
цей зв’язок органічний і не відірваний від буття. А життя, як відомо,
така фантастична річ, подеколи дивовижніша за сам вимисел.
Не буду аналізувати усі твори авторки, вона однаково цікава, як
в жанрі оповідання, новели, так і у жанрі повістей, а як і Тетяна Ле-
вицька – тримаючи інтригу – запрошую читача поринути у неповторний,
драматичний, загадковий і водночас світлий, прекрасний світ її прозових
творів.
Вона ніколи не забувала про те, що представник красного письмен-
ства, насамперед українського, який тяжіє до класики, має сіяти в ду-
шах читачів гуманістичні цінності й ідеали, віддавати часточку любові
людям, щоб знайти чулий відгук у їхніх душах. А це шлях, котрий веде
до вічності.
Ярослав ЧОРНОГУЗ –
член НСПУ, член НСЖУ,
Заслужений артист
естрадного мистецтва України
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
