Золота ріка поезій Ярослава Чорногуза

Нарешті отримала довгоочікуваний тритомник Зібраних поезій Ярослава Чорногуза. Прочитала і не могла не відгукнутися, не написати про свої враження, захоплення тритомником і передмовами до книг відомих письменників - Ігоря Павлюка, Михайла Сидоржевського, Миколи Жулинського, що цікаво, змістовно висвітлили творчий доробок чудового письменника, музиканта, кобзаря, неординарної особистості нашої сучасності Ярослава Чорногуза.
Приємно дивує дизайн обкладинок книг, авторська ідея Я. Чорногуза майстерно втілена художницею-дизайнером видавництва "Український пріоритет" Уляною Кульчицькою. Чорнильниця у вигляді серця і гусяче перо виглядає вишукано, стильно, сучасно. Таке враження, що творець пише свої поезії гарячою кров'ю свого зворушливого серця, бо кожен вірш відбиток його трепетної душі.

Кредо

Не збагну я ніколи того,

Хто в мистецтві лиш грошей шукає,

Я піду до народу свого

І безплатно йому заспіваю,

І безплатно йому я заграю.

І вбиратиму щирість святу

За корисливі помисли вищу,

Заспіваю про душ чистоту,

Й, може, сам я душею очищусь,

Й, може, сам чиюсь душу очищу.

Віддаватиму силу й любов,

Знаю я - він мене зрозуміє.

І поверне сторицею знов.

З ним душею я не змілію,

З ним - ніколи я не збіднію!

7503 р. (від Трипілля) (1997)

Унікальне видання, підсумок життя до шестидесятирічного ювілею вражає красою і силою слова!

Перший том містить в собі філософську, патріотичну, громадянську поезію.
Своє ставлення до війни він промовив на весь світ.

Бажання і молитва

Мені не хочеться війни,

А тільки хочеться любові.

Війна — то виплід Сатани,

То — море сліз і ріки крові.

І люте горе для батьків,

Руйнація, будинки голі.

І смерті тисяч вояків,

І вільне місце на престолі.

Дивуєтесь? Казав Творець:

Врятує всіх Любові пісня.

Той зробить світові кінець,

Хто кнопку ядерну натисне.

І той опиниться на дні,

Хто не боїться Неба суду.

Бо переможців у війні

Жахній, сьогоднішній не буде.

Земля уся у ній згорить,

І темрява - як з підземелля -

Укриє всю її за мить,

І перетворить на пустелю.

О Боже, дурнів схамени,

Любов’ю вбий страшну спокусу.

Прокляття демонам війни

Пошли, сильніше землетрусу!!

17 лютого 7529 р. (Від Трипілля) (2022)

Срібним, звитяжним дзвоном звучить і громадянська лірика. Поет прожив 28 років при радянській владі і не загравав з режимом, навпаки, двічі ледь не був виключений з університету, бо поклав квіти 22 травня 1980 року до пам'ятника Шевченка. Молодого абітурієнта університету Шевченка зарештувало КДБ, щоб установити його особу. І якби тоді за нього не заступилися впливові люди, то хтозна, чим би все скінчилося.

Вдаються Я. Чорногузу і рубаї: оригінальні, влучні, гострі, мудрі.

***
Бездара пише й пише про війну.

Ракету геній випустив одну.

І корабель великий графомана --

Як та "Москва"* - ураз пішов "ко дну"!

*"Москва" - флагман москальського флоту.
17 лютого 7529 р. (Від Трипілля) (2022)

***
Знову тиша навколо скорботна, німа,

Ані щастя у ній, ні відради нема.

Чи здалося мені, що вмирає кохання?

Чи за осінню просто приходить зима?

***
О Боги, коротеньке життя це земне.

Тож нехай у любові воно промайне.

Якщо Ви на той світ заберете кохану,

Я благаю, одразу візьміть і мене.

***
О за що нас карає ця сварка, за що?

Як же нам існувать, розійдемось якщо?

Адже знаєм – життя вищий сенс – у коханні,

І без нього у ньому ми - просто ніщо!

***
О якби у житті цьому гарно велось,

Щоб не тільки хотілось, а ще і моглось.

Й перед смертю здійснилось останнє бажання:

Щоби запах вдихати коханих волось.

7-8 вересня 7527 р. (Від Трипілля) (2019)

У першому томі також представлені сонети, вінки та корона сонетів "Світло душі" — (титанічна праця не кожному під силу, тому що специфіка сонетного жанру не лише складна по формі, змісту, а й вимагає від автора усебічного глобального мислення, віртуозної майстерності і чіткої рими, яка не повинна повторюватися в жодному разі двічі.)

Магістрал — магістралів.

ХV-й

Світи мені, любове осяйна,

Весну життя даруй душі, Богине,

І музику, де плаче глибина,

Тонкого болю ронячи перлини.

Люблю тебе, небесная й земна,

У пречудову та похмуру днину,

Леліє сни чарівні таїна,

Умлівши в горизонту ясній сині!

Це – наслання з диявольських куліс,

Коли полуда очі закриває,

Омани серця непролазний ліс?..)

Веди вперед, за межі небокраю,

Імлу прониже ніжний сонця спис –

Його кохання світло окриляє.

У другому томі багато присвят найкращій половині людства. Ярославу Чорногузу — поету кохання — унікальному явищу в українській літературі, осяйному романтику притаманно закохуватися, захоплюватися сильним характером і вродою української жінки. Він черпає наснагу в образах сучасної мадонни, матери, сестри, коханої. Свою ЛГ називає королевою, лебідкою, любою, милою, чарівницею. Муза, що надихає поета заслуговує на найкращі епітети і найніжніші ласкаві слова. Ліричні мотиви, емоційний стан душі прослідковуються в кожному вірші. Щирі поезії викликають навзаєм бурю емоцій у читача, бумерангом повертається, відлунює, вібрує в закутку розчуленого серця й інтимна лірика кохання.

Вогонь земного раю

Моя ти крихітко вродлива,

Моя красуне осяйна...

Твого кохання справжнє диво

Хмелить мене сильніш вина,

Моя ти крихітко вродлива.

Життя мойого ти оздоба,

Найбільша радість у журбі,

Мов золота найвища проба,

Що вабить погляд на тобі,

Життя мойого ти оздоба.

Кохання справжнього нірвана

І млосних пестощів розмай,

Душа, красою осіянна,

Зігріта ласкою зима -

Кохання справжнього нірвана.

В тобі тремчу, в тобі — згораю,

Богине ніжності й тепла.

Горить вогонь земного раю,

І нас він спалює дотла,

В тобі тремчу, в тобі — згораю!..

11 грудня 7529 р. (Від Трипілля) (2021)

Разом з автором переживаєш його злети і падіння, радощі і крилаті мрії, сподівання, сум печалей, розчарувань, страждань, заглиблюєшся у казковий світ колоритної української мови, магнетичного, барвистого слова, нетривіальних, фантастичних, веселкових образів.

Останнє бажання

Так без тебе мені погано,

Як будинкові - без тепла.

Так без сонця сумний світанок

Сповиває безлика мла.

Так погано мені без тебе,

Ледь від розпачу не кричу.

Спохмурніле від туги небо

Все здригається від плачу.

Так без тебе мені недобре,

Висихає душі ріка.

Відлітає кудись за обрій

Птаха щастя моя легка.

І здається все мертвим, тлінним,

І минулим, як слід епох,

Я благаю долю уклінно -

Дай нам бути частіше вдвох.

Ти - епоха мого кохання,

Ти для мене в цім світі - все!

Ти - бажання моє останнє!

Хай без тебе - в той світ несе!

10 жовтня 7527 р. (2019),

Якби Ярослав Чорногуз не народився в особливій родині, де батьком був знаменитий письменник Олег Федорович Чорногуз, а мама — кандидат медичних наук Лідія Чорногуз, які змогли прищепити єдиному сину любов до всього прекрасного на землі, то і тоді він став би такою ж творчою особистістю, якою є донині, бо сам Господь поцілував його у чоло ще змалку. Хоча нелегко було перебувати в тіні свого геніального батька і доводити творчій спільноті, що ти теж чогось вартий на цій землі і не менш талановитий — ніколи не ставив перед собою легких завдань і не використовував зв'язки рідних для кар'єрного зросту.
Дві освіти — журналістика і музична дали змогу опанувати не лише цікаві професії, а й навчитися розпізнавати всі тонкощі людської душі, (зі сцени інколи більше видно ніж із зали.) Не переживши власні трагедії неможливо навчитися співчувати іншим, тим паче так болісно і відверто про них говорити.

Прощання з родовим гніздом

Печаль немовби підкосила,

І у душі моїй – содом.

І вже дивитися несила,

Коли руйнується гніздо.

Усе, що надбане роками,

Розвіюється на вітрах.

Усе, що створене руками,

Вже перетворюється в прах.

Ніщо не вічне… В легкі* лози

В невідворотності своїй

Бездушний вріжеться бульдозер,

Зруйнує замок милих мрій.

Все, що світилося поету,

Небес торкаючись ясних –

Розсиплеться і кане в Лету,

Гнилій байдужості – на сміх.

Прости мене, мій замку любий,

За тебе воював, як міг.

Та час прийшов твоєї згуби…

Прости за те, що не зберіг.

Прощайте, серцю милі пущі,

Для Вас я був, як рідний син.

І сили брав од вас цілющі,

І млів од вашої краси.

Хай Вас Боги оберігають!

Я тут шляхетності учивсь.

І чар зазнав земного раю,

Думками осягнувши вись.

Моє ти царство творчих злетів,

Мої окрилені слова!

Я тут короною сонетів

Цинічний світ цей дивував.

Прощайте, гай і замок милий!

Вже до дрібніших йду доріг…

Мій розпач, крик мій, мов з могили –

Він Вас для вічності зберіг!

2 березня 7526 р. (Від Трипілля) (2019)

Ярослав Чорногуз - багатогранна, талановита, відповідальна людина, і за яку б творчу роботу не брався, виконує її старанно, натхненно, з любов'ю і величезним терпінням, прискіпливим ставленням до себе.

Третій том особисто мене вразив найбільше, бо пейзажні вірші це особливий чарівний дар Ярослава Чорногуза, його коник з дужими крилами Пегаса.

Світ краси

Люблю отут, на роздоріжжі,

На милій лавочці сидіть.

Мене квітневий легіт ніжить

І сон колише верховіть.

І розчиняє шум далекий,

І лагідніють небеса.

З найменших атомів, молекул

Зринає відчуттів краса.

О ця добра висока ніша,

Духовності резервуар!

Усе, в житті що наймиліше –

Гармонія природних чар.

Без неї світ краси загине,

Зла магма сточить береги.

Природо, мамо, Берегине,

Розлий ці чари навкруги!

12 квітня 7527 р. (Від Трипілля) (2019)

Неймовірно! Жодний віршований образ не повторюється, а їх у книзі, як днів у році і місяців протягом десятиріч. Щоразу інша картина постає на Природі, де автор, якого нарекли художником, Левітаном української поезії, пише свої шедеври, і уміє мальовничі полотна відтворити золотим стелом майстра. Зимові, весняні, літні осінні, такі різні уявні і реальні, милозвучні, коштовні картини: незвичні, хмарні, вітряні, сонячні, листопадні, дощові, снігопадні, кришталеві, громові, райдужні, мінливі, мов небеса, барвисті, розлогі, квітучі, як земля! У Я. Чорногуза і каміння вміє говорити, і верби плакати від болю та туги, а зорі квітнути білими кульбабами на небосхилі життя. Єднання природи і людини пульсують в судинах і скронях поета і видають перли, діаманти, самоцвіти, смарагди незрівнянної, божественої краси. Його неонові ріки пливуть в моря і океани мільйонів людських сердець і наповнюють світлом, вірою, надією, любов'ю по вінця!

Золота ріка

Немов якась чарівна сила

Зуміла все красою вкрить –

Зима дерева побілила,

І зупинилася на мить.

А кущ овальний, наче броша,

Ряхтить іскринами із див.

Туман втягнув легку порошу

І у повітрі розчинив.

Плекає чари й береже він

У вишині і низині.

І темінь солодко-рожева

Вмика неонові вогні.

І десь у далечі глибоко

У прірву скрапує ночей,

Захоплене милує око -

То золота ріка тече!

30.10. 7526 р. (Від Трипілля) (30.12.2018)

Не хочеться обливати унікального поета шоколадом, але Ярослав Чорногуз — невичерпне джерело української літератури! Автор 6-ти поетичних збірок: "У всесвіті серця" (1995 р.), "Симфонія кохання (вінок сонетів) (2001 р.), "Березнева ностальгія" (2007 р.), "Тиха ніч над хатою моєю" (у співавторстві з батьком - О.Чорногузом) (2008 р.), "Велесів гай" (2013), "Світло кохання"(корона сонетів) (Харків, Майдан) (2017) та 2-х історичних нарисів під однаковою назвою "Кобзарська Січ" (2008 р.) до 90-річчя та до 100-річчя (2018 р.) Національної заслуженої капели бандуристів України ім. Г.Майбороди, де працює артистом. Один із авторів альманаху "Ірпінські поетичні зустрічі", де репрезентовано добірки 17-ти літераторів "ПМ" (2012 р.), а також альманахів "Натхнення" (2013), "Нескорена Україна" (2022), поетичної антології «Досвід війни: Українські голоси» (2022). До 50-річчя випущено київською фірмою "Е=фото" компакт-диски: "Вишиванка", (Липень 2013 р.), "Українська незабудка" (травень 2014). До 80-річчя батька - письменника Олега Чорногуза, організував компакт-диск пісень на його слова під назвою "Золоті літа" (2016).
Автор численних публікацій у пресі.
Член Національної спілки кобзарів України, член НСПУ, НСЖУ, творчої спілки "Асоціація діячів естрадного мистецтва України", лауреат фестивалів "Пісенний вернісаж - 2014, 2021", "Ucrania Fest" (Іспанія, 2021). У 2020 році отримав почесне звання "Заслужений артист естрадного мистецтва України". Лауреат міжнародної премії і кавалер Всесвітнього Ордена “Культурна дипломатія” (червень 2022).
Лауреат премії "За збереження кобзарського мистецтва" імені Миколи Нечипоренка Житомирської обласної державної адміністрації (червень, 2023), лауреат Всеукраїнської літературної премій Михайла Коцюбинського, премії ім. Ярослава Дорошенка, зрілий, цікавий, сильний, багатогранний, самодостатній поет, який нікого не наслідує, хоча Ярослава Чорногуза порівнюють з Д. Павличком, І. Драчем, М. Вінграновським, та його місія на землі бути справжнім воїном світла, поетом кохання, гучною трембітою сьогодення, натхненно творити прекрасну музику і ткати золоті гобелени зі слів та думок, не схиляючи голови ні перед ким, окрім неба і поезії!

Дякую, дорогий Ярославе, за неймовірні книги і світло твоєї неповторної душі!

Тетяна Левицька