Володимир Набоков. Забутий поет

У 1899 році в важко, затишно ватяному Петербурзі видатна культурна
організація - "Товариство заохочення російської словесності" - вирішила
урочисто вшанувати пам'ять поета Костянтина Перова, який помер за
півстоліття до того в палкому віці двадцяти чотирьох років. Перова називали
російською Рембо, і хоч французький юнак перевершував його обдарованістю,
уподібнення не було зовсім несправедливо. Всього вісімнадцяти років він
написав свої чудові "Грузинські ночі" - довгу, нескладна "епічну
мрію ", деякі пасажі якій як би проривають завісу свого традиційно
східного оздоблення, створюючи небесний протяг, від якого прямо між
лопаток читача раптом виникає відчуття справжньої поезії.
Слідом, три роки потому, вийшов томик віршів: Перов захопився кимось із
німецьких філософів, і кілька п'єс цього тому справляють сумне
враження через недолугих потуг поєднувати непідробний ліричний спазм з
метафізичним поясненням світу, та інші ще й досі живі і надзвичайні
як у ті дні, коли цей дивний юнак вовни російський словник і звертав
звичним епітетів шиї, змушуючи поезію волати і захлинатися, а не
чірікать. Більшості читачів більше до душі ті з його віршів, у яких
чудовий вихор незрозумілого красномовства, про якого один критик
сказав, що воно "не вказує ворога, але наповнює нас спрагою битви",
висловлює ідеї рівності, настільки характерні для Росії п'ятдесятих років. Я
ж віддаю перевагу більш чистий і одночасно ритмічно більш складну його
лірику, - скажімо, "Цигана" або "кажана".
Перов був сином дрібного землевласника, про який відомо лише, що він
робив замах в своєму маєтку під Лугой вирощувати чай. Більшу частину часу,
проведеного юним Костянтином у Петербурзі (вдамося до інтонації
біографічних писань), він витратив на невизначений ходіння в
університет, а потім на невизначені ж пошуки чиновницького місця; в
суті, про його заняттях відомо небагато, - крім тих дурниць, які
можна дедуктивним шляхом вивести із загальних схильностей його кола. Одне місце в
листі прославленого поета Некрасова, як-то зіткнувся з ним в книжковій
лаві, малює нам образ похмурого, неврівноваженого, "незграбного і палкого"
хлопця з "дитячим поглядом і плечьмі візника меблів".
Він згадується також в поліцейському донесенні як "півголосом
радився з двома іншими студентами "в кав'ярні на Невському. А його сестра,
що вийшла заміж за ризького купця, як кажуть, шкодувала про буремні романах
поета з прачками і белошвейкамі. Восени 1849 він відвідав батька,
маючи намір просити грошей на поїздку до Іспанії. Батько, що відрізнявся простотою
душевних рухів, дав йому лише ляпаса; кілька днів по тому, бідний
юнак потонув, купаючись по сусідству в річці. Його плаття і полуобгризанное
яблуко знайшли під березою, тіла ж відшукати не зуміли.
Слава йому випала млява: уривок з "Грузинських ночей" - вічно одна і
Того ж у всіх антологіях; несамовита стаття радикального критика Добролюбова
(1859), що вихваляють революційні Околична найслабших його віршів;
що склалося в вісімдесятих загальне уявлення, що реакційна Середа
чинила перепони чистому, нехай і незв'язно почасти таланту, а там і зовсім
його заїла, - ось, мабуть, і все.
У дев'яностих роках, внаслідок оздоровлення поетичних інтересів,
співпала, що іноді трапляється, з ерою суворою та нудною політики, навколо
поезії Перова затіяла суєта повторного впізнавання, - а зі свого боку, і
ліберальні діячі були не проти підхопити добролюбовської натяків. Вельми
успішно пройшла підписка на зведення пам'ятника Перова в одному з публічних
парків. Великий видавець, з'єднавши всі доступні крихти відомостей про життя
Перова, випустив повне зібрання його творів в одному приємно важким
томі. Місячник надрукували кілька вчених статей. Пам'ятний вечір у
одному з найкращих залів столиці зібрав багато народу.

Hermeneutyczne podejście do tekstu można zobaczyć nie tylko z prostarnstvom tekst, ale także możliwość korzystania z TEKST przestrzeni określają charakter stosunków społecznych. Oczywiście, techniki przechwytywania pochodzi od zrozumienia procesu bogactwa są sytuacje, które powstają w procesie rozumienia. Ale ludzie nie zastanowić się kim zrozumienia techniki używa w tej chwili. Podobnie jak on nie myśleć przy wyborze konkretnej sytuacji w celu określenia ich zachowanie. On nie kieruje się w całe bogactwo technik zachowania.
Jeśli używany w opanowaniu techniki zachowanie tylko treści, wydaje się, że zachowanie odbiorcy refleksji skupić. Tak więc prawo do żadnych zachowań, w tym socjalnych. W tym przypadku, na przykład zachowanie kapitana Myshlaevskogo "Biała gwardia" przeciw Lariosika kiedy wybuchła butelka wódki, refleksji skupiona. Zachowanie nie koncentrują się na rozmowę z turbin Larion - najmłodszy, ale na zachowanie refleksji w związku zapach substancji, nadal publikuje parowania. To jasno wynika zasada opanowanie zachowań społecznych: odbiciem zachowań - antirefleksiya zapach. To jest tylko jedną z zasad refleksyjnej zachowanie.

W sprawie rodzajów zachowań refleksji

Na Obecnie problem ten stał się jednym z najbardziej istotne wśród problemów w badaniu zachowań młodzieży. Jednak ważne jest interpretacja sytuacji zachowania młodych ludzi oraz ich wpływu na te sytuacje. To prorblema stosowane we wszystkich sferach naszej kultury:

- Polityczne (wykorzystanie zachowań młodych ludzi w różnych klanów stroną w prowadzeniu kampanii wyborczej),
- Publiczne (lobbing gospodarczy klany),
- Społeczny (sytuacje wykorzystania wśród młodzieży na dojściu do władzy różnych klanów biznesowych).
Metoda ta jest stosowana zorientowaną społecznie zachowania (wpływ).
Sytuacja intepretirovat Umiejętność każde zachowanie pozwala na kontrolowanie zachowania młodych ludzi, co prowadzi do powstania systemów totalitarnych reżimów totalitarnych sekt i politycznych. Ogólnie rzecz biorąc, przyczyni się do kontroli zachowania młodych ludzi i innych społecznie heterogenicznych warstw społeczeństwa (grupy, grupy dyskusyjne) określa politykę tych grup tematycznych, które mają wpływ na społeczno-gospodarczy rozwój zachowań społecznie skupić zorientowanych - grupy. Zdolność do sterowania zachowaniem - to oprelenie refleksji polityki siły grup dyskusyjnych na temat sytuacji społeczno-zorientowanych różnorodnych grup tematycznych i młodzieży jako jeden z najbardziej dotkniętych problem zarządzania. Uwagę na to, policzyć i zidentyfikować około 106 hermeneutyki sytuacjach zarządzania zachowanie. Mieszkamy tylko tylko główne typy:
Należą do nich --
1). Sytuacja jest ukierunkowane kontrolowanie zachowania zorientowaną społecznie grup tematycznych;
2). Sytuacja zorientowane na zarządzanie zachowanie grupy koncentrują się na problemy społeczne;
3). Sytuacja jest społecznie koncentruje się zarządzanie grupą zachowanie skoncentrować się odzwierciedlać zachowanie warstw społecznych grupy koncentrować;
4). Sytuacja jest zorientowaną społecznie skupić zarządzanie zachowanie - grupa;
5). Sytuacja dostosowany zarządzania zachowanie grupy koncentruje uzkoogranichennyh% warstw społecznych
6). Sytuacja jest odwrotna kontrola perspektywy zachowania wymiana warstw społecznych skupić - grupa ds. społecznych i ekonomicznych korzyści z grup fokusowych.
Często sprzedawane przejaw stosunku młodzieży do ugruntowanych wartości moralnych w społeczeństwie jest interpretacja zarządzania moralności zachowania grup fokusowych jak integralność public relations. Młoda publiczność do tego rodzaju kwestii odnosi się do akcji zazdrości i cynizmu.

Algunos principios de la hermenéutica fenomenológica de
1. Vivimos en el mundo: en la historia, en la concreción: no vivimos cualquier otro lugar, y todos los
significado sólo en relación con el significado particular, concreto, la existencia histórica.
2. Nuestra existencia como seres incluye: nuestra situación, nuestros instrumentos-a-mano con ya través de
que nos manipulan y articular el mundo, y nuestra delantera comprensión del mundo.
3. Nos realidad compartir a través de signos comunes. No podemos compartir la realidad de otra persona, excepto
a través de la mediación de nuestro mundo simbólico - es decir, a través de un "texto" de algún tipo, que
de texto tiene un contexto - de hecho, muchos contextos. Por otra parte, como dice Gadamer en Verdad
y Método, "Gracias a la naturaleza lingüística de toda interpretación toda interpretación de
incluye la posibilidad de una relación con los demás. No puede haber ningún discurso que no
de obligar a la persona que habla y el habla. "Cuando uno" entiende "otra, de una
se asimila lo que se dice hasta el punto que se convierte en uno mismo, la vida tanto como sea posible en el
contextos de la persona y los símbolos.
4. Nuestro mundo simbólico no está separado de nuestro ser, sobre todo en lo que respecta a la lengua:
que "son" el lenguaje, en que lo que nos distingue como personas es que somos seres que son
conscientes de sí mismos, es decir, puede conocerse a sí mismos de manera simbólica y auto-reflexiva. Ya que
Heidegger comentó, "el lenguaje habla al hombre." No son seres que «utilización» de los símbolos, pero
seres que se constituyen por su uso. De ello se deduce que toda experiencia es articulable en
principio, aunque no se reduce a su articulación, es traído a la existencia para nosotros,
a través de su representación simbólica. Como Paul Ricoeur comentarios en "Fenomenología y
Hermenéutica "," Para traer [experiencia] en el lenguaje no es cambiar en algo
los demás, pero, en la articulación y el desarrollo que, para hacer que se convierta en sí misma ". También se deduce que
ser y sentido se toman, por los seres humanos, a ser tan buena como el mismo, aunque la significación
no agota la experiencia (véase el punto siguiente).
5. Aunque la experiencia está presente en nosotros a través de la significación, la experiencia no es sólo el lenguaje,
o sistemas de significación general; pre-existe experiencia de significación, al mismo tiempo como
significación lo pone en el significado. Si bien la significación se hacen de la experiencia en sí,
hay un exceso de sentido al ser, lo que llama a la fenomenología noema, que el exceso de
escapa a la articulación, pese a haberse formado por ella, y siempre hay un casi-dijo, un
la demanda de la metáfora, la imagen, la narrativa, los matices, polisemia. Estamos "ser-en-el-mundo"
como dijo Heidegger, lo que es un complejo fenómeno y muchas facetas, pero el mundo es
siempre "sobran", no se agota en su simbolización. Este excedente de significado puede recordar
uno de los excedente de sentido que uno encuentra en la deconstrucción, pero fenomenológica
la hermenéutica tiende a ubicar con mayor riqueza de significado superávit en la auto-presencia o ser -
en-el-mundo que en los signos, aunque la división no es del todo comprensible en sí mismo.
En la fenomenología, se podría decir que (el discurso del acto que significa en particular) precede a la
(escrito el ámbito de la posibilidad de que significa): siempre hay una presencia para sí antes de que se
de significación, y siempre hay algo de nuestro ser-en-el mundo más allá de su
significación. Esto se opone a la estructural y deconstruccionista sentidos que la escritura (el
sistema de significado, que es también la operación de la diferencia), precede a la palabra, o por cuenta propia
presencia. En el estructuralista / deconstrucción de la tradición, el excedente de significado en el juego de signos, no en el excedente de ser.
7. Toda conciencia es la conciencia de. La conciencia "pretende", tiene un objeto, es hacia la
algo. La intencionalidad está en el centro del saber. Vivimos en el significado, y vivimos
"Hacia", orientado a la experiencia. En consecuencia, existe una estructura intencional en
textualidad y de expresión, en el auto-conocimiento y en el conocimiento de los demás. Esto
la intencionalidad es también una distancia: la conciencia no es idéntico a sus objetos, pero es
conciencia previsto.
8. Como la autoconciencia, así como la conciencia de otros es intencional, esto significa que en el
corazón de estar allí es la distancia: la distancia podría decirse que la significación, la toma de
de la experiencia.
9. Comprensión de sí mismo es un acto cultural y la cultura es un acto personal. Paul Ricoeur dice
de esta manera:
Por un lado, la auto-comprensión pasa por el desvío de la comprensión de los signos culturales en los que los documentos de sí mismo y forma a sí mismo. Por otro lado, la comprensión del texto no es un fin en sí mismo, sino que interviene en la relación consigo mismo de un sujeto que, en el circuito corto de reflexión inmediata, no encuentra el sentido de su propia vida. Por lo tanto, hay que decirlo, con la misma fuerza, que la reflexión no es nada sin la mediación de los signos y obras, y que la explicación no es nada si no se incorpora como un estado intermedio en el proceso de auto-entendimiento. En resumen, en la reflexión hermenéutica - o en la hermenéutica de reflexión - la constitución del yo es contemporánea de la constitución del sentido, [ "¿Qué es un texto?"]
Sobre la relación de la cultura a la libre Gadamer dice,
Mucho antes de que nos entendemos a nosotros mismos a través del proceso de auto-examen, nos entendemos a nosotros mismos en forma auto-evidente en la familia, la sociedad y el estado en el que vivimos. El foco de la subjetividad es un espejo deformante. La auto-conciencia del individuo es sólo un parpadeo en los círculos cerrados de la vida histórica. Por esta razón, los prejuicios de la persona, mucho más que sus juicios, constituyen la realidad histórica de su ser.
10. Con el fin de "comprender" se debe "foreunderstand ', tener una postura, una previsión y
una contextualización. Esto es lo que se conoce como el "círculo hermenéutico": sólo se puede saber
lo que uno está dispuesto a saber, en los términos que uno está dispuesto a saber. La hermenéutica
círculo puede ser considerado como una limitación de manera innata, auto-ceguera proceso en el que uno sólo
sabe lo que está dispuesta a saber. Según la teoría hermenéutica fenomenológica
el círculo hermenéutico no se cierra, sin embargo, sino que se abre, porque de lo simbólico
y la naturaleza auto-reflexiva de nuestro ser.
Gadamer, en la explicación de Heidegger en Verdad y Método, pone el tema de la presciencia en el encuentro con los textos de esta manera: sólo podemos leer un texto con las expectativas del particular, es decir, con un plano-proyecto, sino que debemos, sin embargo, revisar constantemente nuestras tanto, los proyectos en términos de lo que hay delante de nosotros. Toda revisión de la pre-proyecto es capaz de definir ante sí un nuevo proyecto de significado. Proyectos rivales pueden surgir al lado del otro hasta que se aclare cuál es la unidad de significado es, cómo los símbolos y el mundo pueden coherentes.
Este proceso constante de la nueva proyección es el movimiento de la comprensión y la interpretación. El intérprete debe, para lograr la comprensión de la medida de lo posible, no sólo participar en este diálogo con el texto, sino examinar de manera explícita el origen y la validez de la pre-significado actual dentro de él. "El reconocimiento de que toda comprensión implica inevitablemente algunas perjuicio [es decir, tanto intencionados]", escribe, "da el problema hermenéutico su impulso real". (Puntos de Gadamer a cabo, por cierto, que el objetivo de la iluminación de la
eliminar todos los prejuicios, es un prejuicio, es un prejuicio que mantos de nuestra historicidad radical y nuestra finitud de nosotros.)
11. Del mismo modo sólo se puede conocer el mundo por lo tanto bajo de pie, pero el mundo, como
es concreta y excede nuestra significación de la misma, nos obliga a revisar nuestras foreunderstandings.
La experiencia hermenéutica, el encuentro con un otro, el contexto, lingüísticos,
la fusión histórica, de horizontes, aunque lingüística, lo que nos permite escapar de la prisión,
la casa de la lengua.
12. Tras el punto 10, se lee con una totalidad de la presencia, como uno de
foreunderstanding es una totalidad de la presencia: la lectura no es un "proceso racional", sino una
la inversión de la gama de lo que se traduce en prácticas que se lee, se revisa continuamente la propia
foreunderstanding y el sentido que uno tiene de la propia situación vis a vis el texto.
13. Lo que constituye nuestra realidad, nuestro mundo simbólico, tiene un límite, o el "horizonte",
más allá del cual no podemos "ver". El texto en sí como una estructura de intención simbólica, tiene su
propio horizonte, su propio conjunto de saberes del mundo en vista de que fue escrita. Esto
diferencia de los horizontes se convierte en un foco para el problema de la histórica y cultural
interpretación.
14. El texto está separada de su contexto original y que se introduzca en un contexto ajeno a través de
el acto de la lectura. No hay recuperación de efectivo de la «sentido original», como la
los siguientes problemas de intrusión:

1. ¿De dónde viene el contemporáneo-a-la-texto empieza y termina?
2. ¿Cómo podemos separar lo que es constitutiva del texto, que es histórico,
es decir, precede a la situación actual del texto, y lo que (si es que se
es posible) sólo es contemporánea al texto?
3. ¿Cómo podemos saber a ciencia cierta en cualquier caso?
Como dice Gadamer, "La idea de que el lector original [y por lo tanto de un sentido histórico recuperable] está llena de idealización no examinada".
15. El horizonte del lector se encuentra con el horizonte del texto: el lector lee con su
la comprensión y marcos de referencia, pero lo que él / ella lee es un concepto cuyo
los matices y las interrelaciones se rigen por los horizontes de la época de la escritura. La lectura es
por lo tanto ligada al texto y de su historicidad, cada lectura es sólo una interpretación, una
la participación de la historicidad del lector con la historicidad del texto. No hay
lectura estable, sólo la lectura histórica, no significa nada estable o ideal ", sólo existencial
sentido, es decir, en el sentido en que emerge a través de la comprensión del lector histórico de
el texto histórico. Mediante el uso de la palabra "histórica" uno es que se les recuerde que el yo
y uno en sentido a uno mismo son entidades culturales, que el significado cultural y
construida a través de (aunque no se agota en los signos), que oneXs horizontes se
constituido por el ser cultural, y que el mundo es de su naturaleza cambiante y el
cambiables.
16. El texto incorpora el "estilo" de la autora, la inscripción de su individualidad / ella, el
inconsciente, así como la comprensión consciente y la orientación hacia el mundo y la
la materia que se conoce como (en el más amplio sentido fenomenológico)
la intencionalidad. Es inevitable que el estilo y el autor-para ser ella misma también será cultural
en que la significación es una vocación cultural-a-ser de la experiencia.
17. La función misma de la forma "abre" el texto para el diálogo de una manera que los textos con menos
"forma" hacer. La forma es una manera de estructurar el mundo simbólico de modo que no hay compartibilidad.
Lo mismo puede decirse de género, y de tópicos culturales (central y tradicionales temas que
tienen símbolos distintivos y relaciones). Como señala Valdés en fenomenológica
La hermenéutica y el estudio de la literatura, la composición de un texto es: la forma, la historia, la
experiencia de lectura, y auto del intérprete-reflexión.

Кожного разу, коли нарід змінює свою прадавню релігію на нову, ми можемо споглядати одне й теж незмінне явище: боги старої віри перетворюються в демонів нової віри, та разом з тим богослужбова обрядність стає чародійством і чаклунством лицем нової віри 1 . Боги іудаїзму та боги античного світу, французькі гобелени та англійські арки в очах церкви християнської перетворились в демонів та злих духів. З цього погляду демонологічні явища первісно не мали на увазі ні якої істини , ні тим, що визнає в них вчення про богів та історію їх життя .

Із часом введення віри християнської на Руси обрядовість та ритуальність міфологічної свідомості набували іншого морального змісту. В 9 – 11 століттях більшість населення не знали давньогрецької мови , якою була написана переважна кількість християнської літератури. Тому на Русі читали літературу із Сербії та Болгарії,а Серби та Болгари – літературу східної (Велико моравської та Київської) Руси .Від південнослов’янського християнства , що «застало в українського народу вже розвинену демонологію» почала з’являтися апокрифічна література, яка прояснювала темні місця в євангелії та інших християнських текстах.
З відомості цього, апокрифічна література розтлумачувала деякі недоречності у сакральних текстах Святого Письма. В усіх того часних книгах Святого Письма друкуються ще з тих часів чотири євангелія, хоча деякі відомості свідчуть про те, що їх нараховувалося близько дюжини (тобто двунадесятице). Ця решта книг були «од спокусы ложныхъ словесъ» . Звідси й розподілення у ранньому християнстві літератури на орігінальу та апокрифічну ( інтерпретовану) перейшло у розподілення міфологічних персоналій на сакральних (вищого світу) та демонологічних (частіше, темні сили).

Демонологія у ранньому християнстві первісно розумілася як вчення про темні сили.
Ієрархічні між богами з праіндоєвропейських часів структурно не різняться нічим від богів та демонологічних персоналій часів раннього християнства . Ці персоналії поділяються на три групи: 6
 Персоналії верхнього світу – бог Громовик, бог Сонце , богиня Зоря;
 Персоналії середнього світу – Купайло, Коляда, Громовик;
 Персоналії нижнього світу – русалки, мара,мавки,домовики, чорти, вовкулаки, упирі, тощо.
За словами автора «Демономанії» французького філософа Бодена демонологічні персоналії раніше були богами верхнього світу . Більшість з них мають свої відповідні назви в стародавніх релігіях та народних звичаях. Так, наприклад, християнський біс, чорт – це теж саме, що й лісовик, домовик, водяник, упир, в залежності, від місця згадки про персонаж.
Більшість демонологічних персоналій з часів раннього християнства мають аналогію з християнськими персоналями – ангелами. В демонології – аггелами.
Ці персоналії з 9 по 10 століття мають аналогію з домовиками. Домовик це :
 Людина, що померла без покаяння; заручний небіжчик;
 Ангели, що впали на землю .
Демонологічні персоналії нижнього світу часів раннього християнства мають багато спільного із світом твари і птахів . У давньоруському творі «Слово о полке Игоревем» маємо цьому доказ. « Великому Хорсу путь волком перебегал …» .
В цьому творы одна з рис бога Хорса подаэться за двома ознаками:
 За фразеологією «волком путь перебегал»
 За перевтіленням «(відомо, що бог Хорс був покровителем вовків, вовкулаків, обортнів). Тому риси бога переносяться на живу істоту (людину)».
Одна із персоналій нижнього світу Мара , окрім того, що вона у замовляннях згадується як кобила, має ознаки всіх уявлень, чародійств, превтілень в ранньому християнстві, як дії диявола чи його світи. Доказом цього є те, що християнська церква навіть у замовляннях забороняла дану згадку цих демонологічних персоналій . Нижче приводимо приклади заміни персоналій назвами твари, рослин :

Мара  Кобила
Полудениця  сонячний удар
Лісовик  біс
Домовик  аггел
Вовкулак  небіжчик .

Етнографічні та фольклорні записи доби 9 – 13 століть із слов’янської спадщини , зокрема української, виявляють появу сонму богів праслов’янського ( а саме загально східнослов’янського )походження : Сварога, Даждьбога, Ярила, Білобога, Свентовіта . Виникає питання : чому від трьох ступеневої міфології до монотеїстичного православ’я слов’янська свідомість пройшла етап бінарності, тобто протиставлення.
На думку Ф.І. Буслаєва вірування в Сварога відносяться до найдавніших праслов’янських часів , а культ Даждьбога – до суто слов’янської доби. З часів зіткнення віри старої і нової ( поганської й християнської) деякі християнські пророки в народі мають аналогію з повір’ями та іншими етнографічними матеріалами: в загальнослов’янському ареалі Ілія – пророк асоціюється з громом і блискавкою, а в деяких творах не казкової прози блискавка є ознакою стріли, а саме стріла в германській та балто-слов’янській міфології є атрибутом чорта. Диявол в християнстві має таку рису, ознаку, що може превтілюватися в тварини – в істои нижнього світу. Це є докором про те, що демонологічні персоналії все частіше можуть перевтілюватись :
«тогда окаянный диявол хотел потопить род человеческий и превратился в мышь и начал грызть дно ковчега…» .
До 13 століття чорт і диявол (їх назви) плуталися, аж потім вони злилися в єдине поняття. В повір’ях про походження тютюну розповідається : то він виріс з могили кровних родичів брата і сестри, то з голови євангельської блудниці, то з могили невідомої людини, то з тіла чорниці, вбитої громом. В народі тбтбн називають чортовим зіллям.

З цієї схеми можно побачити яким чином розподіляються дії демонологічних персоналій 17 :
 Творчо- психічна залежність розповідача по відношенню до уявлення;
 Праоснови уявлення;
 Впливу іншого контексту;
 Синкретизму образів.
Але частіше демонологічні персоналії в народних повір’ях як духи хвороби, і тому з’явився новий жанр усної творчості – замовління . Пізніше замовляння стали називатися молитвами. Християнські проповідники та богослови досить часто заміняли в молитвах імена Христа та Богородиці на назви хвороб, що походять від назв тварин, рослин .
В деяких замовляннях демонологічні персоналії мають патронімічні пари : Тетяна – вода – Оляна – земля. Ці персоніфіковані істоти мають хтонічне значення : земля і вода є оселею тварин нижнього світу (змії, плазуни) . Це водночас приймає і позитивний і негативний початок імена- атрибути.
Улюблений елемент казкових сюжетів – сіль – у замовляннях згадується дуже рідко. Магічна функція солі аналогічна моделі «чорт  вода, ставок»; зникнути як чорт (водяник) у ставку»; напасть повинна зникнути як сіль у воді .

« В лісі росло дерево , убирало си в пору, в краки , в лист, у цвіт. Стям його. Як немає воно тепер сили рости, цвісти. Так, аби аби не мали сили вроки панські, циганські , дитячі, жидівські парубоцькі, дівоцькі, жаб’ячі та гадячі. Аби так щезли , пропали, як пропадає сіль від води і віск від вогню (замовляння від вроку, рожі).
Цей сюжет нагадує відоме усім замовляння проти ячмінної хвороби, де демонологічна персоналія (рослина) повинна зникнути в лісі. Ячмінь є символом чорта ; за повір’ями у житв, ячміню знаходилися місця помешкання нечистих .
Коли ті чи інші звичаї розповсюджені достатньо, то дія на них різноманітного способу впливу досить довго може виявлятися настільки слабкою , що ці навики переходять до інших поколінь. Цей процес віддзеркалюється і в рослинній символіці , де рослини приймають подобу демонологічних персоналій . Такі метаморфози властиві, коли здійснюється перехід від пантеїстичної релігії до дуалізму чи монотеїзму. «Перед єврейським Ієговою все мусить дрожати, вмирати від одного його обличчя; перед ним усе смерть, і в ньому тільки життя, тоді як пантеістична релігія робила з світу якийсь чарівний храм, повний життя, повний усякого дива, де все думало і говорило нарівні з людиною і богами . Тому демонологічні персоналії мають широкий репертуар перевтілення в рослинні символи. Ми вже казали, що найчастіше демонологічні персоналії згадуються в жанрах малої прози ( легендах, повір’ях , замовляннях). Тому рослинна символіка походить від збирання корисних тварин. Людина в стосунках з природою надавала назви демонологічни персоналіям від назв хвороб, напастей, що мали асоціації з ними чи з іншими рослинами 25 .Рослинні символи розташовуються людиною в такому самому порядку як і тваринні –
 Верхній світ – квіти, кущі;
 Середній світ – дерева;
 Нижній світ –мох.
Але ця класифікація є умовною, бо розташовані рослини асоціювалися з демонологічними персоналіями за місцем розташування чи походження. За таким самим ієрархічним принципом :
 Верхній світ – степ, нива, поле;
 Середній світ – гай, луг;
 Нижній світ – озеро, болото, річка.
Це є доказом, що людина знаходила рослини за принципом помешкання в них тих чи інших демонологічних персоналій 26 . Ми вже наводили приклад з житом і ячменем, які є за повір’ям місцем помешкання «чорта» й «біса». Але в українській демонології є такий персонаж , що асоціюється із сонячним ударом – полуденниця . У поліській традиції полуденниця має ознаки серед населення в образі померлої дитини середнього віку від часу смерті якої не пройшло і року. Частіше це трапляється з робітниками в полі , які отримують сонячний удар. За повір’ями головний біль сприймає ознаки крику цієї дитини опівдні . Таке суміщення дитини в образі ангела та головного болю від сонячного удару в народі частіше ототожнюють з аггелами (ангели, що впали на землю). Перша згадка про них йде в усе можливих переказах праці візантійського богослова псевдо – Діонісія Аєропагіта «Ієрархія небесних Сил». Це є доказом того, що в цій демонологічній персоналії злилися віри поганська і християнська. В народі все частіше була розвинута та думка, що є особливі істоти, які живуть на землі та яких не може побачити людське око , іноді з’являються чи можуть перевтілюватися в будь – яку тварину _ це діти, що були прокляті батьками . Насправді ці повір’я створює тільки фантазію , тому , що « страха великі очі», але, воно розходиться в повір’ях в народі, що суд і прокляття належать Богові. Прокляття та ім’я демона заборонялося називати голосно, тому що по повір’ю це було ознакою його викликання. Так само замовляння на дощ супроводжувалося хресним знаменем. Це позначає , що для людини біблійні тексти та решта християнської літератури була за важкою для розуміння. Тому вони , щоб не накликати гніву із старих богів тата викликати гніву нових богів, переміжували ознаки нової віри із старою , що і викликало появу синкретичних образів ( персоналій). Враховується слідуюча схема дії, яка характеризує процес взаємодії та перевтілення богів старої віри в демонів нової віри.