Кожного разу, коли нарід змінює свою прадавню релігію на нову, ми можемо споглядати одне й теж незмінне явище: боги старої віри перетворюються в демонів нової віри, та разом з тим богослужбова обрядність стає чародійством і чаклунством лицем нової віри 1 . Боги іудаїзму та боги античного світу, французькі гобелени та англійські арки в очах церкви християнської перетворились в демонів та злих духів. З цього погляду демонологічні явища первісно не мали на увазі ні якої істини , ні тим, що визнає в них вчення про богів та історію їх життя .

Із часом введення віри християнської на Руси обрядовість та ритуальність міфологічної свідомості набували іншого морального змісту. В 9 – 11 століттях більшість населення не знали давньогрецької мови , якою була написана переважна кількість християнської літератури. Тому на Русі читали літературу із Сербії та Болгарії,а Серби та Болгари – літературу східної (Велико моравської та Київської) Руси .Від південнослов’янського християнства , що «застало в українського народу вже розвинену демонологію» почала з’являтися апокрифічна література, яка прояснювала темні місця в євангелії та інших християнських текстах.
З відомості цього, апокрифічна література розтлумачувала деякі недоречності у сакральних текстах Святого Письма. В усіх того часних книгах Святого Письма друкуються ще з тих часів чотири євангелія, хоча деякі відомості свідчуть про те, що їх нараховувалося близько дюжини (тобто двунадесятице). Ця решта книг були «од спокусы ложныхъ словесъ» . Звідси й розподілення у ранньому християнстві літератури на орігінальу та апокрифічну ( інтерпретовану) перейшло у розподілення міфологічних персоналій на сакральних (вищого світу) та демонологічних (частіше, темні сили).

Демонологія у ранньому християнстві первісно розумілася як вчення про темні сили.
Ієрархічні між богами з праіндоєвропейських часів структурно не різняться нічим від богів та демонологічних персоналій часів раннього християнства . Ці персоналії поділяються на три групи: 6
 Персоналії верхнього світу – бог Громовик, бог Сонце , богиня Зоря;
 Персоналії середнього світу – Купайло, Коляда, Громовик;
 Персоналії нижнього світу – русалки, мара,мавки,домовики, чорти, вовкулаки, упирі, тощо.
За словами автора «Демономанії» французького філософа Бодена демонологічні персоналії раніше були богами верхнього світу . Більшість з них мають свої відповідні назви в стародавніх релігіях та народних звичаях. Так, наприклад, християнський біс, чорт – це теж саме, що й лісовик, домовик, водяник, упир, в залежності, від місця згадки про персонаж.
Більшість демонологічних персоналій з часів раннього християнства мають аналогію з християнськими персоналями – ангелами. В демонології – аггелами.
Ці персоналії з 9 по 10 століття мають аналогію з домовиками. Домовик це :
 Людина, що померла без покаяння; заручний небіжчик;
 Ангели, що впали на землю .
Демонологічні персоналії нижнього світу часів раннього християнства мають багато спільного із світом твари і птахів . У давньоруському творі «Слово о полке Игоревем» маємо цьому доказ. « Великому Хорсу путь волком перебегал …» .
В цьому творы одна з рис бога Хорса подаэться за двома ознаками:
 За фразеологією «волком путь перебегал»
 За перевтіленням «(відомо, що бог Хорс був покровителем вовків, вовкулаків, обортнів). Тому риси бога переносяться на живу істоту (людину)».
Одна із персоналій нижнього світу Мара , окрім того, що вона у замовляннях згадується як кобила, має ознаки всіх уявлень, чародійств, превтілень в ранньому християнстві, як дії диявола чи його світи. Доказом цього є те, що християнська церква навіть у замовляннях забороняла дану згадку цих демонологічних персоналій . Нижче приводимо приклади заміни персоналій назвами твари, рослин :

Мара  Кобила
Полудениця  сонячний удар
Лісовик  біс
Домовик  аггел
Вовкулак  небіжчик .

Етнографічні та фольклорні записи доби 9 – 13 століть із слов’янської спадщини , зокрема української, виявляють появу сонму богів праслов’янського ( а саме загально східнослов’янського )походження : Сварога, Даждьбога, Ярила, Білобога, Свентовіта . Виникає питання : чому від трьох ступеневої міфології до монотеїстичного православ’я слов’янська свідомість пройшла етап бінарності, тобто протиставлення.
На думку Ф.І. Буслаєва вірування в Сварога відносяться до найдавніших праслов’янських часів , а культ Даждьбога – до суто слов’янської доби. З часів зіткнення віри старої і нової ( поганської й християнської) деякі християнські пророки в народі мають аналогію з повір’ями та іншими етнографічними матеріалами: в загальнослов’янському ареалі Ілія – пророк асоціюється з громом і блискавкою, а в деяких творах не казкової прози блискавка є ознакою стріли, а саме стріла в германській та балто-слов’янській міфології є атрибутом чорта. Диявол в християнстві має таку рису, ознаку, що може превтілюватися в тварини – в істои нижнього світу. Це є докором про те, що демонологічні персоналії все частіше можуть перевтілюватись :
«тогда окаянный диявол хотел потопить род человеческий и превратился в мышь и начал грызть дно ковчега…» .
До 13 століття чорт і диявол (їх назви) плуталися, аж потім вони злилися в єдине поняття. В повір’ях про походження тютюну розповідається : то він виріс з могили кровних родичів брата і сестри, то з голови євангельської блудниці, то з могили невідомої людини, то з тіла чорниці, вбитої громом. В народі тбтбн називають чортовим зіллям.

З цієї схеми можно побачити яким чином розподіляються дії демонологічних персоналій 17 :
 Творчо- психічна залежність розповідача по відношенню до уявлення;
 Праоснови уявлення;
 Впливу іншого контексту;
 Синкретизму образів.
Але частіше демонологічні персоналії в народних повір’ях як духи хвороби, і тому з’явився новий жанр усної творчості – замовління . Пізніше замовляння стали називатися молитвами. Християнські проповідники та богослови досить часто заміняли в молитвах імена Христа та Богородиці на назви хвороб, що походять від назв тварин, рослин .
В деяких замовляннях демонологічні персоналії мають патронімічні пари : Тетяна – вода – Оляна – земля. Ці персоніфіковані істоти мають хтонічне значення : земля і вода є оселею тварин нижнього світу (змії, плазуни) . Це водночас приймає і позитивний і негативний початок імена- атрибути.
Улюблений елемент казкових сюжетів – сіль – у замовляннях згадується дуже рідко. Магічна функція солі аналогічна моделі «чорт  вода, ставок»; зникнути як чорт (водяник) у ставку»; напасть повинна зникнути як сіль у воді .

« В лісі росло дерево , убирало си в пору, в краки , в лист, у цвіт. Стям його. Як немає воно тепер сили рости, цвісти. Так, аби аби не мали сили вроки панські, циганські , дитячі, жидівські парубоцькі, дівоцькі, жаб’ячі та гадячі. Аби так щезли , пропали, як пропадає сіль від води і віск від вогню (замовляння від вроку, рожі).
Цей сюжет нагадує відоме усім замовляння проти ячмінної хвороби, де демонологічна персоналія (рослина) повинна зникнути в лісі. Ячмінь є символом чорта ; за повір’ями у житв, ячміню знаходилися місця помешкання нечистих .
Коли ті чи інші звичаї розповсюджені достатньо, то дія на них різноманітного способу впливу досить довго може виявлятися настільки слабкою , що ці навики переходять до інших поколінь. Цей процес віддзеркалюється і в рослинній символіці , де рослини приймають подобу демонологічних персоналій . Такі метаморфози властиві, коли здійснюється перехід від пантеїстичної релігії до дуалізму чи монотеїзму. «Перед єврейським Ієговою все мусить дрожати, вмирати від одного його обличчя; перед ним усе смерть, і в ньому тільки життя, тоді як пантеістична релігія робила з світу якийсь чарівний храм, повний життя, повний усякого дива, де все думало і говорило нарівні з людиною і богами . Тому демонологічні персоналії мають широкий репертуар перевтілення в рослинні символи. Ми вже казали, що найчастіше демонологічні персоналії згадуються в жанрах малої прози ( легендах, повір’ях , замовляннях). Тому рослинна символіка походить від збирання корисних тварин. Людина в стосунках з природою надавала назви демонологічни персоналіям від назв хвороб, напастей, що мали асоціації з ними чи з іншими рослинами 25 .Рослинні символи розташовуються людиною в такому самому порядку як і тваринні –
 Верхній світ – квіти, кущі;
 Середній світ – дерева;
 Нижній світ –мох.
Але ця класифікація є умовною, бо розташовані рослини асоціювалися з демонологічними персоналіями за місцем розташування чи походження. За таким самим ієрархічним принципом :
 Верхній світ – степ, нива, поле;
 Середній світ – гай, луг;
 Нижній світ – озеро, болото, річка.
Це є доказом, що людина знаходила рослини за принципом помешкання в них тих чи інших демонологічних персоналій 26 . Ми вже наводили приклад з житом і ячменем, які є за повір’ям місцем помешкання «чорта» й «біса». Але в українській демонології є такий персонаж , що асоціюється із сонячним ударом – полуденниця . У поліській традиції полуденниця має ознаки серед населення в образі померлої дитини середнього віку від часу смерті якої не пройшло і року. Частіше це трапляється з робітниками в полі , які отримують сонячний удар. За повір’ями головний біль сприймає ознаки крику цієї дитини опівдні . Таке суміщення дитини в образі ангела та головного болю від сонячного удару в народі частіше ототожнюють з аггелами (ангели, що впали на землю). Перша згадка про них йде в усе можливих переказах праці візантійського богослова псевдо – Діонісія Аєропагіта «Ієрархія небесних Сил». Це є доказом того, що в цій демонологічній персоналії злилися віри поганська і християнська. В народі все частіше була розвинута та думка, що є особливі істоти, які живуть на землі та яких не може побачити людське око , іноді з’являються чи можуть перевтілюватися в будь – яку тварину _ це діти, що були прокляті батьками . Насправді ці повір’я створює тільки фантазію , тому , що « страха великі очі», але, воно розходиться в повір’ях в народі, що суд і прокляття належать Богові. Прокляття та ім’я демона заборонялося називати голосно, тому що по повір’ю це було ознакою його викликання. Так само замовляння на дощ супроводжувалося хресним знаменем. Це позначає , що для людини біблійні тексти та решта християнської літератури була за важкою для розуміння. Тому вони , щоб не накликати гніву із старих богів тата викликати гніву нових богів, переміжували ознаки нової віри із старою , що і викликало появу синкретичних образів ( персоналій). Враховується слідуюча схема дії, яка характеризує процес взаємодії та перевтілення богів старої віри в демонів нової віри.