Володимир Висоцький. «Аліса»

Король, що вчив нас не на жарт,
почім фунт лиха,
державі прищепив азарт
одної втіхи,

козирних герцогів й валетів всіх мастей -
привчив до гри у приголомшливий крохей...

Залиште суперникам скруху та страх,
крохмалять хай «Крах!» на своїх прапорах!
Ні крихти вагань, всіх трощіть за трофей, -
оце королівський крохей!

(2018)

Володимир Висоцький. «Аліса»

Ми хвацько, ми щільно зімкнули ряди, -
як кулі в обоймі, як карти в колоді.
Між нами Король назавжди,
ми гордо крокуєм при нашім народі!

Не бережіть своїх лиць!
Маєте право одно:
пред Королем - падайте ниць,
хоч і в сльоту та багно!

В народу - авжеж - необтяжлива роль:
згинати коліна - це справа життєва...
За все відповість сам Король,
а як не Король, то тоді - Королева!

Тож не щадіть своїх лиць!
Маєте право одно:
пред Королем - падайте ниць,
хоч і в сльоту та багно!

(2018)

Володимир Висоцький. «Аліса»

Нумо, відхилімо на хвилину
оцю важку, стару та витерту кулісу:
о́сь як рівно Час колись-то плинув,
такий безтрепетний... Поглянь, Алісо.

Тільки зовсім Час не пильнували
щасливі всі,
вмисне Час завжди проволікали
лякливі всі,
Час немилосердно підганяли
крикливі всі,
марно бідний Час так-сяк вбивали
ліниві всі...

Час втрачає силу,
нищиться від пилу -
і застигли маятники Часу...
На турботу, кволу та спізнілу, -
Час кривив ображену гримасу.

В північ дзиґарі не калатали;
чекали півдня - знов надії не збулися.
Ось які часи тоді настали
занепокоєні... Поглянь, Алісо.

Злякано на стрілки позирнули
щасливі ті,
співанки плаксиві затягнули
лякливі ті,
пащі гамірні свої заткнули
крикливі ті,
й разом позіхнули та заснули
ліниві ті...

Часу змаж колеса
сяйвом піднебесся;
двері не замкнеш за ним на засув.
Час не ображай, як неотеса, -
жити зле, коли немає Часу.

(2018)

Володимир Висоцький. «Аліса»

Ви трошки шани приділіть моїй персоні,
бо ви й самі усі - розбалувані соні,
готові дерти хропака - вам тільки дай...
Але цей раз - в чуженькі соні не сідай!

(2018)

Володимир Висоцький. «Аліса»

Кому я тільки капелюха не ладнав!
І капельмейстер був клієнт, і капельдинер...
І навіть будь-який жебрак - за півгодини
у капелюх мій - капітал збирав!

Були в замовниках - задира й відчайдух,
але були також тюхтії-копалухи;
а ще - такі капітулянти капловухі,
що краще б заощадив капелюх...

На голові, вже майже голій, головбуха,
чи на курортнику, що квіти в полі нюха, -
доречні капелюхи типові.
Але пришити не візьмусь до капелюха,
коли чогось бракує в голові...

(2018)

Володимир Висоцький. «Аліса»

Мадам, не ставте хрест на Березневім Зайці!
Щоправда, шкодить він хазяйці,
                                                й огризається,
Але він та́к шкодує потім та терзається...
На Березневого не ображайтесь Заєця!

(2018)

Володимир Висоцький. «Аліса»

Пояснюю, як ерудит, досвідчено цілком:
Чеширський Кіт - не індивід, що чеше язиком;
чеширський - не замислений, чи ширшати, чи ні,
а просто він - зачислений в істоти чарівні!

Чим ширші роти,
тим чеширші коти,
й хоч звичайні коти - звабні всі як один,
та чеширські коти -
із дивами на «ти»,
їх не можна скребти наче свійських тварин!

Усмішливий, вуркішливий від вусів до хвоста, -
вітайте непоспішливо Чеширського Кота!
Потрібен вам котусь в мішку, скажіть начистоту?...
Отож, вертайте усмішку Чеширському Коту!

(2018)

Володимир Висоцький. «Аліса»

- Люлі-люлі-люлечки, бай-бай...
Що за вередливе маленятко!
Будеш видирати рученятка -
начувайся, підсвинку, стривай!..

- Ну і гучність вереску в нащадка...
Годі чхати, вперте маленя!
З кожного такого поросятка
виростає справдішня свиня.

- Більш не можу, люлечки, бай-бай...
От би - дати перцю поросятку!
Ні, не починай усе спочатку!..
Ну, упертий підсвинку, стривай!

- А якщо уголос «поросятком»
з пелюшок всі дражнять навмання,
навіть з найсмирнішого малятка
виросте в майбутньому свиня!

(2018)

Володимир Висоцький. «Аліса»

Посаджене вхід стерегти,
сидить жабеня день при дні,
щоб рішення вчасно знайти:
впустити - чи ні?

Якщо ж пропустити когось - то, мабуть,
належить й назад випускати?..
Важніше, ніж нудне «чи будь, чи не будь»,
питання в жабеняти!

(2018)

Володимир Висоцький. «Аліса»

Не сипте комбікорм Блакитній Гусені, -
я ж їм не те, що гусики бабусині!

Ті гуси всі, як тільки вилупляються, -
уже щипаються,
шиплять та лаються;

Блакитна ж Гусінь - це не Синя Пташечка,
не Сіра Качечка
і не гусятечко!

Я без гусей чудово обійдуся:
я лялечкою стану!
В метелика затим перетворюся, -
по плану, по плану!

Ну, а плани вдавані -
не мої, не мої,
і кудись відкладені -
не мої, не мої;
тільки вчасно згадані -
це мої, це мої!

(2018)

Володимир Висоцький. «Аліса»

Щоб не уп’ястись в капкан,
щоб в імлі з пуття не заблудити,
щоб ніколи напрям не згубити,
щоб як слід приземлення-приводнення здійснити -
намалюй на карті план.

І тоді - співай, приміром:
тири-тири-там-там-тирам!
Зустріч гарантована,
в план усе вмальовано
дбало, помірковано -
пунктиром;
тири-тири-там-там-тирам,
правильним пунктиром.

Навіть коли є талан -
щоб дурниць якихось не встругнути,
щоб не довести діла́ до скрути,
й лаври за подвоєння-потроєння здобути -
правильний потрібен план.

Хибним планам ми не вірим,
їх облаємо: там-тирам!
Вийдуть в море з гавані
перемоги планові;
поряд - плани вдавані, -
пунктиром;
тири-тири-там-там-тирам,
змазаним пунктиром.

Плани не знесуть обман:
коли їх підступно скасувати -
можуть певні скоїтися втрати...
А тимчасом - гусінь може лялечкою стати,
втілюючи давній план.

Хором кажем «ні!» невірам,
тири-тири-там-там-тирам!
Гусінь - під гусиною
скриється личиною...
Гніть же власну лінію
пунктиром.
Не втрачайте, там-там-тирам,
лінію з пунктиром!

(2018)

Володимир Висоцький. «Аліса»

У Джима і Білла
нема зараз діла
важніше, ніж вдало зібрати врожай.
Без Джима та Білла -
нікому несила
упоратись, отже - обох відряджай!

Та Джиму і Біллу
вдалося насилу
в собі вгамувати збиральний азарт.
Це Джиму та Біллу
ізнов пощастило,
бо яблука влітку копати - не варт.

На Джимі та Біллі -
які ж вони вмілі! -
тримається все в господарстві таки.
При Джимі та Біллі -
цвітіть на привіллі,
позбавлені скла парників огірки!

І Джим разом з Біллом,
обстеживши вилом,
збагнули: капець огірочкам, вважай.
Тож Джиму із Біллом,
на заздрість дурилам,
тепер не потрібно збирати врожай!

(2018)

Володимир Висоцький. «Аліса»

Ге́й ви, приморожені, -
так, що зубозціплені!
Наскрізь заволожені,
суспіль хутрозліплені!

Гей, великомученики
крижаної зони!
Вправи неминучі таки, -
гайда в перегони!

Ох, ухнім!
Ух, охнім!
Хай плюхнем,
зате просохнем!

Всі мурашкошкірові,
до рубця промочені -
руште без ранжиру ви,
в рівному оточенні!

Мокрий хвіст - всі крихти мете,
мокрий ніс - холоне...
До нагріву бігтемете, -
скопом, не в колоні.

Ех, ухнім!
Ах, охнім!
Хай плюхнем -
зате просохнем!

Хто там слави першого
прагне до останнього?
Ближчий, попридерж його,
та дарма не гань його:

всіх, хто вперто рухається,
хоч вже сил немає,
хто бувалих слухається, -
приз вкінці чекає!

Так, ухнім!
Так, охнім!
Хай плюхнем,
зате просохнем.

Гонки в нас - невинніші:
борем в тілі дрож це ми!
Станем всі на фініші
спільно-переможцями.

Тут - манери вишукані,
всі - взаємно чемні.
Зупинились висушені? -
вельми всім приємно!

Ху! Стали,
бо «здохли».
Пристали,
зате просохли!

(2018)

Володимир Висоцький. «Аліса»

Хіба ім’я - Орлятко Ед?!
Хоч зміркували б наперед:
так зватися не личить привереді!..
Зате, щоб вимовити «Ед»,
вам не потрібен логопед,
тим більш, що, може, я - Орлятко Едіт.

Ед - це просто імен архетип:
Ед-гар, Ед-мон, Ед-іп,
Ед-елаїда...

Та Ед - не провокація,
не підла конспірація,
цитата не з Горація -
ой, заблукав в абзаці я!.. -
ну, це - така новація,
тож є якась тут рація...

(2018)

Володимир Висоцький. «Аліса»

- Із вашого зволення я
вам представляю генія, -
красиву, як гарденія,
невільницю натхненія.

Усе, що пише пані,
шукайте на паркані!

- Прийміть із принциповості
мої парканні повісті, -
виразні та промовисті
звитяги модерновості!

Шедеври довгождані -
читайте на паркані.

(2018)

Володимир Висоцький. «Аліса»

Послухайте всі, як злий жереб морив
Папугу - грозу та пірата морів!

В лісах, де папая - найперший попас,
я ріс не на вбогій перловці;
мене, ще папужка, спіймав папуас
(були ми обидва - не мовці).

Потому - іще один скоївся стрес:
придбав мене грізний Фернандо Кортес.
Образливо дуже мене він сварив,
а я відповісти Фернанді не вмів, -
не знав принагідних бо слів.

Й для помсти - затверджував я без кінця
три самих важливих й потрібних слівця;
твердив їх, плюючи з презирством за борт:
«¡Caramba!», «Psja krew!» та «Нехай йому чорт!»

Послухайте далі, як жереб морив
Папугу - грозу та корсара морів!

Нас шторм на зворотній дорозі спостиг,
а штурман застряв у гальюні,
і кліпер англійський під назвою «бриг»
зробив абордаж нашій шхуні.

Тривало три дні бойовисько страшне,
й пірати лихі полонили мене.
І жити на їхніх я став кораблях;
бував на атолах, в північних льодах,
а ще - на скарбних островах...

Мені наливали «вогняну воду»,
щоб чемно вітався я: «How do you do!»
Та тільки - твердив я, хоч море, хоч порт:
«¡Caramba!», «Psja krew!» та «Нехай йому чорт!»

Та знову і знову злий жереб морив
Папугу - грозу й флібустьєра морів!

Я був не невільник, а спільник, скоріш,
і що ж? - розбишака небритий
продав мене в рабство за ламаний гріш,
а я ж уже вмів говорити!

Турецький паша ледь не скікнув козлям,
коли я промовив: «Папаше, салям!»
І мало не вдарив параліч пашу,
коли він дізнався, що ще я пишу,
читаю, та знаю ушу.

Я навіть про Індію відаю щось,
я - індіївідум, отак повелось.
Життя - це безжальна борня, а не спорт...
¡Caramba! Psja krew! Та нехай йому чорт!

(2018)

Володимир Висоцький. «Аліса»

Я Робін Качур, не босяк,
хоч дражнять «Робінсон Гусак»,
та це мені - як з гусака вода!
Письменний навіть я так-сяк,
я вам - не пір’я для писак,
і це - моя позиція тверда!

Robin Duck я за книжкою,
і диви - брикну ніжкою!

(2018)

Володимир Висоцький. «Аліса»

Рятуйте, рятуйте! Ніяк не причалюсь!
Не випірну більше, якщо знов пірну!
Ще трошки поборсаюсь, ще попручаюсь,
та сили залишать - й піду я до дну!

І хто розбереться, де скоїлась хиба:
чи рибна я миша, чи мишна я риба?..
Я тихо сиділа в затишній норі,
куняла, та гризла собі сухарі.

І враз - вода навдо́кола,
мов кіт зі зла наплакав...
Я наче курка змокла,
я змерзла, як собака!

Рятуйте!.. А те, що шкідник я - це брехні,
до власних сухариків я повернусь...
Тут плавають дівчинки в одязі верхнім,
які недолюблюють мишок чомусь.

Мій страх іще більше з голодної кишки,
а тут у розмовах - тер’єри та кішки!
І чула колись: підпливе, ніби, кит -
і раптом з’ясується: боже, це кіт!..

Зубами я зацокала,
від жаху шлунок квака.
Я тут як курка змокла
і змерзла, як собака...

(2018)

Володимир Висоцький. «Аліса»

Це море Сльозовське простерлося скрізь,
і слізно-морську вже приймаю я ванну.
Із хвиль власноочно наплаканих сліз -
привіт Сльозовитому шлю океану!

Спантеличишся враз поневолі:
це від сліз тут такий солевміст!
А я чула колись (мабуть, в школі):
то якийсь Посейдень збожеволів -
й сипле жменьки кухонної солі,
і тому він і зветься - соліст...

(2018)

Володимир Висоцький. «Аліса»

Знайте: всі колись втекли,
наче заїнько-вухань,
від стрибальної шкали
для уцінки їхніх знань.

У когось в зубах - лосось,
і в батьках гріхам виниться?
Це - «відмінно» (від чогось),
тобто - одиниця.

Вчитель всі забув слова,
наче вовк на учня зирка?
Це - уверх ногами «два»,
тобто це - п’ятірка.

Ех, п’ять, три, раз!
Голова один у нас,
а на цьому голові -
рот одна та вуха дві.

Голова кудись веде
дядька-головбуха;
знову на бровах іде
голова - два вуха,
горлова, чолова, залива два вуха!

(2018)

Володимир Висоцький. «Аліса»

Знайте: всі колись були
жертвами шкільних страждань -
й п’ятибальної шкали
для оцінки їхніх знань...

У когось в очах - відчай,
у гріхах батькам виниться?
Це - «погано», навіть вкрай,
тобто - одиниця.

За контрольну, як бува,
ганить вчителька хлопійка?
Це - «незадовільно», «два»,
тобто - чесна двійка.

Ех, раз, іще раз!
Голова одна у нас.
А на цій на голові -
вуха два і шишки дві.

От і дражнять де-не-де,
і сміються глухо:
«Подивіться, он іде
голова - два вуха!
Голова, голова, голова - два вуха!»

Бережіться від спокус, -
є у вчительки журнал...
«Мінус» вигадали й «плюс»,
щоб уточнювати бал.

Вивчив задане так-сяк -
от і маєш, як оскому:
«посередньо»... Це - трояк,
з мінусом, причому.

Теорему був довів,
та забув про перевірку -
отже, «добре» заробив,
це - тверда четвірка.

Ех, раз-два-три! -
Припустили, як з гори,
перегнали трояка
на чотири метрика!

Ось четвірочник біжить,
шпарить що є духу;
ззаду - трієчник сопить,
голова - три вуха,
Голова, голова, голова - три вуха...

Щоб не жити навдалу,
без ніяких знань-понять,
не кляни шкільну шкалу:
раз-два-три-чотири-п’ять.

Хто сумлінням не доріс -
хай вживає самопримус...
Риска - не завжди дефіс,
іноді це мінус.

Очі з радощів блищать,
ушановувати мусим?
Це - «відмінно», тобто - п’ять,
а ще краще - з плюсом!

Ех, раз, іще раз,
є п’ятірочка у нас:
рук та ніг - дивись, по дві,
п’ята - думка в голові.

І замре народ на мить,
мов диктанти слуха,
і ніхто не закричить:
«Голова - два вуха,
голова, голова, голова - два вуха!»

(2018)

Володимир Висоцький. «Аліса»

Товстуля Мері Енн була:
так добре їла та пила,
що ледве-ледь проходила у двері.
Вона то рюмсала зі зла,
то впертим віслюком ревла,
а то вищала, як пила, -
лінивіша у цілім світі Мері.

Всієї школи Мері Енн
по апетиту рекордсмен;
й на лаві спала Мері
у завченій манері:
ведмідь так спить у лісі ген,
та на гілках - тетері.

Якщо її вряди-годи
до дошки звуть - чекай біди:
мовчить, немов дикунка щойно з прерій.
Але ця Мері Енн завжди -
у курсі справ, хто з ким куди, -
таку ще ябеду знайди...
Огидніша у цілім світі Мері.

По всіх предметах Мері Енн
в хвості телепає здавен,
зате під час вечері -
усіх обскаче Мері...
Свій слух музичний, Мері Енн, -
верни глухій тетері!

(2018)

Володимир Висоцький. «Аліса»

Чи може здогнати летючого пса
летяга стрибуча, що в лісі гаса?

Чи здогнана буде в польоті над кручею
летюча лисиця - мишвою летючою?..

Дурниці злітаються й сипляться кучею,
й навіщо себе я дурницями змучую?

Я мріяла стати летючою тучею,
а стала - й терзаюся мислю гнітючою:

а може, так звані летючі коти -
це ті, що звалились, було, з висоти?..

(2018)

Володимир Висоцький. «Аліса»

Коли провалишся крізь землю від стида,
чи побожишся здуру: «Щоб я провалився!» -
тебе сюди зведе доріжка нетверда,
й тоді вже нашому режиму не протився!

Ми антиподи, ми тут живем!
У нас тут - анти-анти-антиординати.
Стоїм на варті ми, хоч сунем за вождем,
а хто не з нами - ті антипати.

Але чомусь новоприбульці всі нові
ногами вгору намагаються стояти,
і навіть в лавах - хочуть йти на голові
всі антидіти, антимами, антитати...

Ми антиподи, ми тут живем!
У нас - антипки, антиквари, антилопи...
Стоїм на варті ми під сонцем та дощем,
а тим, хто проти, - ціна півкопи!

(2018)

Володимир Висоцький. «Аліса»

- Це хто там скрикнув «ай-ай-ай»?
- Ну, я́ це, Кролик Білий...
- Швидкуєш знов?
- Пробач, Додо: до біса різних справ!
Спізнитися в Країні Див - господь мене помилуй,
от і ношуся взад-вперед, як заєць очманілий, -
за два кіло путі - на пару метрів з тіла спав!

Навіщо, браття, кролик я - на масть такий-от білий?
Коли я був би сірий - я б не бігав, а сидів.
Усім потрібен конче я - й біжу, як очманілий,
й відмовити не в змозі я, бо дуже м’якотілий...
Нехай нарешті кроликам встановлять норматив!

- Але чому ви тремтите? Й чому такий ви білий?
- А це тому, що я такий, - сумлінніший з кролів.
Ох, як запізнююся я, - на день буквально цілий!
Біжу, біжу!..
- А кажуть, він в дитинстві був не білий;
спізнитися боявся - і від страху посивів.

(2018)

Володимир Висоцький. «Аліса»

Я страшно нудьгую, знеможена скрізь,
позбутись бентежної мрії несила:
щоб хтось запросив мене звідси кудись -
і там я таке, ну, таке щоб уздріла!

А що саме - я поки не знаю...
Чула ради усі, «від» і «до»:
«почитай» - я саджуся й читаю,
чи «пограй» - ну, я з кішкою граю, -
все одно я жахливо скучаю...
Чи не візьмеш з собою, Додо?

Ах, як мені хочеться - в літо якесь
на мить вийти з дому, й чіпець не надягши, -
і враз, стрімголов, опинитися десь
у місці, де все - абсолютно інакше!

Та як саме - я поки не знаю...
Чула ради усі, «від» і «до»:
«почитай» - ну, я книжку читаю,
чи «пограй» - ну, я з кішкою граю, -
все одно я жахливо скучаю...
Так візьми ж із собою, Додо!

Хай вдома учиниться переполох,
і хай покарання чекає - я згодна, -
заплющую очі, рахую до трьох...
Що буде, що буде! Чудне, надприродне!

Та що саме - я зовсім не знаю.
Переплуталось все «від» і «до»:
«почитай» - ну, я кішку читаю,
чи «пограй» - ну, я з книжкою граю, -
все одно я скучливо жахаю...
Хоч узяв би з собою Додо!

(2018)

Володимир Висоцький. «Аліса»

Хочу вам загадки дати зразок,
де причаїлося й рішення вдале:
чи залишається щось від казок, -
тих, що уже до кінця розказали?

Де, хоча б, той нерозмінний п’ятак?
Щука говоряча - де зараз плава?
А?.. Е, дітки, ось так,
в цьому уся і справа.

Вони не випаровуються та не розчиняються,
розказані у казці чи натраплені вві сні, -
у чарівну Країну Див вони переселяються,
й зустрінем їх, звичайно, в цій казковій стороні!

В дивній країні - незлічено див,
треба тут бути весь час насторожі;
з ляку мурашка натільний зомлів,
лиш уявивши, що́ статися може!

Раптом ввіпреться твій шлях у стрімчак, -
звернеш? Чи вгору полізеш ти жваво?
А?.. Е, дітки, ось так,
в цьому уся і справа.

Добро та зло в Країні Див - як всюди зустрічається,
та тільки тут вони живуть на різних берегах.
Тут по шляхах нечувані історії тиняються,
та бігають фантазії на нетвердих ногах.

...Ну, і останнє: в казкових краях
треба, щоб завше мене впізнавали,
тож у казковій країні я - птах,
«Птахом Додо» мене здавна прозвали.

Навіть Аліса не відає, як
влізу у птаха, усім на забаву...
А?.. Е, дітки, ось так,
в цьому уся і справа.

І не такі дивовиська в Країні Див трапляються:
туди не треба паспорта, не їдеш, не летиш,
без жодної перепустки усякий допускається,
в ній легко опинитися, - схотіти треба лиш!

* * *

О́т і скінчилася казка в свій строк...
Ми недарма на початку питали:
чи залишається щось від казок, -
тих, що уже до кінця розказали?

Звісно, не встигла б Аліса ніяк
вбачити все, що у казці цікаве...
А?.. Е, дітки, ось так,
в цьому уся і справа.

Тому, якщо ізнову хтось дістатись приміряється
у чарівну Країну Див (хоча б, в своєму сні),
він навіть те, що мріється, що тільки уявляється,
натрапить неодмінно у казковій стороні.

(2018)

Володимир Висоцький. «Аліса»

На Трійцю, взимку і в четвер
(а зранку - й поготів) -
запрошую усіх тепер
мерщій в Країну Див!

«Але ж - туди дістатись як? -
питав дивак один. -
Потрібен, мо’, умовний знак,
чи чарівний логін?

А скільки діб чи, може, літ триває переліт?
І скільки маю виплатити мит?»

Не треба, друже, чаклунів, не переймайся ти,
розрадься, он, веселкою впівнеба...
Не можна до Країни Див летіти чи пливти, -
там опинитись треба!

Ви згодні мокти під дощем,
під чарівним дощем?
Чи, може, почекаєм ще -
в городі під кущем?..

В країні тій, куди вас зву, -
там спека, сніг та град,
немає сну, все - наяву,
й нема путі назад!..

Зі страху не тремтять хвости? Тоді, щоб увійти -
вам досить полічити до п’яти.

У нас давно пітьма легла, а там - півсутінь лиш,
в Країні Див - вдивляйтеся, дивуйтесь!
Там порівну добра та зла, але добро - сильніш,
спокійно, не хвилюйтесь.

В Країні Див - давно я звик
блукати час увесь,
я та́м - найкращий провідник
якраз в кудись та десь.

Ось дівчинка, Аліса звуть,
водитиму її;
а ви - за нами руште в путь,
та - в ряд! Без товчії!

Алісо, очі змруж, пора! Чи гра це, чи не гра?..
І ось - в країні дивній ми, ура!

До берега греби скоріш, ось чарівне весло!
Казкова там чекає нас пригода.
Ми всім розкажемо пізніш: «Це ж як нам повезло!
Й було вертатись шкода».

(2018)