Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Коли зима засипала снігами.
Старенька вишня не сумує навесні,
Хоча кора потріскана роками.
Її садили руки бабці золоті.
Стоїть, як завше, в цвіті білім-білім.
Нагадує родині знову дні оті,
Це троянда у січні, це наче серпневий пролісок.
Бозна, де в ній свій досвід, а де – від матусі спадщина.
Її мрії нечувані, сни – авангард небачений.
Доктор Фрейд далі більше нічого в ній не второпає.
Так, ніби хоче зцілити медово.
Зелений кущ, одягнений в обнови,
Де променем запалена свіча
Загіркла, оповита у печаль,
Вслухається у тишу вечорову.
У тишу ненадійну, нестійку.
І пишно убраній весні, -
Якась невідома пташина
Невпинно співає пісні.
Сховалася в гущі зірчастій
Пахучого дуже бузку,
Й впивається радісно щастям,
Сипнувши веснянку дзвінку.
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
І пожинав регіт там, де кохання сіяв,
Начебто думав – троянди ростуть с піску.
Вірив в поезію, як інший люд - в Месію.
Кажуть, вигулював душу свою щодня
Серед рядків, повних сутінків і печалі.
Бачили, йшов
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
00. Пісня Казкаря
На Трійцю, взимку і в четвер
(а зранку - й поготів) -
запрошую усіх тепер
мерщій в Країну Див!
«Але ж - туди дістатись як? -
питав дивак один. -
Потрібен, мо’, умовний знак,
чи чарівний логін?
А скільки діб чи, може, літ триває переліт?
І скільки маю виплатити мит?»
Не треба, друже, чаклунів, не переймайся ти,
розрадься, он, веселкою впівнеба...
Не можна до Країни Див летіти чи пливти, -
там опинитись треба!
Ви згодні мокти під дощем,
під чарівним дощем?
Чи, може, почекаєм ще -
в городі під кущем?..
В країні тій, куди вас зву, -
там спека, сніг та град,
немає сну, все - наяву,
й нема путі назад!..
Зі страху не тремтять хвости? Тоді, щоб увійти -
вам досить полічити до п’яти.
У нас давно пітьма легла, а там - півсутінь лиш,
в Країні Див - вдивляйтеся, дивуйтесь!
Там порівну добра та зла, але добро - сильніш,
спокійно, не хвилюйтесь.
В Країні Див - давно я звик
блукати час увесь,
я та́м - найкращий провідник
якраз в кудись та десь.
Ось дівчинка, Аліса звуть,
водитиму її;
а ви - за нами руште в путь,
та - в ряд! Без товчії!
Алісо, очі змруж, пора! Чи гра це, чи не гра?..
І ось - в країні дивній ми, ура!
До берега греби скоріш, ось чарівне весло!
Казкова там чекає нас пригода.
Ми всім розкажемо пізніш: «Це ж як нам повезло!
Й було вертатись шкода».
(2018)
*** ОРИГІНАЛ ***
Прохладным утром или в зной,
С друзьями или без,
Я всех отправиться за мной
Зову в Страну Чудес.
Но как? Но как в нее попасть? -
вы спросите сперва, -
Нам, вероятно, нужно знать
волшебные слова?
И нужно ль брать еду с собой и теплое бельё?
И сколько километров до неё?
Волшебных слов не нужно знать! Приятель, не грусти!
Путь недалек - не сто́ит собираться.
В Страну Чудес не надо плыть, лететь или идти, -
В ней нужно оказаться!
Согласны мокнуть под дождём?
Под сказочным дождём?
Или, быть может, подождём?
Отложим на потом?
В стране, куда я вас зову,
быть может, снег и град.
И сна там нет - всё наяву,
и нет пути назад.
Не испугались? Ну, тогда мне с вами по пути!
А ну-ка, сосчитайте до пяти!
У нас давно сгустилась мгла - в Стране Чудес светлей.
Всё видно ясно, но не заблудитесь!
Там поровну добра и зла, но доброе сильней, -
Вы сами убедитесь.
В Стране Чудес не всё понять
Удастся самому.
Но я всё буду объяснять
Кому-то одному.
Вот девочка, и все её
Алисою зовут, -
Согласна ты, дитя моё?
Скорее! Все нас ждут,
Закрой глаза и посмотри - кругом волшебный лес,
Скажи, Алиса: «Раз, два, три!» - и ты в Стране Чудес.
Скорее к берегу греби, волшебное весло!
Спеши в страну чудесного обмана!
И пусть, вернувшись, скажем им: «Ах! Как нам повезло!»
И жаль - вернулись рано.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)