Розбилось вщент. Поранило уламками.
Щось непотрібне в грудях пружно б'є.
За своїми повітряними замками
Не бачу я того, що справді Є!

Осіннє танго місяця й дощу,
Останній вальс плюща і довгобуду.
Осанна світу! Я курю й мовчу.
Я видихаю із грудей простуду.

Я йду кудись без певної мети,
Мені б лише куди-небудь іти.
Я дивлюсь невидючими очима
У непроглядну пітьму пустоти.

Зів'яли мої крила за плечима...
Мені б лише куди-небудь іти.

2011

не спиться і не мариться,
і небо - синя синь -
хвилюється-хитається
серед густих ясинь.

не мариться, не хочеться -
мелодія вітрів -
увесь мій світ тріпочеться,
мов листя ясенів.

не хочеться, не чується -
повітря, як вода -
і посмішка малюється
й лягає на вуста

і легко-легко дишеться
цим холодом отав...
...не вернеться, не лишиться
і серця не віддав.

2009

прости мені, Господи,
мою біду:
що не піднімуся,
то упаду

прости мені, Господи,
мою печаль:
вся синь небес твоїх
в його очах

прости мені, Господи,
мою любов:
як не тримала я,
та він пішов

прости мені, Господи,
оцей вогонь:
завжди чекатиму
лише його.

2011

благаю, не кажи, що тобі шкода.
що сталося, те сталося. дурниці.
перейде все - погода і негода,
старій вербі, тій весна присниться,

але скажи мені чому? чому я
так гостро відчуваю свою малість?
я за тобою більше не сумую,
але якась струна в мені порвалась,

чогось не стало і його нестачить,
воно кричить такою порожнечею!
о неймовірно, як все мало значить,
коли так хочеш врятуватись втечею.

2010

напуває сірий спокій
сірий-сірий світ,
безнадійно одинокий
сотні тисяч літ,

невиправно-бездоганний,
та безсилий все ж.
світ великий і незнаний,
без воріт і меж.

павутинка зі стежинок
впала на траву,
у повітрі зі сніжинок
тче зима канву,
а під кригою тонкою
б"є жива вода,
і з останньою росою
осінь опада.

п"є її останній спокій
сірий-сірий світ,
крик у небі одинокий -
журавлиний літ.

павутинка зі стежинок -
по якій піти?
де неспокій? де спочинок?
лік від самоти?

чи врятує від прокази
пил усіх доріг?
сірий світе, хто відразу
це збагнути зміг?

тільки криком журавлиним
світ відповіда.
як останній лист осінній,
смуток опада.

2009

мені наснився наш з тобою дім
і ми - щасливі. дуже гарно снилось...
що вогник у плиті палахкотів
і я до тебе ніжно притулилась.

у домі тепло й темно. ти сказав,
моє волосся завжди пахне осінню.
наснилося, що ти мене кохав,
що твої очі досі квітнуть просинню,

що ти від мене більше не підеш,
що все назавжди!.. ой як гарно снилось...
здалося, навіть, світ не має меж,
і я назавжди в ньому загубилась.

2010

під осінь вишня зацвіла -
мабуть, на лихо -
і знов печаль ота прийшла
самотньо-тиха

опало листя. ніжний цвіт
не родить плоду.
спада печаль із голих віт
на зимну воду.

2010р.

вицвіло небо
сонце схололо
вечір самотній
холод у хаті.
лине до тебе
лагідне соло -
сніг безтурботний
в вікна розп"яті.

вогник жевріє -
грієш долоні
тануть сніжинки -
сльози на скельцях.
сонце щоночі
трішки холоне
ранять крижинки
огнене серце

2010р.

подивись - за вікном обсипається день,
пада попелом сірим з твоєї цигарки.
ти побачиш вогонь - й знову сонце зійде,
і ти знову народишся нового ранку,

ну а поки що... жди, поки сонце зійде
і згадай мою посмішку й очі лукаві.
я розчинена в спогадах й вранішній каві,
я завжди у тобі і водночас ніде
і я зникну.., а сонце всерівно зійде

2005р.

залетів у дім з тихим леготом
чорним вороном, білим лебедем

заспівав про всі свої горесті
чорній ластівці, білій горлиці

"ой загой мої крила ранені,
пізня пташечко, зоре ранняя

ой загрій моє серце зимнеє,
пізня осене, рання зимонько"

не зрослось крило, серце зниділо,
і чуже тепло остогиділо

полетів ледь світ полем ораним
чорним лебедем, білим вороном

............................

на пусте вікно тихо молиться
сива ластівка, сива горлиця

По траві некошеній,
по снігах неметених,
по опалім листячку,
по дорожній куряві.

Сонцем не освічений,
вітром не огорнений,
тінню не проваджений,
ніччю не осліплений.

Словом непромовленим,
теплотою згаслою,
снами позабутими,
слізьми непролитими.

Через роки втрачені,
через мрії порвані
по шляхам загубленим
ти колись прийдеш в мій дім.
2010р.

Прилітав до мене Перелесник
І купав у місячнім промінні.
Темно було так, що його очі
Я ніколи, певно, не згадаю.
Тепло було так, що його руки
Я ніколи, певно, не забуду.
Ми тремтіли з ніжності й спокуси,
І тремтіли в зимнім небі зорі.
Часто билось виснажене серце,
Змовкли всі годинники у домі.
Тихо було так, що тільки шепіт
Розтинав між нами порожнечу.
Серед ночі зник мій чорний янгол,
І хоч я не присягла на вірність,
Та щоночі слухатиму тишу
І чекатиму, що залопочуть крила
Й прилетить до мене Перелесник.
2009р.

Я повернулась з цього бою на щиті.
Отак ганебно я покинула війну,
змінивши лати на тісну труну
і ймення - на табличку на хресті.

Торкни струну - почуєш голос мій,
гуляй босоніж полем бою зранку,
пий мою душу - кави філіжанку,
і мою кров - вино червоне - пий.
Я повернусь росою на світанку...
О як ганебно я лишила бій!
2006р.

Верни мені мене в мої самотні сни,
верни мені усе, що ти у мене вкрав.
Я не чекаю див, і якось восени
зелений бруд вплете в моє волосся став.

Верни мені вогонь моїх очей і сліз,
верни мені мене і дай мені піти.
Усе байдуже. Хай безбарвний мокрий ліс
поглине мою тінь і захова сліди.

Ти відібрав усе, чим я жила колись -
верни мені, не муч і дай забути біль.
в моїх сліпих очах всі кольори злились.
мене обмиє дощ серед нежатих піль.
2007р.

Ти продав мене за тридцять срібних.
Тож іди, шукай свою осику.
А мотузку з кіс моїх завитих
я віддам тобі. Любов велика!

Я давно лежу на полі крові.
Бач, мене не стали хоронити.
Як ти міг? З великої любові?
Хіба можна так мене любити!?

Де ж весільні квіти й співи, любий?
Де спокус і щастя пишне ложе?
Мої зимні посинілі губи
ти уже не поцілуєш, може.

Як скрипить твоя суха осика!
Скільки в горлі звуків непотрібних!
Тож мовчи і ти, любов велика.
Ти продав мене за тридцять срібних.
2007р.

Скажи, коли я зникла з твоїх снів?
Цвітуть дощі, п"ючи з калюж безсмертя,
і сім вітрів зійшлись на перехресті
іще ніким не пройдених шляхів.

Коли затихне ехо твоїх слів?
І як твій дотик з мого тіла стерти?
Танцює осінь дикий танець смерті,
вбиваючи весни останній спів.

Твоє волосся - змії на подушці,
твій запах - кава у залізній кружці,
твій голос - спів струни і свічки,
весь білий світ - твоя безбарвна тінь.

Ця мить безумства - істинна і вічна.
Я не чекаю див, а ти - моїх молінь.
2006р.

***
Мороз. О краю блудних снів!
Мій гріх сторицею воздався.
Мій дім. Сирен звабливий спів.
Усе не так, як я хотів.
Хотів і здався.
Не хотів...
Зірвався.

***
Час так швидко пройшов: білі дні - чорні дні,
миті щастя, тривоги, озлоблення туги...
Де ти, осінь, дощі і світанки хмільні?
Де моїх почуттів безпричинна засуха?
Де ті дні, де я втратила друга?
Календар,
де ті дні?

***
Знов дощ іде. Так тихо і невпинно.
Я не зупиню осінь, та й навіщо?
Де ти, навік загублена людино?
Знайди мене посеред попелища.
Я стану перед світом на коліна.
Вже осінь ближче.
Чуєш?
Осінь ближче.

***
З невимовно нестерпними муками
дотла спалено всі мости.
В мої двері вже двічі стукали,
і вже двічі це був не ти.

***
Ти прийшов. Сказав, що тобі важко.
Не знайшла я слова для розради.
Якби стало сили просто глянуть
в твої очі і стиснути руку,
ти б тоді, напевне, посміхнувся.
2006-2009рр.

Цілуй мені ноги - ми пройдемо разом по лезу.
Спини моє серце, як ти зупиняєш припливи.
Мене ти придумав, як світу всьому антитезу,
прокляття своє, божевілля, сновиддя жахливе.

Ковтай мої сльози, немов найсолодшу отраву.
Навчи мене жити без осені, кисню й без тебе!
Надворі мороз, а я п"ю дрібномелену каву.
Сьогодні на землю повільно обсипалось небо.
2006р.

***
Якщо віриш мені, то повір - це мине.
Стане легко тоді, як ніколи раніше.
Ти побачиш в юрбі ще здалека мене,
але серце відмовиться битись частіше.

І я стану для тебе такою, як всі-
невиразною, сірою, просто чужою.
І каблучку, оту, що на правій руці,
не ховатимеш більше, зустрівшись зі мною.

***
Вже з тобою нічого не трапиться,
якщо навпіл весь світ не розколеться.
Від вина ще гіркіше плачеться,
плед не гріє, а тільки колеться.

Одинокая, некоханая,
знов до інших твій сон горнеться.
Тихо з ран твоїх біль капає
під розпачливий крик горлиці.

Вся квартира просякла отрутою,
що її називала ти спокоєм.
Що ж ти вдієш з судьбою зіпсутою?
Некоханая. Одинокая.
2009р.

Шоколад і вино,
Холод, місяць і дим.
Все на світі жило лиш тобою одним.

Пелюсточок свічі
Погасав-догорав.
"Все інакше вночі" - п"яний вітер шептав.

Шоколад і вино,
Посірів небозвід,
Тепле літо пішло за тобою услід.

А мені ти лишив
Холод, місяць і дим,
Щоб мій світ завжди жив лиш тобою одним.

Шоколад і вино.
Пелюсточок свічі.
Вітер, осінь, вікно.
Все інакше вночі.
2009р.