Я знову йду і знову повертаюсь,
Шляхом знаходжу щось,а щось втрачаю.
Живу надалі так,як треба жити.
Та треба діяти,з цим треба щось робити.
Чекай мене,як завжди,у метро,
Заповненим десятками емоцій.
І схожа на якесь старе кіно
Ця вервечка постійних провокацій.
Для нас важливо пнутись до небес,
Давати імена чужим зіркам.
Шукати у буденності свій сенс,
Знаходити й не вірити очам.
Просити у знайомих теплих слів,
Постійно з ними гратися у обмін.
Від сірості втрачати справжній зір,
Змивати сіль із рук дощем холодним.
Мені життєво необхідно знати
Коли ти прийдеш і коли підеш.
Я спробую усе це описати
Й прикрасити зірками із небес.
Мене не змінять зради і страждання
Чи докори холодних голосів.
Не розламають назавжди прощання
Й ворожих майоріння прапорів.
Ти лиш чекай на мене,я благаю.
Чекай,допоки в грудях є тепло.
Без тебе не живу,а помираю.
Як є кохання, то в мені-воно.
І я повернусь, хочу повернутись.
Тепер я маю власні небеса
І маю світло, щоби не забути
Що десь є ти,що тут існую я...
І ми живемо так,як треба жити,
Не прагнем діяти, не прагнем щось робити.
Ми знов йдемо і знову повертаєм.
Шляхом знаходим щось,а щось втрачаєм.

2008

Зустріч
За чаєм
В кав’ярні
Абсурдно.
Тістечко.
Солодко.
Холодно,
Нудно.
Терпко.
Самотньо.
І важко
До болю.
Зустріч
Жадана
З Тобою
Без бою
Здаюся
І крила
Складаю
І вітер
На волю
Пускаю –
Втікає.
Розсипано
Цукор
По столу
У кризу.
Полито
Сиропом
Серце.
Полуниці
Шампанське,
Дзвінок
І додому.
Без серця
З сиропом
На зустріч
З Тобою.
На зустріч
За чаєм
В кав’ярні
Узимку.
Дивлюсь
На слова,
Що не стали
До ритму.
Серветки
І сльози,
Ліхтар
І дорога.
- я їду?
Не знаю,
На зустріч
З Тобою.
Пустим
І відвертим.
Прекрасним...
Без серця.
Лиш грам
Героїну
Вражає
У центр.
І знову
На зустріч.
На зустріч
До тебе
За чаєм
В кав’ярні
Абсурдно
Та знову
Смола
З нікотином
І все...
Думки
У кав’ярні
Пустій
І холодній
З серцем
В сиропі,
З героїном
В долоні.


2009

Молочними кроками
Сталевою кімнатою
Скрадаюся стінами
Кішкою вухатою.
А світанок рве небо,
Додає своїх барв.
Вже можу без тебе –
Тепер ти мій раб.
Душа вся на шклі
Акварельним кольором.
Видається на тлі
Смугастим котиком.
Лишень без запаху.
Шукаю дверей
І серця застібку.
Броджу галереями
У пошуках щирого.
Давлюсь епопеями
Свого,брехливого.
Так багато сказала,
А сенсу-ні скілечки.
Молочними стали
Тумана сіточки.
Ти все ж тихо спиш,
Я отак собі думаю.
Чому ти мовчиш?
Уважно слухаю.
А між нами роки
І широкий кордон.
Ти спи собі,спи,
Мені теж сниться сон.

2010

гаркнув динамік:"Війна"
за хмари ховалося небо.
ти залишилась одна.
хтось хіба треба?-не треба.
дали наказ:"у бій"
не сказали за що і за кого.
ти не покинула стрій.
ти не боїшся нічого.
забила у скронях:"вогонь"
задзвонило у клітці серце.
тільки не здайся в полон,
без тебе загине сонце.
цілься у нього,стріляй.
він із тебе вийматиме душу.
ти ж бо сильніша,давай.
ти не здаватися мусиш!!!
крикнув динамік:"назад"
а ти стоїш нерухома.
щойно закінчився ад.
тілом біжить судома
і він лежить біля ніг.
він програв цей двобій.
два тижні й розтане сніг.
а до цього-все без подій.
хрипнув голос:"кінець"
тобі годі тепер наказів
ти йдеш собі навпростець
без слів,без журби,без поразок...

2010

тепер і люов купується
просто для всіх-своя ціна.
дівчинка наніч фарбується-
чиясь любов на сьогодні вона.
а ти гортаєш її як книжку
заплямовану чужими пальцями.
ненавидиш себе нишком
і закопуєш під асфальтами.
а з понеділка почнеться весна,
ви знову почнете жити.
та дівчинка з інієм в снах
більш не буде тебе любити.
з вівторка ти втратиш глузд,
почнеш знову її шукати
всюди,та серед розпуст
не зумієш її впізнати.
а в середу піде дощ.
ти вважатмеш,що вона
загортається зараз в плащ
і з будинку йде не сумна.
вона справді іде у воду,
у неї вогке волосся,
що не псує її вроду.
її Комусь вберегти не вдалося.
у четвер ти розіб'єш вікно,
щоб на стіни полинув вітер.
зальєш зранку смуток вином
щоб не бачити книжки літер
яку ти гортав так певно,
допоки не догортався.
хлопче,це ти даремно.
знаєш,ти закохався
у ту що приходить наніч
і їде о сьомій ранку.
її ніколи не буде поруч,
вам не стрічати світанків.
в п'ятницю ти зрозумієш,
що жити більш так не сила.
що без неї ти просто не можеш.
це весна те з тобою зробила.
ти в суботу не глянеш на світло
і цілуватимеш ті сторінки,
які досі ще пахнуть літом.
тим,в якому ви-половинки.
в неділю весна ще буде,
а дівчинки як не було.
насправді вона тут,всюди,
просто від серця її відлягло.
і дівчинка фарбується вранці,
зтирає із вуст іній.
вона тебе утопила в склянці,
загубила між білих ліній.

2010

залякані самі собою
віткають провулками
притуляючи долоні
до надзьобаних чутками
сердець засмальцьованих
яким вже байдуже.
очей замальованих,
що не бачать це:
як світ згинається,
звивається вихором.
а сонце ховається,
йому за вас соромно,
таких самодурів.
та й це не обходить,
бо ви ж майже люди.
у вас не виходить,
ви-жертви облуду.
ви,наче,і боги.
та врешті ж,заручники.
збудували дороги
й будинки пвд ключики.
це ваша хвороба,
вона вдвічі гірша.
хоча і має оздобу,
та разить все ж глибше
ніж та, від якої
будуєте сховища.
і долі чужої
лякаєтесь боляче.
а Люди уражені
шукають спокою
між вами,що й нині
ховаються за долонею.
так просто не можна!
не так має бути.
зглянься,о Боже,
на їхнц тортури.
дай мені сили
сказати спокійно:
"давай допоможу,
прив"яжу тобі крила.
допоможу пливти
життєвою річкою.
так-так,Тобі,
з червоною стрічкою"

сніги пішли так невчасно,
розтяглася ніч годинами.
може й на краще,власне,
менше часу блукати стінами.
ми живемо по різних містах,
ми шукаємо власної правди
і ще й досі літаємо в снах,
хоч дорослі давно вже,насправді.
почуття п*ються горнятками
на стільчиках арт-кафе.
біленькими кошенятами
вода попід ноги іде.
а негода лютує за вікнами.
розплачується на незгоди?
раніше усі були вільними,
її обпікають ті спогади.
може невдале кохання,
що потонуло в чеканні?
а може,людина остання
не дочекалась прощення?
нехай це буде власним
спогадом синіх зим.
нехай вони будуть кращими,
щоб кожен,хто був,їх любив.
Зимі,мабуть, просто холодно,
хто б її з нас зігрів?
з ковдрою і кавою
виходжу в її зметіль.

2010

дівчинко,не побивайся
ти ж знаєш,що на краще,
якщо він не повернеться.
тебе на призволяще
я не покину,обіцяю.
чому ж ти плачеш?ну?
руками витираю
твою гірку сльозу..
тихіше,квітко,тихше,
ще буде та любов.
а скоро стане легше
і знайдеться кордон
між нього і між тебе.
знайди собі розраду.
та не карайся,серце.
моя тобі порада-
викинь свій годинник,
щоб мати обмаль часу.
щоб він був швидкоплинний,
беріг твою окрасу.
а потім все відійде-
минає все колись.
забудеш його кривди.
за нього ти молись.
на ранок зійде сонце,
тривога геть піде.
дивись,хтось у коронці
он там до тебе йде...

2010

як тільки сонце на захід-
ти в безвихідь.
шкода,шо вмієш казати "ні".
і ти в самоті
бийся хоч об стіну,
може на половину
загубиш самоту
і тривогу.
об тебе розбивається вітер.
хтось витер
з обличчя грим,
а дим
облюбовує твоє волосся
що й досі
не відросло з весни
чи зими
тієї,передостанньої
пізньої чи ранньої
у якій лишишся ти
аби не зійти
зовсім на нівець
навпростець
до свого власного щастя
вірю,вдасться.
стирати все до крапки,
до нитки
тебе особливо ретельно
бо,певне,як не я
то стиратимеш ти
зо дві доби
і кинеш розпорошену у вулицю
доводиться
Опиратися на закон Ома
не сидіти вдома
й шукати свого кохання
навмання.
воно живе на перпендикулярі
не без моралі.
і ми їздимо одними вагонами,
ходимо перонами.
просто у різний час
у нас
по-різному йдуть годинники
а художники
малюють нас на полотнах
що у рамах
прикрашають стіни
об які ми
б'ємося на повну силу
щоб наполовину
заглушити свій відчай
зазвичай
здаємося першими
і роздертими
влягаємося спати порізно
безболісно
і точно знаємо,
що не втрачаємо
перпендикулярного кохання
не востаннє
ненароком зустрілися
на "Виході"
чи "Вході"
напередодні
сьогодні

2010