Я знову йду і знову повертаюсь,
Шляхом знаходжу щось,а щось втрачаю.
Живу надалі так,як треба жити.
Та треба діяти,з цим треба щось робити.
Чекай мене,як завжди,у метро,
Заповненим десятками емоцій.
І схожа на якесь старе кіно
Ця вервечка постійних провокацій.
Для нас важливо пнутись до небес,
Давати імена чужим зіркам.
Шукати у буденності свій сенс,
Знаходити й не вірити очам.
Просити у знайомих теплих слів,
Постійно з ними гратися у обмін.
Від сірості втрачати справжній зір,
Змивати сіль із рук дощем холодним.
Мені життєво необхідно знати
Коли ти прийдеш і коли підеш.
Я спробую усе це описати
Й прикрасити зірками із небес.
Мене не змінять зради і страждання
Чи докори холодних голосів.
Не розламають назавжди прощання
Й ворожих майоріння прапорів.
Ти лиш чекай на мене,я благаю.
Чекай,допоки в грудях є тепло.
Без тебе не живу,а помираю.
Як є кохання, то в мені-воно.
І я повернусь, хочу повернутись.
Тепер я маю власні небеса
І маю світло, щоби не забути
Що десь є ти,що тут існую я...
І ми живемо так,як треба жити,
Не прагнем діяти, не прагнем щось робити.
Ми знов йдемо і знову повертаєм.
Шляхом знаходим щось,а щось втрачаєм.

2008