Логін   Пароль
 
  Зареєструватися?  
  Забули пароль?  
Ігор Вільний (1968)



Художня проза
  1. Хліб.

    Хліб.


    Стояв собі будинок, в ньому жили люди і пекли вони хліб.
    Спочатку пекли хліб бо було скрутно і спекти було дешевше ніж купити, потім часи стали кращі. Але все рівно пекли, бо по другому уже не могли, привикли до запаху хліба.
    Діти спорили, кому дістанеться скоринка запашного, білого чи чорного, головне свіжого, запеченого хліба, а бабка прибагала. На вихідні рум’яні булочки і солодкі тістечка, рулєти з горіхом і маком, на свято прикрашені паски і смачні бабки, і діти, і дорослі об’їдалися і насолоджувалися смаком. До них любили приїжджати гості, які казали: «У Вас пахне хлібом і мамою». Було затишно в хаті від цього запаху.
    Але молодь, в пошуках роботи, переїхала в друге місто, мама померла, запах хліба видув вітер, хата осиротіла, з хати пішло життя. Холодна й пуста вона мріє, щоб повернулися люди, розтопили піч, замісили тісто, на свіжих дріжджах і спекли хліб-вдихнули в неї життя.
    10,2009


    Прокоментувати
    Народний рейтинг -- | Рейтинг "Майстерень" -- | Самооцінка -

  2. Жовта троянда.
    Жовта троянда.

    Йдучи на роботу й з роботи, в сірій масі вулиць й метро, інколи, інколи вихоплюється обличчя, постать, особистість, яка привертає увагу, яка не така, як всі.
    Я звернув увагу на жінку: довгий плащ застібнутий під шию, чобітки, русяве волосся, гарні риси обличчя і дуже серйозна. На зупинці метро вона чекала потяг, а в руках у неї була велика жовта троянда, з довгою ніжкою. Після довгого-виснажливого робочого дня її погляд був стомлений, а може вона трішечки випила, завтра ж 8 березня. Зайшовши в вагон вона сіла на вільне місце і майже відразу заснула, змучилась від роботи формальних привітань – з наступаючим, можливо приставань. Вона солодко спала. Поли плаща відкинулись, кокетливо оголивши колінка, а верхній гудзик вона сама розстібнула. Було видно глибоке декольте, але груди прикривала чарівна роза, яку вона продовжувала тримати в руці. Я навіть подумав, що вона може подряпати шкіру, але придивившись, не побачив на розі жодної колючки, жодного шипа, чи то сорт такий, чи то садівник постарався.
    Вона солодко спала, а на обличчі її блукала грайлива посмішка. Їй снилось щось приємне, або хтось, хто розтопив її серце. Від сурової і непідступної леді, що п’ять хвилин тому заходила в вагон, не залишилось ніякого сліду. В вагоні їхало закохане, романтичне дівчисько. Міміка її обличчя говорила про те, що на душі її грає скрипка, а кругом весна, цвіте сакура і магнолія…
    Але вагон здригнувся на черговій зупинці, вона отямилась, поправила плащ, заховала колінка, на обличчя насунулась попередня маска.
    Шкода. Так приємно було спостерігати за щасливою жінкою, щасливим лицем, їх так мало навкруги, а якщо і є, то заховані під товстою маскою.
    Грубіємо…
    Люди!!! Зніміть маски.
    Люди!!! Будьте щасливі.

    30,04,2009



    Прокоментувати
    Народний рейтинг -- | Рейтинг "Майстерень" -- | Самооцінка -

  3. Срібний метелик.
    Cрібний метелик.

    Якось проходячи повз ювелірну крамницю, я звернув увагу на метелика, срібного метелика, що сидів на червоному атласі і вигравав на сонці ніжним блиском. Розміром з пів долоні він був чарівним, ніжне мереживо тіла і крилець робило його майже невагомим. В відблисках сонця здавалось, що крильця рухаються і він ось-ось злетить, варто тільки трішечки на нього дмухнути. І мені захотілося на нього дмухнути, дмухнути щоб він полетів, полетів до тої, що було так далеко, але наповнювала моє серце теплом, ніжністю, а душу піднімала на хмари. Прилетів і сів на її груди, на такі пружні і гарні перси, які я так люблю. Люблю пестити, цілувати, трошки покусувати, гратися. Але я не можу на них сісти , а метелик може. Тихенько, непомітно, всіма своїми лапками гладити сосочок, пестити вусиками, слухати як б’ється серце, дихати разом з нею. Йому можна позаздрити – він може вічно там сидіти. В нього коротке життя, але солодка вічність, вічність на грудях у коханої.
    В нас довге життя і ми не шануємо мить але, напевно, не один хотів би стати метеликом, срібним метеликом, щоб вічно сидіти на ніжних персах й не помітно для всіх цілувати їх.
    Життя метелика – мить, але він літає. Далеко не кожний з нас піймав ту мить і злетів, бодай би раз. Радше будемо все життя повзати і лиш одинці – одинці повзуть на високу
    скалу, щоб злетіти.
    Щоб піймати єдину й не повторну мить –
    Мить, раді якої стоїть жить.
    Люди розкидаються своїм життям: хвилинами, годинами, тижнями, місяцями і навіть роками, і навіть всім життям і не розуміють, що по справжньому живуть тільки ті миті, коли роблять щось необхідне, корисне, бажане, коли творять добро і дарують щастя іншим людям. Дарують посмішку, дарують любов, віддають себе. Тільки ці миті і згадуються.
    А скільки їх в сумі за все життя???

    Жити, жити, жити,
    Жити й радіти, жити й п’яніти,
    П’яніти від щастя й любові,
    Синього неба на видноколі,
    П’яніти від лісу і поля,
    Бо то є найкраща доля,
    На то є всевишнього воля –
    Воля робити й творити,
    З близькими радість і горе ділити!!!

    01,05,09


    Прокоментувати
    Народний рейтинг -- | Рейтинг "Майстерень" -- | Самооцінка -