"На жаль, постраждали люди..."
замість будильника виють сирени,
вибух землі розриває груди,
тіло шматує зубами мурени.

Вчора й сьогодні: "Увага! Тривога!"
в чатах, на радіо і телебаченні,
в когось сьогодні побачення з богом,
й більше нічого не має значення.

"Увага! Відбій!" і знову по колу,
"Що у новинах? Куди прилетіло?
У Запоріжжя? Знову у школу?
Кажуть, "заправка" ще вчора згоріла".

Час не спинився, триває і далі,
осінь малює яскраві етюди,
хтось помирає в тісному підвалі,
"На жаль, постраждали люди..."

28.10.2022

В листопад загорнусь журавлиний,
нехай там, в глибині, відболить,
в'ється круком пітьма за дверима,
проганяючи неба блакить.
В листопад загорнусь, наче в диво,
вип'ю осені терпкість хмільну,
він мене огортає дбайливо,
і я вкотре у ньому тону.
Смак солодкий зникає й тривожить
листопадових днів гіркота,
в літо зрілість вернутись не може,
осінь вперто рахує літа.
В листопад загорнусь, заховаюсь,
нехай світ зачекає на мить,
хоч від літа я не відрікаюсь,
осінь ниткою в серці бринить.
Пломеніє багрянцем на ґанку
листопадових днів благодать,
хочу випити їх до останку,
щоб зимою по краплі віддать.
Листопадові вірші поети
заримують в банальні рядки,
та вітри не оцінять сонети,
розірвавши на клапті листки.
Десь і мій так блукатиме світом,
рудокосій панянці на сміх,
хоч сумує він трохи за літом,
та покірно лягає до ніг.
В листопад загорнуся, не каюсь,
пломеніють карміном вуста,
я багрянцем густим причащаюсь -
світом осінь іде золота.


10.11.2021

Я бачила, як плакала весна,
і сліз кришталь об землю розбивався,
тремтіла березня натягнута струна,
а лютий ще у вікна поривався!

А лютий бив у щоки навідліг,
хапав за руки і штовхав у спину,
за першоцвіт, немов за перший гріх,
штовхав весну в прозору домовину!

Колов у серце, в місце потайне,
туди, де літо сховане на денці,
та все ж і він, як і усе земне,
не встоїть у часу шаленім герці.

Та все ж і він, хоч як би не хотів,
розвіється і зникне, мов примара,
а березень вже журавлем летів,
хоч і ховався видивом у хмарах.

А він відплакав тихо й задзвенів,
і гучно заспівав на повні груди.
Над світом березень смарагдовий летів,
малюючи весни легкі етюди.

18.03.21

Якось в родині простих черв'ячків
малюк народитися враз захотів.
З'явився на світ і узявся ураз
із книги читати по тисячі фраз!
Батьки-черв'ячки і велика рідня
від книги малого тягнули щодня,
та в книжку уперто малий черв'ячок
вгризався, шукаючи мудрих думок.
Минали години, минали літа,
і ріс черв'ячок з голови до хвоста,
і книг біля нього зростала гора,
і стала тісною маленька нора.
Уже не малюк, а дорослий черв'як
у торбу зібрав свій старенький гамак,
і вирушив в путь до чарівних місцин,
де гори книжкові торкають хмарин.
Терпів у дорозі і холод, і спеку,
і врешті знайшов свою... бібліотеку!
І знали усі - то не просто хробак,
то най-наймудріший книжковий черв'як!

12.12.2017

Намагаюся не писати, мовчати,
здаюся собі незграбною, невиразною.
Муза не дає гарантій і професорських мантій,
і тільки Осінь муркоче, шепоче,
простягає руки тонкі в золотих перснях,
розриває полотно міжсвіття,
народжує міжсезоння і божевілля,
і я торкаюся її оксамитової шкіри,
її полум'яної віри, аби відчути оте "між",
між любов'ю і ненавистю, між пурпуровою жагою
і чорнотою падінь, між хвилиною і століттям,
між дитинством і повноліттям.
Осінь зітхає, розсипає легкі обіцянки,
лише торкнися золотої приманки,
і відкриються слова потаємні, та даремні
мої сподівання, без зобов'язань її кохання,
і я знову, немов жебрак, шукаю серед
осінніх скарбів дорогоцінних слів
слід найменший, та недосяжна мрія крилата.
Багата Осінь дивами, та залишаються снами
слова потаємні, десь на межі народжує Осінь
міражі, і портал у міжсвіття
лише декорація, між чорного віття омана,
обманом, туманом розстелилася Осінь,
і Муза сховалася в тінь сновидінь.
Здаюся собі незграбною, невиразною,
блукаю золотими стежками, немов храмом
богині печальної, і смуток огортає і жаль.
Болить аркуш словами незнайденими,
несказаними, здригається білим тілом,
шукаючи, чекаючи коханки умілої,
та Осінь зітхає, а Муза відводить очі,
даремні його сподівання,
без зобов'язань осіннє кохання.

28.10.2019

У давній час, десь край села,
мала хатиночка була,
а в тій хатинці братик Ох
і братик Ах жили удвох.

Прийшла весна, радіє Ах:
- Нарешті зійде сніг в ярах!
Бурчить на це сердитий Ох:
- Додасть весна нових тривог!

Все квітне і співає Ах:
- Злетів би в небо, наче птах!
- Лети-лети, - буркоче Ох,
- та не впади в чортополох!

Вже й літо скочило на дах,
і з двору вже лунає: - Ах!
Яка краса, яке тепло,
здається, так ще не було!

- Ох, вірно, так ще не було,
і спину й плечі попекло!
Минають дні, тече вода,
прийшла вже й осінь золота.

- Ах, цей багрянець неземний!
Та Ох, як завжди, мовчазний,
лиш зрідка скривляться вуста:
- Тепер погода вже не та!

Минула й осінь, й на поріг
лягає перший білий сніг.
Радіє Ах: - Гуляти час!
Зима казкова йде до нас!

- Ох, змерзли в мене руки й ніс,
хоч я під ковдру весь заліз,
я краще почекаю тут,
поки дерева зацвітуть!

Були ці братики, чи ні,
це невідомо геть мені,
та іноді приходять в снах
і братик Ох, і братик Ах.

03.05.2019

Я вишиваю (смійтеся!) невміло,
не майстер я (куди мені до них!),
лягала нитка, як сама хотіла,
у схемах вишивання непростих.

Завмерла я, милуючись красою
з бабусиної скрині рушника,
і він мене покликав за собою,
немов майстрині вправної рука.

Не хрестики там вклалися рядками –
це дні й роки на Дереві Життя,
це Пращури говорять тихо з нами
із полотна старого вишиття.

Галопом скачуть коні Світовида,
Ярило колом ходить над Дніпром,
Ховається у темряві Обида,
Й Перун ганяє хмари батогом.

Кохану пестить Лель широкоплечий,
Марена дні із хати виміта,
Мокоша-Пряля сіла біля печі
І нитку долі вправно випліта.

Узори роду шепотіли стиха,
хтось наче час на полотні спинив,
старий рушник, немов прадавня книга,
до мене крізь віки заговорив.

20.05.2022

Гуляй, козаче, гуляй!
Залий свої очі, закрий свої вуха,
і крики із хати не слухай, не слухай!

Стриножені коні, мов привиди сонні,
не скачуть, не крешуть копитами світ,
гуляй же, козаче, із ранку до ночі,
хоч пазурі вовчі й шматують живіт!
Залий свої очі, закрий свої вуха,
гуляй і танцюй, до подертих чобіт,
і крики із хати не слухай, не слухай,
не вперше вмирає козацький твій рід!

Нехай розпинають замучену матір,
ту кров не уперше приймає земля,
ґвалтують дружину сусіди багаті
і душать в колисці твоє немовля!
Іржавіє шабля, іржавіє серце,
плете павутину підступний сусід,
а ти наливаєш горілку із перцем,
і криво зшиваєш подертий живіт!

Залий свої очі, закрий свої вуха,
і крики із хати не слухай, не слухай!
Гуляй, козаче, гуляй!

25.07.2019

Грішу... улітку про кохання не пишу,
ношу його в торбинці, у кишені,
у жмені стискаю жадібно! Лишень
мішень для рук чужих - моя любов,
немов те райське яблуко із саду,
чи винограду перше гроно п'янке,
таке крихке, немов кришталь.
Мораль? Чия мораль мене судити буде?
Люди? Моралі вищої немає за любов,
оков її не зняти до суду смертного,
відвертого тоді лиш діжде слова
й розмови - той, хто над нами тримає ніж.
Хоч ріж, душа, немов пташа, боїться втрати!
Кохати! До смерті, до кінця останніх днів!
Вдів і вдівців щоб статусу не знати,
страта на ешафоті легша, ніж життя
без забуття, у тиші темної кімнати.
За грати сховаю я кохання, й не пишу,
грішу... у літню ніч про тайну промовчу,
лечу до місяця, зірок дороговкази
до екстазу нам вкажуть путь,
мабуть... колись... той, що тримає ніж,
пізніш захоче плати, і нехай,
кохай! Хіба ж йому не знати,
віддати всі багатства за любов
і знов, і знов, людина буде рада,
баладу про любов трагічну менестрель
до осель знов понесе, й співати буде
про чудо вічного кохання... я ж... мовчу,
свічу любові глибоко сховаю,
знаю... грішу... улітку про кохання не пишу.

17.06.2019

І знов лунає цілий день
"бла-бла, бла-бла, бла-бла, бла...зень",
і знов країною гуля -
"давай нового короля",
"король помер - король воскрес",
триває виборчий процес,
і знов лунає цілий день
"бла-бла, бла-бла, бла-бла, бла...зень".
І знову на арені біс
когось нового нам приніс,
когось старого (звичай є),
зозуля, знай собі, кує
своє "бла-бла... бла-бла... ба...бла",
казки нові нам принесла -
до трону в черзі день-у-день
співак, боксер, і бла-бла...зень,
і ще там тисяча голів,
і купа нецензурних слів,
кипить робота в ЦВКа,
тремтить у виборця рука,
і знову в ЗМІ "бла-бла, бла-бла",
та суть стара - давай бабла!
Король помер - король воскрес!
Триває виборчий процес!

06.06.2019

І стало небо, і стала земля,
і перше вродилось на світ немовля,
і вперше Людина прийшла до води,
таємних учень відшукати сліди.

Там хвилі здіймав мускулистий Небог,
радіючи силі своїх перемог,
і тільки сміявся над сумом людським:
- Людино, ти навіть не пил - сивий дим!

Розвіявся, зник і нема тебе сліду,
пожива для мороку царства Аїда,
чи будеш ти вірити в щось, а чи ні,
цим хвилям байдуже, байдуже й мені!

Ти просто рибина в морській глибині,
лиш миті для світу життя твого дні.
Чи праведна жертва, чи спритний хижак,
для смерті усі на однаковий смак.

Рибино-людино, прийшла ти з води,
й до вечора знов повернешся туди,
моря, океани, річки і струмки
розмиють твої швидкоплинні роки.

Немає, Людино, таємних учень,
є лиш темна ніч, і лише світлий день,
нема філософії - є круговерть,
одне є життя, і одна тільки - смерть.

Пливи і радій подарованій миті,
бо кожен із вас буде хвилями змитий! -
і зник в глибині гордовитий Небог,
і крапку поставив. Кінець. Епілог.

06.06.2019

Помережило нас мережами,
посміхаються аватарки,
десь глузливо, а десь збентежено,
зазирає нам світ у шпарки.

Порахує всі смайли й шерики,
і сміятиметься з наївних,
які вкотре відкрили Америку
задоволень сумнівних.

Ерогенні шукати зони
надто довго й нужди немає,
все відверто, аж до оскоми,
нас мережа давно роздягає.

Помережані ми, поділені,
і розфренджені, і забанені,
в "чорні списки" життям поставлені,
і осуджені, і окрадені.

Заколисані, фотошоплені,
павутинням надійно оплетені,
закривавлені, знерухомлені,
обіцянками ошелешені.

Помережило нас мереживо,
посміхаються аватарки,
десь глузливо, а десь збентежено
зазирає нам світ у шпарки.

31.05.2019

Як не вбивай її, не викорінюй,
вона, немов бур'ян, росте повсюди,
і хоч лунає знову заклик "змінюй!",
та ми все ті ж - нікчемні хохлолюди!

Така натура - досить і краплини,
і лізе з дір, немов на дріжджах тісто,
ростуть на душах ракові пухлини
хохляцького-бидляцького замісу.

Така натура вірує у бога,
поклони б'є, до синіх ґуль на лобі,
та суть все та ж - мерзенна і убога,
що в материнській виросла утробі.

І мати пожаліла, бо дитина ж,
і вірити хотіла - помудріє,
та хоч зникали в безвісті століття,
хохол і досі в душах шаленіє!

Він радо наплює сусіду в очі,
бо той посмів у інший бік дивитись,
горлає так, немов хапають корчі,
бодай тобі, хохол, десь загубитись!

Щоб ти пощез, пропав, навік загинув,
і щоб чорти тебе кудись забрали,
щоб справжні українці цю личину
з корінням із душі повиривали!

В собі плекаймо, люди, українця,
бо право це виборювали кров'ю,
випалюймо в собі раба й чужинця,
будуймо світ лиш Правдою й Любов'ю!

29.05.2019

Частіше одягаймо вишиванку!
У будень, свято, й навіть, без причин -
це не звичайна пишна одяганка,
не просто купа гарних одежин!

Це витвір рук, майстерних, мов у бога,
і таємниця із глибин віків,
це хрестиками вишита дорога,
це оберіг славетних козаків.

Це чорний біль і сонячна надія,
це кров червона і любов без меж,
що голка чарівна тобі посіє,
те, українцю, ти в житті пожнеш.

І жнемо ми - то чорне, то червоне,
а хочеться квітучих кольорів,
та знову Україна-ненька стогне,
бо наш сусід укотре озвірів!

Майстерні руки, вишийте нам долю,
блакитним, жовтим, і зеленим теж,
колосся золоте в широкім полі,
а не червоні відблиски пожеж!

Не сльози материнські і сирітські,
і не могили свіжі край доріг,
а вишийте нам небо синє львівське,
а білим - наш полтавський оберіг.

Смарагди гір карпатських вишивайте,
кохання вишивайте й коровай,
і кожним хрестиком благословляйте
найкращий в світі український край!

16.05.2019

ШИЛОПОП

Я шилопоп! Имею честь!
А это - сами знаете
- Коль в вашей попе шило есть
Вы целый день гоняете.

Диваны, стулья и столы –
Мои аэродромы.
Конечно, есть еще полы,
Они мне так знакомы.

Магнитом тянет пол меня,
Но я не унываю,
Упал, поднялся и опять
По комнатам гоняю!

И пусть мой исцарапан нос,
На лбу большая шишка,
Мне абсолютно все равно!
На то я и мальчишка!

Автор: Митлина Мария


Шилопоп (ПЕРЕКЛАД)

Я шилопоп! Привіт усім!
А це – я певен, знаєте,
Якщо для шила - попа - дім,
Ви день увесь гасаєте.

Стільці, дивани і столи –
Мої аеродроми,
Звичайно, ще підлога є,
Що теж мені знайома.

Мене притягує вона,
Та зовсім не журюся,
Хоч падаю не раз щодня,
Я знову підіймуся!

На лобі ґуля від борні,
А ніс в подряпин рисках,
Усе це байдуже мені,
На те я і хлопчисько!

Таїсія Цибульська
2019

Арциз початок свій веде
Від німця-прадіда, проте
Радіють тут сьогодні всім,
Для кожного це гарний дім.

Бориспіль – місто непросте,
Бо поруч з Києвом росте.
Були князі тут й козаки,
Тепер кружляють літаки.

Вилкове не пройдеш вбрід,
Човен вам придбати слід,
Все у місті навпаки
Замість вуличок - річки.

Глухів - геть не глушина,
Він, мов з казки вирина.
Не якийсь там "Діснейленд",
Глухів – місто із легенд!

Ґ – кричить: «Рятуйте, ґвалт!
Наведіть негайно лад!
Хочу в місто, і в село,
Щоб як в давнину було!»

Дніпро – не загадка для нас,
На мапі ми знайдемо враз
Велике місто й річку,
Що в'ється наче стрічка.

Енергодар – то справжній дар,
Він не літає серед хмар,
Тут нині Запорізька ТЕС
Штовхає уперед прогрес.

Буква "Є" у Євпаторії
Відпочиває в санаторії,
І їй там добре спиться,
Бо Україна сниться.

Житомир кожну мить цінує,
І здавна жито й мир шанує.
І до сьогодні від древлян
Він поважає труд селян.

Запоріжжя – місто див,
Князь тут половців розбив,
Не якась простенька річ -
Тут була козацька Січ.

И – міста не називає,
Та вона не спочиває,
В Миколаєві буває,
І в Житомир заїжджає.

Ізюм – не овоч і не фрукт,
Не в супермаркеті продукт,
Колись була фортеця,
Тепер так місто зветься.

Ї – заїхала у Київ,
Побувала в Коломиї,
Буква ця не любить спати,
Полюбляє мандрувати.

Й – не жарт, не сміхота!
Як без неї ці міста?
Гайсин, Гайворон, Таврійськ,
Мов генерал без вірних військ.

Київ – це вам не дрібниця,
А справжнісінька столиця,
В щастя час і в час біди
Всі дороги йдуть сюди!

Львів – окраса України,
Серед міст, немов перлина,
Навіть у важкі часи
Не втрачає Львів краси.

Миколаїв – місто-порт,
Завжди візьме вас на борт,
І великі і малі
Він будує кораблі.

Ніжин - то господар вправний,
Торгували тут віддавна,
Крам придбати міг усяк
І на колір, і на смак.

Одеса серед міст - моряк,
На узбережжі, мов маяк,
Хоч трохи тут побудеш,
Її вже не забудеш.

Полтава – знати кожен має
Свою культуру зберігає,
Хоча і давня, мов музей,
Полтава сповнена ідей.

Рівне зберегло крізь час
Свою історію для нас,
Із труднощами йде у бій,
Це місто світла і надій.

Суми зовсім не сумні,
Тут гарно взимку й навесні,
Не думай довго думи,
Збирайся-но у Суми.

Тернопіль, наче мрій фонтан,
Талантів має повен жбан,
В кіно й театри ходять люди,
Й натхнення лине звідусюди.

Умань мусить кожен знати,
А щоб довго не чекати,
Ти скоріш рюкзак збирай,
В парк «Софіївка» рушай!

Фастів древній, наче світ,
Був іще в палеоліт,
Тут кочували скіфи
Й народжувались міфи.

Харків – велет серед міст,
До усього має хист,
До науки й до культури,
До пісень й літератури.

Ц – на місці не сидиться,
Це відома мандрівниця,
Кропивницький, Кременець,
Чернівці і Трускавець,
Букву цю всі добре знають,
З радістю її вітають.

Чернігів – місто вояків,
І не боїться ворогів,
Традиції плекає,
Працює й процвітає.

Шепетівка – скарб для нас,
Кельти тут жили в свій час,
Сьогодні ж потяги гудуть,
І в мандри нас щодня зовуть!

Щ – шукайте в Городищі,
Зазирніть в Монастирище
І Таращу не минайте,
В гості часто заїжджайте.

Южне - місто молоде,
Нас до моря приведе,
Пакуй свої валізи,
Чекають нас круїзи!

Яремче – місто серед гір,
Немов зелений сувенір,
І їдуть звідусюди
На Прикарпаття люди!

Ь – цей м’який чудовий знак
Мандрувати теж мастак,
Ковель, Луцьк, Ірпінь, Скадовськ,
Хмільник, Ямпіль, Світловодськ,
І ти за ним вперед рушай,
Свою країну пізнавай!

2019

Це вперше листопад прийшов без мами,
і вперше листопадове дитя
шукати буде в небі до нестями
сліди її жертовного життя.

І вперше не радітимеш у свято,
і не подзвонить вперше телефон,
лише безмежний біль тяжкої втрати,
й уважний погляд зі старих ікон.

Уперше за столом згадаєш маму,
і біль сховаєш глибоко на дні,
можливо, навіть, зайдеш ти до храму,
хоч і гориш в пекельному вогні.

Поставиш свічку, та не за здоров'я,
це не молитва, а німий протест,
бо листопад не золотом, а кров'ю
на цьому дні тавром поставив хрест.

02.11.2018

Бувають вірші, гострі, мов уламки,
що душу перевернуть без жалю,
не ніжні леді - пристрасні вакханки,
від них не дочекаєшся - люблю!
Їм місце, мабуть, десь на ешафоті,
це дикий, неприборканий екстаз,
вони на шмаття рвуть останки цноти,
і завчені з дитинства сотні фраз.
Вони примарою блукають серед ночі,
до серця доберуться в темних снах,
ховаються в кутках, мов поторочі,
породжують неспокій у думках.

Бувають вірші, як перини білі,
м'які й пухнасті, ніжно пестять слух,
і шовковисто огортають тіло,
і умовляють, мов найліпший друг -
читати їх приємно на дивані,
і, потонувши серед подушок,
пірнати в хвилі спокою, в нірвану,
блукати в римах, мов серед зірок.
В цих віршах все прозоро-зрозуміле,
є ліс, трава, ромашки і любов,
цим віршам, мабуть, більше пощастило,
великий рейтинг, хоч дрібний улов.

01.11.2018

Маріє, де твоє дитинство, Маріє?
На знімках старих у альбомах тьмяніє?
Сміється до тих, кого вже й не пізнати,
чи кличе до тої батьківської хати,
яку в сорокових відправив у небо
фашистський снаряд? Мовчиш...
Маріє, де твоя юність, Маріє?
В горнилі радянському юність твердіє,
бабуся ховає у погріб ікони,
ти пізно сьогодні вернешся додому,
народу і партії служать до скону,
відомо. Мовчиш...
Маріє, де твоє кохання, Маріє?
Сусідки, плітки, і душа ціпеніє,
"Що міг в ній знайти? Нерозумна селянка,
дрібна, тільки очі, мабуть, вже коханка?
А він же ставний, ще й художник від бога,
сам з міста, а взяв собі дівку убогу!"
Недовгим було твоє щастя жіноче,
покинута жінка... засмучені очі...
і "Муся" пече аж до кістки зап'ястя,
та стерти любов, мов наколку, не вдасться,
і Муся-Марія, і двійко дітей,
ховають обличчя від суду людей,
такий привілей... Мовчиш...
Маріє, де твоє життя, Маріє?
Під хусткою чорна коса вже сивіє,
в маленькій хатині розлите тепло,
та щастя у ній все ж замало було.

26.10.2018

Штовхали в плечі, хапали руки,
жбурляли в спину шматки багнюки,
і ґвалтували в порожній хаті,
бо забагато їй благодаті,
бо світ боїться того, що чисте,
і проводжає у спину свистом,
і роздирає до крові шкіру,
бо не буває такої віри,
бо не буває такого світла,
бо це не світ - це вона осліпла!
А їй не чути отого свисту,
вона - над світом, вона - пречиста,
вона каміння з доріг збирає,
бо кожен камінь чийсь гріх приймає,
вона ж гріхи ті по світу носить,
вона у бога прощення просить,
і відпускає людські провини -
а їй жбурляють каміння в спину,
а їй викручують ніжні руки,
кричать в обличчя: "Блаженна сука!
Цей світ ніколи не буде чистим,
ти психопатка, а не пречиста!"
Вона ж збирає дрібне каміння
і вкотре просить для душ спасіння,
стікає кров'ю в брудні калюжі,
а люди... краще були б байдужі...

26.10.2018

Моя країна - вишивка і сонях,
і чорнобривці, й пісня солов'я,
і чорнозем в натруджених долонях,
і швидкоплин гірського ручая.

Моя країна - маки у волоссі,
в кутку ікони, вкриті рушником,
широке поле, встелене колоссям,
і хліб та сіль для друзів за столом.

Моя країна - свіжі в ряд могили,
і "брат не брат", і "зрада", і Донбас,
"Героям Слава!" і "Дай Боже, сили!",
і "курс новий", і "все заради вас",

і "любі друзі" - все у тих же кріслах,
і "судді - хто?", і "судите - кого?",
нові обличчя на старих повисли,
і "вибір наш", і "вибирай свого".

Моя країна - черги і податки,
у кабінетах втомлені "боги",
моя країна - це мільйонні статки,
та ще мільярдні - на усіх - борги.

Нові закони, селфі, "пріус", мода,
і фермери, і рейдери, й зерно,
моя країна - це жіноча врода,
а ще ломбарди, банки, казино.

Старі шпалери у старих лікарнях,
попса, "труси", і Лавра, і хрести,
і шоколад у Львові, і кав'ярня,
Дніпровські кручі, верби і мости.

Моя країна - схиблена "вовчиця",
бали, молитви, шоу для "зірок",
Карпатські схили, Хортиця, каплиця,
і в Каневі засмучений Пророк.

Моя країна - дівка з Окружної,
рябить столиця від личин і лиць,
до тебе йду, неначе до святої,
і падаю перед тобою ниць!

Хоч, кажуть люди, що тебе любити
невдячна справа, матінко моя,
моя країно - як без тебе жити?
Моя країно - хто без тебе я?

09.10.2018

Не сотвори собі мене
в своїй уяві,
бо не з'явлюся я тобі
в зеніті слави,
бо "на готове" простягає
кожен руки,
та ідеали сотворять -
важка наука!
Не сотвори собі любов
в рожевих мріях,
бо тільки бог свою любов
мірилом міряв,
а ми з тобою
не боги -
хоч нам і важче,
ми - соТВОРЦІ
свого життя,
своєї вдачі,
бо ми пов'язані навік
одним законом,
як перші жінка й чоловік
перед амвоном.

25.09.2018

Йдеш вулицею - тихо, неспішно, повагом.
А куди поспішати? Ти щасливий.
Он воно, щастя, тримає тебе за руку,
усміхається - щиро, радісно, легко,
танцює в глибині очей,
рибкою пірнає в серце. Ти щасливий.
А люди озираються, заздрять,
зазирають в очі, благають -
поділися! віддай! ми теж хочемо
бути щасливими!
І ти міцніше стискаєш своє щастя,
закриваєш очі, замикаєш серце.
А раптом щезне?
Та не сидиться в закутку потаємному
непосидючому щастю:
виливається, випірнає, випліскується
хвилями радості, зачіпаючи кожного,
торкаючись кожного,
і спів його - відгукується, розлітається,
розчиняється в інших очах, в інших серцях.
І лунає його пісня на всю вулицю, на весь світ,
бо не може пісня звучати в самоті.
І співає щастя - віддай і повернеться,
віддай і отримаєш, відкрий і подарують!
Йдуть вони вулицею - тихо, неспішно, повагом.
А куди поспішати? Вони щасливі.

15.09.2018

Падають горіхи... падають...
мов долі людські на стріху:
з кимось падає ціла епоха -
хтось відлітає тихо;
хтось аж до краю наповнений щастям -
хтось, мов осіннє листя,
падають люди-горіхи... падають...
до раю і пекла ближче...
Хтось відкриває м'яку серцевину,
хтось - крижане осердя,
хтось не пробачить другу провину,
хтось, мов саме милосердя.
Мрії в горіхів прості до смішного,
в руку чиюсь упасти,
всі, від великого і до малого,
душу готові закласти!
Струшує дерево плід перезрілий,
струшує зрілий й зелений,
і неважливо - чорний чи білий,
встелено ними... встелено...

14.09.2018

Тихо... мовчи... ні слова...
сьогодні лише про романтику мова!
Сьогодні тремтить від кохання свіча,
палає, спливає... і хоче... хоча...
Тихо... мовчи... ні слова...
сьогодні лише про романтику мова!
Ніч одягає сорочку шовкову,
місяць не згоден прийняти відмову,
пальці торкаються вигинів тіла,
місяць коханку пестить уміло,
і знову тремтить від кохання свіча,
палає, спливає... і хоче... хоча...
Тихо... мовчи... ні слова...
сьогодні лише про романтику мова!
Сьогодні трояндами встелене ліжко,
і погляд притягують вигини ніжки,
забуті цукерки сумують у вазі,
а місяць у мріях вже б'ється в екстазі,
і знову тремтить від кохання свіча,
палає, спливає... і хоче... хоча...
Тихо... мовчи... ні слова...
сьогодні лише про романтику мова,
смакує з вином полуниця в сметані,
та тільки не їжа у місяця в плані,
легкий поцілунок, і шурхіт тканини,
і двоє дуетом летять до вершини,
і знову тремтить від кохання свіча,
палає, спливає... і хоче... хоча...
Тихо... мовчи... ні слова...
сьогодні лише про романтику мова!

10.09.2018

В довгу-довгу подорож Равлик став збиратися,
у торбину довгу довго пакуватися:
довгий-довгий шарфик Равлик склав в торбину;
склав яскраву, довгу, плетену ряднину;
довго-довго думав, чи хлібину взяти,
вирішив - не буду! довго пакувати!
Вирушив тихенько Равлик у дорогу,
бо не гоже равликам все робить спрожогу.
Довга-довга стежка, наче вужик, в'ється,
сонечко до Равлика весело сміється,
радісно у подорож Равлику рушати,
радісно пригоди й друзів зустрічати.
Довго-довго Равлик був уже в дорозі,
утомився дуже, далі йти не в змозі,
їсти захотілося, полудень минає,
тільки їжі й крихти в Равлика немає!
- Порятуйте, друзі! - кличе наш бідака,
- У біду потрапив Равлик-неборака!
Шарфика не можна навіть трішки з'їсти,
на ряднину довгу можна тільки сісти!
Та на щастя Равлика - Павучок з'явився,
з павутинки довгої швидко опустився,
запросив у гості, довго чаювали,
і про цю пригоду довго пам'ятали!
З того часу равлики у свою торбину
перш за все складають воду і хлібину!

09.09.2018

Серпень пахне медом і дощами,
і теплом нагрітих сонцем стріх,
скошеними вкотре споришами,
що уперто лізуть на поріг.

Серпень пахне яблуком налитим,
і свіженьким, з печі, пирогом,
кавуном зеленим, соковитим,
і грайливим, молодим вином.

Він по вінця соками налитий,
віддає усе - бери! - не жаль!
Він дощами й грозами умитий,
наче справжній золотий Грааль.

Він останній - мов остання нота,
крапкою стоїть в кінці рядка,
він зачинить на замок ворота,
хоч тремтить від почуттів рука.

Серпень йде, та залишає радо
сонця смак на денці тарілок,
і нектар із серцевини саду,
хай п'янить у вересні ковток.

08.09.2018

На зламі нової доби
зламані плачуть душі,
пливуть домовини в туман байдужо.

Приймає в обійми земля
героїв нового часу,
а яблуні в білім цвіту чекають Спаса.

Обіцянок сизий дим
затьмарює людям розум,
та знову на сході грім, попри усі прогнози.

Лукавих облич колаж
сміється з телеекранів,
та всупереч їм, земля, народжує нових титанів.

На зламі старої доби
нові розпускаються віти,
приходять свій край берегти, і вірити, і любити.

2016

Старі листи сумують наодинці,
наївні свідки чистих почуттів,
пожовклі аркуші, з минулого чужинці,
немов з романів, чи дівочих снів,
такі смішні, невинні і прекрасні,
в своєму стилі "бежевий вінтаж",
старі листи і дивні, й несучасні,
немов забутий кимось екіпаж*.

Старі листи, із дня у день самотні,
загублені у сірих буднях літ,
вмирають тихо у часу безодні,
їх не жаліє безтурботний світ,
він уперед крокує безупинно,
складаючи мозаїку життя,
йому не шкода аркуш старовинний,
бо у часу немає вороття.

*екіпаж - карета.

2016

Небо сьогодні, мов скривджена жінка,
сльозами рясними плаче,
болить їй неначе
за втрачені мрії,
і серцю в грудях все важче!
Небо сьогодні - драми сторінка,
героїв трагічна доля,
у розпачі тягне до неба тополя
свої розкуйовджені віти.
Хоч вітер втирає небесну сльозинку,
та навіть і він безсилий,
біду зрозуміють лиш ті, хто любили,
лиш той, хто горів щосили!
Небо сьогодні плаче уперто,
хоч дехто і скаже - даремно,
хоч дехто подумає - нерозумно,
та небу сьогодні сумно.

2016

Не треба любові чекати,
не треба солодких слів,
нам разом не варто літати,
цей келих давно спорожнів.
Немає на денці й краплини
колишніх малинових мрій,
ми сіяли по зернині,
вродив лиш пустий сухостій.
Ми разом колись у літо
бігали навпрошки,
колись ми були, як діти,
та вмить пролетіли роки,
і витрусили безжально
рожевих троянд пелюстки,
і стало все просто й банально,
всього лиш погасли зірки.
Всього лиш розтрачено мрію
на мізер порожніх днів,
я більше тебе не зігрію,
якби ти цього і хотів.
Не треба любові чекати,
і хоч ми давно не безгрішні,
нам дуже багато втрачати,
тепер ми всього лиш - колишні.

2016

Ця дівчинка пише хоррор,
вирізає, немов різцем,
не про квіти, про страх і морок,
книги Кінга - її тотем.
Дивна дівчинка, з дивним серцем,
не лякають її жахи,
бо душа в неї з гострим перцем,
бо у неї все навпаки.
Її муза геть божевільна,
десь блукає у чагарях,
мов з похмілля, бреде повільно,
по краплині збирає страх.
Зазирає у темні вікна,
в потаємні кутки душі,
добирається непомітно
до безумства тонкої межі.
Там комусь відривають крила,
кров'ю ситий старий вівтар,
дивна муза збирає сили,
дивна муза і дивний дар.

2016

Нехай ви будете найкращим із мужчин,
не ображайте жінку без причин!
Бо роблячи ревізію образ,
вона згадає кожну з ваших фраз!
І хоч мовчать ображено вуста,
не встигнете дорахувать до ста,
вона згадає, що і де болить!
Вона мовчить, але в душі - кипить!
Згадає все, що є і що було,
відпустку замість моря у село!
А ще згадає, що п'ять років тому
її коханий не провів додому!
У жінки стрес - найгірша із хвороб!
Лікує тільки новий гардероб!
Нехай ви будете найкращим із мужчин,
не ображайте жінку без причин!

2016

Летять птахами спогади,
сідають на плече,
примарними принадами
уяву обпече,
вчорашніми надіями
наповнить келих дум,
та мріями-повіями
вдоволений лиш сум.

Я проганяю спогади,
хоч і стискає жаль,
мінорними акордами
звучить моя печаль.
Та день новий освітиться,
сховає, що було,
щоб всі журливі спогади
снігами замело!

2016

Стурбувалася родина,
нестрою нема в дитини!
- Що, ведмедику, з тобою?
Поділися-но бідою!

Взявся наш Мишко у боки:
- Я "ведмедем" буду доки?
Вже глузують в дитсадку
"Гей, ведмідь, скуштуй медку!"

Стала "в боки" враз бабуся,
- Я нікого не боюся!
Та якщо беруть на кпини,
треба захистить дитину!

Відсьогодні будем знати -
так дитя не називати,
щоб ніхто не ображав
наше миле...ведмежа!

2015

Заради любові створити поему,
заради любові покраяти серце,
і стукати в небо безтямно-шалено,
і гинути в цьому нестримному герці!

Заради любові підняти вітрило,
пірнути в безодню, затримавши подих,
заради любові відрізати крила,
крізь бурю у безвість летіти на подвиг!

Горіти у пеклі, вмирати від спраги,
гріхів не злічити заради любові,
і знову терпіти відкриту зневагу,
і знову вмирати - заради любові!

2015

Я - не просто кошеня,
я - справжнюче тигреня!
Зашиплю й бочком-бочком,
захищаю молочко!

Дибки шерсть і блиск в очах
на усіх наводить страх!
І нехай я не гарчу,
зате голосно нявчу!

Завтра виросту і вмить
зможу ворога спинить!
А тепер бігом-бігом
до тарілки з молоком!

2015

Як мені поетом стати?
Як ті віршики складати?
Каже мама:"Треба, сину,
підібрати гарну риму!"
Каже тато:"Треба зміст!"
а бабуся каже:"Хист!"
А дідусь додав:"Учення!
І краплиночку натхнення!"

2015

Білий кіт і чорний кіт
мандрувати йшли у світ,
раптом на шляху ріка,
і глибока, і стрімка!

Засмутилися коти,
- Як нам річку перейти?
Де не взявся мудрий кріт.
- Треба збудувати пліт!

А ворона із сосни,
- Впораєтесь до весни!
Не злякалися коти,
розпухнастили хвости,

і вороні відказали,
- Різні ми пригоди мали,
коли щось не можеш сам,
це під силу двом котам!

Дружно до роботи стали,
цілих вісім лапок мали,
і вже скоро слід у слід
тупотіли кіт і кіт!

2015

Ця дівчинка дивна, - сказала Іринка,
- у неї в торбинці пожежна машинка,
а в книжці - дракони й жахливі пірати,
а в синій коробці маленькі солдати!

Ця дівчинка дивна, - сказала Світланка,
- у неї на майці зображення танка,
в кишені не лялька, а два пістолети,
пластмасовий ніж і частина ракети!

Дивачка, та й годі, - сказала Оксанка,
і дружно кивнули Оленка й Тетянка.
Я зовсім не дивна! - образилась Ната,
- це просто у мене є старших два брата!

2015

Ти казав, що я проста, як двері,
ти казав, тобі зі мною нудно,
ти казав, що хочеш акварелі
в постелі!
Ти казав, що маю спокушати,
а не повзти комахою по ліжку,
німфою із шовку виринати,
літати!
Ти казав, що темна я людина,
і розумні книги не читаю,
лиш тягаю сумку з магазину
й дитину!
Ти казав, що я не маю шарму,
що французьке вже мені не личить,
що моя фланелева піжама -
драма!
Ти казав і наминав котлети,
і гарячий борщ із пампушками,
і голодні зиркали з портрета
естети...

2015

А ти мені сьогодні знов наснився...
Старий вокзал і я чекаєм дива!
Та час нестерпний
і такий зрадливий,
пручається
і тягнеться поволі,
і хочеться кричати,
бо чекати
вже сил немає!
Війна...чи доля...
вона, немов крадій безжальний,
тебе привласнила,
скупе лишивши "жди!".
І я чекала,
дні чекала й ночі,
молилася і плакала,
й раділа
коротким смс - живий!

Ці дні без тебе зовсім обідніли,
безбарвні ночі тишею пекли,
моє життя без тебе спорожніло,
коли ж ми дочекаємось, коли?
Шалено серце б'ється і тріпоче,
йому у грудях тісно, аж болить!
Вокзал, автобус, і щасливі очі,
хоча б у сні, хоча б лише на мить!

Так хочу вірити,
що стане сон пророчим,
забудеться розлука, мов міраж,
забуду відчай і самотні ночі,
і назавжди сховаю камуфляж!

2015

Грушка

Тихий теплий літній вечір
Бавить тіло, тішить душу
Ти інакша, та у дечому
Наче мед чи спіла груша

Обірву неквапом листя
Залоскочу диким оком
І в обіймах так затисну
Щоб пустилась терпким соком

Поцілую ніжно в губи
І вкушу тебе за вушко
Прошепочу: «…люба, люба…
Ти моя солодка грушка»

Сонце котиться за обрій
З моря йдуть п’яні містяни
А мій погляд добрий-добрий
І закоханий без тями

25 червня 2014 р. Анатолій Хромов ©




Про це...

Тихий вечір, зимній вечір,
холодом проймає тіло,
ти ж тепленький, щойно з печі,
я тебе дістану вміло,

я по вигинах пройдуся,
не змигнувши навіть оком,
і без сорому торкнуся
лівим боком, правим боком!

Притискаюся сильніше,
холод притьмом утікає,
ти все ближчий, все ситніший,
кращих тебе і не знаю!

Вже згасає день короткий,
мить прийшла! Відкрию горщик!
Облизну краплинку з пальця,
так, настОявся мій борщик!

20,06,2015 Т.Цибульська

Перехрестями охрещене життя,
там сліди лишилися усюди,
там блукають наші почуття,
ті, які ніколи не забути.

Там дороги сходилися враз,
і розходилися, наче й не бувало,
і звучить відлунням тихе "нас",
те, що на хвилину поєднало.

Там рука торкнулася руки,
спогад, мов перлина у намисті,
перехрестями сплітаються роки,
і зникають, мов торішнє листя.

Правила неписані в життя,
хоч душа втомилась до знемоги,
та шукає серце вороття
в мить, коли зустрілися дороги.

2015

КИЦЯ

Вийду я у двір гуляти,(«киця» красиво виходить у центр залу)
Треба й хвостик причесати, («розчісує хвостик»)
Вмити носика гарненько. («умиває» руками носик)
Хто шкребеться там тихенько? («киця» прикладає руку до вушка, «прислухається»),
Ой! Чи це мені не сниться? (тре очі кулачками)
Мабуть мишці десь не спиться!
Зараз мишку упіймаю! («біжить» за мишкою)
Де ж поділася? Не знаю! (розводе руки, знизує плечима)
Буде киця без обіду, («плаче», прикладає долоньки до щік)
Не лишилось мишки й сліду!


МИШКА

Є у світі різні мишки (виходить «мишка»),
Є маленькі, мов комашки, (показує ручками «мало»)
Є великі, наче слон, (розводить ручки, показуючи «велике»)
Серед них я – чемпіон! (прикладає руку до грудей)
Я нічого не боюся,
Навіть з тигра посміюся!
Що це? Кішка тупотить? (прислухається, приклавши ручку до вушка)
Щось у мене десь болить…(прикладає ручки то до правого, то до лівого боку)
Вибачайте, треба в ліжко, (озирається по сторонам)
Повернусь, як піде кішка! (швидко тікає)


ПЕСИК

Я не просто песик – Гав! (виходить «песик»)
Не люблю ловити гав! (береться в боки)
Не дивися, що малий,
Я і сильний, і меткий! (показує «м'язи»)
Що там робить хитра кішка? (прикладає долоню до лоба «козирком»)
Знову не впіймала мишку! (розводе руки в сторони)
Не ловила б кішка гав, (свариться пальчиком на кішку)
То й обід би не втікав!

2015

Ти у мене є, а я у тебе,
і бринить на серці, мов струна,
нам один мотив співає небо,
дві душі - мелодія одна.

Ти у мене є, а я у тебе,
спогади коралями зберу,
пригорну, зігрію, буде треба,
я тебе і вдруге оберу!

Ми будуєм сходинки до раю,
із тобою поруч легко йти,
із мільйонів я тебе впізнаю,
на одній дорозі - два світи.

Хоч дорога непроста до щастя,
в хмарах загубилися зірки,
до любові, наче до причастя,
нас мелодія веде через роки!

2015

Тримай її ніжно,
мов спійману птаху,
що в руки тобі
віддалася без страху.

Тримай її міцно,
щоб вітру несила
зірвати любові
червоне вітрило.

Цілуй і лелій,
наче квітку весняну,
надійно тримай
свою жінку кохану.

І птаха віддячить,
розправивши крила,
бо справжня любов -
наймогутніша сила!

2015

Дорога до тебе,
мов стежка до храму,
мов хтось режисує
набридливу драму.
Невдалі сюжети
нудні до задухи!
На сцені акторка
заламує руки!

Дорога до тебе,
мов стежка до Раю -
ніколи не знАйдеш,
не дійдеш до краю!
Та знов репетируєш
завчені ролі,
немов приміряєш
украдені долі.

Молитва до тебе -
комедія й драма,
літають за вітром
буклети й програми,
незграбні актори,
незіграна п'єса,
де ти - вже не принц,
та і я - не принцеса.

2015

Ти моя нагорода
і моє покарання,
ти тяжка насолода
і пусті сподівання,
ти - гроза у пустелі,
ти і місяць, і сонце,
ти - думки невеселі,
і промінчик в віконце.
Ти - і радість, і смуток,
ти і чорне, і біле,
ти і збиток, й прибуток,
ти - частина, ми - ціле.

2015

Візьми моє серце,
візьми моє серце на щастя!
Міцніше броні
нескорений цей талісман!
Візьми на удачу,
у бурю найтяжчу
тебе моє серце
надійно закриє від ран!

Візьми моє серце,
візьми моє серце в дорогу!
Любов'ю освячений
цей осяйний оберіг!
Крізь вітер холодний,
крізь ночі безсонні,
тебе моє серце
завжди приведе на поріг!


2015

Мабуть що так...мабуть сьогодні осінь,
чи то в природи сплутались думки?
Не заметіль під стріхою голосить,
а сірий дощ у січні б'є в шибки!

Не соромно йому отак приходить,
Сумні думки навіювати в такт?
Але природу сум мій не обходить,
у неї власний на погоду смак!

Нудьга, нудьга...
і настрій, гірш не треба!
Припали пилом шуба й чобітки,
бо у природи бач, така потреба,
зробити все сьогодні навпаки!

2015

Про нього казали - хороша людина,
і мухи такий не скривдить,
є дім і родина,
і все, як годиться,
робота, дружина, діти.
Жили, як усі, не багато й не бідно,
раділи доньці і сину,
хоч доля й не гладила по голівці,
але й не штовхала в спину.

Та раптом, сипнуло у вікна градом,
кривавим дощем накрило,
смерч пролетів над притихлим садом,
біда розпустила крила!
Стискає рука автомата щосили,
негода прийшла до хати!
За доньку і сина, за біль України,
хороша людина іде воювати!

2015

Несито тицяють носами
у бік чужої матері,
кігтями розривають тіло
невміло,
скавучать ще, не виють,
морди кров'ю першою умиють.
Не болить їм, бо чужа вона,
мовчазна і нескорена,
прекрасна,
хоч ранами спотворена!
Незрозуміла, згорьована,
солодка і тепла.
Прокладають вовченята
дорогу до пекла
по тілу змученому.

Не вовками, вовкулаками виють,
крові тієї повік не змиють,
зайди-чужинці непрохані,
сльозами гіркими тавровані.
Тремтіть, вовкулаки люті,
крики материнські почуті!
Кулі, любов'ю посріблені,
вірністю гартовані,
знайдуть серце вороже!
Допоможи нам, Боже!

2014

Твоя осінь вдягла камуфляж,
і хоч він їй до бісу личить,
вітер, мов навіжений страж,
обриває пожовкле листя.

Твоя осінь - це злість і біль,
а моя - кошеня ласкаве,
твоя осінь стріляє в ціль,
а моя наливає каву.

Твоя осінь в диму й вогні,
а моя - у багряних шатах,
твоя осінь горить на війні,
а моя - на красу багата.

Твоя осінь вдягла камуфляж
і в броню закувала душу,
твоя осінь рятує Донбас,
а моя лиш тихенько тужить.

Лиш заплаче дрібним дощем,
вкотре погляд на двері кине,
витре сльози - не пропадем,
а біда у туманах згине!

2014

"Мамо, матусю, матінко, ма..."
Видихом, викриком, стогоном,
вперше й востаннє,
"Мамочко, ма...холодно..."

Поле дощами кривавими зрошене,
то на Донбасі жнива,
мрійник на танку, з лицем запорошеним,
в такт добирає слова.
"Темная ніч", мов залізом розпеченим,
спалює душу вогнем,
знову посмертно когось нагороджено,
серпень залито свинцем.

"Гради" і "мухи", броники й берці"
в зошиті пише маля,
а на Донбасі із кулею в серці
батька приймає земля.
"Танки і снайпери, вибухи й постріли"
пише в клітинках дитя,
"біженці, літо, бомби і обстріли"
вперто диктує життя.

Зона АТО, бетеери, заручники,
то на Донбасі жнива,
школа в руїнах, зотлілі підручники,
кров'ю залита трава.
Слово "війна" у блокноті рожевому
мати стирає до дір,
"Доню, пиши - у садочку вишневому...
сонце і квіти, і мир".

2014

На порох стерта "любов братерська",
згоріла, зотліла "дружба народів",
в руїнах Слов'янська, в руїнах Донецька,
згубилася "дружба" - шукати годі!

Розстріляне "братство" вмирає на ліжку,
кривавими плямами писане дійство,
ні змити ті плями, ні втерти не можна,
та тиша в Луганську до болю тривожна!

Проплачене військо штурмує заводи,
сучасне "гестапо" в підвалах кепкує,
намазує маслом чужі бутерброди,
із кров'ю людською їм добре смакує!

Заплакані очі дітей Краматорська,
зруйновані школи, лікарні без вікон,
на порох стирає орда московська
залишки "дружби". На цвинтарі літо.

2014

НенАвисть - віття тернове,
розтинає, роз'їдає, розриває
тебе зсередини,
заповнює основами нелюбові,
спопеляє жагою пекучою,
отрутою ядучою.
Серце твоє порцелянове
тріщинами вкрилося, розбилося,
від ненАвисті втомилося,
віском стекло під ноги,
помста чи перемога?
ДУші скляні в пустелі,
любов і ненАвисть - паралелі,
знищує холод тіло,
не горітиме те, що зотліло,
ненАвисть - віття тернове,
дУші, збиті до крові.

2014

І знову ллється кров...
і знов життя згасає,
і постріли,
і крик,застиглий на вустах,
вкривається земля могил рубцями,
з новими і новими іменами.
Ти чуєш плач? Ти чуєш, рветься ніч
від зойку материнського,
від болю,
отого, що навік...
загинув син...загинув чоловік...
Горить свіча, її короткий шлях,
немов життя, спливає щохвилини,
ти віддаєш рокИ,
щоб виростить дитя,
а смерті треба мить,
щоби забрати сина.
І знову ллється кров
з чиєїсь злої волі,
натисне на курок чиясь лиха рука,
і знов згасає день,
стікає кров'ю доля,
і ніч...така густа, така важка...

2014

Не тобі називатися "братом"!
Не приходить брат з автоматом,
не встромляє ножа у спину,
не плює на мою Батьківщину!

Ти, хто викохав ідола вдома,
в кого від України судоми,
хто цькує мою мову й родину,
хто сплітає брехні павутину,
хто мій рід посилає матом,
не тобі називатися "братом"!

Ти забув про святі заповіти,
пам'ятатимуть це й наші діти,
ти чудовиськом став на порозі,
та зламати наш дух ти не в змозі!

Говорив ти слова дуже мудрі,
буж же вовком в овечому хутрі,
одягався у фрак демократа,
а під ним уніформа солдата!
Не тобі називатися "братом",
не приходить брат з автоматом!

2014

Легко змиритися, легко мовчати,
вуха закрити, правди не знати,
легко не бачити, легко не слухати,
долі скоритися, впасти, не думати!
Легко сильнішому слабшого вдарити,
легко п'яниці у закутку марити,
двері замкнути, не чути, не діяти,
легко без мрії, легко не вірити!
Важко почути, важко відкритися,
важко прощати, важко змінитися,
легко втікати - важко лишитися,
легко не вміти - важко навчитися!
Легко навколішки повзати, скиглити,
важко надії в реалії втілити,
важко у темряві жити із правдою,
важко стояти за барикадою,
важко тримати скривавлену каску,
важко зірвати із ворога маску,
легко зламати - важко з'єднати,
важко чи легко - тобі обирати!

2014

Накипіло, зболіло, вилилось
червоним на білий сніг,
то "слуги народу" цілились
у спину, аби не втік!
На Захід та Схід ділили нас,
і били ногами в пах,
хотіли в серця загнати нам
глибокий і темний страх!
Та вперто з колін встаємо ми,
стираючи кров зі щік,
розплатимось за невинного,
за знівечених калік!
За вбитих підступно снайпером,
за вмерлих від рук катів,
відплачуться "імператорам"
сльози гіркі батьків!
Роками нас звали "масами",
та гнули униз...воли!
Сьогодні ж у Київ трасами
летять молоді орли!
Зболіло, скипіло, вилилось
червоним на білий сніг,
Вкраїна у храмі молилася,
щоб Бог нас усіх зберіг!

2014

Кликало Щастя:
- Ходи, подивися,
он міст веселковий з'явився у висі!
- Та ні, не сьогодні, багато роботи,
графіки, звіти - турботи, турботи!
Мовило Щастя:
- Дивися, хмарина, мов квітка у небі,
це ж треба, це ж треба!
- Потім, все потім, не маю й хвилини,
знову рутина, щоднини, щоднини!
Стукало Щастя тихесенько в шибку:
- Ніч така зоряна - стежечку видко!
- Щось мені боязко, краще вже вдома,
вдома спокійно, а ніч - невідома!
Кликало Щастя:
- Дивися, лелеки,
вони наче мрії,і блИзькі й далекі!
- Не зараз, щось важко, мені б відпочити,
будуть ще інші лелеки летіти!
Тиша у домі,
пустому, німому...
- Щастя, ти де? Що робити самому?
Більше не кличе, не стукає в шибку,
де Мрії немає - там Щастя не видко

2013

Вдягають синички тепленькі спіднички,
на спинки - кофтинки,
на шийки - хустинки,
на лапки - ботинки з шерстинки-ворсинки.
Ведмідь здивувався:"Чого це усюди
пушинки, ворсинки,
хустинки з шерстинки?
Чому це синички плетуть рукавички,
та шиють із пуху м'які черевички?
Чому одягнули спіднички-ворсинки,
а лапки сховали у теплі ботинки?"

"Усе це не дивно, - сказали синички,
усівшись на гілку старої вербички,
- Дивися, вже сонце сховалося в хмарах,
комахи й жуки поховалися в шпарах,
й тобі вже кортить у барлозі поспати,
сховалися й люди до теплої хати,
із неба вже дощ накрапає дрібненько,
а потім і сніг все накриє тихенько.
Бо осінь-зима, то не жарти, не смішки!
Збирає і білка на зиму горішки,
а ми позбираєм ворсинки-шерстинки,
пошиємо з пуху м'якенькі кофтинки,
сховаємо крильця в м'які рукавички!
Усе це не дивно!" - сказали синички.

2013

Поезія чи Проза, ось дилема!
Кому сьогодні ти цілуєш руки?
Величній Прозі довіряєш муки,
чи у катренах пишеться поема?
Кого шукаєш в сутінках самотньо,
якої Музи ти сьогодні прагнеш,
в яке вбрання її терпляче вдЯгнеш?
А може вІрші в прозі? Зараз модно!
Поезія чи Проза - вічна тема.
Тремтить душа в очікуванні дива,
Перо ж мовчить - Поезія примхлива,
то може краще Прозу? От проблема!
Хореї, ямби, терції, сонети,
жорстока Муза котиться зі сміху,
усе змішалось, наче їй на втіху,
епітети, сюжети і куплети!
Теорії, посібники й системи,
читаєш вперто, може щось згодиться,
а може врешті з Музою зріднИться
душа і зІрве яблуко Едему!
Нехай відкриєш тайну фоліанту,
нехай натхнення стукається в скроні,
надАрма трудиш ти свої долоні,
коли не маєш дещицю - ТАЛАНТУ.

2013

Якби у мене був дідусь,
садок весною ми саджали б,
а влітку, щоб не пересох,
водою щедро поливали б.

Якби у мене був дідусь,
ми у ріці ловили б рибу,
а зголоднівши, ми на двох
одну ділили б хліба скибу.

Якби у мене був дідусь,
ми з ним на лавці поруч сіли б,
і свіжих, з пЕчі, пампушОк,
бабусі в радість, смачно з'їли б.

Якби він був...але буває,
що внук без дідуся зростає,
як стане сумно, пригорнусь
до теплих рук своїх бабусь.

2013

Спекотного літа, коли я померла,
серпневої ночі погасли зорі,
ще стукало серце...даремно, даремно...
бо ми вже навіки смертельно-хворі!
Ще билася жилка в останній надії,
ще кров обпікала посічене серце,
пусті сподівання, розтоптані мрії,
і серпень, і ти...
вже далекий, далекий...
Коли я померла, так смішно, так просто,
коли ти пішов, забравши мій подих,
на інший змінив ти
маленький мій простір,
від нашого МИ - сіра тінь в епізодах.
Коли ти пішов, я не дихала вічність,
у мареві серпня ще довго блукала,
та гупало болем у скронях: це - дійсність,
і в муках любов у душі помирала!

2013

Ув'язнені у житі, як в житті,
колосся щедро оплітає ноги,
а ми купалися в любові, мов святі,
а ми тонули в ній до крику,
до знемоги!
Загублені у житі, як в житті,
у буйноцвітті спраглого кохання,
тонули ми - у грішній чистоті,
тонули до наступного
прощання!
Ув'язнені у житі, як в житті,
пов'язані медовими ночами,
у житі вінчані - два грішники святі,
поєднані
правічними словами!

2013

Диво дивне - у садку,
на горбочку із піску,
ген навпроти хати,
виросли палати!
А сидять у тім палаці,
наче яблучка на таці:
дві царівни, три принцеси,
королівна й баронеса!
Трохи гралися в "долоньки",
трохи в "матері і доньки",
трохи кішку годували,
трохи в "класики" стрибали.
Хто сказав - так не буває,
королівна не стрибає!
Тут буває це щодня!
Галас, сміх і метушня!
Тут Оленка і Катруся,
і Маринка, і Настуся,
і Наталка, і Тетяна,
і малесенька Оксана!
Мить - і виросли палати
на горбочку біля хати,
і підстрибують на ґанку
королівни і панянки!

2013

Розкинувши крила
на двох берегех,
він рветься в майбутнє,
відкинувши страх!
Це місто-борець
піднялося з колін,
коли поминальний
гудів уже дзвін!
Відроджений з попелу
Фенікс постав,
у нього на світі
багато ще справ!
Йому ще для світу
не раз і не два,
своїми руками
творити дива!
Уперто крокує
у завтрашній день,
Дніпро йому на ніч
співає пісень,
змиває утому
з натруджених рук,
це місто стрічань,
це мій Кременчук!

2013

Постава, погляд, вишукані рухи,
і поряд ВІН,
зелений кавалер!
Звучать в душі жаги вогненні звуки,
Любов танцює танго вищих сфер!
Тримає небо на своїх долонях,
Любов всесильна,
наче львівська ніч!
Горять у танці ноги, плечі, руки,
від почуттів аж іскри навсібіч!
В партнера щоки рожевіють густо,
уже, здається, трохи ошалів,
і заздрить тихо вражена капуста,
Любов танцює танго будяків!

Місяць в срібному серпанку
вже співає колисанку,
снів казкових цілі жмені
сиплять зорі у кишені.
Хто ж не спить в таку годину?
Зиркнув Місяць у хатину,
то Наталочка маленька
геть не слухається неньку!
Ноженятами тупоче,
гратися до ранку хоче!
Каже Місяць:"Так негоже,
може киця допоможе?"
Киця Мура потягнулась,
киця Мура посміхнулась:
"Пісеньку чарІвну знаю,
Наточці замуркотаю
муркоталочку м'якеньку,
і пухнасту, і гарненьку.
Муркотаю-муркотаю,
сон ласкавий закликаю!"
Тихо стало у хатині,
спить і ненька, і дитина,
гарно впоралася киця,
ворожбитка-чарівниця.

2013

Летить у долоні білесенький пух,
здалося, що місто вдягає кожух,
отак серед літа,
ні з того, ні з сього,
мов вати, насипало пуху м'якого!
Та супиться дядечко:
- Знову це лихо!
Бабуся на лавці промовила стиха:
- На пам'ять про літо
вже маю не мрію,
а нежить, хустинку і злу алергію!
Пустіють алеї, пустіє доріжка,
і місто, неначе сумна Білосніжка,
панує сьогодні тут вихор із пуху,
тікають із вулиці люди щодуху,
хапають скоріше свої парасолі,
не сніг то, не дощ,
білий вихор - з тополі!

2013

Я не плачу, бачиш? Ось, не плачу!
То не сльози. Вітер пролетів.
Зачепив.
Та я його пробачу,
а тобі - пробачу й поготів!
Не корися. Сльози - то водиця.
Пролилися трохи, та й нема.
Замикаю воду у криниці
на замок...
Та знову, крадькома,
нишком, сміючись сама із себе,
дістаю, заховане на дні.
Чи то слабкість, чи така потреба,
відмикать криницю в тишині?
Я не плачу, бачиш? Ось, не плачу!
То не сльози. Вітер пролетів.

2013

У світлі місячного сяйва,
коли торкнутись можна зір,
чарівним трунком життєдайним,
рядки лягають на папір,
сплітаються думки у рими,
і розквітають сторінки
словами мудрими й простими,
як у майстрині рушники.
Радіє буйне різнотрав'я
пісень, сонетів і поем,
хтось вишиває ніжно "гладдю",
хтось "хрестиком" рядки кладе.
Немов з бабусиної скрині
насипле вечір в жмені мрій;
червоних, жовтих, срібних, синіх,
лиш розібратися зумій.
У світлі місячного сяйва
зорять натхнення пелюстки,
чарівним трунком життєдайним,
лягають на листок рядки.

2013

Ось і свято нас знайшло,
восьме березня прийшло!
Кожному потрібно знати,
що жінкам подарувати!

Он поважні два мужі,
тягнуться немов вужі,
лайка й крик стоїть до неба!
Кожному бо квітів треба.
Дід Степан, немов магнат,
купує бабці шоколад,
а рудий сусід Василь
тягне в дім електрогриль.
Все змітають із полиць
для красунь і чарівниць!
Шлють по радіо привіти,
ну точнісінько, як діти!

Не турбуйтеся, кохані:
Колі, Юри, Саші, Вані,
нам, жінкам, так мало треба,
ну, хіба що...зірку з неба!

переспів вірша "Благословення" Любов Прокопович

Світанок хоче очі відкривати,
а ти вже хату пораєш давно,
бо трудівниця, жінка ти і мати,
благословляти день тобі дано!

Столи у свято й будень накривати,
узором гаптувати полотно,
дітей своїх на крила підіймати,
благословляти їх тобі дано!

Від всіх напастей серцем затуляти,
хоч діти вже і виросли давно,
дано тобі онуків колисати,
благословляти їх тобі дано!

Допоки сонце заглядає в хату,
а діти визирають у вікно,
дано тобі ім'я величне - Мати!
Благословлять життя тобі дано!

Зелене яблуко, зелене,
звабливе, юне, неземне,
в коханні
пристрасно-шалене,
торкнися - іскра спалахне!
Пірнає юнка легкокрила
із головою у життя,
здавалось, небо підкорила,
без каяття!
В руках не втримаєш жарину,
бо спопелить,
чекає мати на дитину,
душа щемить,
минає час, летять години,
і ніч без сну,
зітхає мати:
- Стріла доня
свою весну...

30,01,13

Закричав малий Тарас,
- Ой, страшне тут щось у нас!
Через вулицю у двір
залетів страшенний звір!
Ой, рятуй! - кричить хлопчак,
- Він гуде, немов літак!
Волохатий, як ведмідь!
Ой, готуй скоріше сіть!
Величезний, мов гора,
порятуй, бо це не гра!
Засміялася Маринка,
- Ти кричиш, немов дитинка,
братику, мені повір,
не страшний тобі цей звір!
Діставай сердечко з п'ят,
не чіпає він малят!
Це комаха з роду бджіл,
а зоветься просто - джміль!

21,01,13

ЗапорОшило снігом дні,
захололи дУші спустошені,
ми з тобою, мов на війні,
мов на святі гості непрошені.
Розбивається слів кришталь
і впивається в серце скалка,
закували ми душі в сталь,
і...
згубили щось поміж сварки!
Оселилася в нас зима,
і мовчанка, немов пустеля,
стала наша любов німа,
стала наша любов, мов скеля.
Ти один, та і я сама,
а так просто було сказати,
- Ти пробач, я кричу дарма,
я не хочу тебе
відпускати!
Зупинися! Лиши надію!
Серед сотень образливих фраз,
ми втрачаємо часточку мрії,
ми втрачаємо часточку нас!

Дивлюся у віконечко,
- Куди це зникло сонечко?
Матуся відказала,
- То хмарка завітала.
Поглянула я в небо,
- Чого, хмаринко, треба?

Вона мені сказала,
- Я з дітками гуляла,
та їм би на хвилинку
побачити ялинку,
високу і гарненьку,
лапату й зелененьку.

Униз летять з хмаринки
Оленки і Даринки,
Миколки і Катрусі,
і Петрики, й Ганнусі.
Кружляють, веселяться,
нічого не бояться!

Злякалася матуся,
- Вони ж бо розіб'ються!
Та я лише сміюся,
і зовсім не журюся,
бо то летять з хмаринки
не дітки, а сніжинки!

14,12,12

Коли випав сніг навкОло,
Зимонька пішла до школи,
Щоб усе в ладУ тримати
Треба добре рахувати!


- Це, один,- Зима рахує,
Й морозцем усіх частує,
- А тепер ось буде два,
В дуба шапка снігова.
Лід прозорий – буде три,
Смакувати не бери!
А чотири - в заметілі
Всі дерева стали білі.
П'ять - це теплі рукавички,
Шість - на гілочці синички,
Сім - це баба снігова,
Величезна голова!
Вісім - це хурделиця,
Дев'ять – ожеледиця,
Ну а десять – снігурі
Оселились на горі.


Засміялася Зима,
-Я упоралась сама,
Треба ще наприкінці
Три назвати місяці.

Грудень – швидше на санчата,
І дівчата, і хлоп’ята!
Січень - подарунків віз
Діткам Дід Мороз приніс.
Лютий - тут уже не гайся,
Потепліше одягайся!

Це, скажу вам не дрібничка,
Це зимова рахівничка!
Привела все до ладУ,
Ось тепер не пропаду!

2.11.10 (змінено 5,12,12)

(за народними мотивами)

Ой, упала зірка з неба,
загадать бажання треба,
загадать бажання треба
на любов!
На цілунки аж до рання,
на надіі-сподівання,
загадаю я бажання
на любов!
Ой, упала зірка з неба,
закотилась зірка з неба,
закотилась зірка з неба
у траву!
Загубилося бажання,
чи знайду його до рання,
чи зустріну я кохання
наяву?
Ой, сховала місяць хмара,
зА що мЕні така кара?
Заховала місяць хмара
до біди!
Вітер місяць обіймає,
вітер теж когось кохає,
вітер хмару проганяє,
"Відійди!
Щоб збувалися бажання,
і надії-сподівання,
щоб тобі любов-кохання
віднайти!"
Ой, упала зірка з неба,
загадать бажання треба,
загадать бажання треба
на любов!

Він стійкий, немов солдат -
український кандидат!
Незважаючи на вік,
інших відштовхне убік!
Кулаком по пиці - раз!
І у профіль і в анфас!
А як знАйде копромат -
інший вже не кандидат!
Йде на вибори солдат -
український кандидат!
Йде сестра, кума і сват,
теща йде і старший брат!
Дуже хочуть кандидати
охреститься в депутати!

Пурхає голка в пальцях
нічним метеликом,
оплакує день свіча,
світло,
(знову вимкнули світло),
біло, на вулиці біло,
заметіль...
Пурхає голка в пальцях,
хоча б розігнути спину,
на хвилину,
нІколи...
Вперто кололася голка,
знову...
павутиною плуталася нитка,
нестерпно...
Пізно вже мабуть,
темно,
трохи...ще трохи,
пурхає голка в пальцях
нічним метеликом,
тобі, дитино,
для тебе,
треба,
аби не гірше,
аби не гірше від інших.
Пурхає голка в пальцях...

Грізно насуплює брови
небо сердите,
Громом волає небо,
- Чи вам того треба?!
Пустка блукає в хаті!
Раді?
Плаче дощем хмарина,
- Сину,
серце кричить від болю!
Доля?
- Спиться вам добре, люди?
Гарно гуляють в хаті
приблуди! -
супиться небо грізно,
Пізно?
Блискавка ріже груди,
- Добре вам спиться, люди?

1)То пригріло взимку СОНЦЕ,
чи можливо тільки СОН ЦЕ?


2)«Росте у лісі ПРОЛІСОК», -
читає Настя ПРО ЛІСОК.


3)Ледве вгору дід ДОБРІВ,
зморшки в діда аж ДО БРІВ.


4)На горі росте КУЛЬБАБА,
під горою несе КУЛЬ БАБА.


5)Це усе було НАСПРАВДІ,
вчитель научав НАС ПРАВДІ.


6)На вікні стоїть ІРИС,
на столі є хліб І РИС.

Чайник Чашці вихвалявся,
- Я у батечка удався,
бо відомий на весь світ
він уже багато літ!
Самовара кожен знає,
щиро любить, поважає,
Та йому не снилось, ні,
те, що випало мені!

Бо немарно стільки днів
на конфорці червонів!
Щойно лиш почують свист:
і професор, і юрист,
і великі, і малі,
б'ють поклони до землі!
За Дніпром і за Дністром
вже чекають за столом!

Щоби добрим був до них,
написали купу книг:
про секрети медицини,
про комп'ютери й машини,
про теорії й задачі,
і про телепередачі!
Бо "для чайників" прогрес -
найсерйозніший процес!

Тріпоче серце, проганяє втому,
втікає сон до приязних зірок,
і щось велике, тепле, невідоме,
сплітає в серці чарівний вінок!
Літають мрії понад небокраєм,
сновида-вітер бродить за вікном,
можливо вітер теж когось чекає,
у літню ніч блукаючи Дніпром?
Ріка шепоче так щемливо-ніжно,
ласкаво берег хвилю обійма,
намріється щось, і святе, і грішне,
і щастя більшого, здається, і нема!
Складуться вірші диво-ланцюжками,
відкриють тайну трепетно вуста,
то в серце залетіла світлосяйна
кохання першого пташина золота.

Немов медові бризки,
солодкі "барбариски"!
Залишу дві в кишені
для тата і для нені,
а ще залишу трішки
для мишки і для кішки!

Чи вистачить усім?
Мабуть, одну я з'їм,
бо для рудої кішки,
найкраще - це сосиски!

Згадала я, для мишки,
найкраще - це горішки!
Іще одненьку з'їм,
І вистачить усім!

Казали у лікарні,
- Щоб зуби мати гарні,
щоб не була халепа,
солодкого не треба!

Я тата порятую -
цукерочку скуштую!
Оцю маленьку з'їм,
і вистачить усім!

Залишилась одненька
цукерка солоденька!
Не вистачить усім,
мабуть і цю я з'їм!

експромт-відповідь

ПРОЩАЄШ?

Мене прощаєш? От і добре,
Мій славний лицарю-хоробре!
Не стій же, любий, на порозі,
"Забронювавсь" в сердитій позі!
Я теж тобі простити мушу
Загублену в каструлях душу.
Утомлені, до болю, очі,
Коли чекала аж до ночі,
Як ти сказав, що йдеш "на пиво",
А втрапило додому "диво"!
Кололися шляхи тернисті,
Чи я любила із користі,
Коли твої сорочки прала,
То чи багато з того мала?
Мене ти на любов прирік,
Звичайно, ти ж бо - Чоловік!
Я все прощаю, бо не стінка,
Я ТА, що поряд - просто Жінка!

Тая Цибульська

Ще б'ється в скло сигналами автівок
сердитий день,
йому ще не до сну,
та вже летить по каменю бруківок
в нічну пітьму.
В долоні підвіконня,
на прощання,
складає сонце променів букет,
у вікна рветься,
начебто востаннє
Ярило править сяючий бенкет.
Годинник вперто відрахує миті,
Йому до сонця діла геть нема,
Надходить вечір,
в сріблі й оксамиті,
і ніжно світ руками обійма.

Звучить мотив і незбагненно-ніжно
Знаходить шлях, торкається глибин.
Душі у тілі вже занадто тісно,
Вона в мелодії розтанула, мов дим!
Скоритись їй і солодко, і щемно,
На хвилях звуків то уверх, то вниз,
Щось прошепоче тихо-сокровенне,
Душа і мрія в музиці сплелись!
Звучить мотив, як диво, невловимий,
Звучить мотив, торкаючись глибин,
То плаче, наче клекіт журавлиний,
То засміється голосом дзвінким.
Керована любов'ю і натхненням,
Напише ноти втомлена рука,
Прийшла ВОНА, як чудо одкровення,
І потече мелодії ріка!
Краплини звуків падають у серце,
Наливши аж по вінця, почуттів,
Ти не ховай їх жадібно на денце,
Ти відпускай, як в небо голубів!

Під поглядом палким уквітчаного лІта
Спідниці довгі тануть на очах,
Від того видива у чоловіка
Зриває дах!
І хочеться несамовито отих плечей,
І прагне тіло ненаситно
Округлостей!
По декольте блукає погляд,
Аж до пупка...
Ось-ось торкнеться тіла
Його рука!
У животі вже не метелик - бджолиний рій!
Душа повзе по персах стиглих...
Яке там стій?!
Ті довгі ноги в коротких шортах,
Кортить до сліз!
А ще оту, в прозорій сукні,
Завіз би в ліс!
Геть заблудився в солодких мріях, забув усе,
Тут поряд голос,
- Тримай-но торбу, купила все!

На платье у Наташки
Яркие кармашки,
А в кармашках пятнышки
Спрятались от бабушки,
От конфетки пятнышко,
От малинки пятнышко,
Пятнышко от сливы,
Чуточку подливы,
Вишня как туда попала?
Только вишни не хватало!
Сердится Наташка,
- Не яркие кармашки!
Что такое, почему?
Ничего я не пойму!
Платье бабушка стирает,
А Наташка напевает,
- Убежали пятнышки
От любимой бабушки,
Снова у Наташки
Яркие кармашки!

Жизнь трепетно напишет о любви
Прекрасных слов извилистую вязь,
Где губы пахнут мёдом, не таясь,
Где по траве гуляли босиком
Вдвоём...
Ночь трепетно напишет о любви
Прекрасных слов серебряные нити,
Связав на память узелки открытий,
Где мы с тобою в сумраке ночном
Вдвоём...
День трепетно напишет о любви
Добавит прозу встреч и расставаний,
В траве рассыпав лепестки признаний,
Жизнь трепетно напишет о любви...

Що тобі дарує крила?
То твій рідний край.
Що тобі дарує силу?
То твій рідний край.
Де найкращі в полі квіти?
В рідному краю.
Де найкраще в світі жити?
В рідному краю.

Де дитині найтепліше?
В маминих руках,
А душі найспокійніше
Там, де рідний дах.
Скільки б років не минуло,
Ти не забувай,
Що завжди тебе чекає
Милий серцю край.

Де співали колисанку?
В рідному краю.
Де стрічатимуть на ганку?
В рідному краю.
Де найкращі в полі квіти?
В рідному краю.
Де найкраще в світі жити?
В рідному краю.

Довжелезними ногами
Ходить Бусол берегами,
Ледве зовсім не загруз
Довгошиїй Чорногуз,
Стихли жаби - небезпека!
Поряд клекотить Лелека.
Ходить-бродить Жабоїд,
- Де сховався мій обід?
Вихваляється Дзьобун,
- Не сховається цвіркун!
Ось і загадка для вас,
Скільки птахів є у нас?

Хвалилась сорока, що вчила уроки,
Хвалилась сорока, що має Буквар!
Ворони злетілись, ворони усілись,
І навіть забули солодкий сухар!

Шуміли ворони, кричали ворони,
"Ми теж хочем знати й читати Буквар!
Взялися у боки, - Допоки , сороко,
Ми будемо знати одне тільки - КАР?!"

Шуміли ворони, кричали ворони,
Зібрався у лісі пташиний базар,
Кричали ворони:"Ми справжні персони!
Листаємо разом новенький Буквар!"

У школі сорочій, із ранку до ночі,
Вивчають ворони чудовий Буквар,
Сорока охоче із ранку скрекоче,
Та знають ворони одне тільки - КАР!

Утомлений день
Під серпанком ховає обличчя,
А десь, поміж шОвкових штор,
Народжує сутінки вечір,
Між ними блукають фантоми бажань,
Зустрічей, сподівань.
Витанцьовують танго пальці,
Вимальовують па у танці,
І летять в електронні скриньки
Поцілунки, серця, картинки.
Заблукає в сутінках втома,
- Ти вдома?
- Так, вдома...
- Я чекала...
- Я теж...
- Кохаєш?
- Без меж!
Замріяно вечір
Сховає у сутінках знайдену тайну,
Два серця,
Що б'ються в режимі онлайну.

Він з комп'ютером на ТИ,
Розумніших не знайти,
Віртуальний творить міст
Диво-майстер ПРОГРАМІСТ.

Літаком керує вправно
Коли навіть в небі хмарно,
Посміхається з висот
Найхоробріший ПІЛОТ.

Треба знати, що без плану
Не збудуєте й майдану,
Точно вирахує вектор
Геніальний АРХІТЕКТОР.

Він, як лікар Айболить,
Знає що і де болить,
Кличуть фермер і свинар,
- Порятуй, ВЕТЕРИНАР!

Зникло світло, що робити?
По кімнаті як ходити?
Мама каже, - Без істерик,
Допоможе нам ЕЛЕКТРИК.

Хоче знати дітвора
Звідки виросла гора,
Таємниці зніме полог
Мандрівник-герой ГЕОЛОГ.

У кафе чи ресторані
Допоможе пану й пані,
Страв обрати варіант
Пособить ОФІЦІАНТ.

Професії (це кожен знає!)
Важливішої немає!
Він - наставник і навчитель,
Мудрий, приязний УЧИТЕЛЬ.

Він закони добре знає,
Помилку відраз впізнає,
Будь-який важливий лист
Враз напише вам ЮРИСТ.

Всім відомо, що давно
Люди винайшли кіно,
А знімає фільм не мер,
А відомий РЕЖИСЕР.

Ножкой топает малышка,
- Не хочу читать я книжку!
Буквы скачут, как хотят,
Прыгают из ряда в ряд!
Не читаются слова,
Просто кругом голова!

Мама рядышком присела,
Мама в книжку посмотрела,
И сказала, - Плачет книжка,
Подвела её малышка,
Всё бы бегать да играть,
Лишь бы книжку не читать!

Тихо села рядом дочка,
Водит пальчиком по строчкам,
И не плачет больше книжка,
Дружит с книжкою малышка.

Шаг в сторону, и бездна у лица,
В глазах тоска,
И сердце, обезумев,
Уже не ищет лёгкого конца,
Дрожит рука у странника-слепца.

Трещит по швам изношенная жизнь,
Текут сквозь пальцы
Призраки желаний,
Рисует боль на сердце витражи
Казалось бы зыбытых обещаний.

Дрожит рука у странника-слепца,
Опущен занавес,
Отыграны все роли,
Не отличить уж маску от лица,
Судьба сыграла пьесу...до конца.

Каже місяць:"На добраніч!
Пізній вечір вже надворі.
Вам бажають "На добраніч"
В вишині сріблясті зорі!"
На добраніч! - каже кішка
Трьом пухнастим кошенятам.
На добраніч! - каже мишка
Двом хвостатим мишенятам.
На добраніч! - каже квочка
Жовторотикам-курчатам.
"На добраніч, мій синочку!"
- у чоло цілує тато,
"На добраніч, мій дзвіночку!"
- обіймає доньку мати.
На добраніч! - ніч шепоче,
Розгорнувши темні крила,
Мишка у кутку шурхоче,
Мабуть ще не все зробила.

Зовсім це не сміхота,
Справ багато у кота!
Потягнутись на світанку,
Покачатися на ганку,
Повилизувати спинку,
Подрімати ще годинку,
Потім смачно попоїсти,
Потім позручніше сісти,
Потягнутись солоденько,
І поспати ще гарненько!
Зовсім це не сміхота,
Справ багато у кота!

Відео до дитячого віршика

Відео до вірша російською мовою

Відео до дитячого віршика

Відеопроект "З любов'ю до дітей"

Відеопроект "З любов'ю до дітей"

Відеопроект "З любов'ю до дітей"

Золотом малює сонцеказку
Сонячне проміння за вікном,
Про ведмедика, про кішку, і про ласку,
Про Івана з чарівним пером,
Про царівну з лицарем у парі,
Про веселих гномів і дива,
Про краплинку, що живе на хмарі,
Про таємні, чарівні слова.
Затанцює промінець на щічках:
"Прокидайся! Ранок на порі!
Вже вплітає веселкову стрічку
У волосся сонце угорі!"

У хаті тихо.
Аромати трав
Хвилюють тіло.
Кіт дріма на лавці.
А їй не спиться,
Мов голодній мавці.
А їй би випити
Росою з молоком,
Холодну ніч!
До денця, до краплини!
Померти в насолоді!
І з гріхом
Родитися,
Мов світ - із насінини!
Відьмацька ніч.
Розхристана душа
Зривається до місяця в обійми,
Завжди по лезу
Гострого ножа,
Завжди по краю проляга межа
Її любові...
Відьма спокуша.

28,01,12

А за окном скребётся непогода,
Усевшись серой кошкой за стеклом,
И серый человек у перехода
Под серым укрывается зонтом.
И серый дождь,
Ленивый и невзрачный,
Ложится серой дымкой на асфальт,
И туча, серой, скомканной бумажкой,
Зависла,
Разучившись вдруг летать.
Холодный ветер в сером переулке
Сидит у серых, сломанных ворот,
Он что-то шепчет старенькой шкатулке,
Или поёт...
Она в ответ тихонько шелестела,
И вдруг, сплетаясь тесно в унисон,
Шкатулка ветру о любви запела,
И он признался,
Что давно влюблён!

10,01,12

СНІГ-СНІЖОК

А надворі сніг-сніжок
Весело кружляє,
Він дорослих і дітОк
М'яко огортає.

Білий пес, і білий кіт,
І садок, і школа,
Білий-білий-білий світ,
Біле все довкола.


ЗИМОВІ ГОСТИНЦІ

Ми радієм, бо зима
Завітала не сама,
Ще й на возі у торбинці
В неї є для нас гостинці:
Є дзвінкий, веселий сміх,
Є холодний, білий сніг,
Кришталево-срібний лід,
Від санчат, на гірці, слід.
Наче справжній віртуоз
Возом править Дід Мороз,
А його штовхає в бік
Зовсім юний Новий рік.


НОВИЙ РІК

За вікном хурделиця
Стелиться-метелиться,
Та не страшно дітворі,
Новий рік-бо на порі!
Гарно й весело гуртом,
Гамір, галас за столом!
Ось надходить дива час,
Дід Мороз іде до нас!
Вже закінчується лік,
Здрастуй-здрастуй,
Новий рік!


КОЛОБОК

Закотився у куток
Сніжно-білий колобок!
Не знав куди подітися,
Хотів собі погрітися!
Зробив один лиш крок,
І геть до нитки змок!
Був сніжний колобок -
Зостався лиш струмок!

Печаль колише вітер за вікном,
Журбою вечір огортає плечі,
На землю сніг, холодним молоком,
Лягає,
І зникає в порожнечі...
Тремтить на серці першим морозцем,
В благанні віти здійняла тополя,
Та вирізає без жалю, різцем,
Свій візерунок
Невблаганна доля...
Печаль колише вітер за вікном,
В мінорі ноти падають у рими,
Вкриває землю сніговим сукном
Розкішно-біла,
Королева-прима...

Мы пойдём гулять по крышам,
Поднимаясь выше, выше!
Мы подружимся с луной,
А потом пойдём домой!
Ночью нам легко гулять,
Звёзды с неба доставать!
Для друзей и для себя,
И немножко для тебя!
Звёздочку для папы,
Звёздочку для мамы,
Звёздочку соседу Коле,
Звёздочку подружке Оле,
Не забудем о Серёжке,
Подставляй скорей ладошки!
И давай заранее
Загадывай желание!
Завтра ночью мы опять
Звёзды будем собирать!

К свету!
Взмахом!
Сердце на плаху!
Глупо, нелепо,
Всем на потеху!
Взмахом!
С рассвета!
К свету!
Порваны нити,
Прочь от бетона,
Холода улиц,
Звонков телефона!
Ярким пятном
Разрывая на части
Серое завтра!
Взмахами!
К счастью!
Глупо, нелепо,
Всем на потеху!
Взмахом!
С рассвета!
К свету!

Не исчезай!
Останься в запахе листвы,
Останься тенью за окном,
Останься сном...
Пускай
Холодным снегом давит грусть!
Я не вернусь!
Пройдусь
Притихшей улочкой любви...
Молчи, не надо, не зови!
Горчит рябиною "Прощай..."
Давно не ад,
Давно не рай,
Последний лист упал к ногам,
Я - где-то здесь,
Ты - где-то там,
Мы - звуки пройденных шагов,
Боль неоплаченных долгов,
Забытых слов...
Коснусь тихонечко души
В тиши,
Останусь в запахе листвы,
Останусь тенью за окном,
Останусь сном...

Льётся звонкий голосок,
В угол полетел носок,
Мячик ускакал под стол,
Липнет от варенья пол,
Под диван забился кот,
Там же с маслом бутерброд,
Карандаш, машинка, кружка,
С бубенцами погремушка!
В шоке папа, в шоке кот,
Он таких не слышал нот!
Как угомонить сынишку?
С полки тянет мама книжку!
- Ну же, Миша, не кричи!
Хоть минутку помолчи!
Сложный выдался урок,
Сесть впервые на горшок!

Збирала осінь докупи...
Дарма...
Протекла вона повз руки...
Нема...
Пролилась дощем по краплі
Вона...
І минулого між нами
Стіна...
Покотилася листком
За поріг...
Там давно уже чекав
Білий сніг...
Плаче вітер за вікном...
Та дарма...
Не складеш туман докупи...
Нема...
Промайнув рудим хвостом
Падолист...
Щойно був...і вже нема...
Має хист...
Я збирала осінь зранку...
Дарма...
Протекла вона повз руки...
Нема...

Ножем у боці
Застрягла осінь,
Розбила небо
Чорнилом хмар!
Мов кров'ю, листям,
Стекла додолу,
Струмить із вени
Вогненний дар!
Не треба жалю!
Закрию очі!
Віддам я душу
Тобі свою!
Кохай до крику!
Кохай до болю!
Порви на клапті
Любов мою!
Жорстока осінь,
Холодна осінь,
Дісталась серця,
Торкнулась дна!
Застигла осінь,
Лишилась осінь,
В пустому серці
Навік одна.

Ти упадав за мною,
Я мовчала,
Ти упадав,
Я "есемески" витирала,
Ти упадав,
А я стирала файл,
Я вже забула
Твій простенький майл!
Ти на колінах?
Милий, вибачай,
Я "делете" поставила в стосунках,
В архіві наш з тобою Рай...
Прощай!
Я витерла твій образ на малюнках!
Що-що? Кохаєш?
Знаєш, не чіпай
Руки моєї,
Бо давно вже смеркло!
Мені пора,
А твій холоне чай,
Наш фотошоп-життя
Давно вже Пекло!
Все. Відпусти. Бувай.
Я іншого формату,
І...знаєш що?
Не згадуй нашу дату!

Перебирала струны Осень,
Звучал октавами октябрь,
И как всегда, несносен
Очень,
Дождь барабанил по углам,
И даже ветер лицемерный
Сегодня стих,
Присел у ног,
Он ей сегодня будет верным,
Сегодня выдержан и строг.
Перебирала струны Осень,
Сплетая призрачную нить,
Она прощалась, между прочим,
И некого ей в том
Винить...
Прощальным жестом
Лист осенний,
Кружась, припал к её рукам,
Он,одинокий и последний,
Ей жизнь свою
Вручает сам...
Перебирала струны Осень,
Княжна покинутых аллей,
Она прощалась,
Между прочим,
Под светом старых фонарей.

Пусто...на сердце пусто,
И камнем чувства
Всё тянут вниз!
Грустно...до боли грустно
Душа танцует
Ночной стриптиз!
Пусто...в квартире пусто,
И только тени
Кричат мне - Бис!
Но камнем чувства,
Но камнем чувства,
Бросают сердце
С карниза вниз!
Грустно...до боли грустно
Душа танцует
Ночной стриптиз...

Дозволь мені
Бути банально-простою
Сьогодні,
У капцях м'якеньких,
При світлі
Старого торшера,
Мовчати...
А кішка муркоче,
На нас поглядає,
Немов із партера,
І байдуже їй,
Чим закІнчиться
Нинішня ера,
Бо гарно
Сьогодні
Мовчати...
Бо серпень,
Бо зОрі
ПопАдали в небо!
Так треба
Сьогодні...
Бо поряд із ліжком
Дрімають
Дві пари
Щасливих
І стомлених капців,
У світлі
Старого торшера...

Старший Хтось малого Хтося
Ухопив вночі за носа,
Хтося Хтось спихнув із печі,
Хтося Хтось вщипнув, до речі,
Хтось скотився й загримів,
Хтось сердито засопів.
Хтось питає:"Хто це вліз?
Хто хапа мене за ніс?"
"Та це я, - буркоче Хтось,
- Отаке наснилось щось,
Сам не знаю, що було,
Та добряче загуло!"
Мали Хтосики нівроку
Уночі таку мороку!
Ось нарешті тихо вдома,
Подолала Хтосів втома,
Старший Хтось і Хтось малий
Сон зустріли чарівний.

У країні Навпаки
Найсолодші огірки,
А на вишні кавуни
От-такої довжини!
А джмелі взяли лопати
Щоби меду накопати,
Та прогнав їх кіт Панас:
"Доберуся я до вас!"
Пес Овес в дворі пасеться,
У гнізді їжак несеться,
А у сінях, під столом,
Слоненята сплять гуртом.
Де не взявся кіт Панас:
"Доберуся я до вас!
У країні Навпаки
Геть відлежали боки!"
Слоненята, стриб, у дірку,
І втекли в слонячу нірку,
Вслід буркоче кіт Панас:
"Доберуся я до вас!"
Чи то правда, чи то ні?
Чи наснилось це мені?

12,07,11

Пелюстками
Ромашково-ніжними
Цілунки падали,
П'яними, грішними,
Чи кохали ви, а чи зрадили?
На уста поцілунки
Падали...
РозсипАлися, не втомилися,
Цілувалися,
Мов молилися!
Пелюстками
Любов заквітчана,
Із весною навік
Повінчана,
І розпещена подарунками,
Ніжно-грішними
Поцілунками!
Чи кохали ви, а чи зрадили?
На уста поцілунки
Падали...

11,07,11

Играйте, Маэстро,
Играйте...
Глаза закрывая на миг,
Я в Вас растворяюсь...
Играйте,
Души изливая родник!
Играйте, Маэстро, прохожим,
И чуточку, может и мне,
Мы с Вами
Немножко похожи,
А может, встречались...во сне...
Играйте, Маэстро,
Играйте,
В любви признаваясь не мне,
Играйте, Маэстро,
Играйте,
Для той, что грустит в тишине.
А я...
Брошу в ящик монету,
За чудо
Открытой мечты,
Мне скрипка шепнёт по секрету,
Что где-то мы были
На ТЫ.
Прощайте, Маэстро,
Прощайте...
Я тень среди множества лиц...
Играет, Маэстро,
Играет...
И дУши склоняются ниц.

Літо...літо...падає під ноги, променями сонця до землі,
Нам дарує щедро, не жалкує, радощі великі і малі.
Літо...літо...росами умите, і спекотне, й тепло-дощове,
Ти, дитинство нам даруєш, літо, бо щораз казкове і нове.
Заплітає літо вербам коси і волошкам в очі зазира,
І на вушко липі прошепоче, що прийшла, прийшла його пора!
Літо...літо...падає під ноги, травами, неначе уві сні,
Нам дарує щедро, не жалкує, кольорово-сонячні пісні!
Назбирає вишень у долоні, і черешень стиглих зорепад,
Ще й до верху кошики наповнить яблук соковитий аромат!
Літо...літо...світло-променисте, в пісні народилось солов'я,
І злетіло в небо чисте-чисте, і мабУть, десь поряд з ним, і я.

26,06,11

За границей Гамадрил
Важные слова учил!
Чтобы продавать товар
Знает слово "гонорар",
"Бизнес","менеджер","проценты",
"Скидки","бонус","дивиденды"!

Очень нужный Гамадрил
В джунглях магазин открыл!
Положил он на прилавки
Брюки,юбки и булавки,
И кастрюли,и пальто,
Сковородки и манто.

На витрине сто картин
Рисовал ему Павлин!
Заграничная же Дама
НазвалА это - реклама!
Вот уже открылись двери,
В магазин вбежали звери!

Вон огромный серый Слон
Покупает телефон.
Покупает Бегемот
Разрисованный комод,
А застенчивый Жираф
Покупает себе шкаф.

Гамадрил кричит:"Есть скидки!
Покупайте срочно нитки!"
И зелёный Крокодил
Ниток целый воз купил!
Тащит Зебра два пакета
Ниток голубого цвета!

В магазин,как на пожар,
Мчится маленький Комар,
Попугай,Питон,Горилла!
Знать,реклама - это сила!
Чтоб в торговле был прогресс
Очень важен интерес!

Був Мишко у зоопарку,
Зазирав у кожну шпарку,
Ще й дражнив маленьких поні:
"Ви ж поміститесь в долоні!"
У ведмедів смикав сітку,
Стукав палицею в клітку,
І кричав:"Хоч звір цей дикий!
Не боюсь! Я вже великий!
Мов Тарзан серед дерев!
Я хоробрий! Справжній лев!"
Раптом зблід Мишко-герой!
Що ж це сталося?! Ой-ой!
Труситься герой від страху!
По нозі повзе...мураха!

Не везёт - так не везёт!
Зацепилась за комод,
Наступила на кота,
Крики, визги, суета!
Я коленкой, да об стол!
Миска с кашей - бряк! На пол!
Повернулась, поскользнулась,
Рядом с миской растянулась!
Я ору и кот орёт,
В каше я и в каше кот!
Так! - кричу я, - уговор!
Ты вылизываешь пол!
Сладкой кашей мы с котом
Наслаждаемся вдвоём!
Так бывает - не везёт,
Но зато доволен кот!

На сОрок сорОк - сОрок морОк!
З'явився на світі стоперший пророк!
Кричав-розпинався, що буде ось так!
Він бачив у небі Всевишнього знак!
Він бачив! Він знає! Він все врахував!
Святеє писання до дір зачитав!
На сотій поправці усе зрозумів,
І світу повідать про те захотів!
"Не вірте нікому! Не вірте чуткам!
Лиш я! Тільки я розкажу усе вам!
Бо знаю я точно, що буде ось так!
Я бачив у небі Всевишнього знак!"
Дід радіо вимкнув, цигарку скрутив,
- А хай тобі грець! Що пророк наробив!
Ось витягну зараз із пляшки корок,
І явиться світу стодругий пророк!
Скажу тобі, куме, що буде ось так!
Найкраще до пива - це варений рак!
А буде нам борщ і зубок часнику,
Прийдеться тобі і мені до смаку!
Бо бачив я, куме, Всевишнього знак,
Як жінка на кухні кришила буряк!

Устами младенца

***

- Вот и сладкий творожок,
Сьешь-ка ложечку, дружок!
- Творожок, конечно, сьем!
А вот ложки я не ем!

***

Видит Оля в магазине
Сыр большой лежит в витрине:
- Вот так чудо на весь мир!
В магазине вырос сыр!

***

Костя к маме прибежал:
- Я такое увидал!
Я сегодня бегал в сад,
Там чернявый виноград!

***

Маша чашку протянула,
Маша тяжело вздохнула:
- Как коровкам нелегко,
Их превратили в молоко!

***

На обед у бабушки
Блинчики-оладушки,
- Внучек, что тебе подать?
Хочешь, мёда можешь взять.
- Мне вон то,- ответил Рома,
- Чего нету у нас дома!

***

Удивлялись мама с папой:
- Кто жужжит под жёлтой шляпой?
Может, это дочка наша?
Может, это пчёлка Маша?
- Не узнаете вовек!
Это просто Пчеловек!

Я расставлю строчки рядом,
Как солдатики на поле,
Мой листок - ты поле брани,
Пусть случайно, поневоле...
Станут слоги вдруг отрядом,
Бьют, казалось бы, безвредно,
Пробивают дУши-ткани
Так незримо-незаметно...

Лёгкой поступью кошачей
Рифмы лягут мне на душу,
Мой листок - ты поле брани
Не впервой, и я не струшу...
А на сердце вдруг отдачей
Рвутся тихо нитки-строчки,
Скачут рифмы словно лани,
Расставляя слёзы-точки...

Слова...Слова...
Із хлібом сіль,
Ви є народження і смерть,
Ви - під ногами кропива,
Ви є і біль,
І круговерть!
Слова-любов,
Слова-чутки,
Слова - каміння у доріг,
Ти ставиш знов
Слова-пастки
На свій занедбаний поріг.
Слова...Слова...
Короткий звук,
На волю пущена стріла...
Чи тятива...
Мов серця стук,
Звучать Слова...
Звучать слова...

На перекрёстке двух миров,
Где поцелуя след,
Рождалась Первая Любовь,
Как утренний рассвет.
Лаская трепетно рукой
Пробившийся росток,
Шептала Нежность:"Я с тобой!
И ты не одинок!"
А в небе Счастье в облаках
Парило над землёй,
Купается Любовь в стихах
Родившейся мечтой.
Растёт сквозь боль и сквозь туман,
Изранив душу в кровь,
Лишь через след сердечных ран,
Познаешь ты Любовь.
На перекрёстке двух миров,
Где поцелуя след,
Рождалась Вечная Любовь,
О ней поёт поэт!

Плачет в Африке народ!
Потерялся Бегемот!
Обезьяны затрещали -
Бегемота не видали!
Не видал и серый Слон,
Загрустил,похоже,он!
Даже злобный Крокодил
Горькую слезу пустил!
Помогите! Помогите!
Бегемота разыщите!
Ну чего кричит народ?
Не терялся Бегемот!
Просто он вчера устал,
И немножечко проспал!

Влітку тепло, влітку гарно,
Не сиджу я вдома марно,
Вже взуваю я на ніжки
Дві веселі ...(босоніжки)

В них забив я перший гол,
В них я граю у футбол,
Бо вони не для домівки,
Називаються ...(кросівки)


Є взуття і спеціальне,
Не просте, а танцювальне,
Бо для танців, не для стежки,
А зоветься воно ...(чешки)


Гарна сукня є в Марічки,
Є блакитні, довгі стрічки,
А до сукні є в Марічки
Два чудові ... (черевички)


Щоб не мерзли взимку ніжки,
Одягаю я панчішки,
А гуляти до ріки,
Я взуваю ...(чобітки)

Коли вдома я буваю,
То на ніжки їх взуваю,
Не ходжу у них на танці,
Це зручні, м'якенькі ...(капці)

Замолчи...не кричи...
Королева в печали...
Затупились мечи...
Слишком много видали...
Слово...голову с плеч...
Покаянье?...Не стОит...
Кровью сотканный меч...
Жизнь по-новому строит...
Слёзы...смертных удел...
Рядом шут тихо плачет...
Взмах...лица белый мел...
Королева не плачет...
Приговор...и палач...
Помолись...если можешь...
Замолчи, шут, не плачь...
Ты ему не поможешь...
Выбор сделан, увы...
Болью давит корона...
Трон - заложник молвы...
Королева - закона...
Замолчи...не кричи...
Королева в печали...
Затупились мечи...
Слишком много видали...

15,04,11

Утром бабочка проснулась,
Сладко-сладко потянулась,
- Здравствуй, мир! А вот и я!
Вот и песенка моя!

Ну-ка,пой со мною вместе!
Не сидится мне на месте!
Над ромашкой покружу,
Да букашку разбужу!

Полечу на красный мак,
Там танцует жук-чудак!
Дружно за руки возьмёмся,
Мы с жуком легко споёмся!

Повторяй-ка мой стишок!
Выходи-ка на лужок!
Здравствуй,мир! А вот и я!
Вот и песенка моя!

27,04,11

Десь в іншому житті,
Коли любила,
Були ми грішні і святі,
Любов п'янила!
Сміявся травень нам услід,
Розправив крила,
Я обіймала цілий світ,
Бо я любила!

Сміється травень нам услід...
Та я безсила...
Вже бур'яном заріс наш слід...
І я безкрила...

Минуло літо і весна,
І вже несила,
Колись була я не одна,
Колись любила,
Сміявся травень нам услід,
Любов зотліла,
Змінився наш з тобою світ,
Опали крила!

Сміється травень нам услід...
Та я безсила...
Вже бур'яном заріс наш слід...
І я безкрила...

Вже стомились оченята,
Не тупочуть ноженята,
А лягли хутенько в ліжко
Слухать казочку-потішку.
Принесла сорока вісті,
Що колись у дивнім місті,
Десь за тридев'ять земель,
У хатинці з конопель,
Жив та був один дивак,
На всі руки був мастак.
Майстер зовсім не простий,
А казковий, чарівний!
НІколи йому поспати,
Хоче ліжка змайструвати,
Для слухняних ведмежат,
Для пухнастих кошенят,
Для руденьких лисенят,
І маленьких мишенят.
Будуть ліжечка чудові,
Не прості, а кольорові!
Молоточок дзвінко - дзень!
Завтра буде новий день!
Ось і ліжечка готові,
Щоб наснились сни казкові!
Вже стомилися у кішки
Всі чотири лапки-ніжки,
Задрімала дітвора,
Мабуть, вже і нам пора!
Ось і ліжечко для нас,
На добраніч! Спати час!

Заховались у кутки
Непосиди-чобітки!
І сумують, не гасають,
По доріжці не стрибають!
Ще й вреднющий сірий кіт
Насміхався з них в обід:
- Засмутились, любі наші,
Попросили дружно каші!

Що хоче жінка? Таємниця!
Гормони в плОті аж киплять!
Стоїть волосся,мов копиця,
Давно вже треба підстригать!
Поплаче трохи...так...для діла,
Життя не мед, як не крути,
Парфуми нОві ще хотіла,
А ще, щоб поголився ти!
А ще спідницю,сукню,тіні,
Рожевий новий блиск для губ,
Щоб цілуватись десь у сіні!
Щоб сам варився свіжий суп,
Щоб не будили рано-вранці,
Щоб целюліту не було,
Щоби до ранку тільки танці,
І в голові щоб не гуло!
На тиждень щоб дітей до бабці,
Свекруху за кордон на рік,
Щоб у блискІтках нові капці,
Щоби у парі довгий вік!
Щоб тістечка не калорійні,
Щоб зникла пара кілограм!
А ще стосунки! І постійні!
Щоб цілував...і там...і там...
Душа жіноча - таємниця!
Вона й сама бува не зна,
Що може цій душі насниться,
Коли співає в ній весна!

Ножем розрізав тишу блюз,
Ніч навпіл розколов...
В коротких сукнях сотня муз
Співає про любов...
В корсет зодягнені слова...
Прошамкав баритон...
Прозора сукня зігріва
Чийсь еротичний сон...
Дим сигаретний, мов туман,
Сховає всі думки...
А в мікрофон:"Любов - обман!
Любов,то все казки!"
Сміється п'яний дирижер...
Смакує ніч мартіні...
Десь під столом дрімає сер...
Танцюють люди-тіні...
Ножем розрізав тишу блюз,
Ніч навпіл розколов...
В коротких сукнях сотня муз
Співає про любов...

Ати-бати, йшли солдати
В Київ гречку купувати,
Всеньке місто обійшли,
Тільки гречки не знайшли!
Чи то бУло, чи не бУло,
Гречку з міста вітром здуло!
Раз, два, три, чотири, п'ять!
Нумо знову рахувать!
Ати-бати, йшли солдати
В Київ цукор купувати...

"Кафешка" стиха гомонить...
- Чого бажаєте?
- Будь ласка, чашку кави!
Самотні столики на двох...
Слова - розсипаний горох...
- Когось чекаєте?
- Пробачте, в мене справи!

"Кафешка" стиха гомонить...
Вона одна...
Холодна кава...
Їй ніколи було любить...
І мов стіна,
- Пробачте, в мене справи!

Годиться все робити з ранку.
Тому Господь ще до сніданку
Перо й чорнило готував
І пильно щось там нотував.

І тут,ну зовсім недоречно!
У двері хтось постукав гречно.
Господь на двері поглядає...
й божественне перо...впускає!!!

Летить перо,аж вітер свище!
І падає все нижче...нижче!
Святий Петро,як не старався,
Пера Господня не дістався!

В цей час жінки щось святкували,
Столи гарненько накривали.
І раптом...гуркіт на весь край!
Чи стій,чи десь біжи-втікай!

І гепнувши з семи небес,
Перо створило...поетес!
Макітри й глечики розбились!
То муки творчості родились!

Очунявши від того стресу,
Жінки створили нову пресу.
Поеми й вІрші,дні і ночі
Писали,аж набрякли очі!

Побачивши таку програму,
Петро шле Богу телеграму:
"Чоловіки від суму плачуть,
А діти всі по хаті скачуть,

Стоїть пшениця на полях,
Реве худоба у хлівах!
Перо божественне знайшов!
Рятуй,бо людству край прийшов!

До тебе шлю з землі посла.
Такі от,Господи,діла!"
Господь потилицю почухав,
Посла поважного послухав,

І рішення прийняв на раз:
"Перо доставити до нас!
Чоловікам Пегаса в руки!
Дружин віддати на поруки!

Нехай тепер у парі мріють,
І жито в полі разом сіють!"
Щоб рід людський не занепав,
Бог поетес порозганяв!

Всього потрібно мати в міру!
І кусень хліба,й творчу ліру!
До речі...в небо поглядай!
Якщо гуркоче,не зівай!

Я твій світ розфарбую
Веселковим намистом,
Небом світлим і чистим,
Щоб дзвеніла блакить!
Я твій світ розфарбую
Із невіданим хистом,
Феєрверком іскристим,
На життя, не на мить!

Я тобі подарую
Свої фарби казкові,
Різнобарвні обнови,
І малиновий цвіт!
Я життя розфарбую
У мазки кольорові,
В аромати чудові,
Щоб яскравим був світ!

Ненаписаний лист
Пам'ятає несказане слово,
Ненаписаний лист,
Нерозгадане значення снів...
Безголосий артист,
Що шукає вже втрачену мову,
Неоцінений хист
Занімілих,неспіваних слів...

Ненаписаний лист...
Так багато важливих речей...
Слів прозорий батист
Розплескався на денці очей...

Метнулася тінню чорною!
Завмерла перед іконою...
Здавалась душа потворною,
Забрудненою долонею!

Схилилася, - Грішна,знаю!
Як і земля, з нечистотами!
Сновидою все блукаю
Стежками в яру,й болотами!

Сміялася, - Грішна, знаю!
Немає мені прощення!
Бо пам'ятаю...бо не прощаю!
Бо не прошу я благословення!

Завила душа...по-вовчому!
Затих невеселий сміх...
І плакала...по-жіночому...
За той неоплачений гріх...

Бо не забула...й нема каяття!
Бо не змогла, бо терпіла!
Йому залишила...життя...
Хоч вбити його...хотіла!

2011

Засміялось Сонечко,
Стрибнуло в віконечко!
Цілувало щічки
Нашої Марічки!
Сміх подарувало,
Носик лоскотало!
Неслухняне Сонечко!
Розбудило донечку!

2011

У своячениці Білки
Зайці грали у сопілки,
А зелені коники
Дзенькали у дзвоники!
Круторогий дід Баран
Бив щосили в барабан!
"Ех,раз! Іще раз!"-
Заспівав бобер Тарас.
Навіть тітонька Сова
Щось тихесенько співа.
Галасливі дві сороки
Узялися дружно в боки,
І здається, що й ріка
Затанцює гопака!
Знають гори і долини,
То у Білки іменини!

2011

Фальшиві посмішки,
Фальшиві почуття,
Під масками
Проводимо життя.
На попелищі
Дотліваючих основ
Фломастером
Малюємо - Любов.

За істину
Приймемо без вагань
Все, що дарує
Здійснення бажань,
А на табло
вже засвітивсь рахунок -
Твоя душа!
То був фальшивий подарунок!

2011

Вечір, зорі дишуть в спину,
Я ж думками в мрію лину!
В танці крутяться слова,
І душа співа - співа!

Ось лягає на листок
Мій віршований рядок!
Подивилась. Почитала.
Щось не те душа співала...

Й там не те, і там не те,
І отам усе пусте!
Ще подумала з годинку...
Написала про хатинку,

Виправляла тут і там,
Щоб сподобалося Вам!
Ось лягає на листок
Котрий вже новий рядок!

Так, тепер здається гарно!
Не пройшла робота марно!
І співає знов душа!
В інтернет пишу вірша!

Ось тепер оцінять дар!
Маю перший коментар:
- Й там не те, і там не те,
І отам усе пусте!

2011

Що за пух летить подвір'ям
І кружляє білим пір'ям?
Над лісами,над хатаАми,
Над дорогами й стежкАми!

Вуса обліпив котові,
Гарно котику в обнові!
Та не радий кіт Мартин:
"Краще вискочу на тин!

Ніж такі обнови мати
Утечу скоріш до хати!"
Нерозумний кіт Мартин!
Мабуть,ти такий один!

Знає і мала дитина,
То в сніжку стоїть хатина,
То на ганок і поріг
Випав перший білий сніг!

2010

От так диво-дивина!
Дід Мороз зробив млина!
І Наталці,і Маринці,
І Мишкові,і Галинці,
І Олегу,і Сашку,
Намолов Мороз сніжку!

Сипле-сипле на поріг
Дід Мороз пухнастий сніг,
А Зима збирає в міх
На морозяний пиріг!
Наліпила для потішки
Ще й морозяні горішки!

Щоби був пиріг на втіху,
Додала ще й дрібку сміху!
Вдалий видався пиріг,
Бо чудовий випав сніг!
От так диво-дивина!
Дід Мороз зробив млина!

2010

Заблукала любов в павутиннi стежин,
Позбивала натомленi ноги,
Все шукала,де ж вiн,той єдиний,один!
Та чужі зустрічала пороги...

Заблукала любов у чужій стороні,
На чужих захолола долонях.
Вже забула,як влітку співала пісні,
Сивиною застигши на скронях...

Покотилось по серцю стежинкою сліз
Вже здавалось,забуте бажання,
День вчорашній залишив сліди від коліс,
Там,де плаче розп'яте кохання...

2010

Якось вранці під вербою
Стрілися кума з кумою.
Обнімались,цілувались,
Обновками милувались.

- Яка гарна спідничИна!
- Та не гірша й сорочИна!
- Чобітки які чудові,
Мабуть імпортні та нові!

- Що сьогодні купувала?
- Ти й на ринку побувала?
- Знаю поряд я крамничку,
Там чудові черевички!

Сто крамничок обійшли,
Те,що треба,не знайшли.
Постояли ще з годинку,
Торгувалися на ринку.

Гарно так погомоніли,
Вже й обідать захотіли.
- Треба,кумонько,вже йти,
Бо недовго й до біди!

Чоловік голодний вдома,
І в ногах уже утома,
Милий мій не зрозуміє,
Ще від голоду змарніє!

На хвилинку зупинились,
А пів-дня кудись поділись!
Марно буде говорить,
Скільки встигла я зробить!

2010

Темної ночі
В полі блукала.

В полі блукала,
Зілля шукала.

Зілля шукала,
Та й не простого.

Зілля шукала,
Та й чарівного.

Плакало серце,
Долю благало.

Плакало серце,
Болю зазнало.

Нічкою в полі
Довго блукала.

Дивне чар-зілля
В кошик збирала.

Зілля чарівне
Серце врятує.

Сльози дівочі
Сушить-лікує.

Темної ночі
Чари літали.

Серце розбите
Знову збирали.

І шепотіли
В душу дівочу:

-Сльози,не горе!
Щастя пророчу!

Висохнуть сльози!
Хмари розтануть!

Новим коханням,
Долею стануть!

2010