Я вишиваю (смійтеся!) невміло,
не майстер я (куди мені до них!),
лягала нитка, як сама хотіла,
у схемах вишивання непростих.

Завмерла я, милуючись красою
з бабусиної скрині рушника,
і він мене покликав за собою,
немов майстрині вправної рука.

Не хрестики там вклалися рядками –
це дні й роки на Дереві Життя,
це Пращури говорять тихо з нами
із полотна старого вишиття.

Галопом скачуть коні Світовида,
Ярило колом ходить над Дніпром,
Ховається у темряві Обида,
Й Перун ганяє хмари батогом.

Кохану пестить Лель широкоплечий,
Марена дні із хати виміта,
Мокоша-Пряля сіла біля печі
І нитку долі вправно випліта.

Узори роду шепотіли стиха,
хтось наче час на полотні спинив,
старий рушник, немов прадавня книга,
до мене крізь віки заговорив.

20.05.2022