Нехай дощ змиє усе лихе,
Нехай нечисте й неправдиве все
У прірву небуття знесе.
Я вірю: в мене завжди буде щось святе,
Щось світле, вічне і безцінне оберігатиме мене!

Лише за те я маю на це право,
Що вірю в справедливість, вірю в правду,
За те, що не скорюсь ніколи злому.
Не проміняю вічність і свободу
На інше: скороминуче й дріб’язкове.

Моя мета – в моєму щасті.
У кожного свій шлях – тому найкращий.
Нехай комусь сумний і нецікавий,
Позбавлений фе́єрії і неяскравий,
Зате завжди собі можу зізнатися – я справжній.

Тримаю віру в серці, що поганого позбавлюсь.
Хоч довго й болісно боротися – я справлюсь.
Надіюсь, як зможу руку допомоги протягнути, – не злукавлю,
Як хтось помилиться, оступиться, - ще раз пробачу,
І зможу тепло прине́сти, навіть, якщо власне світло втрачу.

Серце, душу й розум буду гартувати,
Щоб нові΄ перешкоди долати,
До ідеалу свого прокладу дорогу.
Новий, іще прекрасніший осмислю після цього
І стежкою піду чи, може, й океаном попливу до цього́ ново́го.
(08.07.11р.)

Що відбувається навколо?
Безумці запрошують до гри в "смертельне коло".
Знову заплутані думки,
А на дубових брамах істини міцні замки.

У світлі сонця, чи місяця у світлі
Шукаю шлях до місця, де ще щастя є,
Де люди, все ще, посміхаютсья привітно,
Де кожен сказати може - щастя є.

А тут похмуро, сумно,
Моторошно, лячно.
Б'ють по ребрах, штовхають в спину,
За кожен промах, наче за свою невдачу.

А хочеться простих і щирих почуттів,
Хоч іноді, щоб чути кілька теплих слів,
Щоби не опускались руки в нерівній боротьбі,
Щоб тільки від дощу текли краплини по щоці.
(24.05.11р.)

Коли утрачені усі дурні бажання,
Коли задурно не потрібні гроші і визнання,
Мені б талант свій повернути,
Той, що пилюкою припав - всіма забутий.

Бо так сиджу без діла,
Надворі смерть гуляє сміло,
А поряд зрада і блюзнірство,
І як же ж я не люблю лицемірство,

Віддали б мені мої скарби,
І я би вчив пташок літати,
Із попелу вернули просвітлення дари,
Я б їх бажав безплатно роздавати.

2010р.

За вікном дощ,
Знайомий малюнок,
Я в старому кріслі,
Роздивляюсь нудний візерунок.

За вікном вечір,
Я дивлюся в екран,
Там немає життя,
Це підстава, капкан.

За вікном тиша,
На поличці пилюка,
Тіло зовсім ослабло,
Бо з душею розлука.

На столі зошит,
А у серці печаль,
Дуже важко підвести голову,
А на думці жаль.

На підлозі капці,
Жаль за втраченим,
Вберігав найдорожче,
А воно стало страченим.

На дивані подушка,
Мав здійснити щось цінне,
Та в останній момент
Все ж натиснув «відміну».

На стіні календар,
Сам себе будував,
Вибирав самі кращі цеглини,
Сам себе зруйнував.

Цінувати потрібно талант,
Той, що сам у собі створив,
Бо собі завжди сам ти гарант,
Хоч у тому, що для себе здійснив.

2010р.

Ще мить і ніжно був би притулився,
Та за секунду, мов обпечений, і відхилився.
В нестримних мріях-муках він топився,
Вгадайте, хто йому приснився?
Не міг ні їсти, ані спати,
Він так бажав її кохати!
Все згадував і згадував минулі дні,
Як поглядом її проводив навесні.
Незламні, з титану мов, невидимі кайдани,
Шипи, такі ж, терзали і без того невиліковні рани.
Він бачив лиш у ній спасіння,
Її очима марив, мов прозрінням.
Ішов по вулиці - очима увесь час шукав,
Сидів в кімнаті - до телефону дослухав.
Кругом життя і билось, і вертілось,
А він усе це пропускав,
Бо хоч побачить її хотілось.

2009р.

Ну так чому тоді так важко
І іноді здається що я пташка
Так хочеться для вас щастя
І не земного, а небесного, блаженного
Самого живого і натхненного
Для вас веселого прозорого
І справді щирого.
Мені нехай би тільки спокою земного
І не блаженства, а любові.
Мене б простив той ангел,
Якому крила обламав
Я пам`ятаю він колись кохав...
А я хотів як краще... чесно
Я клявся і божився,
Що хочу радості..моя ти весно
А ти пробачила я бачу...
Я тим дарований, що не сліпець.
Я на відміну інших віщаю не кінець.
Я кажу як треба...
Все через себе
І біль , і втрати, й почуття
А ви не вірите?
Пустіть до забуття!
То ні - тримаєте, чекаєте
Чого?? Каяття??
Я сам розкаявся,що не зумів
Розбив об камінь гору слів
Програв я чорту двісті днів
Ще сто дав Бог - я не стерпів
Кричав, що це не чесно
Кричав - вони брудні!!!
Незадоволений.., а чим недолею?
Та ні!
Та тим що впився у вині
Та ще й розлив на полотні.
А дощ? І він мене простив
Від страху й болі захистив
Від жару пекла уберіг
І щастя поділив зі мною як тільки міг...
Та я ж не Іісус!
А я і не молюсь...
Та я не знаю
Зате все вірю,бачу, відчуваю...
Сам у багнюці потопаю
То я за вас узявся
Тих набитих гріхом
За віщо я вам здався?
Ну раз відкрив свої
Побиті смутком дні
Відкрию й ваші
На новому полотні!!!

О-о... а чому ж так нудко
Аж верне... що не правду???
Що знов той ангел
Про мене згадав ще зранку?!
Та я пробачення ж просив?
А...мало???
То я постараюсь,що є сил.
Я поверну йому це пір`я
Я підніму його у небо
Над земне подвір`я!!!
...
Та справді відволікся
Про вас земних тварюк згадать зарікся!
Так я у злості я сказився!!
Це ти священник мене спиниш?
А чи не ти учора прокльони гнав мені у спину?
Знайшлися генії,герої!..
Та вас мільярди, міліони.
І всі проти кількох???
Отих поетів справжніх
І зраджених і проданих
Не схилених не скорених...
То, що скажіть, що це не правда?!
Зара почнеться: тут от кома, а там дві букви
А що ви подивіться в небо
Воно вам скаже як є потреба
Хто правий а хто ні!!!
Чого ви дивитесь? Я звір!
Тільки не дикий а ручний
І я кричав вам про свій твір
А ви казали облиш,повір.
Ви обманули і не раз
Святе сіяння моїх надій.
Я би прокляв.. та я ж не маю права...
Я пустота.. уявний друг..
Я зате бачив стільки мук
А ще я бачив мух.
Так от і стільки нечисті від них
Не бачив я
Чим от від вас
І знову крик...
Листок спаплюжений..я стих...
Та ні я пригадав!..
Купленого лікаря,
Що заради кучі брухту життя продав,
Хоча дав клятву!!!
А пан міліціонер???
Відбив всі органи
І не признався на суді
Сказав що то все вигадки
То ти паскудо сконай в своїй брехні!
Я злості не ховаю!!!
Чи син багатого банкіра
Той, що погрожував відібрать усе??!!
І він згорить в огні!
А чи той якому доля не вдалась
То він вбивав
Живую плоть він рвав
А ще брехав...
А ще необережно
Слова і руки простягав
І казав що це нормально,
А потім прийшла його матуся і захистила
Бо то ж дитятко
Воно ж миле!
А ще один пробився "вгору"
Туди де самий низ
Блюзнірства й лицемірства, і зради
Збочення і того ж вбивства.
Ну що?.. згадав далеко ще не всіх
Тож ти так не дивись
Ніби не твій це гріх...
А я про тебе ще згадаю...колись
Тільки ж ти не спіши , уважніше дивись
Та помаленьку виправляй
Всі помилки
Тоді можливо я словами НЕБА
Восславлю тебе у вірші!!!

А поки що закрию двері...
Піду креслить... Для чого і кому???
Та щоб хтось посміхався до вечері...
Дай Боже сил мені й новому дню!!!

2009р.

Нема майбутнього, минулого нема,
Є тільки я.
Нема любові і ненависті,
Ні розбрату, ні каяття,
Є тільки я.
Нема ні правди, ні буття,
Є тільки я.
Нема дощу, нема погоди,
Нема віршів, немає моди.
Нема людей, нема тварин,
Лиш вуглик від душі один.
Нема ні замків ні фортець,
Немає слів «початок» і «кінець».
Немає очей червоних,
Немає сліз солоних,
Немає слини слимака,
Нема асфальту, блювотини нема,
Є тільки я.
Як довго ще писати чого нема,
Натомість просто й зрозуміло: «Є тільки я!»

2010р.

Літо надворі,
Сонечко сяє,
Я в курнику
Книжку читаю.

Сонечко сяє,
Вівці пасуться,
Я приглядаюсь,
Як вівці стрижуться.

Вівці пасуться,
Гуси скубуться,
Я дочитаю
І супом запхнуся.

2008р.

Здається, все пройшло
І все минулось,
Здається, спущені вітрила
Зім`яті гарні феніксові крила,
Забуті істини й бажання,
Закинуті всі сподівання
І як завжди мовчання
Тебе зустріне замість привітання.

Розчинені навстіж і вікна, і двері,
І мотлохом закидані ці галереї
Все видно , все блищить,
Все як завжди, спина болить,
Можливо палець чи нога,
Дорога є – коліс нема,
І в ліс вже не зайдеш,
І черпачком води не зачерпнеш,
Здається, назавжди втрачені ті таємниці,
Здається, у двері вже не стукають ні друзі, ні служниці,
І не приваблюють тепер веселі вечорниці.

Можливо одне лише живе бажання,
Побачити ще раз отої птиці,
І говорити їй казки й зізнання,
Новий стілець і дорогий підставлять
Нема бажання сісти,
Делікатесів купа на столі
Нема бажання їсти,
І до пори до часу можна так тягнути,
Вірити, що можна все забути,
Що все само собою пройде,
НІ, це зле!

І порятунок у надії,
Щоб відновити крила для своєї мрії,
Прикласти треба ще зусилля,
Йти через колючок бадилля,
Ні лишніх слів, ні поглядів, нічого,
Без нарікань будується нова дорога…

2009р.

Він такий як я?
Чи можливо інший, кращий?
Написати нового вірша?
Нащо?
Написати їй смс?
А ти певен що це правильно все ж?
Продавати за десятки мільйонів?
Чи купити золотих медальйонів?
Прочитати книгу?
Подивитись фільм?
Розтопити кригу?
Роздивлятись тінь?
Знайти роботу?
Шукати комфорту?
Відчути море?
Можливо краще гори?
Кричати я тут?
Чи слухати стук?
Відчути холод?
Перемогти морок?
Віддячити радості?
Наїстися сладості?
Послухатись старших?
Ні? справді, а нащо?
Віддати все бідним?
Змінити меню?... обіднє?!
Писати ще?
Спинись ...досить уже!
Балачок, маячні...
Давай згадай минулі дні!
Згадай заради чого ти ще живий на цій Землі!
Ну спробуй! Стрибай! Борись! Біжи!
Пиши! Вивчай! Твори!
Одним словом ЖИВИ!
Не забудь так любимі тобою казки!
Не втікай і не бійся!
Відкривай і весело смійся!
Слухай серце і душу!
З'їж солодку цю грушу!
Поділи з другом корт!
І віддай йому торт!
І вилазь ти з багнюки!
Припини свої муки!
В серце двері відкрий!
Прочитай цього вірша йому чи їй!
Вчись розрізняти де гад, а де змій!
Радій, як гудить бджолиний рій!
Випий соку, води!
Пригорнись до трави!
З'їж кавун чи там диню!
І відзнач господиню!
Будь не кращим, не гіршим!
Будь собою, так ліпше!
Піднеси свою душу у небо!
Як не вмієш- дивися як треба!
Вчись коли сам бажаєш...
Не бреши , що кохаєш...
Вір ти Богу й собі!!!
Пам'ятай оці дні!!!
І твори ЩЕ ! НОВІ!
Вільні, чисті ,чудні!...

2009р.