Нехай дощ змиє усе лихе,
Нехай нечисте й неправдиве все
У прірву небуття знесе.
Я вірю: в мене завжди буде щось святе,
Щось світле, вічне і безцінне оберігатиме мене!

Лише за те я маю на це право,
Що вірю в справедливість, вірю в правду,
За те, що не скорюсь ніколи злому.
Не проміняю вічність і свободу
На інше: скороминуче й дріб’язкове.

Моя мета – в моєму щасті.
У кожного свій шлях – тому найкращий.
Нехай комусь сумний і нецікавий,
Позбавлений фе́єрії і неяскравий,
Зате завжди собі можу зізнатися – я справжній.

Тримаю віру в серці, що поганого позбавлюсь.
Хоч довго й болісно боротися – я справлюсь.
Надіюсь, як зможу руку допомоги протягнути, – не злукавлю,
Як хтось помилиться, оступиться, - ще раз пробачу,
І зможу тепло прине́сти, навіть, якщо власне світло втрачу.

Серце, душу й розум буду гартувати,
Щоб нові΄ перешкоди долати,
До ідеалу свого прокладу дорогу.
Новий, іще прекрасніший осмислю після цього
І стежкою піду чи, може, й океаном попливу до цього́ ново́го.
(08.07.11р.)