А життя - недописана книга:
День нові продукує абзаці.
Проростають крізь мури, крізь кригу
Ретроспекцій вразливі ерзаці.
Тут сюжет свій у кожного, звісно ж.
І наратор - свій, дієгетичний -
У рядках його думці затісно:
Розквіта і в сюжетах дотичних.
Часопростір розказаних фабул -
Найцінніших чекань то відгомін:
Той момент, що півроку так вабив,
Вже для когось - віддалений спомин.
Є і автор-наратор, і критик -
Різні ролі та різні подоби:
І всевідний творець, й аналітик ...
Все одна і та ж сама особа.
Найскладніше із жанром та родом:
Трохи драм, та ще більше - комедій.
Що було надважливе, те згодом
Відійде до числа інтермедій.
Повість-сповідь, роман чи поема?
Байка, ода, легенда чи казка?
Осягнути - найтяжча дилема:
Тут і пісня, і ліра, і маска.
Пунктуація теж специфічна:
Знак питання не мириться з комами,
І тире (часом) тут алогічне -
Як місток між двома "невідомими".
У крапок досить сили та чемності:
Як бар'єр між дрібним та вагомим.
А знак оклику (мрій нескінченності!)
Знищить смуток, зневіру та втому.
Хоч з найближчими і обговорює -
Обирає, що їй до вподоби,
Й всі сюжетні колізії створює
Тут одна і та ж сама особа
(Марина Лучицька, 20 листопада 2017 року)

Чи то з широко розплющеними,
А чи з острахом, пересторогою,
Чи то добрим їм, а чи й злючим тим,
Що ішли не своєю дорогою,
Поміркованим чи самовідданим,
Тим, що душу усю - навиворіт,
Зрозумілим всім, а чи й незвіданим,
Тим, що ледарю не відімкнуть воріт,
Тим, що зранку й доночі - у пошуках,
Чи таким, що знайшли та тішаться,
А чи й мрійникам з зорями в кошиках,
Тим, що пишуть ... й таким, що не пишеться,
Песимістові чи оптимістові,
Іронічному чорному скептику,
Меланхолікам з вірою в істини,
Що пізнали буття діалектику,
Всім отим, що існують завзято так:
Ані жодної днини - для себе,
Чи таким, що життя - вічне свято їм,
Що журитись не мають потреби,
Плюс ще й тим, що не ймуть всьому віри,
Чи таким, що наївні - як діти,
Головне - не спізнати зневіри,
Головне - не зневіритись ЖИТИ!
(Марина Лучицька, 3 серпня 2016 року)

Світ - театр, а ми всі - актори:
Важко з класиком тут не погодитись ...
Дежа вю продукують повтори,
Є в них звичка докупи вмить сходитись.
Полюбляє світ також сюрпризи -
Щедрий він на прості алегорії.
Оди, байки, сонети, репризи
Вибудовують ретро-історії.
Трилер й екшн плетуть сьогодення:
Спецефекти замінюють істини.
Часом, сірі, оздоблені пір'ям,
Вже йдуть поруч з яскравими й чистими.
Сумно: темне прикинеться білим,
А глядач вже дарує овації,
Й не збагне, де шматок, а де - ціле,
Губить сенси заради сенсації.
Та щоб серце не країли сумніви:
В пеклі порожньо ... й біси всі - поруч,
Наш глядач має бути тут вдумливий,
Бо в житті він все творить власноруч.
(Марина Лучицька, 15 листопада 2019 року)

У щоденних миттєвостях бачити вічності казку,
Без прикрас й інстоляцій спіймати акорди душі,
Знявши сумніви й сірого пафосу маску,
Розпізнати важливе, бодай на кінцевій межі ...
Без надривів і зривів та зайвих обІцянок зливи
Бути "зараз і тут", проявлятись у думці й рядках,
Відбивати моменти життя всі - гіркі та щасливі,
І "заселфити" мить у люстЕрці на зірваних часу гілках :)
(Марина Лучицька, 18 червня 2017 року)

Повітрю свіжості ковток
Дарує вечір,
Не зупинити часу крок,
Хоч й проти течії ...
Останній тиждень на межі,
В напівутомі,
В чеканні іноді чужі,
Хоча і вдома,
У вірі іноді сліпі,
Хоча й практичні,
Зв'язали здогадок снопи,
Хоч й недотичні,
Звели мости серед пожеж,
Та скам'янілі:
Вже не порушить вогонь меж,
Не вип'є силу!
Набрались мудрості й чеснот
Собі на втіху,
Та тисне каменем цейтнот,
Аж їде стріха ...
Прорахували "проти" й "за",
ПідвЕли риску,
Вже й оцифрована сльоза
На флешках й дисках,
Вже скопійований фінал
Та варіанти,
А мить малює карнавал,
Несе пуанти,
Та час не викличе на біс
Всі свої ролі,
А долі монітор завис,
Й нема паролів,
Backspace не виправить прогноз
Життя погоди:
Сприймає виклики всерйоз,
Та прохолодно ...
(Марина Лучицька, 22 серпня 2017 року)

Світ ще прозОріший - синь розіп'яла гілкИ ...
Холоду подих ... і день - до зими напівкроку.
Втратили біль й актуальність найтяжчі думки ...
І попри все, вже О'К все ... нічого, нівроку.
День вивільняє з-під темряви світлі моменти всі знов:
Він підкорив вже всі власні Говерли й Ла-Манші,
А відпочинок душі в серці збудить вмить віру й любов,
І у пробудженні нОвім тривкі знайде світла реванші.
(Марина Лучицька, 6 листопада 2017 року)

Подих осені в небі й думках -
Листя з вітром веде хороводи,
Крихта жовтня тримтить у вінках
Й різнобарв'ї букетів природи:
Там багряний, зелений з яснИм,
Вкритий золотом, ніби рум'янцем,
І червоний із жовтим ряснИм
Лист чаклує над осені глянцем.
Барви жовтня зітре листопад,
Ковдра січня листок заколише,
Заримує в снігах стрункий склад,
Лютий холодом оду напише.
Та не зна ще про те все листок:
Прикрашає собою днів миті -
Серед вихору слів й пелюстОк
Він - один в напівсонному світі.
Все літає на хвилях вітрів,
Будні сірі оздоблює золотом ...
Промайне, як пташок ранніх спів,
Швидкоплинна листочкова молодість.
Не тривкий його вільний політ -
Теплим пледиком вкриє він пролісок,
Щоб не вбили красу сніг та лід,
Навесні у тій квітці відродиться.
(Марина Лучицька, 16 жовтня 2017 року)

А у світі їх безліч ... мільярди їх -
Слів потрібних ... чи влУчних, тим більше.
Пафос часто - найгірший і справжній гріх
Тих, хто пише про найважливІше:
Часом, думка у слові сягне світил,
Розіб'Ється на сотні галактик,
РозіллЄться рікою нестримних сил
Всеосяжних стратегій і тактик.
І підвладні словам всі найтонші тони ...
Й напівтон, й найдрібніші нюанси
Всіх присвят і посвят - на долоні вони,
Найвербальніші зізнаннЯ шанси.
Саме там, на верхів'ї творіння слів,
Де душа не сприймає мінори,
Де містки розуміння навІки звів,
Так боїшся найменших повтОрів ...
Так лякає банальність ... чи трафарет,
Відбирає всі сили шаблонність.
В кожній фразі живе надтривкИй естет,
Що підмітить думок монотонність.
І утримати щоб самодОкорів шквал
Й не вмикнуть самокритики зливу,
У присвяті-зізнАнні залИшу я тільки фінал,
Побажання одне - БУДЬ ЩАСЛИВИЙ!
(Марина Лучицька, 16 серпня 2017 року)

Без модемів, вай-фаю, і-нетів,
Посередництв дивайсів та скрінів
Відкриває вмить сотні секретів
Крізь роки, крізь століття та милі.
Ані тізерів й жодного спаму
Не знайдеться в рядках струнких речень,
А найліпша там самореклама -
Друзі кращі крізь день, ранок, вечір.
Струнких літер у кожній появі
Є властивість одна унікальна -
Цілий світ відкривають уяві,
А у кожного він - персональний :)
(Марина Лучицька, 18 травня 2017 року)

Вдивляйся в день, спіймай його нюанси,
А в серпні, як ніколи, він мінливий:
Дощі холодні - осені аванси,
А хвилі спеки - літа жест примхливий.
Навколо - ще дерева та газони,
Де листя й квіти звеселяють очі,
Та певні риси сонного сезону
Навіщувала вже тривалість ночі.
Крокує літо, ще воно не згасло:
Милує око серпня зорепад,
Й ще не важливо - вчасно чи не вчасно,
Ще ніч транслює арії цикад.
(Марина Лучицька, 14 серпня 2016 року)

Кажуть часто сторонні: "Дивачка ж ти!
Полишай все! Лети в кращі виміри!
Зачиняй, забувай, заблокуй, зітри ...
Так не треба тобі! Не з твоїм рівнем так!"
Інші пишуть: "Цінуй свої сили й час!
Досить твОїй душі вакханалій цих!
Поспішай, щоб втекти, поки день не згас,
Хоч за край Землі, хоч і в Австралію!"
Добрі люди порадять: "Не можна так!
Все життя - на алтар покликанню ...
Самовідданість ця - божевілля знак!
Жити тільки для себе не звикла ти!"
Найдобріші підкреслять: "Ох, простота!
Вимагати свого і не спробує ...
Анекдоту підґрунтя - наївність ця!
Скрізь - обов'язки, все виконує!"
Вдячна їм за турботу та щирий гнів,
Та для них є єдине зізнання:
Є в житті щось таке, зрозуміле без слів,
Що тримало і в рОки цькування.
Не закон ... чи закон, та неписаний ...
Як рукописів свіже вугілля,
Як у Всесвіт сигнал надісланий:
Нагорода - за кожне зусилля.
І не правило ... певно, істина ...
Що крізь темряву світлом проб'ється,
Вмита сонцем й сльозою чистою:
Кожна справа луною озветься.
Ось тому, хоч би що там, а впевнена:
Вщухне заздрість, а з нею - все темне.
Ніби душі від мрій відокремлені,
Всі зусилля - завжди недаремні.
(Марина Лучицька, 13 липня 2016 року)

Чи то з широко розплющеними,
А чи з острахом, пересторогою,
Чи то добрим їм, а чи й злючим тим,
Що ішли не своєю дорогою,
Поміркованим чи самовідданим,
Тим, що душу усю - навиворіт,
Зрозумілим всім, а чи й незвіданим,
Тим, що ледарю не відімкнуть воріт,
Тим, що зранку й доночі - у пошуках,
Чи таким, що знайшли та тішаться,
А чи й мрійникам з зорями в кошиках,
Тим, що пишуть ... й таким, що не пишеться,
Песимістові чи оптимістові,
Іронічному чорному скептику,
Меланхолікам з вірою в істини,
Що пізнали буття діалектику,
Всім отим, що існують завзято так:
Ані жодної днини - для себе,
Чи таким, що життя - вічне свято їм,
Що журитись не мають потреби,
Плюс ще й тим, що не ймуть всьому віри,
Чи таким, що наївні - як діти,
Головне - не спізнати зневіри,
Головне - не зневіритись ЖИТИ!
(Марина Лучицька, 3 серпня 2016 року)

Спекотний день фіксує часоплин
В одній вогненно-променистій смузі:
Та тяглість часу не зазнає змін,
Та й думка уповільнюється в русі ...
І навіть зранку дихають теплом
Дахи, фасади, парк, авто, бруківка,
А зійде сонце - різнобарвним склом
Прикрасять Землю промені-листівки.
Як тепле молоко - повітря смак ...
Вже серцю милий дощ, й не так страшна негода.
Хмаринки тінь у небі - добрий знак,
Та подих вітру - краща нагорода! :)
(Марина Лучицька, 25 червня 2016 року)

Лаштунків магія, магічне рампи сяйво -
Одвічні риси справжнього театру.
Тут кожний крок і кожний звук - не зайвий:
Карбує вічність голоси талантів ...
Бурхливий вир страждань і щастя тихий блиск -
Мільйони доль, нових життів, овації,
Визнань, натхнень, осяянь творчих тиск
Як скарб сховають світлі декорації.
Тут кожен вечір - ціле відкриття:
І кожне слово й думка - унікальні.
Тут кожна дія - екскурс в майбуття:
Емоцій струни надто персональні.
Вистава кожна - дійство неповторне
(Нюанси настроїв не можна калькувати) ,
Тонке, прозоре, світле, ілюзорне -
Та серце буде завжди пам'ятати ...
(Марина Лучицька, 28 липня 2016 року)

У неї ж роздуми - про час та простори,
Про зміст та форму, зАкутки нарації ...
Вона ж занадто ніби і доросла вже:
Замкне емоції, на волю - раціо.
До ночі зранку вже весь день розписаний:
Нове засвоїти й словник розширити,
Усе завершити, що недописане,
Творити, діяти, у краще вірити ...
Все ж розфасоване - у папці з файликом.
Здається іноді, що і життя - ось так ...
А на поличках тих - не місце смайликам.
"Ні!" - сентиментам там, вони ж - безсилля знак.
Та що ж за новина така небачена
(Таке в собі нечуване відкрила!) :
Римує інколи непередбачене -
Мрії, дива, казки, та ще й - якіїсь крила!
Щотижня стала марити театром,
Facebook-сторінка - як листок щоденника,
І вже не так піклується про завтра,
Радіє миті, вірші шле натхненнику ...
(Марина Лучицька, 31 липня 2016 року)

За тридев'ять земель, в прадавнім королівстві
(Про ті часи лише переказ звістку нам приніс),
Неначе диво у казковім дійстві,
Стояв величний стародавній ліс.
Той ліс - славетний, дужий та тінистий,
Багато там тварин, птахів, комах.
"Поезія душі, єднання форми й змісту, -
Сказав би так поет, - і не насниться в снах!"
Так гарно там, так затишно, приємно -
Усе там до ладу, й усе - в усіх ...
Охайно, чисто, весело та чемно,
Там - сяють очі, безтурботний сміх.
А в чому ж справа?! Знає кожна гілка:
Щодня свого там не шкодує хисту
До самозречення завзята білка:
Щоб все ж було логічне, добре, чисте.
Щодня, із ранку й цілий божий день,
Дерева зрощує на диво бездоганні,
Своїх не шкода сил, ідей, пісень:
Вона ж живе цим з вечора й до рання.
А там, дивись: під кронами дерев
На мить забули чвари, злість, дороги
І хижий вовк, і безтурботний лев,
Ведмеді і тхори, зайці та носороги.
А дивне те більча літає, наче птах.
Вона ж усіх їх рада звеселяти:
Не шкода ні дерев, ні сил ... й у снах
Наснага змушує творити та літати.
І в чому ж тут секрет?! Всі мудрі сови скликані:
- До всього беручка та заповзята!
І крила в неї є. Вони - в її покликанні!
Не треба срібла-злат: натхненням тим багата!
- Не гоже їй літать!!! - реве хижий ведмідь, -
Її завдання - прОсте й повсякденне!!!
Натхнення приберіть!!! В болоті притопіть!!!
І сили відберіть - хай маїться, злиденна!!!
Всі, як один: і лев, і тхір, за мить,
Бобер, тарган, цап, носоріг, свиня
Погодились: "Усе це - маячня!
Зів'яне хай! Не гоже їй так жить!"
Та щойно з радістю те все здійснили -
Вмить ліс змарнів, й нема в ньому натхнення.
І зникла тінь, дерева зпохмурніли,
А навкруги - безбарвне повсякдення.
(Марина Лучицька, 20 травня 2016 року)

З глибин століть, з часів прадавніх,
Коли відкрили міру, навіть, снів,
Лише одне бентежило питання,
Розкрити його сутність бракло слів ...
Банальне, ніби, й думка - не нова,
Та згоди тут надважко всім дійти:
Чи варто людям вірити в дива?
А диво є?.. І де ж його знайти?!
Вбачали диво в винаходах чинних,
У закутках душі, в тенетах знань,
Шукали наслідки - знаходили причини,
Та не розкрили сутність тих питань.
А диво - в серці, і його тлумачить
Несила розуму чи логіці стрункій,
І той лише його красу побачить,
Хто вірить серця музиці легкій.
А диво - у очах, в їх сяйві,
У сподіваннях, мріях, у піснях,
В симфонії душі - слова тут зайві,
У звершеннях, фантазіях, у снах.
Воно є скрізь - і скрізь його немає:
Занадто, часом, світле, ілюзорне ...
Чаїться в нетрях, в небесах палає ...
І кожен з нас - те диво неповторне :)
(Марина Лучицька, 16 травня 2016 року)

Обриси день вимальовує тихо,
Ранку заграва втікла вже з фасадів будинків...
Хай оминають підступність, блюзнірство та лихо
Землю, що має мільярди барвистих відтінків...
Хай подарує зима ця всім істинне щастя,
Крихту тепла та безмежнеє море надії...
Хай заплановане, плекане, мріяне вдасться,
Ну а реальність зустріне обіймами мрії.
Свята родинного чути зворушливий гомін,
А денний клопіт - мереживо цінних хвилин...
Хай незабутнє навіки вкарбується в спомин:
Пам'ять - жива, в ній - всі барви майбутніх картин.
І замуркоче осяяний спогадом вечір...
Над мерехтінням вітрин - спалах вічного сяйва світил.
Лагідно сон всіх обІйме за плечі,
Кине під вікна мішечок із звершень та сил...
(Марина Лучицька, 20 грудня 2015р.)

Мить найказковіша - нового року поява,
А переддень - дійство з давніх-прадавніх віків.
Смислу нового набуде тоді кожна справа,
Всі починання підтримає магія слів.
Ніби відоме набуде відтінків незнаного,
Співане й читане - свята нового життя,
Ну а мовчання загорнеться в обрис сказАнного,
Все недоречне стрімглав полетить в забуття.
(Марина Лучицька, 31 грудня 2015р.)

Реальний час, реальний день, реальний сон,
Реальності ....
І своєчасність має свій сезон.
У ретроспекцій більше досконалості ...
(Марина Лучицька, 10 лютого 2016р.)

Коли відсутність несила прийняти,
Малює пам'ять знайомі риси,
І ніби можеш тоді обійняти,
І чуєш голос знайомий в книзі ...
Тоді не віриш, що вже немає,
Що не зустрінеш і не побачиш,
Й не так яскраво вже день світає,
Й свою присутність собі не пробачиш ...
І перемоги й поразки - навпіл,
Так, як і завжди - барвисто, дзвінко!
Та лише ангел тихенько скаже:
- Все буде добре! Живіть, дитинко!
(Марина Лучицька, 27 січня 2016 року)

Як тяжко: не спинити мить ...
Вона - гірка сльоза, багряний сонця спалах ...
У ній - усі світи, замріяна блакить ...
А час малює день у спорожнілих залах ...
(Марина Лучицька, 12 червня 2015 року)

Устав от суеты мирской, покой несущую я смерть зову.
Как жить мне в мире, где лишь мрак и тьму
С рожденья нищий созерцает?
А жалкое, убогое ничто, укутанное в радости канву,
Свирепствует, ликует наяву,
И всяк, угодно то кому,
Чистейшей веры образ отрицает?
Но как же мне покинуть этот мир?
Ведь в нём живёт моя любовь ...
И для неё опять звучат аккорды лир,
Истерзанное сердце бьётся вновь ...

Безмежний світе, вічний і величний,
Ти сповнений надій і сподівань.
Життя людське - мов подих вітру звичний
Для тебе, мить одна, мереживо бажань.
І тисячі зірок горять на небосхилі,
А кожна зірка - то людське життя.
Ти знаєш, часом, як не вистачає сили
Їй подолати труднощі буття!..
Тоді вона, зневірена і квола,
Летить у прірву мороку і зла,
Чи врятуватись їй? На це є Божа воля,
На це світ ідей і порухи добра.

The days are like grains of the sand -
It's easy to fall or to stand ...
They give you some hope and joy,
But never enough to enjoy ...
Your choice might be sorrow and fear,
Sometimes you might give way to tears ...
But sometimes you happen to dream
To master the transcendent stream ...
You look back - the days pass away,
Your life trots its way day by day ...
The days are magnificent treasure -
The ocean of life which has measures ...

Марина Лучицька

Квіти, трави - природи симфонія,
Мальви, м'ята, яскраві півонії -
Всі співають, дзенять, славлять літо,
Сонце, поле, блакить - й квіти, квіти ...

Їм підспівують айстри й лілеї,
Та погляньте - в кропиві й спіреї
Зажурилась одна біла квітка ...
- Що з тобою? Ти дивна?! Слав літо!

- Я не можу, не смію, не хочу ...
- Ха, "не можу"! Безглузде дівча!
- Сонце літнє вас гріє усіх тут досхочу,
Та під променем тим спопеліє життя ...

- Що ти мелеш, безглузда, нікчемна травинко!
Ми під сонечком літнім, як риба в воді!
Певно, розум твій легкий, неначе пір'їнка,
Літо слав й ти будеш жити не гірше тоді!

- Я жила, квітла, мріяла, дзвінко співала,
Різнотрав'ю раділа, весні й світлій тиші.
Не безглузда - втомилась! Мене тут залиште ...
Славте літо, моя ж зірка вже в його полум'я впала ...

Марина Лучицька