За тридев'ять земель, в прадавнім королівстві
(Про ті часи лише переказ звістку нам приніс),
Неначе диво у казковім дійстві,
Стояв величний стародавній ліс.
Той ліс - славетний, дужий та тінистий,
Багато там тварин, птахів, комах.
"Поезія душі, єднання форми й змісту, -
Сказав би так поет, - і не насниться в снах!"
Так гарно там, так затишно, приємно -
Усе там до ладу, й усе - в усіх ...
Охайно, чисто, весело та чемно,
Там - сяють очі, безтурботний сміх.
А в чому ж справа?! Знає кожна гілка:
Щодня свого там не шкодує хисту
До самозречення завзята білка:
Щоб все ж було логічне, добре, чисте.
Щодня, із ранку й цілий божий день,
Дерева зрощує на диво бездоганні,
Своїх не шкода сил, ідей, пісень:
Вона ж живе цим з вечора й до рання.
А там, дивись: під кронами дерев
На мить забули чвари, злість, дороги
І хижий вовк, і безтурботний лев,
Ведмеді і тхори, зайці та носороги.
А дивне те більча літає, наче птах.
Вона ж усіх їх рада звеселяти:
Не шкода ні дерев, ні сил ... й у снах
Наснага змушує творити та літати.
І в чому ж тут секрет?! Всі мудрі сови скликані:
- До всього беручка та заповзята!
І крила в неї є. Вони - в її покликанні!
Не треба срібла-злат: натхненням тим багата!
- Не гоже їй літать!!! - реве хижий ведмідь, -
Її завдання - прОсте й повсякденне!!!
Натхнення приберіть!!! В болоті притопіть!!!
І сили відберіть - хай маїться, злиденна!!!
Всі, як один: і лев, і тхір, за мить,
Бобер, тарган, цап, носоріг, свиня
Погодились: "Усе це - маячня!
Зів'яне хай! Не гоже їй так жить!"
Та щойно з радістю те все здійснили -
Вмить ліс змарнів, й нема в ньому натхнення.
І зникла тінь, дерева зпохмурніли,
А навкруги - безбарвне повсякдення.
(Марина Лучицька, 20 травня 2016 року)