Логін   Пароль
 
  Зареєструватися?  
  Забули пароль?  
Леона Вишневська
Я могла б розпинатись годинами.
Натомість,сумлінно мовчатиму.
За мене ж бо вірші говорять римами.
Я з покоління бажаних,з епохи мирного атому.




Художня проза
  1. Проза
    Давайте поговоримо,мені цього давно не вистачає.

    Друга ночі,а маленька дівчинка поверхом вище бігає по кімнаті та плаче,плаче,плаче.
    Я сама через неї нервово сіпаюсь,не можу заснути і,ніби відчуваю її синці...На колінах,ліктях,
    попереку.Мені теж болить,коли мама,мов навіжена,лупцює дівчинку долонями по сідницях.Так сильно,що здається ще трохи і лусне шкіра.Через хвилину все починається знову.Тільки тепер до набридливого тупотіння можна додати істеричний,хриплий,пропалений ще за часів юності важкими цигарками голос матері.Я беру до рук уявний револьвер та імітую декілька пострілів у стелю.Нарешті цілковита тиша.
    Поцілила.

    Минає декілька годин після виснажливого перельоту,вже в готелі,знепритомніла від втоми на ідеально м'якому ліжку.Здається, ці матраци таки гоять рани.Розплющила очі,треба в душ і переодягнутись.Нарешті улюблені квіткові сукні і жодних тобі пальт,светрів,затісних джинсів.Жодних умовностей.Без косметики і босоніж.Треба випити.
    Ще зовсім трохи і замість паперової парасольки в бейліс я запхну власний гаманець,сьорбну з барної стійки недопиті рештки і якийсь невідомий добродій,що аж вилискує,наче змащений вершковим маслом,запропонує мені випити ще.А я мовчки повернуся у свій номер,щоб
    розчинитись в простирадлах,прикласти до вушної раковини мушлю та міцно спати під оргазми океану.

    Бейлісу більше не кортітиме.

    -Ти мені губу порвав,ідіот!-кричить вона,торкаючись болючого місця і роздивляючись кров на подушечці вказівного пальця.
    Він задоволено знизує плечима,наче й хоче поспівчувати,але вперто робить вигляд,що це трапилось зовсім випадково.
    Вона ображено намагається втекти з ліжка,до найближчого дзеркала,але.
    Він навмисно міцно її цілує,саме туди,де помітно гематомну ранку,притискає плечима до подушки і витирає внутрішнім боком долоні вологий від сліз ніс.
    -До весілля загоїться,дурненька.

    Завтра вона купить свій перший в житті тест на вагітність і зрозуміє,що стане однією з тих наречених,які виходять заміж пораненими.


    Коментарі (1)
    Народний рейтинг 5.5 | Рейтинг "Майстерень" -- | Самооцінка -

  2. Частинами.
    Вона йшла від нього частинами...Спочатку зібрала по намистинах свій ядерний сміх і пересипала його в залізну коробку з-під кіноплівки.Потім схопила в оберемок духмяні різнокольорові сни та подарувала їх першому ліпшому зустрічному на вулиці...


    Одягла сукню й пішла на вокзал,щоб там залишити у камері схову свої бажання в паперовому пакетику,перев'язаному пістрявою стрічкою...до кращих часів.

    Настрої,якими була переповнена її шафа,спакувала до валізи,а собі залишила тільки один найсіріший-дорожній.

    Дійшла черга до звичок:кожну з них вона залила у скляний флакон з протертим дном.Флакони ж помістила у гірчичні конверти і ненароком забула їх в перукарні.Вона з'їла свою посмішку за сніданком,приправлену корицею,між ложкою вівсянки та здобною випічкою...Ненародженні поцілунки покришила через вікно голубам.Зберегла голос на диктофон і викинула через чорний квадрат в нікуди.

    Своїм виноградним подихом наповнила повітряну кульку і довго-довго дивилась як вона тане у вечірньому небі над сонним містом.Потім...присіла в дорогу-мовчки,знесилено та байдуже.Заплющила очі,спалахнула білим і зникла.

    Якщо у вас вдома є жінка,гляньте уважніше...Може,вона не вся.

    2011


    Коментарі (2)
    Народний рейтинг -- | Рейтинг "Майстерень" -- | Самооцінка -

  3. …І тільки твої долоні мене не били током.
    Одного чудового ранку я прокинулась німою,а ти незрячим.Коли я просила зварити каву,то клала твої руки на цукор,а ти посміхався,знаючи,що п"ю її чорною і до непристойності гіркою.Ми заїдали поцілунки грейпфрутами і ніколи не знали,що смачніше.

    Коли падав дощ і краплі періщили об гнилу бруківку вулиці,ти стискав мене за плечі і відводив до кімнати,щоб разом дивитись фільми.Тоді було неважливо про що.

    Якось я написала багато віршів і таки наважилась дати тобі їх прочитати.Ти на дотик повірив у мене і відправив їх поштою далеко у прерії.

    Коли мені не було у що вдягнутись і моя косметика на обличчі жевріла з сорому рум'янцю та синцями на повіках від меланхолії...ти казав мені,що я красива.А я хотіла бути рудою,сподіваючись,що так у нашому домі буде більше світла.

    Іноді ти залишав на столі калюжі з-під молока,щоб у них я побачила багато білого дна.Я замочувала там пелюстки орхідей і сідала ними снідати.

    Ми займались коханням на книжкових полицях,як дві заповнені чимось нетлінним кулькові ручки,що виписують з себе натхненні пориви геніальних ідей,а потім рвали сувої порядності,щоб більше нікого і нічого не соромитись...Бо я не могла про це тобі розповісти,а ти не бачив осуду вбогих душами людей і тому завжди нюхав наніч сухі персики,щоб відчувати мене поряд.
    2011


    Коментарі (3)
    Народний рейтинг -- | Рейтинг "Майстерень" -- | Самооцінка -